Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14408/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2017. Зареєстровано: 10.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		09.02.2017 
		Справа № 522/14408/16-ц
		Провадження № 2-о/522/112/17
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 лютого 2017 року      Приморський районний суд міста Одеси в складі:
		головуючого судді      Свяченої Ю.Б.,
		при секретарі           Шеян І.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та держави Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про встановлення факту її вимушеного переселення у лютому місяці 2015 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України.
		Заявниця обґрунтовує заяву тим, що саме через окупацію Російською Федерацією частини Донецької області порушено низку її прав, закріплених, як Конституцією України, так і іншими законодавчими актами, як українськими, так і міжнародними, в зв'язку з чим заявниці завдано шкоду. Також заявниця зазначає, що вона має намір отримати відшкодування шкоди від держави-агресора Російської Федерації, а оскільки у виданій їй довідці не зазначені причини вимушеного переселення, ОСОБА_1 вважає, що звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту є єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичного факту, що має значення для охорони її прав, інтересів та створення умов здійснення цих прав.
		На обґрунтування своїх вимог заявниця посилається на положення Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертв - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення. Особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р).
		Представники ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали вказану заяву та просили її задовольнити.
		Представники Міністерства соціальної політики України та держави Російська Федерація у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення про вручення судових повісток. 
		Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно до ч. 3 ст. 235 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
		Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася в м. Донецьк, та була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорту громадянина України.
		Заявниця є особою пенсійного віку, та працювала прибиральницею в Донецькому державному технікумі економіки та хімічних технологій, що підтверджується копією трудової книжки.
		Крім того, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 19 вересня 2000 року та технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 11 серпня 2000 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить ? частка жилого будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1.
		В лютому місяці 2015 року ОСОБА_1 переїхала проживати до м. Одеси, отримавши в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідну довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції №5105/004355 від 27 лютого 2015 року.
		У вищевказаній довідці посвідчується факт її вимушеного переселення з м. Донецька до м. Одеса і не встановлено причини такого переселення. Заявниця вважає, що така довідка не містить відомостей, які є обов'язковими для захисту прав та інтересів громадян-переселенців, тому звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		В частині 2 цієї статті вказано, що зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		В Україні таким уповноваженим державним органом є Рада національної безпеки та оборони України. Відповідно до ст. 107 Конституції України РНБОУ координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Рішення РНБОУ вводяться в дію указами Президента України, головою РНБОУ є Президент України.
		Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року N 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28 - 30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Крім того, за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У подальшому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Також Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України.
		З огляду на викладене, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» - у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у статті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Суд погоджується з доводами заявниці, що видана їй довідка про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 27 лютого 2015 року не відповідає фактичним обставинам, а саме відомості щодо причин переселення відсутні.
		Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		З письмових пояснень заявниці слідує, що вона проживала в м. Донецьк. Район, в якому вона проживала, постійно піддавався обстрілам, внаслідок яких були пошкоджені або зруйновані об'єкти інфраструктури міста: лінії електропередач, газорозподільчі станції та водоканали, закрились фінансові установи, магазини, дитсадки, школи. Фактичне проживання в умовах війни давало заявниці підстави реально сприймати загрозу бути вбитою, через що вона постійно почувала себе у небезпеці. У лютому місяці 2015 року заявниця переселилась з території м. Донецька задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист.
		З урахуванням обставин справи та даних Агентства ООН у справах біженців про те, що кількість внутрішньо переселених осіб тільки у перші місяці окупації частини території України становила 54,4 тисяч осіб, 12 тисяч з яких - кримські татари, а третина - діти, що підтверджується офіційною публікацією на офіційному сайті Регіонального представництва УВКБ ООН в Білорусі, Молдові та Україні від 26.06.2014 року під назвою «Різке збільшення внутрішнього переміщення в Україні», суд вважає пояснення заявниці достовірними.
		Суд також погоджується з доводами заявниці, що чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення факту вимушеного переселення у зв'язку з окупацією частини території Донецької області Україна.
		Таким чином, судом встановлений факт вимушеного переселення ОСОБА_1 у лютому місяці 2015 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України.
		Тому, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
		На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст. ст. 1, 2, 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст. ст. 3, 4, 5, 6, 10, 11, 57, 59, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, 218, 235, 256 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України та держави Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у лютому місяці 2015 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України.
		Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.
		Суддя                                        Ю.Б.Свячена

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...