Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/3879/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2017. Зареєстровано: 25.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2017.
Дата набрання законної сили: 24.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		24 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3879/16
		Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. 
		 
		Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого   Танасогло Т.М.,
		суддів               Бойка А.В.,
		                        ОСОБА_1,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 08 червня 2016 року.
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволений.
		Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
		ОСОБА_2 є платником єдиного податку 3 групи з 01 січня 2012 року у порядку передбаченому ПК України.
		Позивач на праві спільної часткової власності (у рівних частках) є власником 1/2 частини нежилого приміщення магазину Мебель, загальною площею 380,5 м.кв, розташованого на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Одеса, вулиця Велика Арнаутська, будинок № 89 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
		З 01 липня 2015 року до 01 квітня 2016 року позивач використовував іншу частину приміщення на підставі договору оренди з власником ОСОБА_4 для здійснення торгівельної діяльності, що підтверджено Копією сторінок Книги обліку розрахункових операцій. /а.с. 19-20/
		Крім того, 01 квітня 2016 року новий власник іншої частини приміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали договір оренди № 2 на 1/2 частину нежилого приміщення магазину Мебель, загальною площею 380,5 м.кв., на підставі якого ОСОБА_4 передано ОСОБА_2 в оренду 190,25 м.кв (свою частину) вищезазначеного приміщення /а.с.21/, яке Позивач надав в оренду з 01 квітня 2016 року до 30 березня 2019 року іншій фізичній особі-підприємцю на підставі договору. /а.с.25/
		08 липня 2016 року позивачем отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області №0015511303 від 08 червня 2016 року про нарахування йому земельного податку на 2016 рік у сумі 19 393,49 гривень на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Одеса, вулиця В. Арнаутська, 89.
		Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом протиправно нараховано позивачу, як особі-підприємцю земельний податок, в наслідок чого протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №0015511303, яким визначено суму податкового зобовязання з плати на землю, як фізичній особі у сумі 19 393,49 гривень.
		Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податковому кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про оцінку земель».
		В апеляційної скарзі вказується на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим апелянтом ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року та ухвалення нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.
		Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України. Сплата податків за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
		Згідно ст. 42 Земельний кодекс України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
		Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до ст. 269, 270 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Згідно п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
		Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником частини нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, розташованому на земельній ділянці, тобто він є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення та частини прибудинкової території.
		Згідно із пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		Пунктом 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, - податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
		Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		Згідно з пунктом 291.2 ст.291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справлення податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу.
		Відповідно до пп.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обовязку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності.
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність  це діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивач є платником єдиного податку третьої групи, власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку та здійснює власну господарську діяльність та діяльність, повязану із наданням в оренду власного чи орендованого майна (згідно з КВЕД 68.20).
		Так відповідно до постанови Верховного суду України від 24 листопада 2015 року щодо правового співвідношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обовязком сплати земельного податку, вбачається, що позивач не є платником земельного податку під нежитловим приміщенням (його частиною) у багатоквартирному жилому будинку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, так як така земельна ділянка використовується ним виключно для здійснення господарської діяльності.
		Зазначені особливості справляння податку зі справляння податку із субєктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування передбачені також Положенням про податок на майно в частині плати за землю, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 10 червня 2015 року «Про встановлення ставок земельного податку в м. Одесі».
		Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення №0015511303 від 08 червня 2016 року про нарахування йому земельного податку на 2016 рік у сумі 19 393,49 гривень на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Одеса, вулиця В. Арнаутська, 89, прийняте ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області неправомірно.
		Крім того, згідно статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні та спрямований на регулювання відносин, пов'язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель визначає Закон України "Про оцінку земель" від 11 грудня 2003 року № 1378-IV.
		Відповідно до п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку на землю та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
		Згідно ч.1 ст.15 Закону України «Про оцінку земель», підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		Як вбачається з матеріалів справи, підставою для оцінки та нарахування земельного податку стало Рішення Одеської міської ради № 41-VI від 28 грудня 2010 року Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1.
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року по адміністративній справі №522/11050/14-а визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №41-VI від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» та визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20 вересня 2011 року «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1». Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року вищезазначена постанова залишена без змін, однак ухвалою ВАС України від 05 серпня 2016 року виконання зазначених судових рішень зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, рішення Одеської міської ради №41-VI від 28 грудня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» та рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20 вересня 2011 року «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2010 року №41-VI Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» були скасовані.
		Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		До того ж, відповідачем не спростовано, що всупереч п. 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, для нарахування земельного податку позивачу відповідачем не були використані дані державного земельного кадастру, також для визначення частини прибудинкової території та площі земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок не використовувалася містобудівна та землевпорядна документація, що підтверджено листом КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради на адресу Позивача від 18 серпня 2016 року. /а.с.85/
		Аналізуючи вищевикладені обставини справи та норми діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що податковим органом протиправно нараховано позивачу, як особі-підприємцю, земельний податок, в наслідок чого протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №0015511303, яким визначено суму податкового зобовязання з плати на землю, як фізичній особі у сумі 19 393,49 гривень, що правильно було встановлено судом першої інстанції.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким визначено суму  податкового зобовязання  з плати на землю, як  фізичній особі  у сумі 19 393,49 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
		 
		Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі. 
		 
		Головуючий:                                                                               Т.М.Танасогло
		 
		Суддя:                                                                                         А.В.Бойко
		 
		Суддя:                                                                                         О.В.Яковлєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...