Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1925/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2016. Зареєстровано: 26.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2016.
Дата набрання законної сили: 14.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"14" грудня 2016 р.              Справа №   914/1925/16
		 
		Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
		Головуючого суддіДубник О.П.
		суддівЗварич О.В.
		ОСОБА_1
		при секретаріЛагутіні В.Б.
		розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі  ТзОВ) ЄвроЛьвів б/н від 11.11.2016р. (вх. № 01-05/5326/16 від 15.11.2016р.)
		на рішення Господарського суду Львівської області від 01.11.2016 р. 
		у справі № 914/1925/16 (суддя Крупник Р.В.) 
		за позовом: ТзОВ ЄвроЛьвів, м. Львів
		до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Львів
		про визнання недійсним пунктів 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р.,
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: не зявилися (належно повідомлені);
		від відповідача: ОСОБА_3  представник (довіреність у матеріалах справи);
		від третьої особи: ОСОБА_2
		 
		Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).
		Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. 
		За усним клопотанням третьої особи здійснювалася технічна фіксація судового процесу.
		Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2016р прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2016р.
		Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2016р. відкладено розгляд апеляційної скарги на 14.12.2016р. за клопотанням апелянта.
		Позивач участь свого уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, до початку судового засідання  вдруге подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи б/н від 13.12.2016р. (вх. №01-05/5858/16 від 14.12.2016р.), у звязку з перебуванням його представника ОСОБА_4 у відпустці у період з 12 по 22 грудня 2016 року, про що долучено наказ №59/16 від 12.12.2016р. про надання щорічної основної відпустки та неможливістю забезпечення явки іншого представника, необхідністю надання особистих, та додаткових пояснень і долучення отриманих доказів.
		У судовому засіданні представник відповідача та третя особа заперечили щодо задоволення поданого клопотання.
		Колегія суддів, порадившись, вирішила клопотання відхилити, вбачаючи у такій поведінці апелянта зловживання процесуальними правами. 
		Як видно із вищезазначеного клопотання, позивачу було відомо про те, що розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.12.2016р. і він міг забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, у матеріалах справи наявні довіреності позивача, видані ще двом іншим представникам (а.с. 32, 63 т. 1). Відповідно до п 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		До початку судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.12.2016р. (вх. № 01-04/8999/16 від 14.12.2016р.) про витребування доказів, у якому позивач просить суд витребувати у відповідача: історико-архітектурний опорний план м. Львова, затверджений та погоджений у встановленому законом порядку; відомості щодо того чи зверталася Львівська міська рада до Міністерства культури України для погодження меж історичних ареалів м. Львова, та/або подавала розроблену науково-проектну документацію на здійснення такого погодження; відомості та докази щодо встановлення та закріплення на місцевості меж історичного ареалу м. Львова та визначення меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова; відомості та докази щодо віднесення земельних ділянок, розташованих в межах історичного ареалу м. Львова до земель історико-культурного призначення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Також через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання б/н від 13.12.2016р. (вх. № 01-04/9000/16 від 14.12.2016р.) про витребування доказів, у якому позивач просить суд: витребувати в Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради копії облікової документації щодо належності до обєктів культурної спадщини  житлових будинків по вул. Котляревського, 13, Нечуя-Левицького, 13 у м. Львові, ОСОБА_5, 13 та по вул. Котляревського, 11, 15 у м. Львові; витребувати у Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації відомості та докази щодо належності будинків, які оточують обєкт забудови до памяток культурної спадщини місцевого значення (копії облікової документації щодо належності до обєктів культурної спадщини  житлових будинків по вул. Котляревського, 13, Нечуя-Левицького, 13 у м. Львові, ОСОБА_5, 13 та по вул. Котляревського, 11, 15 у м. Львові).
		У судовому засіданні представник відповідача та третя особа заперечили щодо задоволення поданих клопотань. 
		Колегія суддів, порадившись, вирішила подані клопотання відхилити, виходячи з наступного.
		В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХП ГПК України.
		Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції (ст. 99 ГПК України).
		У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд  за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання  суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1 ст.101 ГПК України).  
		Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 38 ГПК України).
		Згідно п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду.
		Суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи  з огляду на предмет та підстави позову достатньо доказів, необхідних для правильного вирішення справи. 
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.11.2016 р. у справі №914/1925/16 (суддя Крупник Р.В.) в задоволенні позову ТзОВ ЄвроЛьвів до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання недійсним пунктів 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р. відмовлено.
		Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 11, 202, 203, 215, 217, 229, 626, 638 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст.ст. 180 Господарського кодексу України (надалі ГК України), ст.ст. 53, 93, 116, 123, 124 Земельного кодексу України (надалі  ЗК України), ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 року №1805-III (зі змінами) (надалі  Закон №1805-III), і зроблено висновок, що документи (які є частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові та, зокрема, розділу Містобудівне обгрунтування) достеменно підтверджують те, що позивач як майбутній орендар земельної ділянки та юридична особа на замовлення якої розроблявся та затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був ознайомлений з усіма умовами відведення земельної ділянки та умовами її використання, а без істотних умов договору, закріплених в пунктах 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р., він не був би укладений.
		ТзОВ ЄвроЛьвів не погоджується з ухваленим рішенням суду і вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права, неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема, обгрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що згідно п.п. 14-15 договору оренди землі від 07.06.2010р. земельна ділянка передана в оренду для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, за функціональним використанням  землі комерції. Зазначає, що судом не досліджено обставини віднесення земель, які розташовані в межах історичного ареалу міста Львова до земель історико-культурного призначення. Спірна земельна ділянка на даний час та станом на момент відведення її в натурі і укладення договору оренди землі не належала до земель історико-культурного призначення. Укладаючи договір, позивач вважав, що в його користування переходить земельна ділянка житлової та громадської забудови, а не земельна ділянка історико-культурного призначення з відповідними обмеженнями. У матеріалах справи відсутні докази винесення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, матеріали щодо меж зон охорони памяток, які оточують земельну ділянку по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові. Саме встановлення на земельну ділянку додаткових обмежень та обтяжень, які стосуються земель історико-культурного призначення, призвело до помилки позивача щодо обставин, які мають істотне значення та його обовязків за договором. Тобто, як стверджує апелянт, волевиявлення його на укладення договору не було вільним. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.11.2016 р. у справі №914/1925/16, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. 
		У відзиві на апеляційну скаргу третя особа вважає доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, оскільки, на його думку, позивачем не надано доказів в підтвердження незгоди з оскаржуваними умовами договору на момент його укладення чи в подальшому (понад 6 років), земельна ділянка по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові знаходиться у межах історичного ареалу, відноситься до зони «Б» охорони археологічного культурного шару та знаходиться в охоронних зонах памяток архітектури місцевого значення. Просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 01.11.2016 р. у справі №914/1925/16 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзиву на апеляційну скаргу.
		Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї, заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.
		Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Львівської міської ради № 3179 від 28.01.2010р., ТзОВ ЄвроЛьвів затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ТзОВ ЄвроЛьвів земельну ділянку площею 0,060 га на вул. І. Богуна, 11 терміном на 10 років для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, перевівши із земель, що ненадані у власність або користування до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання землі комерції (а.с. 19, т. 1).
		07.06.2010р. між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ ЄвроЛьвів (орендар) укладено договір оренди землі (надалі  Договір), за яким у строкове, платне користування відповідача було передано земельну ділянку по вул. І. Богуна, 11, загальною площею 0,0600 га, кадастровий номер 4610136900:03:001:0038 з цільовим призначенням  землі громадської та житлової забудови. Земельна ділянка передана для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщення (а.с. 13-18, т.1). 
		Відповідно до п. 8 Договору, він укладений на 10 років і діє до 28.01.2020р.
		Умови збереження стану обєкта оренди  самовільна забудова земельної ділянки, що передається в оренду, забороняється (п. 16 Договору).
		Згідно п.п. 24, 27 Договору, на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. Згідно висновку управління охорони історичного середовища Львівської міської ради щодо проекту землеустрою відведення земельної ділянки від 15.12.2009 року №04/4844, забороняється: проведення будь  яких земляних робіт без погодження з УОІС; проведення інженерних і гідро-інженерних робіт, що ведуть до зниження рівня грунтових вод; забруднення території хімічними та іншими речовинами, технічними та стічними водами, іншими відходами, розташування та експлуатація обєктів, що негативно впливають на збереження культурного шару; проведення самовільних земляних робіт.
		Відповідно до п. 32 Договору орендар земельної ділянки зобовязаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку; виконувати встановлені щодо обєкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель історико-культурного призначення; у пятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби. 
		У позовній заяві позивач зазначає, що п. 27 та п. 32 в частині дотримання режиму використання земель історико-культурного призначення встановлюють додаткові обмеження та обтяження, які не відповідають вимогам містобудівного законодавства, оскільки стосуються земель історико-культурного призначення, натомість між позивачем та відповідачем укладено договір оренди щодо земельної ділянки з цільовим призначенням  землі житлової та громадської забудови, а тому зазначені пункти слід визнати недійсними, як такі, що вчинені під впливом помилки та не відповідають вимогам закону.
		Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Між сторонами у справі було укладено 07.06.2010р. договір оренди землі, за яким у строкове, платне користування відповідача було передано земельну ділянку по вул. І. Богуна, 11, загальною площею 0,0600 га.
		Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені     частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. (далі  постанова пленуму № 11) визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму №11 під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
		Позивач зазначає, що на момент укладення договору вважав, що укладає договір користування земельною ділянкою для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями, а не договір оренди земельної ділянки історико-культурного призначення.
		Відповідно до ст.1 30 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV (надалі  Закон №161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №161-XIV відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Відповідно до ст. 13 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст. 123 ЗК України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України (в редакції станом на 28.01.2010р.) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
		Згідно ч.ч. 9, 10 ЗК України (в редакції станом на 28.01.2010р.) рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		Ухвалою Львівської міської ради №3179 від 28.01.2010р. ТзОВ ЄвроЛьвів затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями по вул. Богуна, 11 у м. Львові, виготовлений ПП Леополіс-Клуб на замовлення позивача (а.с.161-264, т. 1). 
		Згідно наявного у вказаному проекті попереднього висновку Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради щодо можливості відведення земельної ділянки від 01.07.2009р. №04/2776 (а.с. 227-228, т.1), таким встановлено вимоги щодо відведення ТзОВ ЄвроЛьвів земельної ділянки площею 0,0600 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові. Зазначено, що відведення для цілей забудови можливе лише на підставі висновків історико-містобудівного обґрунтування, погодженого Державною службою з питань національної культурної спадщини після узгодження його з УОІС; надання дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки для цілей забудови необхідно провести одночасно з наданням дозволу на розроблення містобудівного обґрунтування; відвід земельної ділянки під будівництво можливий за наявності позитивних висновків археологічної експертизи, після її попереднього археологічного обстеження; проект відведення земельної ділянки повинен бути погоджений у Державній службі з питань національної культурної спадщини після отримання висновку УОІС; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки історико-містобудівного обґрунтування необхідно затвердити разом із затвердженням проекту відведення земельної ділянки. 
		Відповідно до Експертного висновку щодо наявності (відсутності) памяток археології від 15.12.2009р. №0031-09-ЕЛ земельна ділянка площею 0,06 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові дійсно розташована в межах історичного ареалу м. Львова.  Також у даному висновку йдеться про те, що проект землеустрою може бути погоджений органом охорони культурної спадщини за умови забезпечення археологічного нагляду під час виконання земляних та будівельно-монтажних робіт нульового циклу (а.с. 230-231, т.1).
		Згідно Висновку щодо проекту землеустрою відведення земельної ділянки №04/4844, від 15.12.2009р. Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради позивачу погоджено проект землеустрою відведення земельної ділянки площею 0,060 га по вул. І. Богуна, 11 у м. Львові в оренду на 10 років для розміщення житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями (а.с. 260, т.1). У висновку Управління охорони історичного середовища вказало, що відповідно до п. ІІІ.2.1. Зон охорони та режимів використання обєктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова, затв. рішенням ЛМР від 23.03.2006р. №423, нове будівництво у зоні Б дозволяється тільки у випадку проведення попередніх археологічних досліджень, за умови, що площа розкопу має бути більшою від розмірів майбутнього котловану на 2-3 м. Пунктом ІІІ.2.3. Зон охорони та режимів використання обєктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова, затв. рішенням ЛМР від 23.03.2006р. №423 забороняється: проведення будь  яких земляних робіт без погодження з УОІС; проведення інженерних і гідро-інженерних робіт, що ведуть до зниження грунтових вод; забруднення території хімічними та іншими речовинами, технічними та стічними водами, іншими відходами, розташування та експлуатація обєктів, що негативно впливають на збереження культурного шару; проведення самовільних земляних робіт. Серед іншого, у висновку зазначено, що роботи з нового будівництва та реконструкції будівель та споруд у історичному ареалі міста Львова можуть проводитись за умови отримання дозволів та узгоджень відповідно до вимог чинного законодавства.
		Враховуючи вищезазначене, на момент укладення договору позивач був ознайомлений з усіма умовами відведення земельної ділянки та умовами її використання як особа на замовлення якої розроблявся та затверджувався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. 
		ч. 1 ст. 15 Закону №161-XIV (в редакції від 01.01.2010р.) передбачала такі істотні умови договору оренди, зокрема, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, а також існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. 
		Таким чином, без істотних умов договору, закріплених в пунктах 27 та 32 цього Договору, він не був би укладений, а тому відсутні правові підстави для визнання положень цих пунктів недійсними.
		Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 року №1805-III (надалі  Закон №1805-III) (в редакції від 15.12.2009р.) на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26.07.2001р.Про затвердження Списку історичних населених місць України затверджено список історичних населених місць України, до котрих відноситься і Львів.
		Згідно листа Управління охорони історичного середовища №04-2266 від 16.09.2015р. орендована позивачем земельна ділянка на вул. І.Богуна, 11 розташована на території історичного ареалу міста Львова, межі якого встановлено Рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005р. Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова. Не винесення меж в натурі не спростовує існування історичного ареалу м. Львова.
		Орендована позивачем земельна ділянка, як встановлено місцевим господарським судом, межує з памятками архітектури місцевого значення: будинками №№ 11, 11а, 13 на вул..Нечуя-Левицького, №№ 9, 11, 15 на вул..Котляревського у м.Львові, яким присвоєні охоронні номери, є памятками культурної спадщини щодо яких встановлені охоронні зони зі спеціальним режимом їх використання. 
		Третьою особою у справі подано заяву про застосування позовної давності, однак така заява має бути поданою стороною у справі.
		Згідно абз. 1, 2 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним пунктів 27 та 32 договору оренди землі від 07.06.2010р. як таких, що укладені під дією помилки. 
		Позивачем не доведено наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення. Відповідно до п.2.10 постанови пленуму № 11 та в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
		Статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Враховуючи наведені вище норми матеріального права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, у звязку із чим згідно із ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку слід покласти на ТзОВ ЄвроЛьвів.
		 
		Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 01.11.2016 р. у цій справі без змін.
		2. Судові витрати покласти на ТзОВ ЄвроЛьвів.
		3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови підписано 19.12.2016р.
		 
		Головуючий суддяДубник О.П.
		 
		СуддяЗварич О.В.
		 
		СуддяМатущак О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...