Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/13821/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2017.
Дата набрання законної сили: 08.02.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
		 
		 
		У Х В А Л А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		08 лютого 2017 року                                  Апеляційний суд м. Києва 
		у складі:                     
		                                                                       головуючого             Вербової І.М.
		                                                                       суддів                         Поливач Л.Д.
		                                                                                                          БолотоваЄ.В.,
		                                                                       при секретарі                        Гоін В.С.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за заявою ОСОБА_2; заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк», Приватне підприємство «Едель» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року,
		 
		у с т а н о в и л а:
		 
		У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва; заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк», Приватне підприємство «Едель», з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08.04.2016 року у справі №23/16 за позовом ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_2, ПАТ «Едель» про стягнення заборгованості.
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, відмовлено ОСОБА_2 в задоволення його заяви (а.с.86-91).
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року та постановити нову, якою задовольнити заяву про скасування рішення Третейського суду.
		В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не були враховані та неповно встановлені усі обставини, які мають значення для справи.
		Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року по справі №23/16 є незаконним, оскільки справа, за наслідками якої ухвалено рішення, не підвідомча третейським судам, так як між сторонами виник спір щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку, наданих в іноземній валюті.
		 
		 
		_____________________________________________
		Справа № 755/13821/16-ц
		№ апеляційного провадження 22-ц/796/237/2017
		Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.
		Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.
		 
		 
		Судом першої інстанції не було враховано, що вищевказане прийняте рішення третейського суду було ухвалене 08 квітня 2016 року, після набрання чинності 11 березня 2011 року Закону України від 03 грудня 2011 року «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», тому воно не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню.
		Крім того, судом необґрунтовано зазначено в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, що спори з приводу розрахунків за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, не носять приватного характеру.
		В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк», Грищенко О.М., проти задоволення апеляційної скарги заперечував в повному обсязі.
		ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки невідомі, а тому колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у його відсутності на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.
		Крім того, в судове засідання не з'явився представник ПП «Едель», який про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, а тому неявка останнього також не є перешкодою для розгляду даної справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Грищенка О.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 31 травня 2013 року між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ПП «Едель» укладено кредитний договір №00006.13-CBD.108.
		Пунктом 10.1 вказаного договору визначено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди.
		В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 31 травня 2013 року між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №00006.13-CBD/SUR.108.
		Пунктом 4 вказаного договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди.
		08 квітня 2016 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків (третейський суддя: Оберемко Р.А.) ухвалено рішення, яким задоволено позов ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_2, ПП «Едель» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Присуджено стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку 3 883 241 грн. 44 коп. та 25 500 грн. 00 коп. - витрат позивача, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом.
		30 червня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлена ухвала про задоволення заяви ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого документа.
		ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 08 квітня 2016 року.
		Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні його заяви.
		Суд першої інстанції при постановленні вищевказаної ухвали посилався, зокрема, на те, що аналізуючи наявні у справі докази, наведені заявником підстави для скасування рішення третейського суду, судом встановлено, що ОСОБА_2 при укладенні кредитного договору, який містить у собі третейське застереження, самостійно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів у разі виникнення спору - саме у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, письмова форма третейської угоди сторонами дотримана, доказів, які мали підтвердити, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звертався до суду з позовом щодо оспорювання третейського застереження, яке викладено у п.4 Договору поруки, суду не надано, а тому цей спір підвідомчий третейському суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до даних відносин положень п.14 ст.6 ЗУ «Про третейські суди».
		Висновком суду першої інстанції є необгрунтованість заяви ОСОБА_2, а тому вона є такою, що задоволенню не підлягає в повному обсязі, за відсутності встановлених судом обставин для скасування рішення третейського суду, визначених у ст. 389-5 ЦПК України.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що даний висновок суду відповідає письмовим доказам у справі та ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.
		Законом № 2983-УІ від 3 лютого 2011 року «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди», надалі - Закон № 2983-УІ, частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14 щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон № 2983-УІ набрав чинності 12 березня 2011 року.
		Розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2983-УІ передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.
		Відповідно до вищевказаних норм спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом № 2983-УІ від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
		Згідно з положеннями пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у тому числі й у фінансовій галузі.
		Так, 31.05.2013 року між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ПП «Едель» (позичальник), був укладений кредитний договір (кредит отриманий був юридичною, а не фізичною особою).
		Таким чином, незалежно від набрання чинності Закону № 2983-УІ від 3 лютого 2011 року, на правовідносини, які пов'язані зі стягнення заборгованості по кредитному договору з юридичної особи, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на правовідносини, які виникають між юридичними особами.
		Виходячи зі змісту 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання.
		З конструкції статті вбачається, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.
		За таких обставин, на поручителя ОСОБА_2 не поширюється Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки він не є споживачем послуг у розумінні цього Закону та не є споживачем за договором поруки.
		Правова позиція відносно того, що поручитель не є споживчем в розумінні Закону України «Про захист прав споживача» та не є споживачем за договором поруки викладена в постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6- 1716цс15, у справі №6-2767ц15 від 19.01.2016 та у справі №6-2791ц15 від 22.12.2015, які згідно з вимогами ст.360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Це означає, що сторони можуть домовитися в договорі про надання зобов'язанню солідарного характеру при цьому випадки солідарних зобов'язань передбачені законодавством. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Ст. 1190 ЦК передбачає, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Частиною 4 ст. 92 ЦК передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації (ч. 4 ст. 96 ЦК).
		Наявність солідарного обов'язку поручителя фізичної особи щодо зобов'язань по кредитному договору не дає підстави для автоматичного розповсюдження дії Закону України «Про захист прав споживачів» на такі відносини, оскільки відносини, які пов'язані із споживчим кредитуванням, обмежується, лише, суб'єктним складом учасників кредитного договору. А сам Закон України «Про захист прав споживачів» не встановлює підстав виникнення солідарних обов'язків щодо споживчого кредитування, що унеможливлює його дію та поширення, в силу вимог ст. 541 ЦК України, на відносини, які пов'язані із виконанням солідарного зобов'язання.
		Крім того, згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
		Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
		Статтею 6 зазначеного Закону визначено категорії справ, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонено третейськими судами.
		Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди»,  третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
		У правових позиціях, викладених в Верховним Судом України під час розгляду цивільних справ №6-64цс 15 від 20.05.2015 року, 6-856цс15 від 02.09.2015 року, 6-2074цс15 від 04.11.2015 року, 6-187цс15 від 18.11.2015 року, 6-1716цс16 від 11.11.2015 року, 6-2892цс15 від 27.01.2016 року, 6-2712цс 15 від 27.01.2016 року, 6-2693цс15 від 16.03.2016 року, 6-29цс16 від 13.04.2016 року та 6- 2630цс від 03.02.2016 року йде мова про не підвідомчість третейським судам на підставі п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» - справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), де позичальниками виступають, лише, фізичні особи, при цьому, у жодній із вказаних правових позицій не йде мова про розповсюдження дії Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини, що виникли з договору поруки.
		Відповідно до ст.ст. 355, 360-7 ЦПК України загальні суди «враховують» висновки Верховного Судуу подібних правовідносинах.
		Відповідно до визначення подібних правовідносин, яке надав Верховний Суд України у чисельних рішеннях (наприклад, ухвалу ВСУ від 04.12.2015 року у справі № 6-2859ц15): «під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин».
		Таким чином, правовідносини у цивільній справі № 755/13821/16-ц не є подібними правовідносинам викладених у вищевказаних правових позиціях Верховного суду України, оскільки Верховний Суд України не робив висновків про те, що спори за участю поручителя виключені з підвідомчості третейського суду та на відносини поруки поширюються дія норм Закону України «Про захист прав споживачів», тому такі правові позиції не можуть бути застосовані як обов'язкові судам попередніх інстанції відповідно до ст. 3607 ЦПК України
		Крім того, факт підвідомчості третейської справи № 23/16 судам загальної юрисдикції встановлений Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.06.2016 року у справі № 755/8706/16-ц та Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 року по справі № 910/12757/16.
		Що стосується посилання ОСОБА_2 на правову позицію Верховного Суду України при розгляді справи № 6-856цс15 від 02.09.2015 року в частині скасування рішення третейських судів відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», у зв'язку з тим, що кредит надавався в іноземній валюті, то таке твердження відповідача не відповідає фактичним обставинам вказаних справ виходячи з наступного.
		Так, у справі № 6-856цс15 Верховного Суду України переглядалася справа № 751/836/15-ц, розгляд якої здійснював Новозаводський районний суд м. Чернігова та предметом якої була видача виконавчого листа на підставі рішення третейського суду. У вказаній справі встановлено, що кредит видавався у національній валюті - гривні, а не іноземній валюті, як стверджує відповідач в поданій апеляційній скарзі.
		Таким чином, а ні у правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6- 856цс15 від 02.09.2015 року, а ні у правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6- 1716цс16 від 11.11.2015 року не було зроблено висновок про те, що спори, які пов'язані із видачею кредиту в іноземній валюті не підвідомчі третейським судам в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
		Також, відповідач, як на підставу для скасування рішення третейського суду, посилається у апеляційній скарзі на правову позицію Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс15, в якій визначено відсутність компетенції третейського суд на розгляду спорів з приводу розрахунків за договором кредиту наданого в іноземній валюті, що свідчить про наявність концентрації суспільно-значних елементів публічних елементів.
		Частиною 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» визначено підстави з яких рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване. Вказаний перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасоване рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Так, однією з підстав для скасування третейського рішення є те, що справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про третейські суди»).
		Підвідомчість справ третейським судам чітко визначена ст. 6 Закону України «Про третейські суди», відповідно до якої третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Вказаний перелік є вичерпним.
		Відповідно до матеріалів третейської справи між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ПП «Едем» був укладений кредитний договір, відповідно до п. 1.1 якого позичальнику ПП «Едем» був наданий кредит у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: сума кредиту - 1 500 000,00 дол. США; строк користування кредитом - до 30.05.2018 року; плата за користування Кредитом: 10 (десять) % річних.
		20.12.2013 року між позивачем та позичальником був підписаний Договір про внесення змін № 3 до кредитного договору (надалі - договір про внесення змін № 3), відповідно до умов якого були встановлені наступні умови кредитування: сума кредиту - 1 200 000,00 дол. США та 5 190 000,00 грн.; строк користування кредитом - до 30.05.2018 року; плата за користування Кредитом: 10 (десять) % річних для частин кредиту, наданих у доларах США, для частин Кредиту, наданих в гривні - 10 % річних по 14.12.2014 року (включно) та 18 річних з 15.12.2014 року.
		Підтвердженням отримання позичальником від позивача кредитних коштів є меморіальні ордери № 473007 від 31.05. 2013 року, № 565682 від 27.06.2013 року, № 1107715 від 06.12.2013 року та № 1183306 від 26.12.2013 року.
		З матеріалів третейської справи № 23/16 вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань зі сплати процентів по кредитному договору, тобто спір виник із цивільних правовідносин, а тому відсутні критерії, визначені ст. 6 Закону України «Про третейські суди», за наявності яких вказаний спір не підлягає вирішенню третейським судом. Разом з тим, відповідач не вказав та необгрунтував, до якої з визначених ст. 6 Закону України «Про третейські суди» категорій відноситься спір з приводу розрахунків за договором кредиту наданого в іноземній валюті, що свідчить про наявність концентрації суспільно-значних елементів публічних елементів.
		При цьому, відповідачем не враховано, що спір у третейській справі № 23/16 не є публічно-правовим, а оскаржуваним рішенням третейського суду з позичальника та поручителя боржника стягнуто заборгованість у грошовій одиниці України - гривні, а не в іноземній валюті. Як свідчать обставини справи, наведені у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс15, на яку посилається ОСОБА_2, предметом позову були вимоги про стягнення солідарно з фізичних осіб - боржника та поручителя заборгованості, вираженій в іноземній валюті, без зазначення розрахунків у національній валюті України. Аналогічна правова позиція міститься у рішенні Вищого господарського суду України від 11.11.2015 року по справі № 910/16689/15, залишеного без змін Ухвалою Верховного Суду України від 22.03.2016 року по справі № 3-183г16.
		Таким чином справа № 755/13821/16 не є подібною справі Верховного Суду України № 6-831 цс 15 від 21.10.2015 року, а тому така правова позиція не може бути застосована як обов'язкова для суду відповідно до ст. 3607 ЦПК України.
		Крім того, статтею 17 Закону від 23 лютого 2006 р. N 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права та обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.
		У справах Європейського суду з прав людини Waite проти Канади, Рrince Наns-Аdam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Servises проти Франції зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.
		Відповідно до Закону України «Про третейський суд» третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
		Згідно з Конституцією України, Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3).
		Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64).
		Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України «Про третейські суди» у випадках і в порядку) та судовий захист.
		Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності й не є здійсненням правосудця.
		Враховуючи положення статей 55, 64, 124 Конституції, аналізуючи зміст Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 Цивільного процесуального кодексу України, третейський суд як недержавний орган має повноваження вирішувати спори лише тих сторін, між якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.
		Також, слід звернути увагу, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 «У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті З, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)»), згідно з положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті З Закону України "Про виконавче провадження").
		Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
		Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, розгляд справ у третейських судах не порушує приписи ст. 6 Конвенції та статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин, правомірність ухвалення яких мають бути підтверджені судами загальної юрисдикції.
		Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз.5 ч.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.
		Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
		Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі №6-75цс11 та у п.З постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 303, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - 
		 
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
		Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року - залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з  дня набрання законної сили.
		 
		Головуючий:                                                                                             І.М. Вербова
		Судді:                                                                                                          Л.Д. Поливач
		                                   Є.В.Болотов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...