Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/2964/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		21 грудня 2016 року                                                                                         м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого                   Кривенди О.В., 
		суддів:          Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Пустомитівського районного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» (далі - Підприємство) про стягнення коштів, 
		в с т а н о в и л а: 
		У квітні 2014 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Підприємства на його користь 27 917 грн 81 коп. на відшкодування виплаченого ОСОБА_1 забезпечення та вартості надання соціальних послуг по безробіттю у зв'язку з поновленням її (ОСОБА_1) на роботі за рішенням суду.
		На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ) сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримується із роботодавця. 
		Львівський окружний адміністративний суд постановою від 4 червня 2014 року позов задовольнив.
		Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 8 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2016 року, постанову суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Центр зайнятості подав заяву про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У заяві йдеться про те, що в доданих до неї ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2014 року та 
		4 червня 2015 року (справи №№ К/800/7289/14, К/800/64600/14 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано норми процесуального права, якими встановлена юрисдикція адміністративних судів. Заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 червня 
		2016 року та передати справу на новий розгляд до цього ж суду. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Центру зайнятості не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками апеляційного суду про те, що позов, предметом якого є стягнення з особи незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі його поновленні на роботі за рішенням суду, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та зазначив, що така справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. 
		Натомість у наданих на порівняння рішеннях Вищий адміністративний суд України, вирішуючи спори між центрами зайнятості та митними органами щодо стягнення суми, виплаченої як допомога по безробіттю звільненому працівникові митного органу, якого згодом було поновлено на роботі за рішенням суду, дійшов висновку, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке, на думку заявника, прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
		Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. 
		Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
		Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
		Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
		Частиною четвертою статті 35 Закону № 1533-ІІІ передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.
		Отже, спір про стягнення зазначених сум не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому висновок суду касаційної інстанції про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
		Крім того, посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19 січня 2016 року як на підставу для перегляду є необгрунтованим, оскільки цим рішенням Суд не висловив правової позиції щодо правомірності застосування норм права, а лише відмовив у задоволенні заяви про перегляд судового рішення з огляду на відсутність підстав для висновку про наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
		За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви Центру зайнятості.
		Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		У задоволенні заяви Пустомитівського районного центру зайнятості відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                                                                                                                      О.В. Кривенда 
		Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...