Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 687/1687/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 11.01.2017. Зареєстровано: 12.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2017.
Дата набрання законної сили: 27.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 687/1687/16-ц 
		2-о/687/2/2017 
		 
		         РІШЕННЯ
		           ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		       (заочне)
		11 січня 2017 року                                            Чемеровецький районний суд 
		  Хмельницької області в складі:
		  головуючого - судді - Борсука В.О.,
		  з участю секретаря - Цугель Т.В.,
		  з участю заявника - ОСОБА_1,
		  з участю представника заявника -
		  ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чемерівці цивільну справу за заявою ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення
		                                                                   в с т а н о в и в :
		             У грудні 2016 року ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, звернулася в суд з заявою заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що вимушене їхнє переселення у червні 2014 року з окупованої території Донецької області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.                    Свої вимоги заявниця мотивує тим, що вони уродженці м. Горлівка, Донецької області та були зареєстровані і проживали за адресою АДРЕСА_1. Так, на утриманні в ОСОБА_1 перебувають малолітні діти - ОСОБА_3 2003 р.н., ОСОБА_4 2004 р.н., ОСОБА_5 2012 р.н., ОСОБА_6 2014 р.н..                                                  У червні 2014 року вони були вимушені переміститься з місця свого постійного проживання на тимчасовій окупованій території Донецької області до АДРЕСА_2 де на даний час фактично і проживають, і їм довелось зіткнутись з труднощами облаштування умов життя, зокрема пошуком роботи, житла.                                                       Вважають, що через окупацію частини Донецької області Російською Федерацією проти України, вони фактично позбавлені не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями.     Необхідність встановлення такого факту мотивують тим, що саме через окупацію частини Донецької області, Україна, Російською Федерацією проти України порушено низку їхніх прав, закріплених як Конституцією України, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в зв'язку з чим їм завдано майнової та моральної шкоди.                                                                 В судовому засіданні заявник ОСОБА_1, та представник заявника ОСОБА_2., підтримали доводи заяви.                                                  Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, по невідомій суду причині про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується      повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендоване).                                         Представник заінтересованої особи  Російської Федерації в судове засідання не з'явився, по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
		     Вивчивши матеріали справи, суд розглядає справу у відсутності заінтересованої особи та ухвалює заочне рішення на підставіст.224 ЦПК України.
		     Вислухавши пояснення заявника, представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги слід задовольнити з наступних підстав.                                                                  Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 27.10.1998 року, який виданий Микитівським РВ Горлівського МУУМС України в Донецькій області та є уродженкою м. Горлівка Донецької області, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України.                                                       В матеріалах справи містяться свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 17.07.2014 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, серії НОМЕР_3 від 29.05.2004 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, серії НОМЕР_4 від 09.10.2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, серії НОМЕР_5 від 29.04.2014 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5, які видані міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області.     
		     Згідно договору купівлі-продажу будинку від 17.09.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Горлівського міського нотаріального округу вбачається, що ОСОБА_1 купила у ОСОБА_7, будинок, який розташований у АДРЕСА_1 за 6187 грн., що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочину № 4618676 від 17.09.2007 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16506544 від 02.11.2007 року, технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 видиним комунальним підприємством «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації» від 30.07.2007 року, державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 від 16.03.2009 року згідно якого ОСОБА_1 є власником зазначеного домоволодіння.
		     Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.                                                       Відповідно до постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацію про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.                    З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.                                                                 Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».                                              17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації В. Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».                                                                  21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».                                         Відповідно Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15.09.2015 року № 685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.                                                            Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).                                                                 Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.               11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi).                                                   Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США  Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).                                   Крім цього, прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон Майя Косьянчич заявила, що "так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю".                                               Підтвердженням окупації Російської Федерації, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.                                   23.08.2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".                                                            На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України".                                                  Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації.               29.06.2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт "Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України". Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об'єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об'єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов'язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі.                                За наслідками збройної агресії Російської Федерації прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.                                                  В абзаці 2 постанови Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».                                                            Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.                                                                  Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».               Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.               Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області, України.                                                             При розгляді справи суд прийшов до висновку, що викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України.                                                           Суд також бере до уваги те, що на факт окупації Російської Федерації частини території Донецької області, Україна, вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р..                    Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».                                             Окупація характеризується наявністю ефективного контролю агресором займаної території, яка виражається у достатній присутності військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.                                             Здійснення такого контролю Російською Федерацією частини території України, зокрема частини Донецької області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.                                                       На сторінках Інтернет-видання «Відомості» міститься стаття «Росія вторглася в Україну: Новоазовськ та Іловайськ заблоковано» від 28 серпня 2014 року, в якій зазначається, що 27 серпня 2014 року в Україну з Російської Федерації увійшла велика колона військової техніки, яка блокувала стратегічно важливі населені пункти Новоазовськ та Іловайськ, Донецької області Також зазначається, що вранці 27 серпня 2014 року з Росії на територію України увійшли дві колони військової техніки Перша колона, в складі якої було шість «Градів», вісім КамАЗів і «Урал і в», з особовим складом прямувала в с. Дмитрівка, що на Донеччині. Друга колона, чисельністю близько 100 одиниць техніки, до якої входили танки, БТР, «Гради». БМП та вантажівки з особовим складом, рухалася в напрямку селища Старобешево, Донецької області (додаток 18).                         Як повідомляє Інтернет-видання «Перша електронна газета» в статті «Зведені дані РНБО від 21 січня 2015 року, Російська Федерація збільшує свою військову присутність на сході України та в прикордонних районах. Зокрема у м. Горлівка, Донецька область, відбувається заміна проросійських бойовиків «ДНР» на підрозділи Збройних Сил Росії. Також в районах м. Шахтарськ і Торез, Донецької області, зосереджено близько 100 танків Збройних Сил Російської (додаток 19).                                             Зі статті «У Горлівці захопили міськраду і всі райвідділи міліції: сепаратисти почали розвантажувати зброю» від 30 квітня 2014 року, опублікованії) в Інтернет-виданні «Сегодня», стало відомо, що 30 квітня 2014 року о 07 год.. в м. Горлівці озброєними військовослужбовцями Російської Федерації, проросійськими бойовиками та членами «ДНР» була захоплена міська рада та всі три місцеві райвідділи міліції. Також кореспондентом порталу зазначається, що після захоплення адмінбудівлі представники народного ополчення Донбасу зайнялися розвантажуванням зброї  (додаток 20).               Таким чином, твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької області, Україна, дає підстави вважати частину Донецької області окупованою Російською Федерацією.                                              Встановлюючи обставини вимушеного переселення суд виходив з наступного.          Верховна Рада України у Постанові Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» зазначила свою позицію щодо ствердження факту неодноразового порушення Російською Федерацією прав громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.                    Зокрема, аналіз інформації, що міститься в інтернет-виданнях, про які зазначає заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.                                   Перелічені факти є достатніми для розуміння наявності порушень гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації, при цьому матеріали справи містять інші витяги з інтернетресурсів, наданих заявником.                                          Порушення прав заявників, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, крім пояснень заявника, підтверджуються поданими ним доказами, та узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області.                    Заявник разом із малолітніми особами проживають в АДРЕСА_2, про що свідчить довідка від 15.07.2015 року про взяття на облік особи переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної окупації та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.                                                                 Після окупації частини Донецької області Російською Федерацією заявниці та її малолітнім дітям, порушено їхній налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на їхньому моральному та фізичному стані.          За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявника та її малолітніх дітей передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.                                                                 Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російської Федерації.                                   Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.                                   Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.                              Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.                              Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.                                      Видана вищезазначена довідка посвідчує лише факт вимушеного переселення заявника ОСОБА_1 з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, з м. Горлівка Донецької області до АДРЕСА_2 не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.                                                       Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.                                                             Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 та її малолітні діти переселився з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.                                                  Керуючись ст. ст. 10-11; 28-29; 57-60; 158; 179; 185; 209; 212; 214-215,224 ЦПК України, суд -                       
		                                                                        ВИРІШИВ:
		     Заяву задовольнити. 
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 у чеврні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.                    У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
		     На рішення суду, який його ухвалив може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів.
		Суддя Чемеровецького 
		        районного суду                                                                                            В.О.Борсук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...