Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/12926/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 07.02.2017. Зареєстровано: 07.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 09.02.2017.
Дата набрання законної сили: 14.02.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №522/12926/16-ц
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІменемУкраїни
		03 лютого 2017 року Приморський районний суд міста ОСОБА_1 в складі 
		головуючого судді  Кравчук Т.С.,
		за участю секретаряАнтонецького С.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Одеса цивільну справу за заявою ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_4 ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, якою просила встановити юридичний факт, що її з дитиною вимушене переселення, в серпні 2014 року з тимчасово окупованої частини території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 проти України та окупації ОСОБА_4 ОСОБА_5 частини території Луганської області України.
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що вона народилася 15 березня 1971 року в місті Донецьк, Україна та до серпня 2014 року була зареєстрована і проживала за адресою: 91015, м. Донецьк, Київський район, вул. Косіора, буд 62. Відповідно до свідоцтва про шлюб, одружена з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2. Від шлюбу з ОСОБА_6 16 лютого 2000 року у них народилася донька, ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-НО №173400. 
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська ОСОБА_4 ОСОБА_5, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою ОСОБА_4 ОСОБА_5 було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую ОСОБА_5 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_5 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_4 ОСОБА_5 озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської ОСОБА_7 ОСОБА_8» та «Донецької ОСОБА_7 ОСОБА_8», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_7 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Також, ОСОБА_2 зазначає, що навесні 2014 року на території м. Донецьк почались проросійські мітинги. Вона неодноразово спостерігала на вулицях за рухом танків та автомобілів з проросійськими бойовиками, які перевозили різноманітну артилерійську зброю. 
		Вказує, що протягом нетривалого періоду часу були захоплені головні адміністративні будівлі міста проросійськими бойовиками. В подальшому на них було вивішено прапори «ДНР» та ОСОБА_4 ОСОБА_5. Зазначає, що після захоплення бойовиками адміністративних будівель проросійські бойовики поводили себе зухвало та агресивно по відношенню до мирних жителів.
		Звертає увагу на те, що з приходом бойовиків в м. Донецьк, загострилась суспільна та соціально-економічна ситуація. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Зявились проблеми з телефонним звязком, припинилися трансляції українських каналів та радіопередач. Знаходитися на вулицях міста кожного дня ставало все небезпечніше. Особливо ситуація загострилася, коли в кінці червня 2014 року почалися обстріли м. Донецьк, які весь час було чути неподалік її будинку. В результаті таких обстрілів декілька сусідніх будівель були вже напівзруйнованими. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, а тому її родина постійно почувала себе у небезпеці. 
		Проживши під таким моральним та психологічним тиском в окупації, вона разом зі своєю неповнолітньою дитиною вимушена була залишити рідний край та переїхати в серпні 2014 року до м. Одеса, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.
		В результаті збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5, наслідком якої стала окупація частини території Донецької області України, ОСОБА_2 втратила можливість проживати в її рідному місті та змушена була залишити всі матеріальні цінності за місцем свого проживання. 
		Після переїзду до м. Одеса вона, разом зі своєю неповнолітньою дитиною, оселилась за адресою: м. Одеса, Київський район, пров. Вознесенський, буд.10, де вона і проживає на час звернення з заявою до суду. Вважає, що через окупацію частини Донецької області ОСОБА_4 ОСОБА_5, вона фактично була позбавлена не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями.
		Перебуваючи в м. Одеса, ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ, отримала довідку, якою підтверджено факт їх з дитиною прибуття до м. Одеса на вимушене тимчасове проживання. Зважаючи на те, що в отриманих ними довідках про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 27.11.2014 року за № 5105/000592, видана Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, на імя ОСОБА_2 (додаток 34), посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Донецьк, до м. Одеси, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень, тому заявник вважають за необхідне звернутися до суду для встановлення факту вимушеного переселення внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 та окупації частини Донецької області України.
		Необхідність встановлення такого факту вона мотивує тим, що саме через збройну агресію ОСОБА_4 ОСОБА_5 та окупацію частини Донецької області України ОСОБА_4 ОСОБА_5 порушено низку її прав, закріплених як Конституцією України, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Через це ОСОБА_2 має намір визначити свій статус як особа, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Оскільки до компетенції відповідних виконавчих органів публічної влади не віднесено встановлення причин вимушеного переселення громадян з окупованої частини Донецької області України, заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони її прав та інтересів.
		В судовому засіданні заявник та його представник заяву підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Заінтересована особа - представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не зявився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить. 
		Заінтересована особа - представник ОСОБА_4 ОСОБА_5, в судове засідання на вказану дату та час не зявився, хоча своєчасно і належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
		Заслухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, народилася 15 березня 1971 року в м. Донецьк, та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії ВС №295452. 
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_7 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_4 ОСОБА_5 порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_4 ОСОБА_5, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_4 ОСОБА_5 про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту ОСОБА_4 ОСОБА_5 від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви ВРУ слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5 захопили будівлі ОСОБА_7 Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_8 Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5, а Чорноморський флот ОСОБА_4 ОСОБА_5 заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_9 проголосив себе головою ОСОБА_7 Міністрів Автономної ОСОБА_8 Крим та закликав президента ОСОБА_4 ОСОБА_5 «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_4 ОСОБА_5, звернувся до ОСОБА_7 ОСОБА_5 ОСОБА_4 ОСОБА_5, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невідємної частини України - Автономної ОСОБА_8 Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_8 Крим 16 березня 2014 року провела незаконний референдум про входження Автономної ОСОБА_8 Крим до складу ОСОБА_4 ОСОБА_5, однак результати цього референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_4 ОСОБА_5, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_10 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_10 Автономної ОСОБА_8 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_10 України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_10 Автономної ОСОБА_8 Крим підписали з президентом ОСОБА_4 ОСОБА_5 Путіним «Договір про прийняття до ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_8 Крим і створення у складі ОСОБА_4 ОСОБА_5 нових субєктів».
		21 березня 2014 року владою ОСОБА_4 ОСОБА_5 було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую ОСОБА_5 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_5 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ ОСОБА_8 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши ОСОБА_8 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_4 ОСОБА_5 озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної ОСОБА_10 України Про Заяву Верховної ОСОБА_10 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_4 ОСОБА_5, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_4 ОСОБА_5 батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської ОСОБА_7 ОСОБА_8» та «Донецької ОСОБА_7 ОСОБА_8». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська ОСОБА_7 ОСОБА_8» та «Донецька ОСОБА_7 ОСОБА_8» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). 
		Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_11 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		Крім цього, прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін ОСОБА_12 Косьянчич заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю» (http://www.ukrinform.ua/rubric-politycs/1660771-e_s_ne_viznae__referendum_na_shodi_ukraiini_1937380.html).
		Підтвердженням окупації ОСОБА_4 ОСОБА_5, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ ОСОБА_4 ОСОБА_5.
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від24 жовтня 2014 року, контррозвідкою СБУ було затримано громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_1 Останній, на виконання завдань своїх кураторів з Федеральної служби безпеки Росії, намагався потрапити до м. Донецьк для зустрічі з представником «ДНР» з метою отримання подальших інструкцій. До того ж, російському найманцю було обіцяно грошову винагороду за участь у бойових діях проти Збройних Сил України (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=132962&cat_id=132376). 
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 29 жовтня 2014 року, 26 жовтня 2014 року поблизу пункту пропуску «Ізварине» контррозвідкою СБУ було затримано громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця н.п. Міллерово, ОСОБА_4 ОСОБА_5, найманця «ДНР», який незаконно прибув на територію України для участі у терористичній діяльності «ДНР», за що йому було обіцяно зброю та грошову винагороду у розмірі1000 російських рублів на добу (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=133256&cat_id=132376). 
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від09 листопада 2015 року, в м. Артемівськ, Донецької області, Службою безпеки України було затримано громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_4 ОСОБА_5, який раніше був засуджений за навмисне вбивство. Останній незаконно перетнув державний кордон України, намагаючись вступити до лав «ДНР» як найманець (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=166367&cat_id=165028). 
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5. Задіяння регулярних Збройних Сил ОСОБА_4 ОСОБА_5 у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема серед іншого: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_7 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної ОСОБА_7 України про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_4 ОСОБА_5 та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_4 ОСОБА_5 та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_8 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної ОСОБА_7 України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_10 Європи, Парламентської ОСОБА_10 НАТО, Парламентської ОСОБА_10 ОБСЕ, Парламентської ОСОБА_10 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_4 ОСОБА_5 державою-агресором.
		Крім того, військові дії ОСОБА_4 ОСОБА_5 на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської ОСОБА_10 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони ОСОБА_4 ОСОБА_5.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 відносно України, окупації частини території Луганської області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації ОСОБА_4 ОСОБА_5 частини території Луганської області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення ОСОБА_4 ОСОБА_5 ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру ОСОБА_10 національної безпеки та оборони України станом на 18 серпня 2014 року, бійцями Національної гвардії у звільнених від бойовиків населених пунктах Гірське, Луганської області, та Вуглегірськ, Донецької області, було виявлено озброєння та боєприпаси російського походження. Зокрема, були знайдені реактивні штурмові гранати РШГ - 1, які виготовлені у 2013 році на заводі в ОСОБА_4 ОСОБА_5, 82-мм саморобний міномет, ПЗРК «Игла», РПГ-26, снайперську гвинтівку Драгунова, карабін типу Браунінг з переробленим дульним компенсатором під глушник та оптичний приціл, а також учбові гранати, перероблені в бойові, і декілька ящиків з гранатами ВОГ-17 (http://www.rnbo.gov.ua/news/1783.html). 
		Як повідомляє інформаційне агентство «Волинські новини» в статті «Під Донецьком - колони російської техніки» від 01 листопада 2014 року, на околицях
		м. Донецьк стоять колони російської військової техніки, у складі якої - броньовані ОСОБА_14 з куленепробивним склом, «Гради», боєприпаси, польові кухні та заправники (http://www.volynnews.com/news/society/pid-donetskom-kolony-rosiyskoyi-tekhniky/). 
		Постановою ОСОБА_7 «ДНР» від 28 листопада 2014 року був прийнятий Закон «Про місцеві вибори «ДНР»№ 01-IHC, який визначає принципи, організацію та порядок проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних рад та сільських, селищних, міських і районних голів (http://dnrsovet.su/zakon-dnr-o-mestnyh-vyborah/). 
		Відповідно статті «Слово за ОБСЄ: ОСОБА_15 видав наказ про приєднання захопленого Комінтернового до «ДНР» (документ)» від 14 лютого 2016 року, що міститься в порталі «Патріоти України», 01 лютого 2016 року главою самопроголошеної «ДНР» ОСОБА_15 було підписано указ про приєднання до «ДНР» с. Комінтернового, Новоазовського району, Донецької області. Згідно указу с. Комінтернове, яке в грудні 2015 року було захоплено проросійськими бойовиками, переходило в їх зону впливу (http://patrioty.org.ua/other/slovo-za-obsie-zakharchenko-vydav-nakaz-pro-pryiednannia-zakhoplenoho-kominternovoho-do-dnr-dokument-108528.html). 
		В статті «Гради», танки і чеченці: сили АТО відступили з блокпосту біля Ясинуватої від 17 вересня 2014 року, опублікованій в Інтернет-агенції «Гал-Інфо», зазначається, що бійці 93-ї окремої механізованої бригади, втративши контроль над блокпостом біля м. Ясинувата, Донецької області, в результаті обстрілу з систем залпового вогню «Град», удару танкової групи і значної переваги живої сили бойовиків, були змушені відступити на кілька кілометрів від лінію оборони (http://galinfo.com.ua/news/grady_tanky_i_chechentsi_syly_ato_vidstupyly_z_blokpostu_bilya_yasynuvatoi_171758.html). 
		Відповідно до «Аналізу бойових дій на сході України в ході зимової кампанії 20142015 років» від 23 грудня 2015 року, що міститься на офіційному сайті Міністерства оборони України, залишившись без підтримки танків, основні сили 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади при підході до с. Спартака, Донецької області, були зупинені російськими бойовиками вогнем з танків, протитанкових засобів та стрілецької зброї, що змусило батальйон відійти на раніше займані рубежі. Також зазначається, що два із чотирьох танків Т-64, залишившись без підтримки десантників, також були змушені відступити зі ОСОБА_13 (http://www.mil.gov.ua/news/2015/12/23/analiz-bojovih-dij-na-shodi-ukraini-v-hodi-zimovoi-kampanii-2014%E2%80%932015-rokiv--16785/). 
		07 жовтня 2015 року главою «Донецької ОСОБА_7 ОСОБА_8» ОСОБА_15, у відповідності зі статтями 59 і 60 Конституції «ДНР» та ч. 5 ст. 2 Закону «ДНР» «Про місцеві вибори», з метою забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування було прийнято Указ «Про призначення» №379, згідно якого ОСОБА_16 було призначено на посаду виконуючого обовязки глави адміністрації Тельманівського району, Донецької області (http://old.dnr-online.ru/wp-content/uploads/2015/10/Ukaz_N379_07102015.pdf). 
		Згідно оперативної інформації Інформаційно-аналітичного центру ОСОБА_7 національної безпеки та оборони України станом на22 серпня 2014 року, проросійські бойовики, відчуваючи нестачу живої сили, захопили Донецький слідчий ізолятор та висунули ультиматум його співробітникам до 22 серпня 2014 року прийняти присягу на вірність так званій «ДНР» або написати рапорт на звільнення. Окрім цього, бойовики вдавались до погроз стратити засуджених на довічне увязнення, а решту - мобілізувати до незаконних збройних формувань (http://www.rnbo.gov.ua/news/1787.html). 
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявниці, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою ОСОБА_4 ОСОБА_5.
		Що стосується обставин, які зумовили вимушене переселення заявниці з частини окупованої ОСОБА_4 ОСОБА_5 території Луганської області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобовязаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження звязків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, ОСОБА_4 ОСОБА_5 неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної ОСОБА_7 України Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, про які вказувала заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку ОСОБА_4 ОСОБА_5.
		У статті «Міноборони: терористи не дозволяють місцевим жителям залишати захоплені міста» від 12 липня 2014 року, яка опублікована в інтернет-виданні «LB.ua», зазначено, що проросійські бойовики не дозволяють місцевим жителям залишати захоплені міста з метою використовувати їх для прикриття своїх угруповань в якості «живого щита» у протистоянні зі Збройними Силами України (http://ukr.lb.ua/news/2014/07/12/272685_minoboroni_terroristi_pozvolyayut.html). 
		Згідно інформації, що міститься в статті «Терористи обстріляли Марїнку та район Трудовські Донецька» від 12 липня 2014 року, яка опублікована на сторінках порталу «УкрМонітор», частина міста Донецьк піддалася обстрілу зі сторони проросійських бойовиків, внаслідок чого в Петровському районі, на вулицях Серафимовича і Чугуєва, постраждали мирні жителі. Так, одна людина зазнала поранень, а девятеро, серед яких була десятирічна дитина - загинули. Крім цього, обстрілу піддався і район Трудовські, м. Донецьк. До того ж, зазначається, що бойовики вели хаотичну стрілянину з озброєння РСЗВ БМ-21 «Град» по н.п. Марїнка та житлових кварталах, що знаходяться в передмісті м. Донецьк, яка спричинила загибель мирних мешканців (http://ukrmonitor.com/reports/view/8961). 
		Із статті «Як працюють банки в зоні АТО» від 16 липня 2014 року, опублікованій на сторінках Інтернет-видання «Сегодня», вбачається, що у звязку з прямою загрозою життю та здоровю працівників, банки,на окупованій бойовиками території Донецької і Луганської областей,функціонують в дуже складних умовах, що зумовлює проблеми з отриманням зарплат,пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. Так, через труднощі пересування інкасаторів не поповнюються банкомати, що унеможливлює зняття готівки. Крім того, в Донецькій та Луганській областях більшість банків ввели обмеження або повну заборону на використання банкоматів інших банків (http://ukr.segodnya.ua/economics/finance/kak-rabotayut-banki-v-zone-ato-537095.html). 
		На сторінках Інтернет-порталу «ТСН» в статті «У Донецьку і Макіївці закінчуються запаси води, а у Горлівці пустують продовольчі магазини» від 24 липня 2014 року, зазначається, що на Донеччині, через постійні обстріли бойовиків було припинено роботу каналу «Сіверський Донець-Донбас», в результаті чого запасів води для півтора мільйонів жителів м. Донецьк і м. Макіївки, Донецька область, вистачить всього на кілька днів. Натомість, жителі м. Горлівки, Донецька область, залишилися без світла, а магазини стали практично порожніми (http://tsn.ua/ukrayina/u-donecku-i-makiyivci-zakinchuyutsya-zapasi-vodi-a-u-gorlivci-pustuyut-prodovolchi-magazini-360393.html). 
		Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру ОСОБА_7 національної безпеки та оборони України станом за 12 серпня 2014 року, у житловому мікрорайоні «Зелений» міста Макіївки, Донецької області, бойовики масово викрадають людей, утримуючи їх у підвалі колишнього приміщення Управління боротьби з організованою злочинністю. Також зазначено, що там знаходиться 34 особи, з яких вимагають по 3 тис. грн. за звільнення (http://www.rnbo.gov.ua/news/1775.html). 
		У статті «В Донецке пророссийские митингующие разбили герб Украины» від 15 квітня 2014 року, яка опублікована в Інтернет-порталі «112.ua», зазначається, що в Донецьку проросійські мітингувальники розбили герб України розміром близько двох метрів, кинувши його об землю, який напередодні був знятий з будівлі обласної державної адміністрації (http://112.ua/politika/v-donecke-prorossiyskie-mitinguyuschie-razbili-snyatyy-s-oga-gerb-ukrainy-49947.html). 
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної ОСОБА_8 Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської ОСОБА_10 Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено (http://coe.mfa.gov.ua/ua/press-center/statements/5177-zajava-ministerstva-zakordonnih-sprav-ukrajini-shhodo-vikonannya-minsykih-domovlenostej).
		Щодо порушень прав ОСОБА_2 та її неповнолітньої дитини, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявників та поданими ними доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку окупації міста Донецьк в 2014 року, ОСОБА_2, будучи повноправним громадянином своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. До вимушеного залишення нею окупованої частини території Донецької області, могла забезпечувати себе засобами для існування за рахунок підробітку домогосподаркою у сімї знайомих людей. 
		Навесні 2014 року на території м. Донецьк почались проросійські мітинги. Натомість проукраїнські мітинги швидко розганялися. Так, в квітні 2014 року вона особисто відвідувала українські мітинги, зокрема, була учасником мирного маршу «За єдину Україну», який рухався в напрямку площі ім. Леніна. Водночас, група агресивно налаштованих проросійських мітингувальників підійшла до місця проведення проукраїнської акції на підтримку територіальної цілісності України та здійснила напад на мирних демонстрантів. В результаті зіткнення серед учасників проукраїнської мирної ходи були численні поранені.
		Проживаючи на території міста Донецьк, вона неодноразово спостерігала на вулицях за рухом танків та автомобілів з проросійськими бойовиками, які перевозили різноманітну артилерійську зброю. 
		Після захоплення бойовиками адміністративних будівель, на них було вивішено прапори «ДНР» та ОСОБА_4 ОСОБА_5. Натомість якщо когось було помічено з прапором України, такій особі загрожувала фізична розправа або арешт. Використання української символіки та спілкування українською мовою було заборонено в навчальних закладах і просто в побуті. Проросійські бойовики поводили себе зухвало та агресивно по відношенню до мирних жителів. Вона була налякана такою обстановкою, тому намагалась будь-яким чином оминати скупчення озброєних людей у військовій формі. Мої хвилювання підсилювались великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків через свою непохитну патріотичну позицію. 
		Крім того, озброєними бойовиками, переважно поблизу блокпостів, які знаходилися в місті, здійснювалась перевірка документів. Ватажками проросійських бойовиків з 18:00 до 6:00 запроваджувалась комендантська година, тому жителям Донецька заборонялося пересуватися вулицями міста. У разі порушення «нового режиму», бойовики затримували, а іноді навіть розстрілювали мирних мешканців.
		Згодом, з метою поповнення лав своїх формувань, проросійські бойовики вдались до проведення примусової мобілізації серед місцевого населення. Так, люди почали масово зникати безвісти. Бойовики часто зупиняли громадський транспорт, забирали молодших за віком чоловіків та примушували їх воювати на боці «ДНР» проти української армії. Тих, хто відмовлявся виконувати наказ, утримували силоміць, змушуючи копати окопи, носити мішки або готувати їжу для бойовиків.
		З приходом бойовиків в м. Донецьк, загострилась суспільна та соціально-економічна ситуація. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Зявились проблеми з телефонним звязком, припинилися трансляції українських каналів та радіопередач. Натомість зявилось багато російських каналів. Також, почастішали випадки мародерства та грабежу з боку бойовиків. Особливо піддавалися грабежам покинуті місцевими мешканцями будинки. Так, у багатьох знайомих, зокрема її мами, ОСОБА_17, з якою вони проживали разом однією сімєю на час окупації Донецька, було повністю розграбовано будинок, що перебував в напівзруйнованому стані після попадання в нього снаряду.
		Знаходитися на вулицях міста кожного дня ставало все небезпечніше. Особливо ситуація загострилася, коли в кінці червня 2014 року почалися обстріли м. Донецьк, які весь час було чути неподалік її будинку. Коли починалися обстріли, вона з родиною переховувалися в підвалі будинку і перебували там, доки не затихав вогонь. В результаті таких обстрілів декілька сусідніх будівель були вже напівзруйнованими. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків, а тому її родина постійно почувала себе у небезпеці.
		Так, описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Донецьк, а тому в серпні 2014 року, внаслідок воєнних дій ОСОБА_4 ОСОБА_5 проти України, вона разом із своєю неповнолітньою дитиною була змушена переїхати до м. Одеса.
		27 жовтня 2014 року №5105/000592, видана Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, їй була видана довідка про взяття на облік особи, яка переміщуються з тимчасово окупованої території України. 
		Після переїзду їй довелося пристосовуватися до нових умов життя. Вона оселилася за адресою: 65007, м. Одеса, Київський район, пров. Вознесенський, буд.10, де і проживає на даний час зі своєю дитиною.
		Після незаконної окупації частини території Донецької області, вона втратила житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя.
		Таким чином, результатом збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 особисто для заявника стала втрата належного нею майна і житла, роботи, підтримки та надії на повернення додому.
		За таких обставин суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 на окупованій частині території Донецької області було порушено права заявників на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що ОСОБА_4 ОСОБА_5, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_8 Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_4 ОСОБА_5.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_4 ОСОБА_5, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_4 ОСОБА_5, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоровя людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_4 ОСОБА_5, Договір між Україною і ОСОБА_4 ОСОБА_5 про українсько-російський державний кордон ОСОБА_4 ОСОБА_5 вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 жовтня 2014 р. № 5105/000592, видана Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, на імя ОСОБА_2, посвідчують лише факт їх з дитиною вимушеного переселення з Донецька до м. Одеса, і не встановлюють причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як розяснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, ОСОБА_2, разом з дитиною переселилась з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоровю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5, та те, що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для визначити її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись статтею 8, Розділом II Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України ,-
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_4 ОСОБА_5, про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
		ВстановитифактвимушеногопереселенняОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, в серпні 2014 року з окупованої території Донецької області, Україна, внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 ОСОБА_5 проти України та окупації ОСОБА_4 ОСОБА_5 частини території Донецької області, Україна. 
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду 
		Одеської області через Приморський районний суд міста ОСОБА_16. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		Суддя                                                        03.02.2017

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...