Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2975/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2017. Зареєстровано: 16.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2017.
Дата набрання законної сили: 27.03.2017
Результат оскарження 27.03.2017 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07.02.2017р.     Справа№ 914/2975/16 
		 
		За позовом: Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, 
		м. Дрогобич Львівської області
		до відповідача: ОСОБА_1 міської ради, м. Трускавець Львівської області
		за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства «Гарантбуд-2012», м. Трускавець Львівської області
		за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради,                 м. Трускавець Львівської області
		за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації, м. Львів
		про: визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування
		Суддя Кидисюк Р.А.
		Секретар с/з ОСОБА_3 
		За участю представників сторін: 
		від позивача:  ОСОБА_4  прокурор;
		від відповідача: ОСОБА_5 (довіреність № 18-8/1 від 11.01.2017 року); 
		від третьої особи-1: ОСОБА_6 (довіреність від 27.10.2016 року), ОСОБА_7 (довіреність від 27.10.2016 року);
		від третьої особи-2: ОСОБА_8  начальник ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради (довіреність № 18-6/1 від 10.01.2017 року);
		від третьої особи-3: не зявився.
		 
		Прокурору, представникам сторін та третіх осіб 1,2 розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 29 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 07.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області до ОСОБА_1 міської ради за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства «Гарантбуд-2012», за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради та за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування.
		Ухвалою суду від 25.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13.12.2016 року, залучено до участі у справі Приватне підприємство «Гарантбуд-2012» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Ухвалою суду від 13.12.2016 року розгляд справи відкладено на 17.01.2017 року. Ухвалою суду від 17.01.2017 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб 2 та 3 , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради та Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації відповідно, продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено до 01.02.2017 року. Ухвалою суду від 01.02.2017 року розгляд справи відкладено на 07.02.2017 року.
		Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 
		21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 міською радою прийнято рішення  №756 «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році», яким вирішено доповнити перелік обєктів майна територіальної громади міста Трускавця, що підлягають приватизації у 2014 році, пунктами 2-3 згідно додатку №1.
		Зокрема, згідно п. 3 додатку №1 до рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 21 жовтня 2014 року №756 «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році», визначено, що до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році, входить обєкт нерухомості по провулку Тихому,1 у місті Трускавці (нежитлова будівля) площею 660,5 м.кв. шляхом викупу його орендарем.
		Заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області вважає зазначене рішення незаконним в частині затвердження пункту 3 додатку до цього рішення. Свою позицію обґрунтовує тим, що пункт 3 додатку до рішення ОСОБА_1 міської ради прийнято з порушенням, зокрема,  встановивши, що спірне майно підлягає приватизації шляхом викупу, відповідач  порушив встановлений законом порядок та процедуру приватизації (ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»), оскільки визначених діючим законодавством передумов для приватизації спірного майна саме шляхом викупу дотримано не було, адже об'єкт попередньо не виставлявся на продаж на аукціоні або за конкурсом; договором оренди не передбачено право орендаря на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, а також орендарем не здійснено в установленому законом порядку поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Також прокурор вважає, що ПП «Гарантбуд-2012» незаконно скористався правом викупу, справедливу рівновагу між інтересами суспільства та приватними інтересами.
		Крім цього як на підставу обґрунтувань позовних вимог вказує, що: проект рішення в частині затвердження п. 3 не опубліковувався та не обговорювався, чим порушив подання органу приватизації, яким є ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради, про включення нежитлової будівлі площею 660,5 м.кв. по провулку Тихому у місті Трускавці до приватизації шляхом його викупу відсутнє, а відтак не було можливості перевірити дотримання вимог законів, інших нормативно-правових актів при включенні відповідного пункту до проекту рішення. 
		Також зазначає, що  орендар  ПП «Гарантбуд-2012» не набув права на викуп орендованого майна, оскільки невідємні поліпшення орендованого майна було здійснено без згоди орендодавця. У своїй заяві про включення до переліку обєктів, що підлягають приватизації, орендованого ПП  «Гарантбуд  2012» не запропонувало умови купівлі-продажу та експлуатації обєкта, спосіб приватизації та доцільність такої приватизації, не зазначило здійснення поліпшення орендованого майна у відсотках до вартості майна. Таким чином рішення міської ради прийнято за відсутності обґрунтування доцільності відчуження комунального майна шляхом викупу, без підтвердження здійснення поліпшення орендованого майна.
		Крім того, зазначає, що право орендаря на викуп орендованого майна не було передбаченого у Договорі оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності міста Трускавця №36 від 25.10.2013 року.
		Також посилається на те, що будівля площею 660,5 м.кв. по провулку Тихому у місті Трускавці є памяткою культурної спадщини місцевого значення згідно з рішенням Львівської обласної ради від 28.01.1986 року №44 (охоронний номер памятки №669), проте рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 21 жовтня 2014 року №756 прийнято без укладення з майбутнім власником та органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на памятку.
		З урахуванням наведених обставин просить визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 21 жовтня 2014 року №756.
		Прокурор в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позові.
		Представник відповідача в судове засідання зявився, позов визнав повністю з підстав, викладених у своїй заяві про визнання позову від 12.12.2016 року №18/29-3184/1.
		Третя особа-1 позовні вимоги заперечила, з підстав викладених у відзиві. Крім того, вказує, що рішення ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 21 жовтня 2014 року №756 не суперечить нормам чинного законодавства. 
		Представник третьої особи 2 в судове засідання зявився, проти позову не заперечує з таких підстав. Оскаржуване рішення прийняте не у відповідності до вимог закону, за відсутності відповідного звернення ПП «Гарантбуд-2012» до ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1  міської ради як органу приватизації та з порушенням вимог   Закону України "Про охорону культурної спадщини", невідємні поліпшення орендодавцем здійснено без погодження Відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації", що не дає право ПП «Гарантбуд-2012» на приватизацію обєкту оренди шляхом викупу орендарем.   Таким чином  вважає, що дії, спрямовані на відчуження спірного обєкту, вчиненні із порушенням порядку визначеного Законом України "Про охорону культурної спадщини".
		Третя особа-3 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечила, а 31.01.2017 року через канцелярію суду подала пояснення (вх. № 3890/17), відповідно до якого позов підтримує та просить здійснювати розгляд справи без участі його представника. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача та третіх осіб1,2, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
		Рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради від 21.06.2012 року №151, оформлено право власності за територіальною громадою міста Трускавця в особі ОСОБА_1 міської ради на нежитлову будівлю в місті Трускавці по пров. Тихому, 1, загальною площею 660, 5 м. кв. та доручено КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» виготовити та видати відповідні реєстраційні документи.
		Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24.06.2012 року  посвідчено право комунальної власності територіальної громади міста Трускавця в особі ОСОБА_1 міської ради на нежитлову будівлю загальною площею 660, 5 м. кв., котра розташована за адресою: Львівська область, м. Трускавець, пров. Тихий, 1. 
		Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 24.06.2012 року №34609364, територіальна громада міста Трускавця в особі ОСОБА_1 міської ради на підставі Свідоцтва про право власності №САЕ 383718, виданого Виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради 24.06.2012 року, є власником нежитлової будівлі загальною площею 660, 5 м. кв. за адресою: Львівська область, м. Трускавець, пров. Тихий, 1. 
		Рішенням ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 27 вересня 2012 року №375 «Про затвердження програми приватизації  майна територіальної громади міста Трускавця  на 2012-2015 роки», відповідно до п.30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», враховуючи рішення постійної комісії з питань бюджету, фінансів, розвитку курорту, підприємництва та комунальної власності і майна, міською радою затверджено Програму приватизації майна територіальної громади м. Трускавця на 2012-2015 роки згідно з додатком, а так само вирішено затвердити перелік обєктів майна територіальної громади м. Трускавця, що підлягають приватизації у 2012 році згідно з додатком №2.
		Також затверджено перелік будівель та споруд комунальної власності м. Трускавця, заборонених до приватизації на 2012-2015 роки, згідно з додатком №3, до переліку  будівель та споруд, заборонених до приватизації на 2012-2015 роки, увійшла нежитлова будівля по пров. Тихий, 1у місті Трускавці.
		25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради та Приватним підприємством «Гарантбуд-2012» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунального майна міста Трускавця №36, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю  трьохповерхову будівлю з підвалом площею 660,5 м.кв., що розміщене за адресою: м. Трускавець, провулок Тихий, 1 і рахується на балансі орендодавця, вартість якого згідно із звітом про оцінку майна станом на 30 вересня 2013 року становить 1 192 970,00 грн. без ПДВ.
		Майно передається для оздоровчого закладу для дітей та молоді (п. 1.2 договору).
		Відповідно до п.10.1 договору, цей договір укладено на 2 роки 11 місяців і діє з 25 жовтня 2013 року по 25 вересня 2016 року.
		05.09.2014 року ПП «Гарантбуд-2012» подало Міському голові заяву з описом вхідного пакета документів про включення вказаного обєкту  нерухомості до переліку обєктів, що підлягають приватизації.
		В звязку із цим ОСОБА_1 міська рада звернулася з листом до Відділу охорони культурної спадщини і культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації  про надання дозволу на відчуження нежитлової будівлі по провулку Тихому,1 у місті Трускавця.
		Листом №5/663 від 10.09.2014 року Відділ охорони культурної спадщини і культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації  не заперечив щодо приватизації даної нежитлової будівлі.
		Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 21 жовтня 2014 року №756 «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році» у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», та п.30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення міської ради від 25.03.2014 року №682 «Про перелік обєктів комунальної власності м. Трускавця до приватизації», вирішено доповнити перелік обєктів майна територіальної громади міста Трускавця, що підлягають приватизації у 2014 році, пунктами 2-3 згідно додатку №1, пунктом 3 якого визначено, що до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році, входить нежитлова будівля по пров. Тихому,1 у місті Трускавці площею 660,5 м.кв., а також визначено спосіб приватизації: шляхом викупу орендарем ПП «Гарантбуд-2012».
		Крім цього, визначені умови приватизації ПП «Гарантбуд-2012» вказаної будівлі, а саме: приймати  участь в належному утриманні будівлі, інженерних мереж і підїзних доріг до приватизованої будівлі; цілодобово надавати доступ до загальнобудинкових інженерних мереж у випадках профілактичних та ремонтних робіт;  заборонено розміщення складів будівельних матеріалів та засобів побутової хімії; не пізніше ніж через один  місяць з моменту отримання памятки  у власність укласти охоронний договір з відповідним органом культурної спадщини; заборонено передавати памятку  у володіння, користування чи управління іншій особі без відповідного погодження органу охорони культурної спадщини.
		Судом зясовано, що згідно Програми приватизації майна територіальної громади міста Трускавця на 2012-2015 року, приватизація комунального майна здійснюється у способи, визначені Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з урахуванням особливостей їх застосування  викуп, продаж за конкурсом, продаж на аукціоні.
		Обєктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих комунальних підприємств та структурних підрозділів, окреме індивідуально визначене майно в т.ч. нерухоме, обєкти незавершеного будівництва.
		Відповідно до п. 9 програми, покупцями обєктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна».
		Згідно п. 10 Програми, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна у разі прийняття рішення про приватизацію   відповідно до законодавства України.
		При прийнятті рішення суд виходив з такого.
		Згідно з приписами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальними нормативно-правовими актами у сфері охорони культурної спадщини, а саме: Законом України "Про охорону культурної спадщини, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інші.
		Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави, захисні споруди цивільного захисту, та будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, де розміщуються бібліотеки, книгарні та державні видавництва, заклади охорони здоровя системи екстреної медичної допомоги.
		Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, місцеві ОСОБА_6 затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця. Покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.
		Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: відсутні необхідні документи, що подаються разом з пропозиціями стосовно включення об'єкта до переліку; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
		Згідно з приписами статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є органи приватизації, створені місцевими радами. Статтею 3 зазначеного закону передбачено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.
		Згідно статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (від 08.06.2000, набрав чинності з 01.01.2001) пам'ятка культурної спадщини - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 № 1805-ІІІ об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Законодавчим актом, який передбачає перелік памяток, які не можуть бути приватизовані є Закон України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". 
		Пунктами 3,5 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону. Закон УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" втратив чинність. 
		Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (чинному на момент прийняття рішення від 28.01.1986 № 44) перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) ОСОБА_6 народних депутатів.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівської обласної ради від 28.01.1986 року №44 «Про затвердження переліку пам'ятників архітектури місцевого значення» нежитлову будівлю по провулку Тихому,1 у місті Трускавці (колишній пансіонат "Вавель") було включено до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер памятки №669-М).
		Верховний суд України у своїй постанові від 09.09.2014 року № 3-66гс14, зробив висновок про те, що об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.
		Такий висновок ґрунтується на ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, яким визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий   статус пам'ятки.
		Також, п. 3 Прикінцевих положень Закону ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» № 3600, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.
		16 грудня 2004 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-IV (далі - Закон № 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
		Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної ОСОБА_6 України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
		Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» від 1 лютого 2005 року №2391-IV(далі - Закон № 2391) заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною ОСОБА_6 України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної ОСОБА_6 України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
		Верховний суд України у постанові від 09.09.2014 зазначив, що упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами № 2245 і №2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної ОСОБА_6 України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. За таких обставин нежитлова будівля площею 660,5 м.кв. по провулку Тихому,1 у місті Трускавці не набула статусу пам'ятки.
		Законом України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року № 574 затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації,  до якого нежитлову будівлю в м. Трускавці пров. Тихий, 1 не внесено, а п. 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність.
		Таким чином нежитловий будинок по пров. Тихому,1 у місті Трускавці площею 660,5 м.кв., не включено до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації відповідно до згаданого закону.
		Разом з тим, з матеріалах справи наявні докази погодження на приватизацію обєкту по пров. Тихому,1 у місті Трускавці від Відділу охорони культурної спадщини і культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації  не заперечив щодо приватизації даної нежитлової будівлі за №5/663 від 10.09.2014 року, як це передбачено ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Щодо доводів позивача про порушення відповідачем ОСОБА_1 міською радою процедури прийняття оскаржуваного рішення, то такі не знайшли свого підтвердження і спростовуються наступним.
		Як вбачається з опису вхідного пакета документів, наданих ПП «Гарантбуд-2012» на імя міського голови разом з заявою на приватизацію від 05.09.2014 року, субєктом надання такої адміністративної послуги визначено ОСОБА_2 комунальної власності як орган, уповноважений управляти комунальним майном та орган приватизації ОСОБА_1 міської ради.
		Крім цього, як стверджує представник третьої особи  1, та не спростовується позивачем та відповідачем, а так само і третьою особою  2, в ході розгляду питання сорок третьої сесії ОСОБА_1 міської ради, на пленарному засіданні, яке відбулося 21 жовтня 2014 року, на пленарному засіданні був повноважний представник ОСОБА_2 комунального майна ОСОБА_1 міської ради, який вніс на обговорення сесії проект оскаржуваного рішення, яке прийнято 27-ма депутатами міської ради із 29-ти присутніх.
		Вищенаведеним спростовується твердження позивача, що ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради як орган уповноважений власником управляти комунальним майном, не мало можливості перевірити дотримання вимог законів, інших нормативних актів при включенні пункту 3 до проекту рішення ОСОБА_1 міської ради від 21 жовтня 2014 року №756 «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році».
		Посилання прокурора на те, що договором оренди не передбачено право орендаря на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, до уваги судом також не приймаються, оскільки Законами України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакціях на дату прийняття відповідачем  спірного рішення обов'язковість такої умови в договорі оренди комунального майна передбачена не була.
		Водночас частиною 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду, проте спірний обєкт оренди, що підлягав приватизації шляхом викупу орендарем, до такого майна не відноситься, тому вказана правова норма до правовідносин учасників цієї справи не застосовується.
		Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).
		Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. ОСОБА_2 майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
		Частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII встановлено, що:
		- Фонд державного майна України, Верховна ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, місцеві ОСОБА_6 затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом, викупу;
		- включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця.
		У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 «У справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 «Черемшина» (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації)» вказано, що способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації. З положень частини п'ятої статті  7  Закону  випливає,  що орган  приватизації  зобов'язаний  розглянути  заяву  покупця і не пізніш як через місяць повідомити його про результати її розгляду. Відмова   у   приватизації  можлива  лише  за  наявності  підстав, вичерпний перелік яких передбачений  у  цій  статті  Закону. Доцільність застосування того чи  іншого  способу  приватизації  визначається  цим  органом самостійно,  окрім випадків,  визначених законами.  Зокрема, викуп застосовується у  випадках,  передбачених  статтею  11  Закону  та іншими  законами,  і  є  в  такому  разі  обов'язковим для органів приватизації та органів,  які затверджують переліки об'єктів малої приватизації. 
		За пунктом 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснення правомочностей від імені та в інтересах територіальних громад щодо володіння, розпорядження та користування об'єктами права комунальної власності віднесено до компетенції органу місцевого самоврядування, відповідно до наданих їм законодавством повноважень. 
		Також відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є комунальній власності, регулюються положеннями цього Закону, іншими законами з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
		Визначені Законом України "Про приватизацію державного майна" принципи приватизації передбачають, зокрема, як застосування переважно конкурентних способів у разі приватизації невеликих державних підприємств, так і врахування особливостей приватизації невеликих державних підприємств. 
		Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств врегульовано Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; за частиною 2 статті 1 зазначеного Закону положення Закону України "Про приватизацію державного майна" при приватизації невеликих державних підприємств застосовуються до правовідносин, не врегульованих Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
		Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом (стаття 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". 
		Продаж об'єкта приватизації шляхом викупу здійснюється щодо об'єктів малої приватизації: 
		-не проданих на аукціоні, за конкурсом; 
		-включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; 
		-зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна". 
		Затвердження переліків об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону, здійснюється місцевими радами за поданням відповідного органу приватизації; включення об'єктів приватизації до одного з переліків здійснюється відповідно до місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.
		З матеріалів справи вбачається, що спірне майно   на момент його приватизації належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Трускавця, з огляду на що, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач  як орган місцевого самоврядування, який наділений правом щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Трускавця, мав право як приймати рішення щодо приватизації спірного обєкту нерухомості, так і визначати спосіб приватизації цього майна як такого, що перебувало у комунальній власності, зокрема, шляхом викупу.
		Таким чином, відповідно до наведених положень законодавства, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу, є правом ОСОБА_1 міської ради відповідно до наданої їй законом компетенції.
		З вищенаведеного аналізу доказів вбачається, що обєкт  комунальної власності у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" правомірно був внесений в перелік обєктів   комунальної власності м. Трускавця що підлягають приватизації способом викупу.
		При цьому, посилаючись на ту обставину, що ПП «Гарантбуд-2012» у своїй заяві на включення обєкту до переліку обєктів, які підлягають приватизації, не зазначило здійснення поліпшення орендованого майна у відсотках до вартості майна та не надало документи, що підтверджують здійснення ним поліпшення орендованого майна, позивач помилково ототожнює підстави набуття підприємством покупцем в силу відповідних положень законодавства (за договором оренди чи внаслідок здійснення невід'ємних поліпшень) права приватизації об'єкта приватизації шляхом викупу та підстави і порядок включення об'єкта приватизації до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.
		Також суд зазначає, що Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлюється правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.
		Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
		Відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
		Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» орендар одержує право на викуп орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) у разі прийняття рішення про приватизацію такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Отже, вказаними нормами визначено обставини, за якими у орендаря комунального майна виникає переважне право на його викуп у випадку прийняття відповідним органом приватизації рішення щодо відчуження такого майна шляхом його приватизації.
		Вищезгаданим рішенням ОСОБА_1 міської ради №756 від 21.10.2014 року «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році», прийняті на сесії ОСОБА_1 міської ради,  яким до Переліку об'єктів, які перебувають у власності територіальної громади міста Трускавця і підлягають приватизації, зокрема шляхом викупу орендарем, включено нежитлову будівлю по пров. Тихому,1 у місті Трускавці, відповідачем прийнято відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Визначення переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону), керуючись п.30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Закону України «Про місцеве самоврядування» № 22-4/2011, тобто в межах наявних в нього повноважень та в спосіб, встановлений законом.
		Щодо того факту, що відповідач  прийняв рішення приватизувати вказане майно шляхом викупу його третьою особою  1 незважаючи на те, що здійснені останнім поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, більш ніж 25% ринкової вартості, без погодження з власником майна, на що посилається прокурор в обґрунтування законності його позовних вимог, слід зазначити таке.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Цим рішенням суду встановлено, що позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, дає підстави стверджувати, що в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
		У постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 «Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна» визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
		При цьому з'ясування питання щодо дотримання справедливого балансу інтересів сторін передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права. (справи «Еванс проти сполученого Королівства», «Булвес» АД проти Болгарії», «Дубецька та інші проти України» «Гримковська проти України», «Хабровські проти України» тощо).
		Як встановлено судом, звертаючись з заявою про приватизацію обєкту оренди, третя особа  1 не наголошувала на те, що таке право надано їй в звязку із здійсненням нею вказаних поліпшень орендованого майна. Питання про приватизацію комунального майна в разі здійснення орендарем поліпшень орендованого майна які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, більш ніж 25% ринкової вартості є правом орендаря і може бути враховано судом в разі порушення органом місцевого самоврядування такого субєктивного права орендаря.
		Ураховуючи, що позивачем не доведено факт порушення третьою особою - 1 приватизаційного законодавства, позбавлення останнього права на набуття у власність власності майна в цьому випадку, а саме охоронюваного законом інтересу третьої особи -1,  буде вважатися непропорційним втручанням у право третьої особи на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий справедливий баланс інтересів сторін, передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що, як слідує з матеріалів справи, з одного боку, відповідач, прийнявши рішення про приватизацію обєкту оренди шляхом його викупу орендарем,  справедливість якої ніким не оспорюється, а з іншого, - з огляду на відсутність інших осіб, які б бажали приватизувати спірне майно, а також відсутність будь-яких заперечень територіальної громади щодо приватизації спірного майна, - він не порушив прав як територіальної громади (тобто власника такого майна), так і інших осіб, які б хотіли набути спірне майно у власність, і доказів, які б вказували на зворотне, ні позивачем, ні відповідачем суду не подано.
		При цьому суд зазначає, що віднесення обєкта нерухомості комунальної власності з переліку обєктів, які визначені органом місцевого самоврядування до переліку обєктів, що не підлягають приватизації, до переліку обєктів, які підлягають приватизації у визначений таким органом спосіб та в межах його компетенції, тим самим виключають такий обєкт  з цього переліку, а тому відсутні підстави приймати додаткове рішення про визнання нечинним попереднього рішення цього ж органу про заборону приватизації даного обєкту, оскільки рішення про приватизацію обєкта шляхом включення його до переліку обєктів, які можуть бути приватизованими, є одночасно рішенням про припинення перебування такого обєкту в переліку обєктів, які не підлягають приватизації.
		Також суд зазначає, що згідно із ст.ст.7, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" процес приватизації комунального майна включає в себе   затвердження місцевими радами   переліків обєктів, що підлягають   приватизації певним способом,   та подальше укладення договору купівліпродажу.
		При цьому ст. 8 цього Закону врегульовано процедуру підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, зокрема відповідно до п. 1 цієї статті,  з моменту прийняття рішення про приватизацію органами приватизації здійснюється його підготовка до приватизації, яка включає здійснення таких дій: встановлення ціни продажу, проведення оцінки майна, підготування та публікування інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації.
		Крім цього відповідно до п.4.2. Положення Про впорядкування умов відчуження майна, що є комунальною власністю територіальної громади міста Трускавця, орган приватизації готує та публікує інформацію про відчуження обєкта комунальної власності  у засобах масової інформації.
		Аналіз вказаних норм дає підстави суду дійти висновку, що  оприлюднення інформації про перелік обєктів, які підлягають приватизації, є діями, спрямованими на перед приватизаційну підготовку обєкту приватизації та покладається саме на орган приватизації, яким в спірних правовідносинах є ОСОБА_2 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради, відтак не може бути підставою порушення процедури прийняття рішення про приватизацію обєкта, оскільки вчиняється після прийняття такого рішення про приватизацію обєкти,  що в свою чергу спростовує твердження прокурора з посиланням на дану обставину, як на підставу визнання рішення незаконним.
		Також суд зазначає, що  згідно статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам'ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам'ятки, робіт, які майбутній власник зобов'язується провести на пам'ятці з метою утримання її в належному стані.
		Згідно пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1768 власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
		Аналіз вказаних правових норм вказує, що попередній договір з майбутнім власником, виходячи зі змісту вказаних правових норм, може бути укладений виключно після прийняття рішення про приватизацію такого обєкту, та визначення потенційного покупця, зокрема у випадку приватизації обєкту шляхом викупу орендарем, а тому до прийняття рішення про приватизацію обєкта та визначення способу приватизації і покупця відсутні правові підстави щодо укладення такого попереднього договору, а відтак відсутні підстави порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення з цих підстав. 
		При цьому суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного рішення ПП «Гарантбуд-2012»  як орендар вказаної вище будівлі мав укладений з відділом охорони культурної спадщини і культурних цінностей Львівської ОДА Охоронний договір на памятку культурної спадщини від 15.01.2014 року №11-АА-14, строк дії якої встановлений до 25.09.2016 року.
		Крім цього слід також зазначити, що чинним законодавством не передбачено надання такого попереднього договору до моменту прийняття рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію такого обєкта та визначення способу приватизації. Визначені у спірному рішенні умови приватизації ПП «Гарантбуд-2012» вказаної будівлі передбачали обовязок останнього не пізніше ніж через один  місяць з моменту отримання памятки  у власність укласти охоронний договір з відповідним органом культурної спадщини.  
		Статтею 78 ГПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
		Як зазначено вище, визнання позову відповідачем порушує права третьої особи  1 та охоронювані законом інтереси цієї особи, повязані з справедливим очікуванням на приватизацію орендованого нею майна, а тому суд не приймає до уваги визнання позову відповідачем, оскільки такі дії суперечать фактичним обставинам справи, діючому законодавству та рішенням Європейського суду з прав людини в спірних правовідносинах.
		Оскільки власником майна прийнято рішення про відчуження обєкту нерухомості по провулку Тихому,1 у місті Трускавці (нежитлова будівля) площею 660,5 м.кв., приватизацію способом викупу обєкта погоджено з Відділом охорони культурної спадщини і культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації, то відсутні підстави для визнання оспорюваного рішення незаконним та його скасування.
		Враховуючи викладене, оскаржуване рішення ОСОБА_1 міської ради №756 від 21.10.2014 року «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році» прийняте в межах компетенції, є таким, що не суперечить приписам наведених вище Законів.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права    чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Щодо обраного способу захисту слід зазначити таке.
		Конституційним Судом України у рішенні від 16.04.2009 року у справі № 7-рп/2009 надано правову позицію відповідно до якої «органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення‚ представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію» (п.4 мотивувальної частини рішення).
		«Конституційний Суд України зазначає, що … органи місцевого  самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані з реалізацією  певних  субєктивних  прав  та  охоронюваних  законом інтересів,  і  субєкти  цих  правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
		Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання» (абзаци 5,6 п. 5 мотивувальної частини рішення).
		Вирішуючи спір у конкретних правовідносинах Верховний Суд України з урахуванням правової позиції у рішенні за справою № 7-рп/2009 зазначив таке.
		«Прийняте … субєктом владних повноважень рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. 
		Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
		Таким чином, … у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як субєктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту» (витяг з постанови Верховного Суду України від  11.11.2014 р. у справі № 21-405а-14). Аналогічною є правова позиція у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 р. у справі № 3-553гс-15.
		Таким чином, позов не підлягає також задоволенню з огляду на обраний спосіб судового захисту у даній справі. 
		Згідно зі ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		В силу вимог ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не подано суду доказів, які б підтверджували наявність встановлених законом підстав для визнання оспорюваного рішення ОСОБА_1 міської ради від 21 жовтня 2014 року №756 «Про доповнення до переліку обєктів, що підлягають приватизації у 2014 році» протиправним та його скасування, не обрано належний спосіб захисту, тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у звязку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
		У відповідності до положень ст.49 ГПК України судовий збір слід покласти на позивача.
		З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.У задоволенні позову відмовити.
		2.Судові витрати покласти на позивача.
		 
		У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.02.2017 р.
		 
		 
		Суддя                                                                                        Кидисюк Р.А

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...