Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/43306/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 30.01.2017. Зареєстровано: 30.01.2017. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		     
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/43306/16-ц 
		Категорія 33 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		27 січня 2017 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
		головуючого - судді Литвинової І.В.,
		при секретарі - Бажан О.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції,- 
		В С Т А Н О В И В :
		У вересні 2016 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом до відповідача Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, у якому просили стягнути відшкодування заподіяної їм матеріальної шкоди у сумі 6 705 962,61 грн. та моральної - у сумі 50 000 грн. Обґрунтовуючи свій позов, позивачі вказали, що проживали у власному будинку у с. Водяне, яке розташоване на лінії зіткнення з територіями, де проводиться антитерористична операція, у зв'язку з чим їхній будинок був пошкоджений внаслідок бойових обстрілів та влучення снарядів, майно, що знаходилося у будинку, - втрачено. З даного приводу позивачі звернулися із заявою про кримінальне правопорушення за місцем свого нинішнього проживання, кримінальне провадження було передано за підслідністю для здійснення досудового розслідування. Позивачі вважають, що провина за спричинення їм матеріальної та моральної шкоди лежить на державі внаслідок проведення антитерористичної операції, тому звернулися до суду із вказаним позовом.
		У судовому засіданні позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхній представник ОСОБА_9 позов підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача Головного управління Національної Гвардії України - Райчук О. С. у судовому засіданні заперечував проти позову у повному обсязі, посилаючись на свої доводи у письмових запереченнях /т. І а. с. 227-236/.
		Присутня у судовому засіданні представник відповідача Кабінету міністрів України - Барбух В. В. просила суд відмовити у задоволенні позову, заперечуючи його доводи та вказавши, Кабмін є неналежним відповідачем.
		Представник відповідача Антитерористичного центру при Службі безпеки України - Приходько А. В. у судовому засіданні заперечувала проти позову та просила суд відмовити у його задоволенні, вказуючи на свої доводи, викладені у письмових запереченнях /т. І а. с. 109-118/.
		Від відповідача Міністерства внутрішніх справ України представник не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час, дату, місце судового розгляду справи, і, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин. 25.10.2016 були подані суду письмові заперечення проти позову /т. ІІ а. с. 17-22/.
		Представник відповідача Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про судовий розгляд повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомлено, згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин. 10.10.2016 суду подані письмові заперечення /т. ІІ а. с. 2-4/.
		Відповідач Державна казначейська служба України представника у судове засідання не направила, повідомлена про судовий розгляд належним чином, про причини неявки представника до суду не повідомлено, за приписами ч. 2 ст. 77 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин. 27.09.2016 подано до суду письмові заперечення проти позову /т. І а. с. 141-142/.
		Суд, заслухавши обґрунтування та заперечення представників сторін, допитавши позивачів у якості свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Позивачі перебувають у шлюбі, зареєстрованому 20.03.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області, про що за актовим записом № 68 видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 20.03.2010 /т. І а. с. 10/.
		Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.12.2010, позивач ОСОБА_2 придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2010 - земельну ділянку (площею 0,2000 га, кадастровий номер НОМЕР_4), на якій і знаходиться придбаний будинок з господарськими будівлями і спорудами /т. І а. с. 11, 19/. 
		Право власності позивача ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (гараж, літня кухня, альтанка, колодязь, вигрібна яма, замощення, огородження) та на земельну ділянку, на якій розташовані вказані об'єкти нерухомого майна, також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /т. І а. с. 12-13, 20/.
		Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами позивачем ОСОБА_2 було придбано у шлюбі з позивачем ОСОБА_3, тому суд вважає його спільною сумісною власністю їх обох. Крім того, оскільки подружжя постійно проживало спільно у будинку, суд вважає також і майно, що знаходилося у ньому так само їхньою спільною власністю.
		У зв'язку із безпосереднім розташуванням населеного пункту - села Водяне Ясинуватського району Донецької області на лінії бойового зіткнення українських військових з бойовиками терористичної організації, здійсненням обстрілів, запусками снарядів та бойовими вильотами військової авіації, позивачі були вимушені, з метою збереження власної безпеки та життя, виїхати з місця свого постійного проживання. 
		Виявивши факт зруйнування свого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та пошкодження всього майна, що знаходилося всередині них, позивач ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів, подавши заяву про кримінальне правопорушення за місцем свого тимчасового проживання - до Васильківського ВП ГУ НП в Київській області. Заяву від 31.10.2015 про кримінальне правопорушення було прийнято і зареєстровано в ЄРДР за № 12015110140001715. Зазначене кримінальне провадження передано за підслідністю до СУ ГУ НП в Донецькій області /т. І а. с. 93, 94/.
		Допитана як свідок, на підставі ст. 184 ЦПК України, позивач ОСОБА_3 показала суду, що у червні 2014 року вона з чоловіком - позивачем ОСОБА_2 - виїхали з свого місця проживання - буд. АДРЕСА_1. У жовтні 2014 року у будинок потрапив перший снаряд. Сусідом [позивачів] по телефону було повідомлено, що у будинок потрапив снаряд: пошкодив бік будинку, у ванній кімнаті. Позивачі приїхали, відремонтували пошкодження, але не могли залишатися у будинку надовго, оскільки електропостачання та вода були відсутні як і раніше, тому вимушені були виїхати знову з дому. До проведення ротації [у січні 2015 року] у с. Водяне перебували військові [ВСУ], які перевіряли документи власників, але у будинок ніхто не заходив. До 20.01.2015 у будинку нікого не було, позивач з чоловіком періодично приїжджали до свого помешкання, проте залишатися у ньому було неможливо, у зв'язку із небезпекою [частими обстрілами та застосуванням снарядів] та відсутністю електропостачання і відведення води. З 20.01.2015 пройшла ротація військових. Сусід зателефонував і повідомив, що будинки [у селі] займають військові, будинок позивачів - у тому числі, був розміщений військовий штаб і почалися обстріли житлових будинків. У березні 2015 року позивачі приїхали до свого будинку, який зайняли військові: у ньому проживали близько 30-40 осіб. Навколо будинку та у городі були розірвані снаряди, у вікнах розбиті шибки та рами закрито подушками, ковдрами, піском тощо, на третьому поверху знаходилася військова зброя. У жовтні 2015 року будинок був обстріляний, як повідомив сусід, який залишався у с. Водяне: з третього поверху вівся обстріл у напрямку аеропорту Донецька, який знаходиться неподалік, близько 3 км, тому вогонь у відповідь був направлений на будинок позивачів і зруйновано покрівлю. З цього часу [жовтень 2015 року] військові залишили будинок. У березні 2015 року, коли військові були у будинку, і приїхали позивачі, сфотографувати будинок і все майно не вдалося можливим. До жовтня 2015 року позивачі кілька разів намагалися проїхати до с. Водяне, але були виставлені блокпости, які їх не пропустили. Після виїзду з населеного пункту військових, приїхавши до свого будинку, позивачі побачили, що все розбито і розгромлено, дах будинку знесено, він впав на другий поверх та сповз на веранду, збоку будинок зруйновано - все майно або знищено, або пошкоджено. Терористів у селі Водяне не було. Коли виїжджали, [позивачі] брали лише найнеобхідніше, міркували, що ненадовго, тому все майно залишено було вдома. Позивач повідомила суду у своїх показах як свідок, що втратила сон, хворіє на цукровий діабет, псоріаз, псоріатичний артрит, у чоловіка - позивача ОСОБА_2 - рак, після операції проходить хіміотерапію. Зараз позивачі є пенсіонерами, чоловік - позивач ОСОБА_2 продовжує працювати. Державою не було забезпечено житло для проживання позивачів, компенсацію за військовими користування і втрату їхнього житла не виплачено.
		Позивач ОСОБА_2, будучи допитаним судом у якості свідка, показав суду, що наприкінці травня 2014 року - на початку червня 2014 року, коли розпочалися активні бойові дії в районі аеропорту - українська авіація здійснювала бомбардування бойовиків [терористів так званої «народної донецької республіки»] в селищі Опитне - снаряди перелітали через с. Водяне, він з дружиною - позивачем ОСОБА_3 вирішили залишити свій будинок, у зв'язку із небезпекою. У листопаді 2014 року вперше дізналися, що у будинок потрапив снаряд 152 мм. Приїхавши до будинку після першого потрапляння снаряду, позивачі діру у будинку закрили та пробули вдома недовго, оскільки бойові дії в аеропорту активізувалися: у город потрапив снаряд, а потім падали і перед будинком. Тому позивачі знову виїхали з с. Водяне. До січня 2015 року у будинок ніхто не заходив, коли у с. Водяне перебували військові 93 бригади. Після 15.01.2015 зателефонував сусід - ОСОБА_13 - і повідомив позивачів, що їхній будинок зайняли військові і розмістили у ньому штаб. Позивач як свідок вказав, що військові у с. Водяне належали до 93 військової бригади та батальйону «Запорізька Січ». У березні 2015 року позивачі побачили, що все майно зруйновано: вікна розбиті, з одного боку 3 снаряди, з іншого - 6, в будинку - 2, близько 10 снарядів на території, пів саду снарядами вирвано з корінням, у будинку всі меблі побиті, що не розбито, то винесено на вулицю, килими розрізані та розвішано на вікнах, які закладені мішками з піском, на третьому поверсі стоїть танковий кулемет 12,7 мм, розвернутий вбік аеропорту, у гаражі - склад боєприпасів, у кожній кімнаті лежать гранати, а біля них - запали. Знищено все, у будинку неможливо проживати. У жовтні 2015 року сусід повідомив позивачів, що снаряд потрапив у будинок: знесено дах, пробито перекриття поверху. Приїхавши до будинку, [позивачі] побачили повністю зруйнований будинок. Перший снаряд був направлений з Опитне, другий - Пісок. З Первомайського стріляли по Водяне, з Водяне по Первомайському, були розбірки між своїми. Оскільки у будинку позивачів розташовувався штаб, з нього вівся вогонь, у відповідь обстріли та снаряди направляли на нього. Тепер позивач втратив свій дім та тяжко хворий на рак, проходить хіміотерапію. До 2015 року працював на підприємстві з переробки сировини у паливо, а у зв'язку з подіями довелося звільнитися і виїхати. Спочатку проживали у Запоріжжі, у військовому санаторії за путівкою, оскільки жодна людина не бажала здавати в оренду житло, дізнавшись, що позивачі приїжджі з Донецька, вважаючи сепаратистами, у Кіровограді - пограбували, у соціальних службах, до яких зверталися за допомогою, зазнали зневажливого, принизливого ставлення та перешкоди в отриманні належних виплат як вимушеним переселенцям.
		06.07.2016 Тимчасовою комісією з обстеження пошкоджених (зруйнованих) об'єктів житлово-комунального господарства, соціальної інфраструктури Ясинуватського району, затвердженою розпорядженням голови райдержадміністрації від 30.06.2016 № 135, проведено обстеження поточного стану нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1, що належить позивачу ОСОБА_2, про що складено Акт № 34 обстеження нерухомого майна пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції /т. І а. с. 21/.
		Відповідно до Акту № 34 від 06.07.2016, Тимчасовою комісією встановлено, що покрівля житлового будинку зруйнована на 100 %, несучі стіни пошкоджені на 25 %, віконні та двірні прорізи пошкоджені на 80 %, господарські будівлі - 50 %, паркан - 100 %. Внаслідок прямого влучення снаряду покрівля житлового будинку повністю зруйнована, зруйновано 3 плити перекриття (обрушені), зруйнована зовнішня стіна бокового фасаду, пошкоджено 15 вікон, троє вхідних дверей, відсутні 2 зовнішніх та всі міжкімнатні двері, пошкоджено 25 % внутрішнього оздоблення будинку, майно, яке знаходилося у будівлі на момент її пошкодження, повністю знищено. 
		Таким чином, Тимчасовою комісією встановлено, що житловий будинок знищений на 50 %, може бути придатний для подальшого проживання після відбудови. Окрім того, на місці проведення обстеження Тимчасовою комісією було проведено фотофіксацію ушкоджень у тому числі сліди влучення артилерійської зброї.
		Відповідно до висновку звіту про незалежну оцінку збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачу ОСОБА_2, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, та меблям, які розташовані у житловому будинку станом на 15.08.2016, загальна ринкова вартість збитків становить 6705962,61 грн. /т. І а. с. 25-92/.
		Окрім того, як вбачається з довідки № ДЗЖ-181 від 09.09.2015, виданої Виконавчим комітетом Пісківської сільської ради, внаслідок того, що фактично з 18.07.2014 на території с. Піски Ясинуватського району Донецької області велися активні бойові дії, інфраструктура селища була зруйнована повністю - електропостачання, газопостачання, водопровід, каналізація, дороги, транспортні магістралі, дротяний зв'язок. Внаслідок розривів величезної кількості артилерійських мін і снарядів, земля, і відповідно колодязі та свердловини виявилися забруднені. Так як селище обстрілювалося протягом року майже цілодобово снарядами з старих складів Російської Федерації, на поверхні землі і під землею є безліч мін і снарядів, які не розірвалися, крім того, околиці селища - заміновані. Враховуючи вищесказане, як наголошено у довідці Виконуючим обов'язки Пісківського голови Лошадкіним І. Ф., відновлення будівлі і селища в цілому не є можливим /т. І а. с. 22/.
		Згідно з ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
		Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02.12.2015 № 1275-р. село Водяне, Ясинуватського району, Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
		Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Проте, у порушення статті 41 Конституції України, право приватної власності позивачів порушено - поза їхньою волею та не з їхньої вини житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами (гараж, літня кухня, альтанка, колодязь, вигрібна яма, замощення, огородження) та земельна ділянка стали непридатними для подальшої експлуатації, що підтверджується письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема актом № 34 від 06.07.2016 обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції, довідкою № ДЗЖ-181 від 09.09.2015, виданої Виконавчим комітетом Пісківської сільської ради, звітом про незалежну оцінку збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачу ОСОБА_2, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, та меблям, які розташовані у житловому будинку станом на 15.08.2016, численними фотоматеріалами та показами допитаних як свідків позивачів.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, як визначено статтею 1 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014).
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
		Згідно з ст. 1 зазначеного Закону, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 № 2258-VI).
		Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.
		Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07.04.2014. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, село Водяне Ясинуватського району Донецької області (пункт 2.18 Переліку), в якому був розташований житловий будинок позивачів, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.
		Згідно з ст. 4 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
		Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
		Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
		- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
		- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).
		На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
		Саме на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р та розпорядження голови Ясинуватської районної державної адміністрації від 30.06.2016 № 135, 06.07.2016 було обстежено нерухоме майно позивачів та складено акт № 34 обстеження нерухомого майна, пошкодженого внаслідок проведення антитерористичної операції, згідно з яким житловий будинок знищений на 50 % і придатним для проживання може бути після відбудови.
		Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 № 5461-VI).
		Тобто, матеріалами справи доведено, що житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями позивачів був розташований в районі зіткнення розташування українських військових з терористами, пошкоджений у період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення. Факт руйнування та висновок про те, що він не придатний для подальшої експлуатації, підтверджується актом № 34 від 06.07.2016 та звітом про незалежну оцінку збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачу ОСОБА_2, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, та меблям, які розташовані у житловому будинку станом на 15.08.2016.
		Як зазначили позивачі, у зв'язку із обстрілами вони були змушені покинути свій будинок, у якому проживали постійно та який був єдиним їхнім житлом.
		Є відомим фактом, що село Водяне Ясинуватського району Донецької області, де був розташований будинок позивачів, в період з початку проведення антитерористичної операції, піддавалося обстрілам, перебування в цьому районі було дуже небезпечним, що і унеможливило встановлення точного часу виникнення всіх пошкоджень та руйнувань. 
		Разом з тим, за показами позивачів, встановлено, що їхній житловий будинок був пошкоджений внаслідок артилерійських обстрілів, зокрема, 20.11.2014 та 07.09.2015, тобто в період проведення антитерористичної операції в с. Водяне.
		Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
		Враховуючи зазначене, доводи представників відповідачів про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, який не встановлений досудовим слідством у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на законі.
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
		Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до ст. 30 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі в якості відповідача зазначили саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України, Державну казначейську службу України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України /т. І а. с. 2-9/.
		Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно з ст. 4 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
		Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Указом Президента України від 14.04.1999 № 379/99 затверджено Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України.
		Відповідно до п. 1 зазначеного Положення, Антитерористичний центр (далі - Центр) є постійно діючим органом при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей, та їх припиненні.
		Положення пункту 3 Положення передбачає, що основними завданнями Центру є: організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом.
		Згідно з підпунктом 3 п. 4 Положення, Центр відповідно до покладених на нього завдань: координує і організовує підготовку і проведення заходів щодо припинення терористичних проявів, а також дії підрозділів і сил, які залучаються до здійснення цих заходів.
		У пункті 21 Положення зазначено, що Центр утримується за рахунок коштів, визначених окремим рядком у Державному бюджеті України. Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, бланки, печатки і штампи зі своїм найменуванням, а також печатку із зображенням Державного Герба України.
		Таким чином, проведенням антитерористичної операції в України керує Антитерористичний центр.
		Згідно з абз. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
		Відповідно до ч. 4 ст. 38 ЦПК України, позивачі заявляють позовні вимоги до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України як представників Держави Україна.
		Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно з ст. 4 Закону України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», а саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами, він є представником Держави.
		Іншими співвідповідачами є Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України та Національна гвардія України, воєнізовані підрозділи яких брали участь у проведенні антитерористичної операції. Крім того, співвідповідачем є Державна казначейська служба України, з якої має бути відшкодовано матеріальну та моральну шкоду.
		Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яке діє на підставі довіреності Міністерства юстиції України від 06.01.2017 за № 7/33/203, виданої відповідно до ст. 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі, не відповідають заявленим позовним вимогам. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України позивачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивачі просили стягнути з Держави (з Державного бюджету України у цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України) /т. ІІ а. с. 62, 63/.
		Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
		Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 № 5403-VI), який введено в дію з 01.07.2013.
		Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція Держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).
		Згідно з пунктом 24 ст. 2 Кодексу, надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
		До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).
		Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
		Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).
		Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».
		Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
		Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
		Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).
		Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).
		Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).
		Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Село Водяне Ясинуватського району Донецької області до таких населених пунктів не відноситься - воно розташоване на лінії зіткнення.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
		Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.
		Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.
		Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.
		Згідно з доводами у письмових запереченнях Державної казначейської служби України від 21.12.2015 за № 512/4235-32223, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом.
		Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Проте реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		Так, у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).
		Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичий акт, на теперішній час відсутній.
		Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту Українита Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження їхнього майна і, зокрема, житлового будинку терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
		Відповідачами суду не надано доказів про те, що позивачі відмовилися добровільно передати пошкоджений житловий будинок органу місцевого самоврядування. До того ж, виходячи з Акту № 34 від 06.07.2016, житловий будинок, який пошкоджений під час проведення антитерористичної операції, до подальшої експлуатації не придатний. 
		Згідно з актом № 34 обстеження нерухомого майна та доданих фотоматеріалів у триповерховому будинку внаслідок прямого влучення снаряду покрівля житлового будинку повністю зруйнована, зруйновано 3 плити перекриття (обрушені), зруйнована зовнішня стіна бокового фасаду, пошкоджено 15 вікон, троє вхідних дверей, відсутні 2 зовнішніх та всі міжкімнатні двері, пошкоджено 25 % внутрішнього оздоблення будинку, майно, яке знаходилося у будівлі на момент її пошкодження, повністю знищено.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
		Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції).
		Відповідно до ст. 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.
		Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
		Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).
		На підставі вищевикладеного, доводи представників відповідачів, на які вони посилаються як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються як такі, що не ґрунтуються на законах.
		Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		У подібних правовідносинах, у рішенні від 08.01.2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
		У рішенні від 19.10.2012 у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).
		Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004 Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності (рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979). Однак поняття «майно» у статті 1 має автономне значення, яке, безперечно, означає не лише право власності на матеріальні речі; для цілей цього положення деякі інші права та інтереси, які становлять надбання, також можна вважати «майновими правами», тобто «майном» (рішення у справі «"Ґазус Досьєр-унд Фордертехнік ҐмбХ" проти Нідерландів» від 23.02.1995; у справі «Компанія "Матуш е Сільва" та інші проти Португалії». Тому безперечно, питання, яке постає за цим пунктом, полягає у з'ясуванні можливості вважати сукупну господарську діяльність заявників «майном», яке належить до сфери застосування гарантії, передбаченої статтею 1 Першого протоколу. 
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід вказати на безперечність того факту, що до середини 2014 року позивачі проживали в с. Водяне Ясинуватського району Донецької області, відповідно мали певні господарські ресурси, що знаходилися у будинку, спорудах і будівлях поряд, на їхній земельній ділянці, що може кваліфікуватися як «майно» для цілей статті 1 Першого протоколу, відтак і підлягає відшкодуванню його втрата.
		Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
		21.05.2015 постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, від 27.02.2009 № 1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Як встановлено, через руйнування будинку позивачів, внаслідок проведення АТО на території с. Водяне, вони залишилися без оселі, були вимушені істотно змінити спосіб життя, місце проживання, разом з сім'єю були вимушені переїхати зі свого житла в орендоване житло у чужому місті. Наразі позивачі в пенсійному віці залишилися без житла та не в змозі заробити на нове житло. Такі обставини змушують позивачів перебувати у стані постійного стресу та нервозності. 
		Окрім того, надаючи свої покази у якості свідків, позивачі вказали, що зараз хворіють на тяжкі хвороби, обставини, у яких позивачі опинилися не з власної вини та волі погіршують їхній моральний стан, вони відчувають приреченість, залишившись беззахисними перед несправедливими умовами та відстороненістю Держави від соціальних проблем своїх громадян, зокрема неспроможністю останньою нести відповідальність за нездатність забезпечити безпеку і захист людей та їхньої власності.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Доган та інші проти Туреччини» від 29.06.2004), суд визнає факт докладання Державою зусиль для виправлення ситуації внутрішньо переміщених осіб взагалі, для цілей цієї справи він вважає їх недостатніми та неефективними, наміри не були трансформовані в практичні заходи з виправлення ситуації, не допущення погіршення стану, зокрема відшкодування втрат, які понесли особи, котрі вимушені були залишити свою оселю, майно, забезпечення їх житлом та іншими соціальними благами, яких вони були позбавлені.
		Так, у вказаному рішенні Європейський суд, постановляючи свій вердикт, вказав, що органи влади не лише не сприяли поверненню заявників, а й не забезпечили їх альтернативним житлом чи роботою. Мало того, допомогу, яку було одержано, на думку Суду, є недостатньою для прожиття, заявникам не було надано ніяких коштів, які могли б забезпечити достатній рівень життя чи активний процес повернення. Суд вважає, що основний обов'язок і відповідальність органів влади полягає у створенні умов та наданні відповідних засобів, які дали б заявникам змогу добровільно, безпечно і гідно повернутися у свої оселі чи місця традиційного проживання або за власним бажанням переселитися в інші райони країни (відповідно до принципів 18 і 28 «Керівних принципів ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб» (E/CN.4/1998/53/Add.2) від 11.02.1998). 
		До поняття матеріальної шкоди входять - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд при оцінці доказів загалом керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978). Проте така доведеність може випливати із сукупності ознак чи схожих неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
		Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи
		Таким чином, зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що позивачі мусили нести індивідуальний і надмірний тягар і це свідчило про незабезпечення справедливої рівноваги, якої слід було додержувати між вимогами загального інтересу та необхідністю захисту права на мирне володіння своїм майном. Безперечно позивачі зазнали моральних втрат і душевних страждань: у сукупності обставин мало місце приниження їхньої честі і гідності як жителів певного регіону України, моральні переживання у зв'язку з порушенням їхнього права власності, порушенням нормальних життєвих зв'язків через вимушене переселення, відповідно, порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті, що не могло не відобразитися у погіршенні стану здоров'я.
		Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		На підставі встановлених судом обставин, що мають вирішальне значення у справі, керуючись 
		ст. ст. 8, 41, 56 Конституції України, 
		ст. ст. 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, 
		ст. ст. 2, 5, 7, 21, 86 Кодексу цивільного захисту України, 
		ст. ст. 1, 3, 4, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», 
		Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», 
		Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, 
		ст. ст. 1-16, 28-32, 38-44, 57-63, 66, 79, 80, 88, 157-196, 28, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, 
		суд, -
		В И Р І Ш И В :
		Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції - задовольнити частково.
		Відшкодувати ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок та майно, розташований за адресою АДРЕСА_1 в сумі 6705962 грн. 61 коп. 
		Відшкодувати ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 10000 грн. 
		Відшкодувати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в розмірі 10000 грн. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. 
		 
		Суддя                                                                                                        І. В. Литвинова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...