Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3259/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2017. Зареєстровано: 23.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2017.
Дата набрання законної сили: 31.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"17" січня 2017 р.Справа № 922/3259/16
		Господарський суд Харківської області у складі:
		головуючий суддя Макаренко О.В.
		судді:  Калантай М.В.             
		при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.
		розглянувши справу 
		за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури  в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації,            м. Харків   до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ", м. Харків   2. Дергачівської районної державної адміністрації, м. Дергачі    про  скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки за участю представників:
		прокурора - Чирик В.Г., посвідчення №036688 від 11.12.2015 р.
		позивача - ОСОБА_1, довіреність №01-53/9619 від 30.12.2015 р.
		1-го відповідача - ОСОБА_2, директор, ОСОБА_3, довіреність б/н від 13.10.2016 р.
		2-го відповідача - не з'явився  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Преміум ХХІ" (відповідач-1), Дергачівської районної державної адміністрації (відповідач-2), в якій просить суд:
		1. Визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №950 від 04.10.2010 р. Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту ТОВ "Вектор-Преміум ХХІ".
		2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації №1028 від 29.10.2010 р. Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Вектор-Преміум ХХІ" на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту.
		3. Визнати недійсним договір оренди землі від 08.02.2010 р., укладений між Дергачівською райдержадміністрацією та ТОВ "Вектор-Преміум ХХІ" (код ЄДРПОУ 34952021), АДРЕСА_1), зареєстрований в Харківській регіональній філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру за № 041069300009.
		4. Зобов'язати повернути ТОВ "Вектор-Преміум ХХІ" (код ЄДРПОУ 34952021,      АДРЕСА_1) земельну ділянку загальною площею 0,9700 га (кадастровий номер 6322083001:26:000:0002), розташовану на території: Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані розпорядження прийнято 2-м відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч ст. 19 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ч. 3 ст. 122, ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК), оскільки розпорядження такими земельними ділянками, в тому числі шляхом передачі їх в оренду юридичним особам, віднесено до компетенції Харківської обласної державної адміністрації. Крім того, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, проте була передана в оренду без розроблення проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги та без подальшого проведення державної експертизи такого проекту, що є порушенням ст. ст. 58, 60, 61, 84, 123 ЗК України та ст. 89 Водного кодексу України (далі - ВК), абз. 7 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної експертизи". Також наполягає на тому, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі Лозовеньківського водосховища, тому передача її в користування юридичній особі суперечить ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України. 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2016 р. для розгляду даної справи призначено колегію суддів.
		Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 08.12.2016 р. для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Макаренко О.В., судді: Калантай М.В., Добреля Н.С.
		Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просять позов задовольнити.
		Представник 1-го відповідача у судовому засіданні просить в позові відмовити. Наполягає на тому, що відповідно до положень ст. ст. 122-124, п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, які діяли до 01.01.2013 р., 1-й відповідач мав повноваження щодо розпорядження землями категорії рекреаційного призначення, в тому числі спірною земельною ділянкою, поза межами населених пунктів. Вважає, що у даному випадку відповідно до ст. 123 ЗК України та п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 р. №677, розробляти проект землеустрою не потрібно, оскільки він був виготовлений попереднім землекористувачем. 
		Крім того, 1-й відповідач у запереченнях на позов (т. 1 а.с. 143-151) просить суд застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності відповідно до положень ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити в позові. 
		Представник 2-го відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. У минулому судовому засіданні позовні вимоги не визнавав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 127-128). Наполягав на тому, що відповідно до положень ст. ст. 59, 122-124, п. 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних актів, 2-й відповідач мав повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Також зазначив, що державна землевпорядна експертиза проводиться лише щодо проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, а спірну земельну ділянку передано в оренду 1-му відповідачеві на підставі технічної документації із землеустрою, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у тому разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості). В даному випадку межі спірної земельної ділянки були встановлені раніше, так як вона перебувала в постійному користуванні КП "Черкасько-Лозівський сільбуд". 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.11.2016 р. продовжено строк розгляду спору у даній справі.
		Ухвалою суду від 03.11.2016 р. оголошено перерву до 22.11.2016 р.
		З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
		Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №319698 від 30.07.2009 р. спірна земельна ділянка площею 0,9700 га рекреаційного призначення (для створення зони відпочинку), розташована на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту, належала на праві постійного користування Комунальному підприємству "Черкасько-Лозівський сільбуд" (т. 1 а.с. 170). 
		Листом від 01.10.2010 р. №89 КП "Черкасько-лозівський сільбуд" звернулося до Дергачівської райдержадміністрації з проханням скасувати Державний акт серія ЯЯ №319698 від 30.07.2009 р. на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою (т. 1 а.с. 174).
		Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №946 від 01.10.2010 р. за результатами розгляду клопотання директора КП "Черкасько-лозівський сільбуд" про відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 0,9700 га у зв'язку з набуттям ТОВ "Вектор-Преміум XXI" права власності на нежитлові будівлі, що розташовані на цій земельній ділянці, право постійного користування КП "Черкасько-лозівський сільбуд" даною земельною ділянкою було припинено та зараховано вищевказану земельну ділянку до земель запасу державної власності категорії рекреаційного призначення (т. 1 а.с. 176).
		Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації №950 від 04.10.2010 р. ТОВ "Вектор-Преміум XXI" надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право оренди земельною ділянкою площею 0,9700 га на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту, межі якої визначено в натурі (на місцевості), із земель державної власності категорії рекреаційного призначення на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування громади району з подальшою передачею в оренду. (т. 1 а.с. 16).
		Розпорядженням голови Дергачівської райдержадміністрації від                    29.10.2010 р. №1028 надано ТОВ "Вектор-Преміум XXI" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 0,9700 га, межі якої визначені в натурі (на місцевості), із земель запасу державної власності (категорія землі - рекреаційного призначення) на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку, з метою обслуговування жителів територіальної громади району (т. 1 а.с. 17).
		На підставі розпорядження голови Дергачівської райдержадміністрації від                    29.10.2010 р. №1028 між Дергачівською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Вектор-Преміум XXI" (орендарем) був укладений договір оренди землі б/н від 08.12.2010 р. (далі договір оренди) (т. 1 а.с. 18-19).
		Даний договір зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.12.2010 р. за №041069300.
		За умовами п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування жителів територіальної громади району та території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту.
		Згідно з п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9700 га. Кадастровий номер ділянки 6322083001:26:000:0002.
		Відповідно до п. 8 договору оренди договір укладено на 49 років.
		Факт прийому-передачі земельної ділянки підтверджується відповідним актом від 17.12.2010 р. (т. 1 а.с. 20).
		Прокурор та позивач стверджують, що оспорювані розпорядження прийнято 2-м відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч ст. 19 Конституції України, ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ч. 3 ст. 122, ч. 1 ст. 124 ЗК України, оскільки розпорядження такими земельними ділянками, в тому числі надання їх в оренду юридичним особам, відноситься до компетенції Харківської обласної державної адміністрації; спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, проте була передана в оренду без розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги та без проведення державної експертизи такого проекту, що є порушенням ст. ст. 58, 60, 61, 84, 123 ЗК України та ст. 89 ВК України, абз. 7 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної експертизи". На цій підставі просить суд оспорювані розпорядження скасувати, визнати укладений договір оренди недійсним та зобов'язати 1-го відповідача повернути спірну земельну ділянку державі в особі позивача. 
		Відповідачі, в свою чергу, просять в позові відмовити повністю. Наполягають на тому, що спірні розпорядження є такими, що прийнято в межах повноважень та в порядку, передбачених законом.
		Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Стосовно доводів прокурора та позивача про те, що Дергачівська районна державна адміністрація (2-й відповідач) перебрала на себе повноваження Харківської обласної державної адміністрації (позивача), суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. 
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) на виконання  Конституції України, законів України, актів Президента України,  щорічного  послання  Президента  України  до Верховної ОСОБА_2 України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова  місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
		Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. 
		Як вбачається зі змісту оспорюваних розпоряджень, дані рішення були прийняті 2-м відповідачем відповідно до ст. ст. 17, 51, 93, 120, 122-126, п. 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, п. 2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації та п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. №677. 
		Дослідивши надані сторонами матеріали справи та проаналізувавши вищевказані норми закону, на підставі яких 2-м відповідачем було прийнято оспорювані розпорядження, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень, суд дійшов таких висновків.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державні місцеві адміністрації" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. 
		Відповідно до ст. 17 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Згідно з п. 2 ст. 21 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
		Відповідно до п. в) ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі, тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
		При цьому згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. 
		Судом встановлено, що розмежування земель державної та комунальної власності відбулося лише з 01.01.2013 р., разом із набуттям юридичної сили Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р., яким було визначено засади розмежування земель державної та комунальної власності.
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р. було внесено зміни до Земельного кодексу та виключено частину 3 ст. 84 Земельного кодексу в частині переліку земель та виключено п. 12 розділу розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який був чинний на момент спірних правовідносин, відповідно до якого розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
		Системний аналіз викладених нормативних положень свідчить про те, що на момент прийняття оспорюваних розпоряджень передання спірної земельної ділянки (як земельної ділянки із земель державної власності категорії рекреаційного призначення на території Черкасько-Лозівської сільської ради за межами населеного пункту, переданої для обслуговування нежитлових будівель та створення зони відпочинку з метою обслуговування  жителів територіальної громади району) було віднесено до компетенції Дергачівської районної державної адміністрації (2-го відповідача).
		За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про те, що оспорювані розпорядження винесено 2-м відповідачем з перевищенням повноважень.
		Перевіривши доводи прокурора про те, що всупереч приписам ст. 88 Водного кодексу України спірна земельна ділянка, яка розташована в межах прибережної захисної смуги (на відстані від водойми менше, ніж встановлено Водним та Земельним кодексами України), нібито була передана в оренду без встановлення прибережних захисних смуг та без розроблення відповідного проекту землеустрою, суд встановив наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. 
		Згідно з пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 р. №677 (у  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень), проект відведення земельної ділянки не розробляється, зокрема, у випадку, коли земельна ділянка, межі якої визначено у натурі (на місцевості) надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення.
		За даними відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 01.11.2016 р. вих. № 9-20.18-0.7-4057/2-16 (т. 1 а.с. 126), наданими на вимогу суду, спірну земельну ділянку було сформовано на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення державної форми власності в землі рекреаційного призначення в постійне користування КП "Черкасько-Лозівський сільбуд". В рамках розробки вказаного проекту землеустрою було встановлено обмеження користування земельною ділянкою у вигляді водоохоронної зони та прибережної суми водойм площею 0,4371 га. Окремо проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги Лозовеньківського водосховища не розроблявся. Після виготовлення та затвердження вказаного проекту землеустрою зміни меж або цільового призначення даної земельної ділянки не відбувалось.
		Таким чином, судом встановлено, що всупереч доводам прокурора та позивача проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки був розроблений попереднім землекористувачем - КП "Черкасько-лозівський сільбуд", з моменту його затвердження і до часу прийняття оспорюваних розпоряджень ні межі, ні цільове призначення земельної ділянки не змінювались.
		Даний факт також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.10.2013 р. № НВ-6300576992013, відповідно до якого спірна земельна ділянка має загальну площу 0,9700 га, кадастровий номер ділянки 6322083001:26:000:0002, обліковується як земля рекреаційного призначення (т. 2 а.с. 63). 
		За таких обставин, суд вважає передачу спірної земельної ділянки 1-му відповідачеві в оренду на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
		Прокурор та позивач наполягають на тому, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Лозовеньківського водосховища і належить до земель водного фонду, а тому під час її передання в оренду розроблення окремого проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги Лозовеньківського водосховища було обовязковим, а його відсутність в даному випадку є порушенням  вимог ст. 88 ВК України та ст. 59 ЗК України.
		Перевіривши дані доводи прокурора, суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 4 ВК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		З матеріалів справи вбачається, що частина спірної земельної ділянки дійсно розташована в межах прибережної смуги Лозовеньківського водосховища та відповідно має бути віднесена до земель водного фонду.
		Згідно зі ст. 88 ВК України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. 
		Таким чином, всупереч твердженням прокурора та позивача ст. 88 ВК України в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень, не передбачала розроблення окремого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг.  
		Як було зазначено вище, за даними відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 01.11.2016 р. вих. № 9-20.18-0.7-4057/2-16 (т. 1 а.с. 126) спірну земельну ділянку було сформовано на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в рамках якого одночасно було встановлено обмеження користування земельною ділянкою у вигляді водоохоронної зони та прибережної смуги водойм площею 0,4371 га. 
		Дане обмеження передбачено умовами оспорюваного договору оренди, зокрема, п. 26 договору оренди, відповідно до якого на орендовану земельну ділянку встановлені обмеження діяльності в водоохоронних зонах та прибережних смугах малих річок та водойм, код обмеження - 4.2, частина земельної ділянки, на яку діє обмеження - 0,4370 га.
		З огляду на викладене, суд вважає доводи прокурора про недотримання 2-м відповідачем під час прийняття оспорюваних розпоряджень приписів статті 88 ВК України необґрунтованими.
		Стосовно доводів прокурора про передачу спірної ділянку в оренду без проведення обовязкової державної експертизи проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації  (далі  - державна експертиза)  це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка обєктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо обєктів експертизи. 
		Згідно зі ст. 9 цього Закону обовязковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та культурного призначення. 
		Однак, в силу приписів статті 123 ЗК України, п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 р. №677 (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень), 1-й відповідач був звільнений від обовязку розроблення відповідного проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка вже була виділена в натурі та передана 1-му відповідачеві без змін її меж та/або цільового призначення. 
		Відсутність вказаного обовязку виключає можливість застосування до спірних правовідносин положення ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень), оскільки обовязковій державній експертизі підлягали саме проекти землеустрою, а не технічна документація із землеустрою, яка була виготовлена та затверджена при передачі спірної земельної ділянки в оренду 1-му відповідачу.
		При цьому суд не погоджується і з твердженнями прокурора про те, що надання у користування земельних ділянок, які заходяться у прибережній захисній смузі, суперечить ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України. В обґрунтування цієї позиції прокурор посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові №6-14-цс-14 від 21.05.2014 р.
		Так, згідно з ч. 4 ст. 59 ЗК України (в  редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, тощо. 
		Суд вважає, що стаття 83 ЗК України не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин, оскільки вона регламентує право власності на землю територіальних громад, в той час як спірна земельна ділянка належить до земель державної власності.
		Стаття  84 ЗК України також лише визначає категорії земель державної власності, які не можуть бути передані у приватну власність, та підстави набуття державою права на землю. 
		Отже, даними нормами врегульовано інші правовідносини і вони не містять жодної заборони на передачу у користування (в оренду) земель водного фонду для задоволення культурно-оздоровчих та рекреаційних потреб, як про це стверджує прокурор.
		Суд не приймає до уваги і посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові №6-14-цс-14 від 21.05.2014 р., оскільки даний правовий висновок стосується випадків передачі земельних ділянок у власність громадян, в той час як в даному випадку спірну земельну ділянку передано 1-му відповідачеві у користування (оренду), що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 59 ЗК України (в  редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних розпоряджень).
		Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
		За умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено наявності будь-яких порушень вимог чинного законодавства з боку відповідачів при прийнятті оспорюваних розпоряджень та укладенні оспорюваного договору, які б могли слугувати підставами для їх скасування або визнання договору недійсним.
		За таких обставин, суд вважає позовні вимоги прокурора неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Крім того, суд відмовляє у задоволенні заяви 1-го відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності з огляду на таке.
		Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Враховуючи недоведеність позовних вимог прокурора заява 1-го відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
		Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на прокурора.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. ст. 17, 21, 51, 59, 122, 123 Земельного кодексу України, п. 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 88, 89 ВК України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд   
		    
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В позові відмовити повністю. 
		Повне рішення складено 20.01.2017 р. 
		 
		 
		Головуючий суддя  Суддя  Суддя      ОСОБА_4    ОСОБА_5    ОСОБА_6

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...