Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 478/2586/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.
Надіслано для оприлюднення: 15.02.2017. Зареєстровано: 16.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2017.
Дата набрання законної сили: 18.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                                                                           
		                                                                                                         Справа №478/2586/16-ц
		                                                    пров. №2/478/103/2017
		  Р і ш е н н я
		І м е н е м  У к р а ї н и
		 
		14 лютого 2017 року. Казанківський районний суд Миколаївської області у складі:
		головуючого судді                 Томашевського О.О.
		при секретарі                          Григоренко Н.О.
		за участю: 
		позивача                              ОСОБА_1
		представника 
		позивача                             ОСОБА_2
		відповідача                              ОСОБА_3
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину, стягнення витрат на правову допомогу, -
		В С Т А Н О В И В:
		Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 23.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2016 року було визнано винуватим ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України і призначено йому покарання у виді виправних робіт строком на 1 (один) рік з відрахуванням в доход держави 10% із суми заробітку, а також задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016 року вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 23.12.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 
		Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 22.12.2016 року було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину, стягнення витрат на правову допомогу. 
		16 січня 2017 року позивачем було надано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої остаточно просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., матеріальну шкоду в розмірі 25 832,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 19 700,00 грн. 
		В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі. Відповідач визнав позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. проти задоволення іншої частини позовних вимог заперечує. 
		Вислухавши пояснення позивача, його представника та відповідача, оцінивши надані сторонами докази, перевіривши матеріали справи, дослідивши оригінали квитанцій на підтвердження позивачем витрат, медичних довідок та виписок, суд дійшов наступних висновків. 
		Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 23.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17.03.2016 року було визнано винуватим ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, яке полягало в умисному нанесені відповідачем тілесних ушкоджень середньої тяжкості позивачу.
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016 року вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 23.12.2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року в частині визнання винуватим ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 та призначення йому покарання залишено без змін. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
		Враховуючи наведене, факт вчинення відповідачем кримінального правопорушення відносно позивача, а саме: заподіяння останньому тілесних ушкоджень середньої тяжкості встановлений судовим рішенням та не підлягають доказуванню. 
		Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, за яких обставин і якими діями вона завдана, ступінь вини її заподіювача та пов'язані з нею втрати позивача, та вважає, що позивач підтвердив, що впродовж усунення наслідків отриманих від відповідача тілесних ушкоджень (забійна рана в потиличній області, забій головного мозку І - го ступеня, синдром внутрішньочерепної гіпертензії, вестибуло - атактичний синдром, які відносяться до категорії ушкоджень середньої тяжкості) він проходив медичний огляд, амбулаторне (стаціонарне) лікування, отримував лікарські консультації та призначення, проходив томографію та МРТ. 
		Наведені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні оригіналами та копіями: зворотного повідомлення міської лікарні ШМД від 18.03.2015 року; виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 ШМД № 977/163 від 18.03.2015 року; виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 № 977/163 від 01.04.2015 року; висновком Магнітно - резонансної томографії (МРТ) від 15.06.2015 року та ультразвукової ехоенцефалогра?фії від 15.06.2015 року; довідки Казанківської центральної районної лікарні від 17.08.2015 року; квитанцією Медичного центру «Медікум - Мрія» про проходження МРТ від 09.09.2015 року та квитанцією № 128-130 від 09.09.2015 року про проходження томографії.
		Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
		Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		Згідно з п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. 
		Враховуючи наведені вище обставини, наявність причинного зв'язку між шкодою нанесеною позивачу протиправним діянням відповідача, вини останнього в її заподіянні, а також фізичний біль та моральні переживання позивача, виходячи із засад розумності, поміркованості, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне визначити позивачу суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., в іншій частині даних вимог позивача слід відмовити через недоведеність останнім розміру заявленої суми. 
		Відповідно  до ст. 1166 ЦК України  майнова шкода, завдана неправомірними  рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим  немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної  особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Вирішуючи питання щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення відшкодування матеріальної шкоди суд приходить до наступного.
		Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. З огляду на ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.   
		При цьому, згідно із ст. 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові.
		В обґрунтування понесених витрат, позивачем надано численні квитанції, з яких вбачається придбання медикаментів (ліків), проходження обстежень томографії та МРТ, а також придбання пального на проїзд.
		Суд, з урахуванням наданих сторонами доказів, вважає доведеним наявність матеріальної шкоди у позивача у вигляді фактично понесених витрат останнім, які складаються з вартості придбаних на лікування медикаментів, лікарських засобів, препаратів та матеріалів медичного призначення на загальну суму 8457,12 грн.
		На думку суду, саме така сума вбачається з наданих позивачем квитанцій від 21.03.2015 року на суму 271,00 грн.; від 11.03.2015 року на суму 241,27 грн.; від 13.03.2015 року на суму 232,01 грн.; від 24.04.2015 року на суму 373,35 грн.; від 20.03.2015 року на суму 692,27 грн.; від 09.04.2015 року на суму 82,50 грн.; від 28.03.2015 року на суму 466,20 грн.; від 25.03.2015 року на суму 409,35 грн.; від 31.03.2015 року на суму 175,00 грн.; від 09.09.2015 року на суму 69,57 грн.; від 11.04.2015 року на суму 204,40 грн.; від 10.03.2015 року на суму 400,00 грн. про проведення томографії; від 09.09.2015 року на суму 1500,00 грн. про проведення томографії; від 09.09.2015 року на суму 650,00 грн. про проведення МРТ; від 15.06.2015 року на суму 40,00 грн. про проведення ЕХО-ЕЕГ; від 18.03.2015 року на суму 550,00 грн., товарного чеку від 07.04.2015 року на суму 272,00 грн.; видаткової накладної від 21.05.2015 року на суму 1828,20 грн.
		Що стосується інших доказів, наданих позивачем, то в них не міститься назв лікувальних препаратів, з них неможливо визначити, що витрати по придбанню ліків понесені саме позивачем, саме на його лікування, відповідно до лікарських призначень та відповідно, що дані витрати є виправданими з огляду на характер отриманих ним ушкоджень.
		У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розмір витрат на ліки, лікування, визначається на підставі виданих лікарями рецептів або рахунків про їх вартість. 
		Також суд вважає такими, що не підлягають стягненню витрати позивача на придбання пального, оскільки з наданих позивачем квитанцій не можливо встановити, що пальне закуповувалось саме позивачем та з якою метою, не вбачається можливим також встановити відповідність кількості придбаного пального витраченому кілометражу від місця проживання позивача до місця призначення (органу досудового слідства, лікарні, суду тощо). 
		Що стосується стягнення витрат на правову допомогу, то суд виходить з наступного.
		Згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійсненні ним документально підтверджені процесуальні витрати. 
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
		Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України. Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		З наведених норм права вбачається, що розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в договорі про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в договорі.
		Крім того, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, а також розрахунки отриманих послуг, калькуляції їх вартості, акти здачі - прийняття послуг тощо.   
		Надані позивачем докази витрат на правову допомогу не відповідають зазначеним вище вимогам.
		Так, витрати на правову допомогу заявлені позивачем складають 19 700,00 грн. 
		Натомість, як вбачається із заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення злочину, його витрати складають: за участь представника під час кримінального провадження: 12000,00 грн. за участь у кримінальному провадженні, 1000,00 грн. за складання апеляційної скарги, 1500,00 грн. за складання касаційної скарги, а також витрат понесених за участь представника в розгляді цивільної справи в розмірі 4200,00 грн. Всього на суму 18 700,00 грн.
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано витяги з договорів про надання правової допомоги від 18.05.2015 року, від 28.12.2016 року та договір від 01.05.2016 року, а також квитанції №1 від 16.10.2015 року на суму 12000,00 грн.; № 1 від 28.12.2016 року на суму 2600,00 грн.; № ап від 01.03.2016 року на суму 1000,00 грн.; № кс від 01.07.2016 року на суму 1500,00 грн. та № 3 від 14.02.2017 року на суму 2600,00 грн. 
		Відповідно до витягу з договору про надання правової допомоги від 18.05.2015 року, позивач та інша особа - ОСОБА_4 уклали договір з адвокатом на надання правової допомоги.
		Згідно п.п. 1.1.1, 1.1.2 та 1.1.5 витягу з договору, сторони узгодили сплату адвокату гонорару за його участь на досудовому слідстві, в судовому розгляді справи в суді першої інстанції та складання позовної заяви. Вартість одного виїзду до органу досудового слідства складає 3000,00 грн., до суду - 3000,00 грн., а складання позовної заяви - 1000,00 грн.
		Враховуючи наведене, гонорар адвоката визначено двом замовникам правових послуг без розрахунку вартості послуг окремо для кожного із них. З витягу договору не вбачається хто із замовників взагалі повинен сплачувати послуги за отриману правову допомогу, або якими частинами загальна сума вартості послуг розподіляється між замовниками. Відповідних розрахунків та інших документів оформлених у встановленому законодавством порядку до суду не надано.   
		Крім того, з наведеного витягу з договору, не передбачається витрат позивача на складання апеляційної та касаційної скарги його представником. Будь - яких доказів щодо укладення між позивачем та його представником інших (додаткових) угод суду не надано. Згідно договору від 01.05.2016 року передбачено оплату позивачем гонорару адвокатові в розмірі 1500,00 грн. лише в разі участі останнього у касаційному провадженні (чого також не відбулось з огляду на журнал судового засідання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2016 року).
		Таким чином, обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу згідно квитанцій: №1 від 16.10.2015 року на суму 12000,00 грн.; № ап від 01.03.2016 року на суму 1000,00 грн. та квитанції № кс від 01.07.2016 року на суму 1500,00 грн., а всього на суму 14500,00 грн. позивачем не доведено.
		Згідно з витягом з договору про надання правової допомоги від 28.12.2016 року сторони узгодили сплату позивачем 2600,00 грн. за участь представника в судовому розгляді справи в суді першої інстанції. Будь - яких доказів щодо укладення між позивачем та його представником інших (додаткових) угод суду також не надано.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
		У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 роз'яснено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Враховуючи наведене, через відсутність доказів  про кількість годин, які затрачено для надання правової допомоги  по цивільній справі, не наданням позивачем суду розрахунку витрат на правову допомогу, яка визначена ним в розмірі 4200 грн. за участь представника в розгляді цивільної справи, суд вважає понесення вказаних витрат позивачем також не доведеними.
		З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 19 700,00 грн. не підлягає задоволенню. 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат (ч. 3 ст. 88 ЦПК).
		На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 88, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок вчинення злочину - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.) грн.;
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, матеріальну шкоду в розмірі 8 457,12 (вісім тисяч чотириста п'ятдесят сім грн. 12 коп.) грн.
		Стягнути з ОСОБА_3, витрати по сплаті судового збору в розмірі 443,60 (чотириста сорок три грн. 60 коп.) грн.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		Суддя Казанківського районного суду
		Миколаївської області                                              О.О. Томашевський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...