Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/15673/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано для оприлюднення: 14.02.2017. Зареєстровано: 14.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 15.02.2017.
Дата набрання законної сили: 03.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/15673/16-ц 
		Провадження № 2/344/1148/17 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ 
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області 
		 в складі: головуючої  судді Польської М.В.
		 при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..
		з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,- 
		В С Т А Н О В И В: 
		ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Російської Федерації (надалі РФ) про відшкодування моральної шкоди в сумі 1693002 грн., що за офіційним курсом НБУ (на 09.11.2016р.) складає 60 000 Євро.
		Позов обґрунтовано тим, що син позивача  ОСОБА_3 , був призваний на військову службу 25.07.1998 року Тисменицьким районним військовим комісаріатом Івано-Франківської області, в подальшому став офіцером з мобілізаційної роботи військової частини НОМЕР_1 . Згідно наказу керівника сектору «Б» (по стройовій частині) №86 від 13.10.2014р. майор ОСОБА_3 прибув у службове відрядження до складу збройних сил та засобів сектору «Б», який залучався та брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань. Загальновідомим є факт збройної (військової) агресії РФ проти України, що триває з 20.02.2014р., що також регулювалось різними законодавчими актами та офіційними документами: Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про санкції», постанови Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015р., «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015р., «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015р., постанови від 27.01.2015р. якою затверджено звернення до ООН, засідання Ради Безпеки ООН 29.08.2014р., Мінський протокол від 05.09.2014р., Мінський меморандум 19.09.2014р., Мінський комплекс заходів від 12.02.2015р., схвалені резолюції членами Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 08.07.2015р. та інші. 27.10.2014р. біля м.Авдіївка Донецької області під час артилерійського обстрілу з боку російських незаконних озброєних формувань позицій зведеного підрозділу Повітряних Збройних Сил України, майор ОСОБА_3 загинув від смертельного поранення. Причиною смерті є осколкове ушкодження грудної стінки з ушкодженням правої легені отримані під час бойових дій в АТО, згідно лікарського свідоцтва про смерть №457 від 28.10.2014р., протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм,каліцтв №125 від 06.11.2014р., Свідоцтво про смерть видане 29.10.2014р.. Указом Президента України від 27.11.2014р. №892/2014 ОСОБА_3 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ст., а 28.07.2015р. нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29.03.2016р. у справі №689/446/16-ц, що набрало законної сили від 19.04.2016р., встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов`язку військової служби на території Донецької області в м.Авдіївка внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити. 
		Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, заперечення на позов не надіслав, в судові засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив.
		Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що син позивача ОСОБА_1  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув біля м.Авдіївка Ясинуватського району Донецької області, що посвідчується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданого відділом ДРАЦС по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області 29.10.2014 року (а.с.17, 18).
		За даними Тисменицького районного військового комісаріату Івано-Франківської області ОСОБА_3 був призваний на військову службу 25 липня 1998 року та в подальшому став офіцером з мобілізаційної роботи військової частини НОМЕР_1 . На виконання телеграми керівника антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях від 12 вересня 2014 року №1170/АТО майор ОСОБА_3 увійшов до складу зведеного підрозділу для організації заходів з охорони та оборони визначених об`єктів Повітряних Сил Збройних Сил України.
		13 жовтня 2014 року він прибув у службове відрядження до складу сил та засобів сектора "Б", який залучався та брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань, що підтверджується наказом керівника сектору "Б" (по стройовій частині) №86.
		Факт смерті ОСОБА_3 при виконанні військової служби 27.10.2014року на території м.Авдіївка Донецької області, саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, встановлено рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29.03.2016р. у справі №689/446/16-ц, що набрало законної сили від 19.04.2016р. (а.с.19-29).
		За правилами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Так, судом було встановлено, що Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи . 
		Аналізуючи наведені обставини та докази у справі №689/446/16-ц, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами , а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.2 ст.61 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в т.ч. частини Донецької області, де загинув син позивача. У бойових діях в районі м. Авдіївка була участь регулярних військ Російської Федерації, яким протистояли військові української армії, що відносились до складу сил та засобів сектора "Б", та в яких, зокрема, і проходив військову службу син позивача.
		Так, 27.10.2014р. приблизно о 14.00год. біля м.Авдіївка Донецької області під час артилерійського обстрілу з боку російських незаконних озброєних формувань позицій зведеного підрозділу Повітряних Збройних Сил України, майор ОСОБА_3 загинув від смертельного поранення. Тіло його було евакуйоване технікою 93-тьої окремої механізованої бригади до лікарні м.Красноармійськ, де патологоанатомом було проведено розтин тіла та встановлено, що причиною смерті є осколкове ушкодження грудної стінки з ушкодженням правої легені отримані під час бойових дій в АТО, згідно лікарського свідоцтва про смерть №457 від 28.10.2014р., протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм,каліцтв №125 від 06.11.2014р.
		Указом Президента України від 27.11.2014р. №892/2014 ОСОБА_3 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІст., а 28.07.2015р. нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».
		Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		За вимогами ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		З матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації частини Донецької області, загинув син позивача, що завдало їй значної моральної шкоди, що виражається в основному  це втратою в її житті сина ОСОБА_4 , при цьому ОСОБА_1 має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами, як мати загиблого (І черга спадкоємців).
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 
		Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Як слідує зі ст..ст..1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом. 
		Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., ІУ Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст..2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		Обгрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 60000 Євро, позивач довела в судовому, через власний душевний невгамовний біль, безперервні її страждання через втрату сина, які вона відчуває роками, наявність підстав для задоволення її вимог в повному обсязі, у зв`язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь матері загиблого сина.
		Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
		Захист цивільних прав  це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).
		Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
		Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
		На підставі вищевказаного, ст. 8 Конституції України, ст..ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17.07.1997р., Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст..ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		Позов задовольнити.
		Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер  НОМЕР_3 , відшкодування моральної шкоди 1693002 грн. 00 коп (один мільйон шістсот дев`яносто три тисячі дві гривні 00 копійок), що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		Довідка: повний текст рішення виготовлено 10 лютого 2017 року. 
		 
		Суддя Польська М.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...