Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/799/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 27.12.2016. Зареєстровано: 29.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2016.
Дата набрання законної сили: 26.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		26 грудня 2016 року Справа № 911/799/16 
		 
		Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		 
		 
		головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників:позивача, відповідачів, третіх осібне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)прокуратуриСуходольський С.М. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)  розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника прокурора Київської області  на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.10.2016у справі№ 911/799/16 Господарського суду Київської областіза позовомЗаступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до1.Обухівської районної державної адміністрації  Київської області; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалфі Девелопмент Груп";треті особи, які не заявляють самосійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1.ОСОБА_32; 2.ОСОБА_33; 3.ОСОБА_34 ОСОБА_10; ОСОБА_11 6.ОСОБА_35; ОСОБА_13; ОСОБА_14; 9.ОСОБА_36; ОСОБА_16; 11.Громадська організація Яхт-клуб "Борей";провизнання недійсними та скасування розпоряджень та витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		В березні 2016 прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалфі Девелопмент Груп" про визнання незаконним та скасування розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 36 від 16.01.2009 в частині затвердження та відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, та розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 588 від 13.05.2009 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок ОСОБА_21 з "ведення особистого селянського господарства" на "ведення індивідуального садівництва" в адміністративних межах Козинської селищної ради", а також просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності                  ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" на земельну ділянку для індивідуального садівництва, витребувати з незаконного володіння ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельну ділянку загальною площею 8 га, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області (кадастровий номер: НОМЕР_17).
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.2016 залучено до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_18, ОСОБА_25, ОСОБА_19, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_20, ОСОБА_28, Громадську організацію Яхт-клуб "Борей".
		Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2016 (суддя      Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді        Гончарова С.А., Майданевич А.Г.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		В своїй скарзі Перший заступник прокурора Київської області посилається на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.
		Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 26.12.2016.
		26.12.2016 від Обухівської районної державної адміністрації Київської області надійшло клопотання, в якому остання просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а розгляд справи проводити без участі представника. 
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 26.12.2016 р. представника прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.01.2009 розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 36 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2 га кожна у власність громадянам: ОСОБА_24, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_20 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, на підставі якого ОСОБА_24 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_1), серії НОМЕР_2 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100010 від 27.03.2009;    ОСОБА_26 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_3), серії НОМЕР_4 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100016 від 27.03.2009; ОСОБА_27 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_5), серії НОМЕР_6 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю                   № 010933100014 від 27.03.2009.
		Як вбачається з матеріалів справи, громадяни ОСОБА_24, ОСОБА_26, ОСОБА_27 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.04.2009 № № 1879, 1900, 1907 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_28, який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6 га (кадастровий номер НОМЕР_7), серії НОМЕР_8 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991600475.
		На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 36 ОСОБА_17 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_9 серії НОМЕР_10 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100012 від 27.03.2009; ОСОБА_18 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_11 серії НОМЕР_12 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100011 від 27.03.2009;        ОСОБА_19 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею      2 га (кадастровий номер НОМЕР_13), серії НОМЕР_14 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100013 від 27.03.2009; ОСОБА_20 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_15), серії НОМЕР_16 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю                   № 010933100015 від 27.03.2009.
		У подальшому вищевказані громадяни на підставі договорів-купівлі продажу від 30.04.2009 № № 1933, 1940, 1947, 1954 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_29
		На підставі заяви ОСОБА_21 розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 588 від 13.05.2009 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 8 га з "ведення особистого селянського господарства" на "ведення індивідуального садівництва" в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району.
		Згідно договорів купівлі-продажу та вищевказаного розпорядження ОСОБА_21 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8 га (кадастровий номер НОМЕР_17), серії НОМЕР_18, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991600491.
		Відповідно до свідоцтва на право на спадщину за законом від 23.12.2010, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1837, спадкоємцем земельної ділянки, яка належала відповідно до державного акту, серії НОМЕР_18 на право власності на земельну ділянку площею 8 га для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером НОМЕР_17, розташованої в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області ОСОБА_21 є ОСОБА_22 про що, на державному акті серії НОМЕР_18, виданого на ім'я     ОСОБА_21 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_22, який на підставі договору дарування № 778 від 28.04.2015, подарував земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_17 ОСОБА_30
		Судами встановлено, що 11.06.2015 протоколом загальних зборів № 003/2015      ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" вищевказану земельну ділянку зарахувало до статутного фонду товариства (свідоцтво про право власності № 45436063 від 09.10.2015).
		Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України у справі №6-50904св12 від 10.04.2013 задоволено касаційну скаргу Громадської організації "Яхт-клуб "Борей" на рішення апеляційного суду Київської області від 15.11.2012 у справі за позовом Громадської організації "Яхт-клуб "Борей" до ОСОБА_24, ОСОБА_27, ОСОБА_26, ОСОБА_28, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
		Зокрема, касаційним судом було досліджено правові підстави видачі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від       16 січня 2009 року № 36 та встановлено, що останнє видано з порушенням ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 17 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року),     ст.ст. 12, 116, 118 Земельного кодексу України (чинного), ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", у зв'язку з чим розпорядження є незаконним.
		Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.
		Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №502 від 11.04.2002 "Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту,  або районної  держадміністрації,  якщо  земельна  ділянка розташована за межами населеного пункту. 
		Відповідно до п. 3 цієї ж постанови сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового  призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:  складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними  органами  виконавчої влади, якщо зміні  цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. 
		Як вбачається з матеріалів справи, Обухівська районна державна адміністрація Київської області, без урахування вказаних вимог постанови Кабінету Міністрів України затвердила технічну документацію із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок ОСОБА_21 з "ведення особистого селянського господарства" на "ведення індивідуального садівництва" в адміністративних межах Козинської сільської ради.
		Таким чином, всупереч вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 17,20,35 Земельного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №502 від 11.04.2002 "Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області №588 від 15.05.2009 змінено цільове призначення земельних ділянок на підставі технічної документації, а не проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		У зв'язку з тим, що прокурором не ставиться питання про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, який виданий  ОСОБА_21, на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області №588 від 15.05.2009, питання щодо того, чи суперечить вказаний акт вимогам     ч. 2 ст. 14 Конституції України, ст. ст. 321, 373 Цивільного кодексу України та ст. 153 Земельного кодексу України дослідженню не підлягає.
		Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про правомірність застосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу строків позовної давності щодо вимог про скасування рішень Обухівської районної державної адміністрації № 36 від 16.01.2009 та № 588 від 13.05.2009, з огляду на наступне.
		Так, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами ст.ст. 253- 255 Цивільного кодексу України.
		Частинами 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
		При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 Цивільного кодексу України.
		За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
		Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
		Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
		Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012.
		Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області у справі № 1018/3439/12 (2-600/12) (2/1018/600/12) від 21.05.2012 (міститься в матеріалах справи) Козинську селищну раду Обухівського району Київської області було залучено до участі у справі за позовом Громадської організації "Яхт-клуб "Борей" до ОСОБА_24, ОСОБА_27, ОСОБА_26, ОСОБА_28, Обухівської районної державої адміністрації Київської області, Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог, тому трирічний строк позовної давності почав свій перебіг з 21.05.2012.
		У зв'язку з цим, посилання прокурора на те, що Козинська селищна рада Обухівського району Київської області не приймала участі у справі №1018/3439/12       (2-600/12) (2/1018/600/12), не свідчить про початок перебігу трирічного строку позовної давності з іншої дати, ніж з 21.05.2012.
		До того ж, з постанови Вищого господарського суду України у справі №4/090-12 від 06.06.2013 р. вбачається, що Козинська селищна рада Обухівського району Київської області приймала участь і у справі де відповідачем є Громадська організація "Яхт-клуб "Борей".
		Таким чином, строк позовної давності у даному випадку сплинув 21.05.2015, а з позовом до суду в інтересах територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області прокурор звернувся лише в березні 2016 року.
		Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Згідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Згідно з п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
		В той же час, прокурор та позивач не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви та не навели жодних поважних причин пропуску позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, які могли б бути визнані судом поважними.
		У зв'язку з цим, твердження прокурора про не визначення судами дійсного моменту, коли Козинська селищна рада довідалась або мала об'єктивну можливість довідатись про порушення вимог законодавства є необґрунтованими, оскільки з дня залучення Козинської селищної ради, як третьої особи для участі у розгляді справи №1018/3439/12 (2-600/12) (2/1018/600/12) від 21.05.2012 остання довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		У відповідності до п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
		Приймаючи до уваги, що даний позов подано прокурором  після спливу позовної давності, встановленої ст. 257 Цивільного кодексу України, а ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, враховуючи, що прокурором та позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про застосування у даному випадку приписів ст. 267 Цивільного кодексу України щодо заявлених позивачем вимог про скасування рішень Обухівської районної державної адміністрації № 36 від 16.01.2009 та № 588 від 13.05.2009.
		Стосовно вимог прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "Амалфі Девелопмент груп" на земельну ділянку для індивідуального садівництва, з кадастровим номером НОМЕР_17 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25162738 від 09.10.2015 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 627436932231) суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про те, що вказане рішення прийнято на підставі свідоцтва про право власності № 45436063 від 09.10.2015, доказів визнання недійсним останнього судам надано не було, а вказане рішення не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.
		Враховуючи, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень фактично само по собі не породжує правових наслідків, тобто не є правовстановлюючим документом, а є лише юридичною формою закріплення рішення щодо визнання державою за ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" права власності на спірне майно, вимоги про скасування такого документу не можуть розглядатися судом.
		Щодо вимог про витребування з незаконного володіння ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" земельної ділянки, суди попередніх інстанцій вірно зауважили про таке.
		Так, обгрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджував, що реєстрація права власності ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" на вищевказану земельну ділянку є незаконною.
		Виходячи зі змісту позовних вимог прокурора вбачається, що останнє фактично оспорює право власності ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку для індивідуального садівництва, з кадастровим номером НОМЕР_17.
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права  у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Реалізація права на захист в суді здійснюється в межах самостійного процесуального правовідношення, яке виникає у особи з моменту звернення до суду за захистом порушеного цивільного права (інтересу) з певною матеріально-правовою вимогою адресованою особі, яка за суб'єктивним уявленням позивача має нести відповідальність у спірних правовідносинах - відповідачу у справі.
		Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник. Позов визначається у правовій літературі як вимога особи про захист свого або чужого права чи охоронюваного законом інтересу. Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських/цивільних правовідносин.
		Під предметом позову розуміється певна  матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Загальні положення про право власності, а також підстави та порядок його набуття та реалізації встановлені  цивільним кодексом України.
		Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України  правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов  про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Однак, звертаючись до суду з позовом та визначаючи відповідачем у справі        ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп", прокурором та позивачем не враховано, що відповідачами не приймалось оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером: 25162738 від 09.10.2015 та, відповідно, не видавалось свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
		Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суди попередніх інстанцій правомірно вказали про те, що у даному випадку ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" не порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача стосовно спірної земельної ділянки.
		При цьому, прокурором та позивачем не наведено правових обґрунтувань щодо можливості відновлення порушеного права позивача саме ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" шляхом реалізації обраного позивачем способу захисту.
		На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що прокурором не наведено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість вимог до ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" щодо витребування спірної земельної ділянки.
		Таким чином, оскільки судами правомірно прийнято рішення про відмову у визнанні незаконним та скасування розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 36 від 16.01.2009 в частині затвердження та відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, та розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 588 від 13.05.2009 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельних ділянок ОСОБА_21 з "ведення особистого селянського господарства" на "ведення індивідуального садівництва" в адміністративних межах Козинської селищної ради", із застосуванням приписів ст. 267 Цивільного кодексу України, державний акт на право власності на земельну ділянку, який виданий     ОСОБА_21 на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області №588 від 15.05.2009 є чинним і у встановленому порядку не скасований (матеріали справи таких доказів не містять), підстав для застосування в даному випадку ч.ч. 1,3 ст. 388 Цивільного кодексу України та витребування спірної земельної ділянки у ТОВ "Амалфі Девелопмент Груп" колегія суддів касаційної інстанції також не вбачає.
		Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
		Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		 
		Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі №911/799/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                       М.Данилова
		 
		 
		 
		 Судді                                                                                          О. Сибіга
		 
		 
		 
		                                                                                                               В. Швець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...