Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 182/11801/13ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни
		01 лютого 2017 року  м. Київ 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого       Дем'яносова М.В., 
		 
		суддів:                    Леванчука А.О.,              Маляренка А.В., 
		 
		                                Ситнік О.М.,                        Ступак О.В.,                         
		                           
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення, та за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя  особа - ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року,  
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 25 тис. дол. США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном повернення до 28 серпня 2026 року. На забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору цього ж дня між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку належну йому на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1. Своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором боржник належним чином не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34 270,25 доларів США, що еквівалентно 271 132 грн 51 коп. Вказана заборгованість була стягнута на підставі рішення суду, про що 05 квітня 2011 року видано відповідний виконавчий лист. Проте рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю зареєстрованого за боржником майна, на яке можливо звернути стягнення у рахунок погашення вказаної заборгованості, оскільки право власності на вказану квартиру зареєстровано за попереднім власником - ОСОБА_6
		Враховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 29 серпня 2006 року у розмірі 271 132 грн 51 коп. звернути стягнення                   на предмет іпотеки, а саме: чотирикімнатну квартиру кватиру АДРЕСА_1 належну на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., яка зареєстрована в БТІ за ОСОБА_6, шляхом її продажу за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження; виселити з указаної квартири ОСОБА_6 та всіх зареєстрованих осіб та зобов'язати Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку зазначених осіб. 
		У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання вищевказаного договору іпотеки недійсним. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що на момент укладення вищевказаного договору іпотеки він не набув права власності на предмет іпотеки, оскільки після укладення договору купівлі-продажу не зареєстрував права власності на спірну квартиру в органах державної реєстрації.
		Враховуючи викладене, просив суд визнати недійсним договір іпотеки                   від 29 серпня 2006 року, укладений між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
		Визнано недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С та зареєстрований у реєстрі за № 2830.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Останнім рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відмову у задоволенні позову ОСОБА_5  
		У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 29 серпня 2006 року № 014\109587\3147\74 у розмірі                    34 270, 25 дол. США, що еквівалентно 271 132 грн 51 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом її продажу                                ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Виселено ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з                                   ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. 
		З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу;  резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.   
		Проте рішення апеляційного суду не відповідає в повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.
		Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору іпотеки від 29 серпня 2006 року ОСОБА_5 не набув права власності на спірну квартиру. Таким чином, задовольняючи зустрічний позов                       ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із невідповідності вказаного договору іпотеки чинному законодавству, оскільки предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки є квартира, права власності на яку у ОСОБА_5 на час укладення договору іпотеки не виникло.
		Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд та, переглядаючи справу в апеляційному порядку, правильно виходив із того, що на підставі Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та                   ст. 204 ЦК України укладений між сторонами договір іпотеки від 29 серпня 2006 року є дійсним, оскільки згідно з відомостями Державного реєстру іпотек оспорюваний договір іпотеки від 29 серпня 2006 року зареєстровано приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. за № 4264412 та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3657534; боржником за основним зобов'язанням та власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_5, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
		У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним. Рішення апеляційного суду в зазначеній частині є законним та обґрунтованим, відповідає положенням ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, тому в цій частині підлягає залишенню без змін на підставі                 ст. 337 ЦПК України.
		Однак колегія суддів не може погодитися повністю з висновком апеляційного суду у частині вирішення первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення з огляду на таке.
		Судом установлено, що згідно з п. 3.1.5 вищевказаного договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок його вартості задовольнити свою вимогу, визначену      пп. 3.1.4 п. 3.1 цього договору.
		Так, пп. 3.1.4  п. 3.1 договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки.
		Відповідно до п. 1.3 заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 29 921 доларів США, що еквівалентно 151 100 грн.
		Згідно з п. 5.5.2 договору іпотеки реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, визначеному чинним законодавством України. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах установлюється за рішенням суду, а в разі необхідності - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги, на підставі оцінки предмета іпотеки.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
		Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону «Про іпотеку», якщо рішення суду або  договір про задоволення  вимог іпотекодержателя (відповідне  застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж  предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
		Частиною 5 вищеназваної статті установлено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.  
		Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. 
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах: від 27 травня 2015 року у справі № 6-61цс15, 08 червня                     2016 року № 6-1239цс16, а також наступних: від 21 жовтня 2015 року                           № 6-1561цс15, 02 листопада 2016 року № № 6-1907цс16, 6-1923цс15,                   21 грудня 2016 року № 6-2839цс16, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм                          ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.
		Так, апеляційний суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмети іпотеки - вищевказану квартиру - шляхом її продажу                                позивачем з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Однак суд не зазначив початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а посилання суду на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час проведення виконавчих дій суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку», тому колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги в цій частині.
		Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, апеляційний суд на порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31,                        ч. 1 ст. 137, ст. ст. 303, 304 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим порушив норми процесуального та матеріального права, зокрема, не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - початкової ціни продажу предмета іпотеки.
		Крім того, колегія суддів не може залишити поза увагою доводи касаційної скарги щодо виселення відповідача ОСОБА_6, виходячи з такого.
		Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		Згідно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від                         18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення,  невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. 
		Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.
		За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 2 ст. 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Саме про таке застосування норм ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР зазначено в постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-455цс15, 03 лютого 2016 року                            № 6-2947цс15, 14 грудня 2016 року № 6-860цс16.
		Так, дійшовши висновку про виселення відповідача ОСОБА_6 з указаної квартири, апеляційний суд помилково обґрунтував його тим, що цей відповідач зареєстрований у квартирі, хоча його право власності припинено на підставі укладення договору купівлі-продажу квартири, у зв'язку з чим він втратив право користування житлом, а тому суд у достатньому обсязі не з'ясував, чи можуть вищевказані обставини бути підставою для виселення ОСОБА_6 саме у розумінні норм ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР, без з'ясування обставини про те, чи проживає він у зазначеній квартирі, адже виселенню підлягають всі мешканці, за винятком наймачів та членів їх сімей.
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах 
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у частині первісного позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у частині зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним залишити без змін.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                     М.В. Дем'яносов 
		 
		 
		Судді:                                                                 А.О. Леванчук
		 
		 
		                                                                                     А.В.Маляренко
		 
		 
		                                                                                     О.М.Ситнік
		 
		 
		                                                                                     О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...