Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/1429/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 16.02.2017. Зареєстровано: 17.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2017.
Дата набрання законної сили: 04.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006,  м. Кіровоград,  вул. Велика Перспективна, 40  -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		14 лютого 2017 року                                                                                справа № П/811/1429/16
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1
		доГоловного управління Національної поліції в Кіровоградській областіпровизнання протиправним та скасування висновку службового розслідування, наказу про звільнення, поновлення на службі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -  В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, в якому просить суд:
		- визнати протиправним висновок службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 05 вересня 2016 року та скасувати його як незаконний;
		- визнати протиправним п.1 наказу т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №584 від 05.09.2016р. "Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних", яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції та скасувати його як незаконний;
		- визнати протиправним наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №220 о/с від 21.09.2016р. "По особовому складу", яким ОСОБА_1, звільнено зі служби в поліції з 21 вересня 2016 року та скасувати його як незаконний;
		- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України;
		- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1, грошове утримання за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №584 від 05.09.2016 року «Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних» позивача звільнено з органів поліції за порушення вимог Присяги працівника поліції, затвердженої ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», ст.68 Конституції України, п.п. 1, 2 розділу 1, п.п. 1, 2, 3 розділу 11 Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затверджених наказом МВС України від 28.04.2016 року №326, ст.ст. 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого законом України від 22.02.2006 року №3460-IV.
		Позивач вважає, що рішення про його звільнення є необ'єктивним, упередженим, таким, що суперечить нормам дисциплінарного статуту і нормам чинного законодавства.
		Відповідач не погоджуючись з позовом надав суду заперечення на позов, в яких зазначав про те, що позов не визнає в повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач вказував на те, що підставою для прийняття спірних наказів стали висновки службового розслідування. Так, службовим розслідуванням встановлено, що на виконання заздалегідь узгоджених дій, з метою заподіяння громадянину ОСОБА_5 дій, що суперечать його волі, а саме визнання останнім своєї причетності до скоєння кримінального правопорушення та для подальшого створення сприятливих умов для отримання грошових коштів, позивач перебуваючи на керівній посаді віддав вказівку свої підлеглим про необхідність здійснити виїзд до останнього, з метою здійснення попередньо узгоджених дій пов'язаних з умисним заподіянням ОСОБА_5 сильного фізичного та морального страждання. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржені накази видані на законних підставах у правовому полі і підстав щодо їх скасування і поновлення на службі ОСОБА_6 не вбачається. 
		Представник позивача та позивач надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі відповідно до адміністративного позову (т.2, а.с.89-90).
		Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. В задоволенні позовних вимог заперечував в повному обсязі (т.2, а.с.91).
		Відповідно до ч.6 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
		Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України -особа, яка бере участь у справі, має право заявити  клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, здійснення подальшого розгляду справи можливо у порядку письмового провадження.
		Дослідивши подані документи і матеріали відповідно до положень ст. 86 КАС України, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходячи з положень ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), суд дійшов наступних висновків.
		ОСОБА_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 02 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року. 
		З 07 листопада 2015 року відповідно до ст. ст. 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №22 о/с від 07.11.2015 року позивач був призначений на посаду заступника начальника відділу Кіровоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з присвоєнням спеціального звання капітан поліції (т.1, а.с.69-70).
		Пунктом 1 наказу ГУ НП в Кіровоградській області №584 від 05 вересня 2016 року " Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних "за порушення вимог Присяги працівника поліції, затвердженої статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 3 частини І статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статті 68 Конституції України, пунктів 1, 2 розділу І, пунктів 1, 2, 3 розділу II Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України,«територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затверджених наказом МВС від 28.04.2016 № 326, статей 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-ІУ, керуючись статтями 2, 7, 8, 12, 14 вказаного Статуту, заступника начальника відділу Кіровоградського відділу поліції ГУНП в області капітана поліції ОСОБА_1 вирішено звільнити зі служби в Національній поліції України (т.1, а.с.7-9).
		Цей наказ реалізовано наказом ГУ НП в Кіровоградській області №220 о/с від 21.09.2016р. "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 (М-143497) заступника начальника відділу Кіровоградського відділу поліції ГУНП в області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) (т.1, а.с.34).
		Не погоджуючись з вищезазначеними наказами, позивач оскаржив їх до суду.
		Надаючи правову оцінку обґрунтованості позовних вимог, відповідним доводам позивача та висновкам відповідача, суд зазначає наступне.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області від 05.09.2016 року суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Як зазначено в пункті 1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		За змістом ч.2 ст.2 КАС України предметом оскарження в адміністративному суді можуть бути будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлений інший порядок судового провадження. 
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів, офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правовий акт, так і правовий акт індивідуальної дії. Нормативно-правовий акт - рішення, дію якого поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і який призначений для неодноразового застосування щодо цього кола осіб. Правовий акт індивідуальної дії - рішення, яке є актом одноразового застосування норм права і дію якого поширено на конкретних осіб або яке стосується конкретної ситуації, за своєю природою ненормативний правовий акт, на відміну від нормативного, встановлює не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовується одноразово й після реалізації вичерпує свою дію. 
		Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом. 
		Суд зазначає, що висновок службового розслідування лише фіксує та задокументовує обставини, встановлені під час проведення розслідування, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для особи щодо якої проведено службове розслідування, породжує саме рішення, прийняте на підставі висновків службового розслідування. 
		В той же час, відповідно до п.8.1. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 №230 - висновок службового розслідування є підсумковим документом.
		Отже, висновки службового розслідування не мають обов'язкового характеру для позивача. Такі висновки не можна визначити як документ, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов'язкового характеру для позивача. 
		Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
		Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними оскаржуваних наказів суд зазначає наступне. 
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з поліції до ОСОБА_1 застосовано у зв'язку з порушенням останнім вимог Присяги працівника поліції, пунктів 1, 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статті 68 Конституції України, пунктів 1, 2 розділу І, пунктів 1, 2, 3 розділу II Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України,«територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС та статей 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.
		Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію України".
		Відповідно до статті 18 Закону України "Про Національну поліцію України" поліцейський зобов'язаний:
		1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
		2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
		3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
		4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
		5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
		6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
		Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 Розділу ХІ Закону № 580-VІІІ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.
		Відповідно до положень статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
		За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. 
		Отже, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, передбаченими такими нормативними актами. 
		Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
		Відповідно до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.   
		За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ. 
		Отже, недотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема звільнення з органів внутрішніх справ. 
		Як визначено частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. 
		Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України (частина четверта статті 14 Дисциплінарного статуту). 
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №541/23073. 
		Пунктом 2.1 вказаної Інструкції передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
		Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника (пункт 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України).
		Судом встановлено, що згідно з наказом ГУ НП в Кіровоградській області №453 від 25 липня 2016 року "Про призначення та проведення службового розслідування" призначено службове розслідування. Указане розслідування призначено у зв'язку з тим, що 22 липня 2016 року працівниками УСБУ в Кіровоградській області спільно з прокуратурою Кіровоградської області задокументовано факт отримання старшим оперуповноваженим Кіровоградського ВП ГУНП в області капітаном поліції ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а також оперуповноваженим цього ж підрозділу лейтенантом поліції ОСОБА_4 грошових коштів від жителя АДРЕСА_1 за не притягнення до кримінальної відповідальності (т.1, а.с.58).
		05 вересня 2016 року складено висновок службового розслідування за фактом надзвичайної події за участю ОСОБА_3, ОСОБА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т.2, а.с.6-21).
		У межах проведеного службового розслідування члени комісії дійшли висновку про підтвердження відомостей стосовно позивача, які стали підставою призначення та проведення службового розслідування.
		Так, службовим розслідуванням встановлено, що 20.07.2016 близько 18.00 оперуповноважені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заблокували громадянина ОСОБА_5 в під'їзді будинку 6/5 розташованого по АДРЕСА_2. ОСОБА_7 надягнув на праву руку ОСОБА_5 кайданки та тримаючи їх за другу частину в супроводі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повів його вверх по сходах до квартири АДРЕСА_2. При цьому у ОСОБА_5 були відібрані ключі від вхідних дверей до квартири, за допомогою яких вони потрапили до його помешкання. Після цього ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 оглянули квартиру та звинуватили ОСОБА_5 в тому, що він використовує її приміщення для створення порнопродукції. У свою чергу ОСОБА_5 заперечив такі твердження. Однак, ОСОБА_2 обурений відповіддю ОСОБА_5 вдарив його в область тулуба від чого той впав на підлогу та прикував руку ОСОБА_5 кайданками до стільця, поки працівники поліції безпідставно проводили обшук та щось робили в сусідній кімнаті. Після цього всі залишили квартиру та разом із ОСОБА_5 на автомобілі прибули до Кіровоградського відділу поліції ГУНП в області. ОСОБА_5 зазначив, що коли він знаходився у  кабінеті, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повідомили йому, що затримають його в порядку статті 208 КПК України. Через деякий час до кабінету зайшов, на думку ОСОБА_5, керівник оперуповноважених, ОСОБА_8, який задав ОСОБА_5 декілька питань та сказав даним працівникам оформлювати документи та затримати останнього в порядку статті 208 КПК України. 
		ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили ОСОБА_5, що можуть йому допомогти, якщо він піде на контакт та переговорять з керівництвом, щоб його не затримували. Як пояснив ОСОБА_5, не маючи іншої можливості та усвідомлюючи реальність настання негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, який він не вчиняв був вимушений погодитись на вимоги вищевказаних осіб, а тому попрохав назвати свої умови. 
		Працівники поліції ще кілька разів говорили, що дану ситуацію можна вирішити з ОСОБА_8 та повідомили ОСОБА_5, що для вирішення питання про його не затримання та не притягнення до кримінальної відповідальності, необхідно надати їм грошові кошти в сумі 8500 доларів США. 
		22.07.2016 близько 16.50 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за попередньою домовленістю зустрілись з ОСОБА_5 та отримали від останнього частину від загального розміру неправомірної вигоди у сумі 3000 (три тисячі) доларів США, в якості неправомірної вигоди за вирішення питання щодо непритягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156 КК України. Після цього ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були викриті працівниками УСБ України в Кіровоградській області та затримані працівниками УСБ України та слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області. ОСОБА_4 був затриманий у м. Кропивницькому, а ОСОБА_2 за його межами.
		В судовому засіданні представник ГУНП в Кіровоградській області та в наданих письмових поясненнях (т.2, а.с.28) стверджував, що службовим розслідуванням встановлено що оперуповноважені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання заздалегідь узгоджених дій, з метою заподіяння ОСОБА_5 дій, що суперечать його волі, а саме визнання останнім своєї причетності до скоєння кримінального правопорушення, задля подальшого створення сприятливих умов для отримання грошових коштів та позивач перебуваючи на керівній посаді віддав вказівку свої підлеглим про необхідність здійснити виїзд до ОСОБА_5 з метою здійснення попередньо узгоджених дій пов'язаних з умисним заподіянням ОСОБА_5 сильного фізичного та морального страждання.
		При цьому, представник ГУНП в Кіровоградській області зазначав, що 22.07.2016 працівниками УСБУ в області спільно з прокуратурою Кіровоградської області задокументовано факт отримання позивачем грошових коштів від жителя АДРЕСА_1 за непритягнена до кримінальної відповідальності (т.2, а.с.43).
		Представник ГУ НП в області зазначив, що в зв'язку з тим, що вищезазначені обставини знайшли своє підтвердження та відображення в матеріалах службового розслідування, і стали  підставою для прийняття відповідачем безальтернативного рішення - звільнення з поліції позивача.
		Суд, дослідивши матеріали службового розслідування категорично оцінює твердження представника відповідача та зазначає, що вищезазначені доводи представника відповідача є надуманими та не підтверджуються жодним складеним документом службового розслідування.
		Так, службовим розслідуванням не зафіксовано жодного доказу який би було встановлено та вказував на надання позивачем своїм підлеглим вказівки про необхідність здійснити виїзд до ОСОБА_5 з метою здійснення відносно ОСОБА_5 будь-яких протиправних дій, для подальшого створення сприятливих умов для отримання грошових коштів.
		Суд зазначає, що в матеріалах службового розслідування міститься письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень за ознаками злочинів передбачених ч.2 ст.127 та ч.3 ст.368 КК України в кримінальному провадженні №42016120000000111. Листи старшого слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області Хачатряна А.А. на адресу ГУНП в Кіровоградській області щодо проведення досудового розслідування та ухвала слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда про обрання запобіжного заходу позивачу та внесення застави. Однак, в жодному документі не міститься такої встановленої обставини, як задокументування факту отримання позивачем грошових коштів від громадянина ОСОБА_5, окрім оперуповноважених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та        ОСОБА_4
		В судовому засіданні представник відповідача будь-яких доказів щодо обґрунтування тверджень стосовно того, що підставою для звільнення стали вищевказані обставини суду не надав.
		При цьому, зазначені твердження представника відповідача спростовуються показами допитаного в якості свідка члена комісії з проведення службового розслідування - старшого інспектора управління кадрового забезпечення ГУНП в області майора поліції ОСОБА_10
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 зазначив, що під час службового розслідування членами комісії не встановлено, а іншими особами чи доказами не підтверджено, що дії оперуповноважених вчинені за вказівкою позивача, як керівника підрозділу для подальшого створення сприятливих умов для отримання грошових коштів. 
		Свідок ОСОБА_10 пояснив, що службовим розслідування не встановлено на якій підставі заявник ОСОБА_5 перебував в приміщенні Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області. При цьому, як вбачається з журналу №7 обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Кіровоградського ВП ГУНП в області запис №430 о 19 год. 30 хвилин ОСОБА_5 був пропущений в приміщення, а в графі «Ким доставлено, запрошено до органу поліції» прізвище позивача як особи яка запросила або доставила відсутнє.  
		Як передбачено частиною п'ятою статті 14 Дисциплінарного статуту, перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. 
		Матеріалами справи підтверджено, що від ОСОБА_1 відібрано письмові пояснення (т.1, а.с.97), за змістом яких останній пояснив, що 15.0.82016 року йому оголошено про підозру за ч.3 ст.368 та ч.2 ст.127 КК України. За даним фактом надавати пояснень не бажає, оскільки це могло негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження. При цьому, позивач зазначив, що всі покази надасть суду і свою невинуватість буде доводити у суді в загальному порядку.     
		Також у матеріалах справи містяться пояснення оперуповноважених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у яких зазначено, що не мають відношення до даних правопорушень (т.1, а.с.94-96). 
		Водночас, свідок ОСОБА_10 пояснив, що висновки про протиправність дій позивача було зроблені лише на підставі відібраних поясненнях заявника ОСОБА_5
		Так, останній у своїх поясненнях зазначив, що 20.07.2016 року після незаконного звинувачення у зйомках порнографії, був доставлений працівниками ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до кабінету №212 Кіровоградського ВП ГУНП в області. Перебуваючи з зазначеними поліцейськими в кабінеті ОСОБА_5 повідомили про те, що його буде затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину. Через деякий час до кабінету зайшов їх начальник ОСОБА_8 задав декілька запитань та сказав оформлювати по статті 208 КПК України. 
		У подальшому ОСОБА_5 повідомили, що можуть йому допомогти, якщо він піде на контакт та переговорять з керівництвом, щоб його не затримували. Як пояснив ОСОБА_5, не маючи іншої можливості та усвідомлюючи реальність настання негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, який він не вчиняв був вимушений погодитись на вимоги вищевказаних осіб, а тому просив назвати свої умови. ОСОБА_3 повідомив, що питання потрібно вирішувати через спільного знайомого ОСОБА_9, який нібито працює у поліції та зателефонував йому.
		Коли прибув гр. ОСОБА_11, ОСОБА_5 повідомили, що для вирішення питання про його не затримання та взагалі не притягнення до кримінальної відповідальності, необхідно надати їм грошові кошти в сумі 8500 доларів США. 
		При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 не зміг пояснити суду, які ж саме запитання позивач поставив громадянину ОСОБА_5 коли зайшов до кабінету та чому дані запитання не описані, і не зазначені в поясненнях наданих громадянином ОСОБА_5 Суд звертає увагу на те, що саме письмові пояснення - це спосіб виявлення причин та умов виникнення порушень, уточнення окремих питань, які виникли в процесі службового розслідування, а також спосіб остаточного доказу і визнання вини службових осіб.
		В свою чергу позивач - ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що дійсно 20.07.2016 року він зайшов до кабінету №212 Кіровоградського ВП ГУНП в області в якому перебували оперуповноважені та громадянин ОСОБА_5 Позивач зазначив, що ніяких вказівок щодо оформлення ОСОБА_5 підлеглим не давав та будь-яких документів з цього приводу не оформляв. При цьому позивач звернув увагу на те, що спілкування з громадянином ОСОБА_5 відбувалось не як з затриманою особою, а майже на дружні теми. Тому, позивач припустив, що ОСОБА_5 можливо відноситься до категорії осіб які надають допомогу оперативним працівникам щодо проведення гласних чи не гласних дій. Разом з тим позивач зазначив, що дані припущення допустив виходячи з положень ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» відповідно до якої, працівник оперативного підрозділу має право проводити розвід-опитувати осіб без складання відповідних протоколів або письмових пояснень, використовувати їх добровільну допомогу, мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників. Таким чином, перебуваючи в кабінеті він не міг визначити чи надає особа інформацію чи можливо вчинюються відносно неї протиправні дії. Крім того, до позивача як керівника зі скаргами на протиправні дії підлеглих ОСОБА_5 не звертався після цього не звертався.  
		Суд акцентує на тому, що відповідно до вимог пункту 6.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України голова та члени комісії, що проводять службове розслідування, наділені повноваженнями щодо проведення одночасного опитування осіб, у поясненнях яких про обставини порушення є суттєві розбіжності, з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування. Таке одночасне опитування проводиться за згодою опитуваних осіб, про його проведення складається довідка. Відповідачем не надавалось до суду жодних доказів проведення таких опитувань осіб, у поясненнях яких містяться розбіжності, що, в свою чергу, свідчить про неповноту проведення службового розслідування.
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 з огляду на дійсно встановлені обставини пояснив суду, комісія дійшла висновку, що позивачем як керівником була вчинена протиправна бездіяльність у вигляді неналежного контролю за особовим складом та протиправні дії, які дали підстави ОСОБА_5 вважати, що стосовно нього вчиняються кримінальні правопорушення.
		Тому, на підставі зазначених висновків розслідування, комісія дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 порушено вимоги Присяги працівника поліції, пунктів 1, 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», статті 68 Конституції України, пунктів 1, 2 розділу І, пунктів 1, 2, 3 розділу II Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України,«територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС та статей 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-ІУ.
		На підставі вказаного висновку службового розслідування ГУНП в Кіровоградській області прийнято рішення про звільнення позивача зі служби в поліції. 
		Згідно з пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
		З письмових заперечень відповідача (т.2, а.с.27-36) вбачається, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності виключно за дії, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку, а наявність чи то відсутність у його діях складу кримінального правопорушення відповідачем не встановлювалась, оскільки це не є необхідною, на думку відповідача, умовою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Суд зазначає, що звільнення позивача зі служби в поліції відбулось саме у зв'язку з порушенням останнім службової дисципліни, що виявилось у порушенні вимог Присяги працівника поліції, Закону України «Про Національну поліцію», Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України, територіальних органів, закладів, установа та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.
		Крім того, відповідно до статті 4 Статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі. У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.
		За змістом статті 7 Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.
		Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.
		Відповідно до послужного списку ОСОБА_1 на час застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не мав дисциплінарного стягнення передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (т.1, а.с.69-70).
		Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Статуту.
		Зокрема, відповідач при визначенні виду дисциплінарного стягнення мав враховувати тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
		При цьому суд зазначає, що відповідно до вищенаведених положень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, які є спеціальними нормативно-правовими актами з питань проходження служби в органах внутрішніх справ, наявність судового рішення, яким буде встановлено вину особи у вчиненні адміністративного проступку, не є визначальним для проведення службового розслідування та застосування до особи дисциплінарних стягнень. Навпаки, встановлення обставин фактичної дійсності у даному випадку належить до компетенції робочої групи, якій доручено проведення такого службового розслідування та саме висновок такого розслідування є підставою для відповідного реагування, зокрема, застосування до винних осіб дисциплінарних стягнень. 
		Водночас, обставини та факти вчинення дисциплінарного проступку мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
		Тому, виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, які стали підставою для звільнення позивача є порушенням службової дисципліни, за яке може бути накладене дисциплінарне стягнення відповідно до статті 12 Статуту.
		Разом з тим, досліджуючи спірні правовідносини суд звертає увагу на наступні обставини.
		Приписами статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
		Як вже зазначалось вище, статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
		За змістом статті 7 цього ж Статуту службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, передбаченими такими нормативними актами. 
		Так, з метою зміцнення дисципліни та законності серед працівників, безумовного забезпечення прав і свобод громадян, дотримання стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності працівників наказом МВС України від 28.04.2016 року №326 затверджено Правил етичної поведінки працівників апарату МВС України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС (далі - Правила).
		Відповідно до п.1.1 Правил, ці Правила поширюються на працівників апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, і є узагальненням стандартів етичної поведінки у їх діяльності.
		Пунктом 1.2 передбачено, що дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов'язком кожного працівника МВС. Громадянин України, який працює або влаштовується на роботу до апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, ознайомлюється з вимогами цих Правил (п.1.3).
		Положеннями пункту 2 Правил визначено, що. Ці Правила як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівників МВС принципи етики, якими є: служіння державі і суспільству; гідна поведінка; доброчесність; лояльність; політична нейтральність; прозорість і підзвітність; сумлінність.
		Разом з тим, відповідно до змісту Присяги працівника поліції, затвердженої статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію», особа яка вступає на службу в поліцію зобов'язується дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
		Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.
		Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу»   за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
		Згідно ст. 66 Закону України «Про державну службу», до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
		Підстави припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження визначені статтею 84 вищезазначеного Закону. До яких включено:
		1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України;
		2) набуття громадянства іншої держави;
		3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення;
		4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави;
		Частиною передбачено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом. 
		З огляду на викладене суд зазначає, що припинення державної служби є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення трудової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи національної поліції дисциплінарних стягнень аж до звільнення повинно бути мотивованим.
		Однак, суд дослідивши оскаржувані накази вбачає, що вони не містять мотивування в цій частині, з їх змісту не вбачається у чому полягала неможливість застосування до позивача менш суворих заходів.
		За таких обставин дійшов висновку про те, що вказані накази прийнято відповідачем передчасно, без врахування всіх дійсних обставин та з порушенням ст. 19 КАС України, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні.
		Аналогічна правова позиція по даному питанню викладена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2013 року в справі № 21-403а12.
		Крім того, суд бере до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту у разі проведення за фактом учинення проступку кримінального провадження на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення накладається не раніше одного місяця з дня закінчення кримінального провадження.
		Кримінальним процесуальним кодексом України визначено поняття кримінального провадження.
		Згідно п.п. 5, 10, 24 ч.1 ст.3 КПК України  кримінальне провадження складається зі стадій досудового розслідування та судового провадження.
		Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
		Судове провадження включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.
		Судом встановлено, що досудове розслідування кримінального провадження стосовно позивача (№42016120000000111) було завершене лише в січні 2017 року та направлене до суду з обвинувальним актом, а спірні накази винесені в вересня 2016 року.
		Наведені обставини свідчать про те, що на момент звільнення позивача кримінальне провадження відносно нього фактично не було закінчено, а тому підстави для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ були відсутні.
		Оскільки вирішення питання про звільнення позивача з органів внутрішніх справ неможливе без встановлення обставин причетності його до скоєного злочину по кримінальному провадженню №42016120000000111, суд вважає спірні накази про звільнення позивача протиправними.
		Також, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Тому суд врахував, що Європейський Суд з прав людини у рішенні від 7 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, - щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом.
		У рішенні від 10 лютого 1995 року в справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Як вже зазначено, відповідно до пункту 4 Розділу ХІ Закону №580-VІІІ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Так, пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
		Згідно з частинами другою та третьою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
		З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу Кіровоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, а саме: з 22 вересня 2016 року.
		Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
		Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок №100).
		З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
		 
		Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
		Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
		Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291). 
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.
		Згідно з довідкою ГУНП в Кіровоградській області від 02 листопада 2016 року №2263/28/01-16 (т.1, а.с.54), дохід ОСОБА_1 за липень - серпень 2016 року складає     12480,00 грн.
		Заробітна плата за липень 2016 року, що враховується при розрахунку середньої заробітної плати 6240,00 грн.
		Заробітна плата за серпень 2016 року, що враховується при розрахунку середньої заробітної плати 6240,00 грн.
		Відповідно до листа Мінсоцполітики від 20.07.2015 N 10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року 44 робочих дні: липень 2016 року - 22 день; серпень 2016 року - 22 днів.
		Заробітна плата за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року, що враховується при розрахунку середньої заробітної плати становить 12480,00 грн. 
		Середньоденний заробіток складає: 12480,00  грн. /44 днів = 283,63 грн. 
		Відповідно до листа Мінсоцполітики від 20.07.2015 N 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та листа Мінсоцполітики від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 визначено кількість робочих днів, що підлягають компенсації:
		- вересень 2016 року ( з 21.09.2016 року) - 7 роб. дні;
		- жовтень 2016 року - 20 роб. дні;
		- листопад 2016 року - 22 роб. дні;
		- грудень 2016 року - 22 роб. дні;
		- січень 2017 року - 20 роб. дні;
		- лютий (по 14.02.2017 року) - 10 роб. дні.
		Разом: 101 днів.
		Розмір компенсації: 101 днів х 283,63 грн. = 28646,63 грн.  
		З огляду на викладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому  задоволенню.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
		Судові витрати розподіляються відповідно до ст.94 КАС України та підлягають поверненню позивачу частково.
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.69,70,71, 158-163 КАС України, суд,-  
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1.Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2.Визнати протиправним та скасувати п.1 наказу т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №584 від 05.09.2016р. "Про порушення службової дисципліни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та покарання винних", яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
		3.Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №220 о/с від 21.09.2016р. "По особовому складу", яким ОСОБА_1, звільнено зі служби в поліції з 21 вересня 2016 року.
		4.Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу Кіровоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з 22 вересня 2016 року.
		5.Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2016 року по 14 лютого 2017 року у розмірі 28646,63 грн.  з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
		6.В іншій частині позову відмовити. 
		7.Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 6240,00 допустити до негайного виконання.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
		 
		 
		          Суддя                                                                             Р.В. Жук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...