Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/6539/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2017. Зареєстровано: 15.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2017.
Дата набрання законної сили: 18.04.2017 (частково)
Результат оскарження 18.04.2017 Апеляційний суд Дніпропетровської області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                   Справа № 204/6539/16-ц 
		Провадження № 2/204/231/17 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 лютого 2017 року                                    м. Дніпро
		Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
		            головуючого - судді                            Черкез Д.Л.
		            за участю секретаря судового засідання                   Старостенко Т.В.,
		                          представника позивача                                               ОСОБА_1,
		                   представника відповідача                             ОСОБА_2,
		                          представника третьої особи                                        ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт», третя особа: ОСОБА_7 про відшкодування шкоди,-
		В С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2016 року позивачі звернулись до суду з позовом до Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» про відшкодування шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 07 жовтня 2013 року близько 21 години 40 хвилин в Красногвардійському районі міста Дніпропетровська, з боку вулиці Свердлова в напрямку вулиці Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8. Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. В результаті вищевказаного зіткнення та наслідків від нього близьким родичам померлого було завдано матеріальної та моральної шкоди. Посилались на ст. 1172, ч.ч. 1, 5 ст. 1187 ЦК України. Як вбачається зі Статуту відповідача, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради № 32/11 від 30.07.2003 та зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03.09.2003 року за реєстраційним номером 04052092100030905, головною ціллю діяльності МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту. Також Статутом визначено, що предметом діяльності підприємства є, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу трамвайним та тролейбусним транспортом. З урахуванням викладеного, саме МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є належним відповідачем по справі та зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Внаслідок завдання Позивачам збитків, вважають, що мають право на їх відшкодування відповідачем. При цьому, зазначали, що внаслідок смерті ОСОБА_8, позивачу ОСОБА_4 було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання у розмірі 4 740,00 грн. та ним понесені витрати на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі 9 513,00 грн. Отже сукупний розмір матеріального збитку, завданого позивачу ОСОБА_4 внаслідок використання джерела підвищеної небезпеки становить 14 253,00 грн. Також зазначають, що внаслідок смерті ОСОБА_8, позивачу ОСОБА_5 було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання, а саме вартість поминального обіду на день похорону у розмірі 2 100,00 грн. За життя ОСОБА_8 перебував у шлюбі з позивачем ОСОБА_4, з якою у них було двоє дітей: син ОСОБА_5 та Донька ОСОБА_6, які є позивачами по даній справі. З урахуванням душевних страждань, які позивачі зазнали у зв'язку з втратою рідної людини - ОСОБА_8, позивачі оцінили розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн. на кожного позивача. Судові витрати, пов'язані з оплатою позивачами правової допомоги становлять 6 000,00 грн. З приводу вищенаведеного, позивачі звернулись до суду з даним позовом, та просили стягнути з міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт»: на користь ОСОБА_4 4 740,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на поховання померлого, 9 513,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на спорудження надгробного пям'ятника померлому, 100 000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю її чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_5 2 100,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної з витратами на поховання померлого, а саме вартості поминального обіду на день похорону, 100 000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю його батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_6 100 000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю її батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки: пропорційно на користь позивачів - 6 000,00 горн. судових витрат пов'язаних з оплатою позивачами правової допомоги.
		Представник відповідача надав суду заперечення, в яких позов не визнав та просив суд в повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Представник відповідача зазначив, що відповідно до постанови ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 26.12.2013 року встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 07 жовтня 2013 року стали необачні дії пішохода ОСОБА_8, який порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме п.4.7 та п. 4.14.а. Крім того, зазначив, що згідно висновків судово-автотехнічної експертизи в діях водія трамваю ОСОБА_7 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв'язку з настанням події ДТП. У зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_7 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кримінальне провадження було закрито. Вважає, що вищезазначені факти свідчать про те, що Міське комунальне підприємство «Дніпропетровський електротранспорт» не має правових підстав щодо відшкодування шкоди у розмірі 314 253,00 грн. на користь позивачів. 
		Ухвалою суду від 22.11.2016 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_7.
		Представник третьої особи надав суду заперечення в яких зазначив, що третя особа не згодна з позовними вимогами позивачів та просить суд в повному обсязі відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Головною вимогою п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України є протиправна поведінка завдавача шкоди, в даному випадку третьої особи - водія трамваю ОСОБА_7 Відповідно до постанови ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровської області від 26.12.2013 року встановлено, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали необачні дії пішохода ОСОБА_8, який порушив вимоги п. 4.7, 4.14 а Правил дорожнього руху України. В діях водія трамваю ОСОБА_7 не вбачається невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитись у причинному зв'язку з настанням події ДТП. Кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Таким чином дії водія ОСОБА_7 в даній дорожньо-транспортній пригоді були визнані правомірними. Постанова слідчого про закриття справи родичами загиблого не оскаржувалась та набрала законної сили. Зазначив, що пішохід ОСОБА_8 порушуючи Правила дорожнього руху передбачав або свідомо допускав настання шкідливого результату. Якщо він не розраховував на настання таких наслідків, то все одно повинен був і міг їх передбачити. Крім того, пішохід ОСОБА_8 порушував вищевказані пункти знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, що є грубою необережністю. У зв'язку з наведеним, вважає, що в даному випадку обов'язок відшкодування моральної шкоди не може бути покладений на відповідача. Крім того, зазначено, що позивачами не надані оригінали документів або завірені належним чином копії документів на підтвердження матеріальної шкоди, а саме витрат на поховання та витрат, пов'язаних з виготовленням та встановленням пам'ятника, фотографій, табличок та інше. Посилався на положення ст. 1193 ЦК України. Вважає, що цивільний позов в частині стягнення моральної шкоди не відповідає вимогам ч. 5 ст. 119 ЦПК України, а саме до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору. У зв'язку з цим просить у задоволенні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити в повному обсязі.
		Позивачі надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
		У судовому засіданні представник позивачів підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі. Просив залишити позов без задоволення, оскільки вини відповідача в причинені позивачу шкоди не встановлено, а отже не має підстав для відшкодування шкоди.
		Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, просив відмовити позивачам у задоволені позовних вимог.
		Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що позивач по справі - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, (дівоче прізвище - ОСОБА_4), є дружиною ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2, яке видано 11.11.1978 року Будинком Щастя Жовтневого району м. Дніпропетровська, актовий запис - 2469 (а.с. 9).
		Позивач по справі - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, є донькою ОСОБА_8 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3, яке видано 29.03.1980 року Бабушкинським відділом ЗАГС м. Дніпропетровська, актовий запис - 579 (а.с. 103).
		Позивач по справі - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, є сином ОСОБА_8 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4, яке видано 04.05.1984 року Бабушкинським відділом ЗАГС м. Дніпропетровська, актовий запис - 1340 (а.с. 103).
		Судом встановлено, та це не оспорюється сторонами, що 07 жовтня 2013 року близько 21 години 40 хвилин мала місце дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої водій ОСОБА_7, яка керувала трамваєм Т-4, інвентарний номер НОМЕР_1, що рухався з боку вулиці Свердлова в напрямку вулиці Уральської у м. Дніпропетровську, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8. У зв'язку з подією ДТП ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні.
		ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 помер.
		Факт смерті ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5, яке видано 10 жовтня 2013 року відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 6903 (а.с. 7).
		Судом встановлено, що згідно постанови про закриття кримінального провадження від 26 грудня 2013 року, винесеній слідчим СВ по ДТП ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Андрієнко С.В. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12013040030001083 від 08.10.2013 року, 07 жовтня 2013 року, близько 21 год. 30 хв., в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. Механізм даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується усіма зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, а саме: показаннями водія ОСОБА_7; протоколом відтворення обставин події з ОСОБА_7; висновками судово-медичної експертизи; висновками судово-автотехнічної експертизи, згідно яких в діях водія автомобіля ОСОБА_7 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стали необачні дії пішохода ОСОБА_8, який порушив вимоги п. 4.7 (пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах…, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч) та п. 4.14 а (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху) Правил дорожнього руху України. На підставі цього кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України (а.с. 8). 
		Вказані обставини підтверджуються також висновком експерта № 1800/290-Е від 30.10.2013 року (а.с. 111-113), та висновком експерта № 70/27-979 від 26.12.2013 року (а.с. 121-124). 
		Крім того судом встановлено, що на момент скоєння ДТП ОСОБА_8 перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується листом КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» № 3/146 від 10.02.2017 року, відповідно до якого на момент коли ОСОБА_8 поступив 07.10.2013 року в приймально-діагностичне відділення, результат його крові щодо наявності алкогольного сп'яніння становив 2,575 проміле (а.с. 140). 
		Факт того, що необачні дії потерпілого ОСОБА_8 сприяли події ДТП, визнавався представником позивачів та іншими учасниками судового розгляду.
		Пунктом 2.1 Статуту Міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт», затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 32/11, зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2003 року, реєстраційна справа № 04052092100030905 визначено, що однією з найголовніших цілей діяльності Підприємства є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту (а.с. 22-25а). 
		Судом встановлено та цей факт визнається сторонами по справі та самою ОСОБА_7, що водій ОСОБА_7, під час виконання нею своїх трудових обов'язків, 07 жовтня 2013 року, керуючи трамваєм Т-4 інвентарний номер НОМЕР_1, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8 При цьому ОСОБА_7 станом на дату скоєння ДТП, тобто 07 жовтня 2013 року, перебувала у трудових відносинах з Міським комунальним підприємством «Дніпропетровський Електротранспорт». 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		Отже, за змістом зазначеної норми закону саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність по використанню яких є джерелом підвищеної небезпеки. 
		Таким чином, саме Міське комунальне підприємство «Дніпропетровський Електротранспорт» має відшкодовувати шкоду, завдану їхнім працівником - ОСОБА_7, оскільки шкоди було завдано під час виконання останньою своїх трудових обов'язків.
		Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. ОСОБА_9 відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
		Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
		Непереборною силою в такому випадку слід визнавати фактори об'єктивного характеру, причинно не пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Дія непереборної сили може бути спрямована як на об'єкт, діяльність з яким становить джерело підвищеної небезпеки, так і на осіб, які обслуговують цей об'єкт.
		Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
		Як зазначено у пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (надалі - Постанова Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року) з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
		Згідно положень пункту 7 зазначеної Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року № 4, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
		Судом було встановлено, що  причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення пішоходом ОСОБА_8, вимог п.п. 4.7 та 4.14.а Правил дорожнього руху України та те, що ці дії знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП і наслідками, а в діях водія ОСОБА_7 невідповідність вимогам Правил дорожнього руху України не вбачається.
		Аналізуючи механізм дорожньо-транспортної пригоди, суд приходить до висновку, що між діями водія ОСОБА_7 та наслідками, які настали в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є прямий причинний зв'язок, однак відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.
		Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Під час розгляду справи належних доказів, у розумінні ст.ст. 10, 60 ЦПК України, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого надано не було, відповідачем не доведена наявність умислу потерпілого або наявність  непереборної сили.
		Тому, Міське комунальне підприємство «Дніпропетровський Електротранспорт» несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини працівника вказаного підприємства - ОСОБА_7, у її заподіянні.
		Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивачів про стягнення з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» витрат в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої  джерелом підвищеної небезпеки, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання щодо розміру задоволення позовних вимог суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. 
		Згідно ст. 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах 
		повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на:  забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів,  призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;  організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності. 
		Згідно ст. 2 вказаного Закону поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
		Судом встановлено, що внаслідок ДТП та смерті потерпілого ОСОБА_8 позивачем ОСОБА_4 були понесені витрати на поховання ОСОБА_8 у розмірі 4 740,00 грн., що підтверджується копією замовлення-наряду та квитанції до прибуткового касового ордера № 72 від 10 жовтня 2013 року (а.с. 14-15). 
		Крім того, позивачем ОСОБА_4 внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_8 були понесені витрати на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 9513,00 грн., що підтверджується копіями накладної № 188Д від 23 травня 2016 року та накладної № 266 від 23 травня 2016 року (а.с. 17-18).
		Враховуючи положення ст.1201 ЦК України слід дійти висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача ОСОБА_4 витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. 
		Також судом встановлено, що внаслідок ДТП та смерті потерпілого ОСОБА_8 позивачем ОСОБА_5 були понесені витрати на поховання ОСОБА_8, а саме вартість поминального обіду на день похорону у розмірі 2100,00 грн., що підтверджується копією товарного чеку № 1 від 11 жовтня 2013 року (а.с. 19). 
		Вирішуючи питання щодо стягнення вартості поминального обіду суд виходить з наступного.
		Як вже зазначалося, стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.
		Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
		Тобто, виходячи із визначення поняття поховання, відповідно до закону, до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу. 
		Отже, витрати на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання (а саме поминальні обіди та роковини), не відносяться до витрат на поховання.
		За таких обставин слід дійти висновку, що витрати понесені родичами померлого щодо проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, не відносяться до витрат на поховання, які особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодовувати відповідно до ст. 1201 ЦК України, а тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити.
		При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 
		Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. 
		Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
		Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		Системно-правовий аналіз положень ч. ч. 1, 2 ст. 1167, ч. 5 ст. 1187 ЦК України дає підстави для висновку, що відсутність вини володільця джерела підвищеної небезпеки звільняє його від обов'язку відшкодувати моральну шкоду лише в тому випадку, коли шкода заподіяна майну потерпілого. У випадку, коли така шкода заподіяна здоров'ю потерпілого або його життю, володілець джерела підвищеної небезпеки не звільняється від обов'язку відшкодувати моральну шкоду, навіть якщо ця матеріальна шкода завдана не з його вини.
		 Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
		Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок ДТП потерпілий ОСОБА_8 помер, у зв'язку з чим позивачі як найближчі його люди, зазнали тяжкі душевні страждання та переживання, перенесли нервовий зрив. При цьому суд враховує, що ДТП сталося по причині порушення потерпілим ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України, його нехтування правилами безпеки а також те, що він перебував у стані алкогольного сп'яніння, що в свою чергу сприяло виникненню аварійної ситуації, в той час як вина іншого учасника ДТП, водія ОСОБА_7,  відсутня.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
		Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
		Виходячи з вищезазначених приписів законодавства суд зазначає, що позивачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а цивільно-правова відповідальність за завдану позивачу шкоду лежить на відповідачеві по справі - Міському комунальному підприємстві «Дніпропетровський Електротранспорт», як володільця джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого було завдано шкоду позивачам, незалежно від наявності його вини у скоєні ДТП.
		В той же час, враховуючи, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт порушення ОСОБА_8 Правил дорожнього руху внаслідок нехтування ним правилами безпеки дорожнього руху, а також те, що потерпілий під час скоєння ДТП перебував у стані алкогольного сп'яніння, що сприяло виникненню аварійної ситуації, суд приходить до висновку, що шкода завдана позивачу була спричинена внаслідок грубої необережності останнього, а тому суд вбачає підстави для зменшення розміру відшкодування, враховуючи ступінь вини потерпілого.
		Підсумовуючи наведене, виходячи з підстав пред'явлення позову, характеру правовідносин, які склалися між сторонами, а також обов'язку відповідача відшкодувати моральну шкоду, суд визнає, що заявлена до стягнення позивачами сума моральної шкоди є завищеною, тому враховуючі вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 50 000,00 грн. на кожного позивача, оскільки виникненню такої шкоди сприяла груба необережність потерпілого. 
		За таких обставин вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, суд також визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. 
		Відповідно до п. 2, 4 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.
		Згідно приписів ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
		Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Судом встановлено, що позивачі 03 жовтня 2016 року уклали договір про надання правової допомоги з ТОВ «Автопоміч» в особі директора ОСОБА_9 (а.с. 54).
		Пізніше, кожен з позивачів 01 листопада 2016 року уклав окремий договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_9 (а. с. 64-66). Згідно умов вказаних договорів сторони обумовили, що позивач сплачує адвокату за кожну годину роботи винагороджу у розмірі 500,00 грн. 
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).
		Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
		У п. 48 вищевказаної Постанови зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч.3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.
		Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		На підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу позивачі надали суду наступні документи:
		-Рахунок фактура № 02-11/02 від 02.11.2016 року на ім'я ОСОБА_5 разом з розрахунком цих витрат, згідно якого за 4 години роботи сума винагороди становить 2 000,00 грн. (а.с. 55). Факт оплати вказаної суми підтверджується квитанцією № 0.0.654913263.1 від 18.11.2016 року на суму 2 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року, згідно рахунку № 02-11/02 від 02.11.2016» (а.с. 55);
		-Рахунок фактура № 02-11/03 від 02.11.2016 року на ім'я ОСОБА_6 разом з розрахунком цих витрат, згідно якого за 4 години роботи сума винагороди становить 2 000,00 грн. (а.с. 56). Факт оплати вказаної суми підтверджується квитанцією № 0.0.654911401.1 від 18.11.2016 року на суму 2 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року, згідно рахунку № 02-11/03 від 02.11.2016» (а.с. 56);
		-Рахунок фактура № 02-11/01 від 02.11.2016 року на ім'я ОСОБА_4 разом з розрахунком цих витрат, згідно якого за 4 години роботи сума винагороди становить 2 000,00 грн. (а.с. 57). Факт оплати вказаної суми підтверджується квитанцією № 0.0.654909119.1 від 18.11.2016 року на суму 2 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року, згідно рахунку № 02-11/01 від 02.11.2016» (а.с. 57).
		Розрахунок витрат на правову допомогу та факт виконання робіт пов'язаних з наданням правової допомоги підтверджується актом виконаних робіт від 02.11.2016 року (а.с. 62).
		Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачами надані належні та допустимі докази понесення ними витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, та стягненню з відповідача на користь з кожного позивача по 2 000,00 грн.
		Крім того, в силу ч. 2 ст. 88 ЦПК України, у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Отже, при подачі до суду позову позивач повинен сплачувати судовий збір за вимогами і майнового і немайнового характеру.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. За подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
		Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		На 01 січня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив - 1 378,00 грн.
		Таким чином ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 551,20 грн., а за подання позовної заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
		Згідно ч. 6 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
		У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
		Таким чином, при зверненні до суду зданим позовом позивачам належало сплатити судовий збір у наступних розмірах:
		ОСОБА_4 за позовними вимогами майнового характеру - 551,20 грн., позовними вимогами немайнового характеру про стягнення моральної шкоди - 551,20 грн.;
		ОСОБА_5 за позовними вимогами майнового характеру - 551,20 грн., позовними вимогами немайнового характеру про стягнення моральної шкоди - 551,20 грн.;
		ОСОБА_6 за позовними вимогами немайнового характеру про стягнення моральної шкоди - 551,20 грн.
		Враховуючи, що позивачів було звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду з даними позовом, вказані суми судового збору, (крім позовних вимог у задоволені яких позивачу було відмовлено - позовні вимоги ОСОБА_5 матеріального характеру про стягнення вартості поминального обіду) підлягають стягненню з Відповідача на користь держави на підставі ч. 2 ст. 88 ЦПК України, у загальному розмірі 2 204,80 грн. (551,20 х 4 = 2 204,80). 
		Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 23, 1166-1167, 1168, 1187, 1191, 1193, 1194 ЦК України та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 11, 80, 88, 209, 214-215 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт», третя особа: ОСОБА_7 про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» (код ЄДРПОУ - 32616520) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) в рахунок відшкодування витрат на поховання суму у розмірі 4 740,00 грн. (чотири тисячі сімсот сорок гривень, 00 копійок), в рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника суму у розмірі 9 513,00 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот тринадцять гривень, 00 копійок), в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень,00 копійок) та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень, 00 копійок).  
		Стягнути з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» (код ЄДРПОУ - 32616520) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (АДРЕСА_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень, 00 копійок) та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень, 00 копійок).
		Стягнути з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» (код ЄДРПОУ - 32616520) на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень,00 копійо) та в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень,00 копійок).
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» (код ЄДРПОУ - 32616520) на користь держави судовий збір у розмірі 2 204,80 грн. (двісті тисячі двісті чотири гривні, 80 копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя                                                                                                            Д.Л. Черкез

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...