Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-860цс16 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П ОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		14 грудня 2016 року                                                                                м. Київ
		 
		Судові палати у цивільних та господарських справах
		 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Сімоненко В.М.,   суддів:Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є.,        Лященко Н.П.,  Охрімчук Л.І.,   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (законним представником яких є  ОСОБА_8), треті особи: реєстраційна служба Ірпінського міського управління юстиції в Київській області, управління Державної  міграційної служби у Київській області, служба у справах дітей Ірпінської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  6 січня 2016 року, 
		в с т а н о в и л и : 
		У  січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на наявність заборгованості за кредитним договором, укладеним 25 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_8 через неналежне виконання останнім грошових зобов'язань за вказаним договором, у рахунок погашення якої просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 що в забезпечення кредитного договору була передана ОСОБА_8 в іпотеку банку на підставі договору поруки від 25 грудня 2006 року.
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 вересня    2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 січня 2016 року відмовлено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на  рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2015 року.
		У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить ухвалу суду касаційної інстанції, ухвалу суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій скасувати і задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України  (далі - ЦПК України), -  неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку викладеному у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 37, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). 
		На підтвердження своїх доводів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало постанову  Вищого господарського суду України від 26 січня 2016 року              (справа № 922/3350/13) та постанови Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року (№ 6-455цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2947цс15). 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1> заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої              статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		У справі, у якій подано заяву про перегляд судових рішень, судами встановлено, що 25 грудня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримав кредит у розмірі 198 тис. доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 24 грудня 2026 року.
		Також на забезпечення належного виконання зобов'язань за договором кредиту 25 грудня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав у іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру  АДРЕСА_1
		Через неналежне виконання боржником узятих на себе зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість у розмірі 2 млн 622 тис. 116 грн 71 коп., яку було стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_8 та поручителя ОСОБА_11 рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2010 року.
		Указане рішення суду дотепер не виконано, і у зв'язку із цим заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2006 року станом                     на 1 грудня 2014 року становить 14 млн 626 тис. 612 грн 49 коп.
		Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області              від 17 жовтня 2014 року задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» й в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом надання права банку на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві.
		Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначало також про невиконання зазначено рішення міського суду.
		Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди як апеляційної, так і касаційної інстанцій, виходив з того, що на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, уже звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру  АДРЕСА_1 При цьому суд дійшов до висновку, що вимоги про виселення відповідача та його неповнолітніх дітей не підлягають задоволенню, оскільки відсутні докази отримання ними вимоги  іпотекодержателя про звільнення вказаної квартири.
		Однак у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року (№ 6-455цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2947цс15) суд виходив з того, що вимога про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору й не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.
		Водночас постанова Вищого господарського  суду України від 26 січня 2016 року (справа № 922/3350/13) не може бути належним прикладом, оскільки її постановлено в справі за наявності інших фактичних обставин, з іншим суб'єктним складом та предметом позову, ніж у справі, судове рішення в якій просить переглянути заявник.
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
		За правилами частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку»   звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
		Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
		Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. 
		Відповідно до частини другої статті 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.
		За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Крім того, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. 
		Саме про таке застосування норм статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР зазначено в постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року (№ 6-455цс15), 3 лютого 2016 року                            (№ 6-2947цс15).
		Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, на які цілі видавався кредит і за які кошти придбано спірну квартиру, унаслідок чого належним чином не з'ясував порядку виселення відповідачів з указаної квартири та наявності правових підстав для їх виселення. 
		Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час вирішення позову суди допустили неправильне застосування норм матеріального права і не встановили всіх необхідних фактів, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. 
		Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л и:
		 
		Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 січня 2016  року задовольнити частково.
		Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 вересня             2015 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 листопада                2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 січня 2016 року в частині відмови у позові про виселення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий   В.М. Сімоненко Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець В.І. Гуменюк     Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...