Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/1848/14-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		21 грудня 2016 року                               м. КиївСудова палата у цивільних справах                                   
		 
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, Чернігівське районне управління юстиції в Чернігівській області про визнання недійсними наказів, свідоцтв про право власності, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, за заявою Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області  про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,
		 
		в с т а н о в и л а : 
		У червні 2014 року заступник прокурора Чернігівської області звернувся до суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що передача земельної ділянки у власність особі відбулася в порушення вимог статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 118, 198 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 50 Закону України «Про землеустрій», оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яку було включено до генерального плану села та плану території перспективного розвитку села, не був погоджений із сільською радою.
		Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від             4 березня 2015 року позов заступника прокурора Чернігівської області задоволено.
		Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня          2015 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - Іванівська сільська рада) відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
		У березні 2016 року Іванівська сільська рада звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  23 грудня 2015 року, з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 118, 122, 173, 174 ЗК України. 
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Іванівська сільська рада посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    9 жовтня та 13 листопада 2014 року,  в яких, на думку Іванівської сільської ради, по-іншому застосовані зазначені норми права.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, установлених цим Кодексом.
		Згідно з положенням пункту 1 частини першої  статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Під час розгляду справи суди встановили наступне.
		13 квітня 2009 року рішенням Іванівської сільської ради визнано за необхідне провести зміну меж с. Количівка Чернігівського району Чернігівської області та замовити проект землеустрою щодо зміни меж за рахунок введення в межі населеного пункту земельних ділянок господарського двору колишньої агрофірми «Авангард» орієнтовною площею 3 га і земель запасу, що знаходяться на території колишнього аеропорту с. Количівка, орієнтовною площею 60 га.
		Рішенням Іванівської сільської ради від 14 грудня 2012 року внесено зміни до рішення від 13 квітня 2009 року в частині замовлення проекту землеустрою щодо зміни меж села зі збільшенням площі до 119 га.
		У лютому 2013 року ПП «Аксіома» розробило проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі села Количівка на території Іванівської сільської ради зі збільшенням площі на 118,5290 га.
		Рішенням двадцять п'ятої сесії шостого скликання Іванівської сільської ради від 18 листопада 2013 року вирішено затвердити зміни до генерального плану с. Количівки Іванівської сільської ради та детальний план території перспективного розвитку с. Количівки на 91,162 га, які є землями колишнього аеродрому, знаходяться на території Іванівської сільської ради за межами с. Количівки і відносяться до категорії земель запасу. 
		 Рішенням від 25 квітня 2014 року Чернігівська районна рада затвердила проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі с. Количівки Чернігівського району зі збільшенням площі на 118,5290 га та включила в межі населеного пункту с. Количівка земельні ділянки загальною  площею            118,5290 га.
		Суди також встановили, що ОСОБА_5 04 жовтня 2013 року звернулась з клопотанням до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області (далі - Управління) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га із земель запасу на території Іванівської сільської ради с. Количівка Чернігівського району.
		ВІдповдіно до наказу Управління від 04 листопада 2013 року ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою.
		Висновком від 28 листопада 2013 року № 2232 Управління погодило проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_5, виготовило кадастровий план цієї земельної ділянки, оформило акти встановлення та погодження меж земельної ділянки і прийому-передачі межових знаків на зберігання.
		Згідно з наказом Управління від 05 грудня 2013 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність             ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Іванівської сільської ради, а також видано свідоцтво про право власності і проведено державну реєстрацію земельної ділянки 20 січня 2014 року.
		За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 04 червня 2014 року, ОСОБА_5 відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_6
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		Задовольняючи під час останнього розгляду позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час ухвалення наказів Управлінням щодо оформлення права власності ОСОБА_5, у тому числі і наказу від 05 грудня 2013 року, на спірну земельну ділянку, рішенням Іванівської сільської ради від 18 листопада 2013 року вже були затверджені зміни до генерального плану с. Количівка та детальний план території перспективного розвитку цього населеного пункту, Іванівська сільська рада вже погодила проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі с. Количівка і ці документи, на думку суду, повинні були враховуватись Управлінням при вирішенні заяви ОСОБА_5 про відведення земельної ділянки у власність. Крім того суд зазначав, що на час реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 (20 січня 2014 року), спірна земельна ділянка не входила до меж с. Количівка, але вже була включена до генерального плану села та детального плану території перспективного розвитку  с. Количівка, а рішення Іванівської сільської ради від 18 листопада 2013 року про затвердження змін до генерального плану с. Количівки та детального плану території перспективного розвитку села прийняте в межах повноважень сільської ради, наданих їй статтею 17 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Суд також виходив з того, що у даному випадку Управління втрутилось в законну діяльність Іванівської сільської ради та Чернігівської районної ради до виключної компетенції яких відноситься питання про зміну меж села Количівка, а оскаржувані накази Управління суперечать змінам до генерального плану               с. Количівка та детальному плану території перспективного розвитку села, які були розроблені та затверджені до цих наказів і це позбавляє Іванівську сільську раду в повному обсязі реалізовувати свої права щодо отримання у комунальну власність земельної ділянки, яка була передана у власність ОСОБА_5 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що Управління діяло у межах наданих йому повноважень при прийнятті 5 грудня 2013 року наказу про затвердження проекту землеустрою, оскільки межі с. Количівка були змінені лише 25 квітня 2014 року, тобто після набуття ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку (20 січня 2014 року).
		Разом з тим, у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня та                   13 листопада 2014 року суд касаційної інстанції у справах за аналогічними позовами прокурора Чернігівської області, на відміну від справи, яка переглядається, дійшов протилежного висновку зазначивши, що  земельні ділянки були набуті особами всупереч вимог статей 118, 173, 174 ЗК України, зокрема без врахування змін до генерального плану с. Количівка.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції         статей 118, 122, 173, 174 ЗК України. 
		Усуваючи розбіжності в застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Згідно зі  статтею 13 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_39/ed_2011_02_01/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>  земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_02_01/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно із частинами першою і другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 <http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/print1456215282788271> цього Кодексу.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
		У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		Суди встановили, що станом на 2009 рік межі села Количівка не були встановлені, тобто відсутні правові підстави вважати комунальною власністю усі земельні ділянки, непередані у приватну власність.
		Рішенням Іванівської сільської ради від 13 квітня 2009 року встановлено відсутність юридичного оформлення існуючих у натурі зовнішніх меж села Количівка та визнано за необхідне змінити межі із замовленням землевпорядних робіт з розробки проекту населеного пункту.
		Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності, оскільки у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Відповідно до частин першої та другої статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів. Отже, рішення Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 квітня 2009 року відповідало положенням статті 173 ЗК України, проте не встановлювало жодних меж села Количівка.
		За частиною третьою статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не зумовлює припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті, відповідно до якої землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
		Відповідно до частини четвертої статті 53 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами. Земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися в комунальну власність), переходять у власність територіальної громади за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населених пунктів, які розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.
		Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна міська рада.
		Згідно з частиною сьомою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчі органи сільських, селищних і міських рад в установлений строк, зокрема, узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад.
		Суди встановили, що 27 лютого 2013 року рішенням Іванівської сільської ради погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж                  с. Количівка, вирішено просити Чернігівську районну раду погодити це рішення.
		18 листопада 2013 року рішенням Іванівської сільської ради затверджено зміни до генерального плану с. Количівка.
		Відповідно до частини першої статті 1861 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
		25 квітня 2014 року рішенням Чернігівської районної ради Чернігівської області затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж          с. Количівка зі збільшенням його площі на 118,5290 га.
		Проаналізувавши положення пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України, можна зробити висновок, що виключно з 25 квітня 2014 року, тобто з дати затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Количівка, спірна земельна ділянка може перебувати в комунальній власності, тобто належати відповідній територіальній громаді. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-805цс16 від 26 жовтня 2016 року.
		Оскільки відповідно до частини третьої статті 173 ЗК України включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не зумовлює припинення права власності чи права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті, право приватної власності на спірну земельну ділянку, набуте ОСОБА_5 20 січня 2014 року, тобто до прийняття відповідним органом рішення про включення спірних земель в межі населеного пункту села Количівка 25 квітня 2014 року, слід вважати таким, що відповідає чинному на момент набуття законодавству України.
		Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини 1 статті 3605 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України           
		п о с т а н о в и л а :
		 
		У задоволенні заяви Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області  про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року відмовити. 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко       
		       
		Судді:                                                                                                            В.І. Гуменюк
		 
		                                                                                                    Н.П. Лященко
		 
		                                                                                                   Л.І. Охрімчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...