Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22549/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2017. Зареєстровано: 23.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2017.
Дата набрання законної сили: 13.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17.01.2017Справа №910/22549/16
		За позовом      Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 
		до                       Державної іпотечної установи                          
		про                   визнання договорів №  Д-2/2014 від 04.09.2014 та № Д-2.1/2014 від 04.09.2014 
		                         недійсними
		          
		                                                                                                                    Суддя Сівакова В.В.
		Представники сторін: 
		від позивача            Пата С.П. - по дов. № б/н від 04.10.2015
		від відповідача        Чалов А.О. - по дов. «№ 5607/15/1 від 10.11.2016
		                                 Дяченко В.С. - по дов. № 194/15/1 від 16.01.2017
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»  до Державної іпотечної установи про визнання недійсними 
		- договору застави майнових прав № Д-2/2014 від 04.09.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. 04.02.2015 під № Д-2/2015 та зареєстрований за реєстровим № 34; 
		- договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2014 від 04.09.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. 04.02.2015 під № Д-2.1/2015 та зареєстрований за реєстровим № 35. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами договорів відповідач в разі прийняття рішення Національним банком України про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних набуває всі права вимоги за цими договорами. 02.03.2015 позивача віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено щодо нього тимчасову адміністрацію. Листом від 04.03.2015 № 1283/15 відповідач повідомив, що він листом від 03.03.2015 №1211/15/12 повідомив ФГВФО та Банк про початок вступу в права кредитора за договорами застави та відступлення і вимагав від позивача передати кредитні справи (в т.ч. оригінали кредитних договорів, договорів забезпечення, правовстановлюючі документи на нерухомість тощо) боржників Банку, що визначені в додатках до цих договорів, а також передати йому кошти, сплачені боржниками за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом договору застави та договору відступлення. Тобто відповідач, по суті, реалізував право звернення стягнення на заставлене майно. Обидва зазначені правочини - договір застави і договір відступлення, є такими, що передбачають звернення стягнення на заставлене рухоме майно - майнові права, належні позивачу за кредитними договорами та договорами забезпечення. Отже, на думку позивача, в даному господарському спорі підлягають застосуванню норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в тому аспекті, що саме ним врегульовано процедуру та порядок звернення стягнення на обтяжене майно (ст.ст. 26, 27, 42 Закону). Згідно зі ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжував, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Проте, відповідач до Державного реєстру обтяжень рухомого майна у встановленому порядку не вносив: ні інформації про виникнення у нього права обтяження, ні відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Отже, вважає, що спіні правочини вчинені з порушенням норм ст. ст. 11, 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а тому відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсними.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22549/16 та призначено справу до розгляду на 22.12.2016.
		Відповідач у поданому 20.12.2016 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що зазначені позивачем підстави для визнання спірних договорів недійсними прямо не передбачають таку недійсність та відповідно не створюють підстав для визнання правочинів недійсними.
		Позивач в судовому засіданні 22.12.2016 позовні вимоги підтримав повністю.
		Відповідач в судовому засіданні 22.1211.2016 проти позовних вимог заперечив повністю.
		В судовому засіданні 22.12.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 17.01.2017.
		Позивачем в судовому засіданні 17.01.2016 подано додаткові пояснення до позову, в яких зазначає, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Стаття 589 Цивільного кодексу України зазначає, що лише у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Натомість умови договору застави свідчать про те, що вказаний правочин врегульовує правовідносини, які не охоплюються забезпеченням зобов'язання перед кредитором. Так договір застави містить порядок виконання власне основного зобов'язання, оскільки вимагає від заставодавця задовольнити грошові вимоги заставодержателя не у строк, передбачений основним договором (договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013), а у випадках, які не пов'язані з порушенням позивачем грошових зобов'язань. В п. 3.1.3 договору застави зазначено що у разі прострочення заставодавцем виконання зобов'язань за договором банківського рахунку або у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних заставодержатель має право задовольнити грошові вимоги шляхом звернення стягнення на майнові права. Вважає, що договір застави суперечить ст.ст. 1,3 Закону України «Про заставу», ст.ст. 572,589 Цивільного кодексу України. Зазначає, що оскільки договір відступлення також містить умови звернення стягнення на предмет застави в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення заставодавця (банку) до категорії неплатоспроможних. в цій частині він також суперечить актам цивільного законодавства.
		 
		В судовому засіданні 10.11.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		27.02.2013 між Державною іпотечною установою (Клієнт, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк, позивач,) укладено договір банківського рахунку  № 26/995-070 (далі - договір банківського рахунку).
		Відповідно до п. 1.1 договору банківського рахунку Банк (позивач) відкриває Клієнту (відповідачу) поточний рахунок у національній валюті  № 26502000000995 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього договору.
		04.02.2015 в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (заставодавець, позивач) та Державною іпотечною установою (заставодержатель, відповідач) укладено договір застави майнових прав № Д-2/2015 (далі - договір застави), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. 04.02.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 34.
		Пунктом 1.1 договору застави передбачено, що заставодавець (позивач) надає заставодержателю (відповідачу) майнові права заставодавця за кредитними договорами: № ВКЛ-2005191 від 30.11.2010, № НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011, № 07/08 від 14.02.2008, № 837К-Н від 20.08.2008, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку № 1 до цього договору (далі - майнові права).
		Пунктом 1.3 договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за договором банківського рахунку № 26/995-070  від 27.02.2013 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України.
		Згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на підписання цього Договору становить 3 448 390 865,43 грн.
		Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у додатку № 1 до цього договору, переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України «Про заставу» та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього договору та (або) договору відступлення права вимоги (у разі його укладення).
		Пунктом 4.1 договору визначено, що одночасно з цим договором укладається договір відступлення прав вимоги з відкладальними умовами.
		04.02.2015 між Державною іпотечною установою (новий кредитор, заставодержатель, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (первісний кредитор, заставодавець, позивач) укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 (далі - договір відступлення), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. 04.02.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 35.
		Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення, сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013.
		Згідно п. 1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).
		Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення, вартість прав вимоги дорівнює сукупні заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1 228 694 333,35 грн. 
		Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору або п. 2.1.3 цього договору  або 2.1.4 цього договору або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних.
		Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.
		Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. 
		Договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом, відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Згідно зі ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
		Зазначена норма пов'язує виникнення у заставодержателя права на звернення стягнення на предмет застави з встановленням факту невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, незалежно від того, чи встановлений у ньому строк виконання. 
		Проте, в деяких випадках закон встановлює можливість звернення стягнення до настання строку виконання основного зобов'язання. До таких випадків зокрема належить ліквідація юридичної особи - заставодавця.
		Так, ч. 3 ст. 590 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Закону «Про заставу» визначено, що у разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
		Отже, визначення в договорі застави можливості звернення стягнення на предмет застави у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних не суперечить нормам законодавства України.
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. 
		Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
		Чинним законодавством не передбачено визнання договору застави недійсним у разі відсутності реєстрації в Державному реєстрі відповідного обтяження за цим договором.
		Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
		Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, як вимагає ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
		Судом не приймаються посилання позивача на те, що відповідачем не направлено позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет обтяження та не внесено цих відомостей до Державного реєстру, оскільки вони передбачають порядок здійснення звернення стягнення на предмет обтяження та не можуть бути підставою для недійсності договору застави та договору відступлення. 
		У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Заявляючи позов про визнання недійсними договорів позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.
		Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. 
		Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договори суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від  29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»  вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними договору застави № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015 відсутні. 
		Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. 
		Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів.      
		Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
		Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
		Керуючись  ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		В позові відмовити повністю.
		 
		 
		 
		Повне рішення складено 23.01.2017.
		 
		 
		 
		СуддяВ.В. Сівакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...