Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/3969/16-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 23.01.2017. Зареєстровано: 24.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2017.
Дата набрання законної сили: 16.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 січня 2017 р.Справа № 629/3969/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
		Головуючого судді: Бенедик А.П.
		Суддів: Мельнікової Л.В. ,  Донець Л.О. 
		за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.11.2016р. по справі №629/3969/16-а
		за позовом            ОСОБА_1             
		до           Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області                                
		про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просив:
		- визнати протиправним порушення з боку Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області у відношенні нього вимог статей 22 та 46 Конституції України, якими він відповідно до п. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за №41/26486) зобов'язаний керуватися у своїй діяльності, а також підпунктів 7 та 8 пункту 4 цього положення, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, для чого забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок державного бюджету України;
		- зобов'язати Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області негайно поновити його права отримувати державні пенсії як інваліду-ліквідатору ЧАЕС 2-ої групи в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком, для чого зобов'язати негайно здійснити відповідний перерахунок та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій за рахунок державного бюджету України;
		- з урахуванням факту, що державні пенсії як інваліду ЧАЕС є єдиним джерелом фінансування його харчування, лікування та життя, фізичної неможливості отримувати інші доходи, просить допустити негайне виконання судового рішення в цілому, а також розглянути позов в скороченому провадженні.
		В обґрунтування позову зазначив, що приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році, внаслідок чого отримав радіаційне переопромінювання, втратив працездатність, можливість заробляти собі та своїй родині на життя, став інвалідом ІІ групи. 30.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення нарахування та виплати належних йому державних пенсій як інваліду-ліквідатору ЧАЕС у відповідності до Конституції України, на що отримав 07.10.2016 року відмову. Дану відмову вважає безпідставною та протиправною, тому змушений звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
		Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.11.2016 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
		Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.11.2016 року  та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. 
		Зазначив, що оскаржувана постанова порушує принцип законності, визначений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вимогу про офіційне з'ясування всіх обставин у справі, визначену статтею 11 КАС України, що відповідно до п.п. 1 та 3 статті 202 КАС України є підставою для скасування цієї постанови та ухвалення нового рішення. Так вирішуючи справу по суті, судом повністю проігноровані позовні вимоги про порушення відповідачем вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів скасовувати або звужувати конституційні права інваліда ЧАЕС та війни ОСОБА_2 на соціальний захист, що включає право на забезпечення його у разі часткової втрати працездатності, визначені статтею 46 Конституції України, що привело до порушення судом принципу законності - так при наявності статті 22 Конституції України, яка регулює спірні правовідносини, суд застосував правові нормативні акти, які мають нищу юридичну силу. Одночасно суд, вказавши в описовій частині на заявлене позивачем порушення вимог статті 22 Конституції України, ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині не дослідив цього питання, чим допустив неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Відповідач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
		Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
		Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та                      ч. 4 ст. 196 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивач є інвалідом ІІ групи, захворювання пов'язано з виконанням наслідків аварії на ЧАЕС та перебуває на пенсійному обліку в Лозівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області.
		Не погоджуючись із розміром основної та додаткової пенсії, позивач 30.09.2016 року звернувся до відповідача із заявою, в якій просив привести нарахування та виплату належних йому державних пенсій як інваліду-ліквідатору ЧАЕС у відповідність до Конституції України.
		Листом від 07.10.2016 року Лозівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повідомило про відсутність підстав для перерахунку пенсій, посилаючись на те, що нарахування пенсії та її виплата проводиться у відповідності до чинної постанови КМУ від 23.11.2011р. №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		Позивач, не погоджуючись із вказаними діями, звернувся до суду з даним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		Відповідно до ст. 49 вищенаведеного Закону України, пенсії особам, віднесеним до 1 категорії, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії, б) додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
		Згідно абз. 3 ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам II групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
		Частиною 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
		Разом з тим, з 01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були викладені у новій редакції.
		Так, ст. 50 вказаного Закону (на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
		Згідно ч. 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка діє на даний час), умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 був затверджений "Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок).
		Згідно з п.п. 1 п. 11 Порядку мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС II групи інвалідності становить 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
		Відповідно до п. 13 Порядку щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам IІ групи виплачується у розмірі 379 грн. 60 коп.
		Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що Лозівським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Харківської області  пенсія позивачу нараховується та виплачується в розмірах, встановлених постановою КМУ від 23.11.2011р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем виплата пенсії позивачу проводиться в розмірах, встановлених діючим законодавством.
		Доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог ст. 22 Конституції України, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказано у рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2001 року № 9-рп/2001, зокрема зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
		Окрім цього, у азб. 5,6, 10 п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року                 №1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" зазначено, що Конституційний Суд  України,  вирішуючи це питання,  враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги  встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року. 
		Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими  можливостями держави,  а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. 
		Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема,через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 року N5-рп/2005 у справі про постійне  користування земельними  ділянками.  
		Також, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду викладеною в справі за заявою "ОСОБА_3 проти України" №43331/12 від 03.06.2014 року в якій суд прийшов до висновку, що положення Протоколу № 1 до Конвенції не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. "Вимога" може становити "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.
		Колегія суддів зазначає, що закон, яким викладені в новій редакції положення статей 50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є чинними,  не скасований та не визнаний неконституційним.  
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані позивачем обставини не є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, яка могла б бути пов'язана з невиконанням останнім дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на відповідача обов'язків і згідно з чинним законодавством України, що в свою чергу несло б негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
		Згідно ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України). 
		Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. 
		Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.
		Натомість, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність власних дій, які є предметом оскарження позивачем.
		В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;            10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. 
		З приводу доводів апеляційної скарги щодо не вирішення судом першої інстанції під час розгляду справи всіх позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 168 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.     
		Як вбачається із вказаної статті, процесуальний інститут додаткового судового рішення дає можливість виправити помилки суду, спричинені недотриманням вимог судового рішення, зокрема, щодо наявності в ньому відповіді на всі заявлені вимоги позивача (третьої особи), наявності суджень суду щодо способу виконання судового рішення у випадку, коли такі судження є необхідними, вирішення питання про судові витрати.
		З наведеного слідує, що додаткове судове рішення є засобом усунення недоліків основного, яким вирішено спір по суті позовних вимог за результатами судового розгляду справи, а не додаткових судових рішень.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 05.12.2016 року було надано до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, за наслідком розгляду якої, Лозівським міськрайонним судом Харківської області 23.11.2016 року постановлено ухвалу, якою відмовлено в задоволенні заяви. Доказів оскарження вказаної ухвали суду матеріали справи не містять.
		На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом першої інстанції під час розгляду справи всіх позовних вимог.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.11.2016р. по справі №629/3969/16-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
		Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.    
		Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200,  205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23.11.2016р. по справі №629/3969/16-а за позовом ОСОБА_1 до Лозівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області   про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
		 
		Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис)  (підпис) Мельнікова Л.В.    Донець Л.О.  
		Повний текст ухвали виготовлений  23.01.2017 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...