Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/44011/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2017.
Дата набрання законної сили: 18.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		 
		 
		Апеляційне провадження                                    Головуючий у 1 інстанції  Фаркош Ю.А.    
		№22-ц/796/733/2017                                                                         Доповідач  Вербова І.М.
		Справа №755/440/16-ц 
		 
		 УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ
		 
		             18 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва   в складі:
		                         головуючого судді  Вербової І.М.,
		                         суддів    Поливач Л.Д., Поліщук Н.В.                    
		                         за участю секретаря:  Горак Ю.М.  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання договору факторингу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		У листопаді 2015 рокупозивач ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати фіктивний правочин договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року укладений між АВТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», недійсним з моменту укладення  та вирішити питання судових витрат.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23.06.2008 між ним та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 2707/0608/98-029. 
		28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу. 
		28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15 про передачу прав за кредитним договором. 
		Того ж дня, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу про передачу прав за кредитним договором. 
		Вважає, що договір факторингу № 15 було укладено без наміру створення правових наслідків, а тому він є недійсним.
		Крім того, його як боржника за кредитним договором було навмисно позбавлено можливості виконати свій обов'язок щодо погашення заборгованості за кредитним договором. 
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.   
		Вказує на те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» отримуючи від ПАТ «Сведбанк» право вимоги за Кредитним договором, не мав на меті скористатися ним, а отже договір був вчинений без реальної мети та настання правових наслідків. 
		Крім того, ні ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ні ТОВ «Кредитні ініціативи» не мали ні генеральної ні індивідуальної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій. Без наявності такої ліцензії юридична особа не може в законному порядку надавати кредити у іноземній валюті або вимагати їх повернення. 
		В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
		Представник відповідача проти скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.
		 Заслухавши доповідь судді Вербової І.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із правильного розуміння правової природи договору факторингу, у зв'язку з чим дійшов висновку, про відсутність достатніх правових підстав вважати його недійсним.
		Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
		Судом встановлено, що 23.06.2008 року між позивачем та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір № 2707/0608/98-029. 
		28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу. 
		28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15 про передачу прав за кредитним договором. 
		Того ж дня, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу про передачу прав за кредитним договором. 
		Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони  в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
		Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  
		Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
		 Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
		Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
		Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
		Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (стаття 1079 ЦК України). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа ‒ підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.      
		Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.
		        Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно положеннями ч. 4 статті 8 ЦПК у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує акт законодавства, який має вишу юридичну силу.
		Hi Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу. 
		Отже, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. 
		Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 352 від 06.02.2014 внесені зміни до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231, якими виключено пункт 1, що встановлював сукупність операцій з фінансовими активами, які відносяться до фінансової послуги факторингу, зокрема, і в частині визначення боржниками лише суб'єктів господарювання. 
		Отже, набуття позивачем права вимоги до боржників - фізичних осіб є правомірним.
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.  
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.  
		Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.  
		У справі, яка переглядається, суд встановив, що договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року укладений між АВТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не приховував жоден інший правочин, а сам договір факторингу вчинений для створення певних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
		Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Статтею 514 ЦК  України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на  умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено  договором  або законом.  
		Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо  боржник не  був письмово повідомлений  про заміну  кредитора  у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання  несприятливих для нього  наслідків. У  цьому  разі виконання  боржником свого  обов'язку  первісному кредиторові  є належним  виконанням.
		Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
		Згідно  з ч.1  ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
		Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України , оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).
		Проте, позивач не надав доказів того, укладеним договором факторингу було порушено його права в частині виконання своїх зобов'язань за договором кредиту.
		Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
		Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
		Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-979 цс15.
		Твердження апелянта про те, що у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому останнє не має законного права приймати платежі від позивача в іноземній валюті, є також необґрунтованими, оскільки відповідно до правового висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в ухвалі від 17.06.2015 у справі №6-10382св15 зазначив, що оформлюючи відступлення права вимоги банк і фактор не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи установлені договором правила щодо валюти зобов'язання, законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 28 листопада 2012 року ТОВ «Кредитні ініціативи», існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. 
		Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного валютного договору, а в даному випадку між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір відступлення права вимоги.
		Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів  на спростування висновків суду першої інстанції.
		Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. 
		Рішення суду постановлено з дотриманням  норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
		Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
		 
		          У Х В А Л И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
		 
		Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року в справі залишити без зміни. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її  проголошення, але може бути оскаржена  протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
		 
		 
		                    Головуючий     
		 
		                                                                 
		 
		                   Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...