Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 338/918/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 05.01.2017. Зареєстровано: 05.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.01.2017.
Дата набрання законної сили: 05.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 338/918/16-ц  
		Провадження № 22-ц/779/93/2017  
		Категорія 57  
		Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М.  
		Суддя-доповідач Девляшевський В.А.  
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 січня 2017 року                                                                       м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
		   головуючого Девляшевського В.А.,
		  суддів: Васильковського В.М., Фединяка В.Д.,
		  секретаря: Петріва Д.Б.,
		  з участю:  представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Богородчанського районного суду від 25 жовтня 2016 року, 
		в с т а н о в и л а :
		У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» з позовом про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що умови договору фінансового лізингу №004571, укладеного між сторонами 22.06.2016 року, зокрема сплата комісії за організацію та оформлення договору у розмірі 10% та інших платежів, не відповідають діючому законодавству та порушують його права як лізингоодержувача та споживача. Крім того, вказував, що даний договір повинен був бути обов'язково нотаріально посвідченим. А тому позивач просив визнати вищевказаний договір недійсним, стягнути на його користь 15 000 грн комісії, сплаченої ним за організацію укладення договору та 2 000 грн завданої моральної шкоди, а також судові витрати.
		Рішенням Богородчанського районного суду від 25 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено визнати недійсним договір фінансового лізингу №004571 від 22.06.2016 року з додатками та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 15 000 грн сплачених за договором коштів. Крім того, постановлено стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 551,20 грн судового збору.
		Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, судом не було враховано того, що договір лізингу був підписаний позивачем на кожній сторінці, що свідчить про його згоду з умовами спірного договору та сплатив комісію саме за послугу з організації та оформлення договору. Апелянт вважає, що умови укладеного договору не створюють дисбаланс прав та обов'язків, оскільки у договорі немає таких обов'язків лізингоодержувача, які спричиняють чи могли спричинити шкоду останньому та не містять несправедливих умов. Також судом не було взято до уваги, що позивачем не доведено одночасну наявність ознак, які кваліфікують умови договору як несправедливі. Апелянт звертає увагу суду й на те, що на момент укладення спірного договору відповідач мав право надавати послуги з фінансового лізингу без отримання відповідної ліцензії. Не погоджується представник апелянта і з тим, що спірний договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим, оскільки цей договір є договором фінансового лізингу, а не договором найму (оренди) транспортного засобу. При цьому, зазначає апелянт, суд першої інстанції не прийняв до уваги і те, що ЦК України, Законами України: «Про фінансовий лізинг», «Про нотаріат» та «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» договори фінансового лізингу не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Посилаючись на вищенаведене, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
		Представник ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися з невідомих причин, хоч були належним чином і завчасно повідомлені про розгляд справи. Отже, є правові підстави для розгляду справи у їх відсутності. 
		В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін.
		Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.         
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу є несправедливими та обмежують принципи свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності. З такими висновками погоджується і колегія суддів на підставі такого.
		Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №004571 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.4-12).
		Предметом даного договору згідно п.3.1 був міні-трактор Jimna3244. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 150 000 грн, щомісячний платіж 6 250 грн, комісія за організацію (10%) 15 000 грн, комісія за передачу 4 500 грн, авансовий платіж 75 000 грн (зворот а.с.11).
		На виконання умов названого договору 22.06.2016 року ОСОБА_2 здійснив одноразово платіж у розмірі 15 000 грн, що підтверджується копією квитанції (а.с.13). Сплачені ним кошти становили обумовлену договором комісію за організацію, а не платіж іншого виду.
		Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ,3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язку на шкоду споживача. виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.
		Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що значна частина його умов є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, зазначеним в ч.1 ст.808 ЦК України, а також положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача) та виключення такої для лізингодаця.
		Так, згідно п. 12.13 договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу у зв'язку з збільшенням вартості предмета лізингу, відповідно до п. 5.4. цього Договору, лізингодавець повертає 100% коштів від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається. При цьому в разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем для відповідності відсоткового розміру авансового платежу фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу в момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору). 
		Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (пункти 4.3.5 договору).
		Вказані положення Договору підпадають під положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а вище вказаними пунктами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві.
		Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. 
		Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
		Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. 
		Суд вірно застосував приписи ст. 808 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до положень ст. ст. 227, 220 ЦК України. 
		Також колегія суддів погоджується, що договір між сторонами є змішаний (ч.2 ст. 628 ЦК України), оскільки стосується транспортного засобу, який наймає фізична особа на умовах лізингу і вважає необхідним зазначити, що положення про лізинг відносяться до різновиду договорів найму, про що прямо вказано у ст. 806 ЦК України, це один з випадків найму у рамках Глави 58 Цивільного Кодексу України. Форма договору положеннями Параграфу 6 ЦК України про лізинг не врегульована, зате вона прямо визначена нормами щодо найму транспортного засобу фізичною собою. У даному випадку є і спеціальний предмет (транспортний засіб) і спеціальні суб'єкти (юридична та фізична особи) і визначені нормативні умови (найм), щодо яких обов`язкова нотаріальна форма. Тому доводи апеляційної скарги щодо необов'язковості нотаріальної форми через особливість лізингу колегія суддів відхиляє, оскільки таке тлумачення не випливає з системного розуміння норм та їх зв`язку з загальними принципами цивільного права.
		Такі ж правові висновки висловлені в постановах ВСУ при розгляді справ №№6-1551цс16, 6-65цс16, 6-3020цс15, 6-2766цс15.
		Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянтів висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування ухваленого в даній справі рішення немає.
		Керуючись ст. ст. 218; 307; 308; 313-315; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів 
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» відхилити, а рішення Богородчанського районного суду від 25 жовтня 2016 року в даній справі залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. 
		Головуючий        В.А. Девляшевський
		Судді:        В.М. Васильковський 
		          В.Д. Фединяк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...