Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 426/15837/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2017. Зареєстровано: 21.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 426/15837/16-ц 
		провадження № 2-о/426/11/17
		 РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		16 лютого 2017 року Сватівський районний суд Луганської області 
		 в складі головуючого судді - Скрипника С.М., 
		 при секретарі -Брайловській М.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сватове цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		встановив:
		Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначивши, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в у м.Луганськ, Луганської області та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . До вимушеного переселення з території Луганської області працював заступником директора ТОВ «Східна Електротехнічна Компанія» м. Луганська. Являється членом політичної партії Всеукраїнське Об`єднання «Батьківщина». В травні 2014 року він був вимушений переміститись з місця його постійного проживання на тимчасовій окупованій території Луганської області до АДРЕСА_2 , де на даний час постійно проживає. 
		Наприкінці лютого  початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Сценарій зазначених подій було встановлено постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, а саме: 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року для блокування українських військових частин. 27 лютого 2014 року збройними підрозділами спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації були захоплені будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. 16 березня 2014 року нелегітимно сформованою виконавчою владою Автономної Республіки Кримі було проведено референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, проте результати даного референдуму не були визнані жодною країною світу. Друга фаза збройної агресії Російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької та Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах, до того ж ані референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою. 
		Взимку 2014 року він перебував в центрі подій на Майдані разом з поплічниками з Луганської області, які боролись за незалежність нашої Держави та демократичний вибір народу. З Майдану до Луганська він привозив символіку України та ті лозунги, які підтримував український народ. Зауважує, що станом на початок 2014 року було небезпечно відстоювати свою проукраїнську позицію, оскільки на противагу мирним українським демонстраціям відбувалися акції агресивно налаштованих прихильників федералізації по відношенню до патріотів України, свідком чого він і був. Тому люди боялись спілкуватись українською мовою, носити державну символіку, висловлювати будь-яку думку щодо єдності України, оскільки постійно перебували у потенційній небезпеці.
		У зв`язку з критичною ситуацією у місті залишатися стало дуже небезпечно для життя. Зібравши необхідні речі, 09 травня 2014 року він покинув територію м. Луганська та був змушений оселитися в м. Сватове Луганської області як вимушений переселенець за адресою: вул. Робоча, 92. У м. Луганську залишилася квартира, що належить йому на праві приватної власності, яка була пограбована невідомими особами. Після 09 травня 2014 року в м. Луганськ він не повертався.
		Після переїзду йому довелося прилаштуватися до нових умов життя, оскільки він втратив житло, надію на повернення додому, налагоджений побут, вільне спілкування з друзями та родичами, а також можливість планувати своє майбутнє. Його основним джерелом доходів є щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово  комунальних послуг, яку він майже всю змушений витрачати на утримання житла в якому зараз проживає.
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку його прав і свобод, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті, релігії. 
		Просить суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Заявник та його представник в судове засідання не з`явились, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказали, що вимоги заяви підтримують в повному обсязі. 
		Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання на вказану дату та час не з`явився, хоча своєчасно та належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.190),причину неявки суду не повідомили.
		Представники заінтересованої особи - Російської Федерації в судове засідання на вказану дату та час не з`явився, хоча своєчасно та належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення (а.с.191), причину неявки суду не повідомили.
		На підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК України судове засідання проводилося без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису. 
		Дослідивши матеріали справи та відповідні докази, суд приходить до висновку про задоволення вимог заяви, з таких підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганську та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
		З 20 листопада 2014 року заявник ОСОБА_1 взятий на облік, як особа, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та мешкає у АДРЕСА_2 . 
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (а.с.19). 
		Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки"(а.с.20).
		Крім цього, прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_2 заявила, що "так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю" (а.с.21).
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Так, згідно з даними прес-центру Служби безпеки України станом на 29.08.2014 року, Службою безпеки України було затримано громадянина Росії, уродженця Донецької області ОСОБА_3 , 1965 р.н., який брав участь у терористичній діяльності в Україні, громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 разом з іншими найманцями незаконно перетнув державний кордон України через російський пункт пропуску. З боку Ростовської області групі бойовиків сприяли прикордонники РФ, а з української сторони найманців зустрічали терористи «ЛНР» з ватажком на прізвисько « ОСОБА_4 ». У бойовиків Черниш, який має досвід в «гарячих точках», виконував функції інструктора, координував дії окремих груп, неодноразово забезпечував відхід терористів з-під наступу сил АТО. Затримали російського найманця у середині серпня ц.р., коли він виконував спецзавдання із розшуку пілота, якому вдалося катапультуватися зі збитого терористами українського винищувача (а.с.22).
		Також прес-центр Служби безпеки України станом на 02.03.2016 року зазначив, що на Луганщині контррозвідка СБУ спільно з бійцями добровольчого батальйону «Чернігів» затримала поблизу Станиці  Луганської громадянина РФ, уродженця Нижньогородської області. Встановлено, що цей громадянин Росії, у 2005-2008 р.р. навчався у Нижньогородській кадетській школі  інтернаті ім.. генерала В.Ф.Маргелова, згодом до 2013 р.  у Новосибірському вищому військовому командному училищі за спеціальністю «Застосування підрозділів спеціальної розвідки». З січня по серпень 2014 р. проходив спеціальну підготовку у спортивному центрі «Тереком» (Кабардино  Балкарія). Зі слів затриманого, 18 січня ц.р. він переїхав до м. Міллерово (РФ) та через ПП «Ізварине»» 19 січня ц.р. незаконно потрапив до Луганська під прикриттям  на автомобілі з гуманітарною допомогою. Після кількох тижнів перебування «на базі» терористів одного з банд формувань зловмисник здійснив спробу проникнути на підконтрольну українській владі територію Луганщини. Повідомив, що в банд формуванні в Луганську двох однокашників  випускників Новосибірського вищого військогового командного училища, які вчились на факультеті розвідки. Ще один його однокурсник  громадяин РФ  зараз бере участь участь у бойових діях проти України (а.с.23).
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України станом на 05.08.2015 року, поблизу населеного пункту Бахмутівка, Луганської області, співробітники Служби безпеки України спільно з військовослужбовцями одного з підрозділів Збройних Сил України затримали 48-річного громадянина Російської Федерації. Затриманий росіянин не одразу зрозумів, хто його затримав, прийнявши українських військовослужбовців за бойовиків "ЛНР", тож відверто повідомив, що хоче вступити на сторону бойовиків та попросив видати йому зброю. При собі він мав паспорт громадянина Російської Федерації, дваножітанаркотики(а.с.24).
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населенні пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі (а.с.25-38).
		В статті «Росийские войска вошли на територию Украины со стороны Луганска» від 14.04.2014 року, яка розміщена на сторінках Національного антикорупційного порталу «Антикор», вказано, що і війська майже безперешкодно перетнули кордон України з боку Луганська. Точна кількість російських військ невідома. Окрім цього, російських солдат супроводжували танки, важка техніка і БТРи (а.с.39).
		Згідно з оперативною інформацією інформаційно  аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України станом на 31.07.2014 року, Росія не припиняє поставки важкою броньованої техніки та озброєння на територію України. Так, 30.07.2014 року ввечері з Донецька Ростовської області, Російської Федерації до Луганської області України проїхала 7 реактивних систем залпового вогню «Град» та 11 автомобілів УРАЛ (а.с.40-41). 
		Стаття «В Луганське вибрали народного губернатора» від 21.04.2014 року, яка розміщена на сторінках Інтернет  джерела «Вести», містить інформацію про те, що 21.04.2014 року в Луганську на закритому засіданні «народного сходу», яке проходило в захопленій проросійськими бойовиками будівлі СБУ, був обраний народний губернатор - командувач армії південного сходу ОСОБА_5 (а.с.42).
		Згідно інформації від 30.04.2015 року, що міститься на незалежному інформаційному ресурсі «Соцпортал», в рамках реалізації прийнятого депутатами «Народної Ради ЛНР» закону «О судебной системе» від 30.04.2015 року № 18-ІІ на території «ЛНР» почнуть діяти суди присяжних. Відповідно до документу, функцію правосуддя покладено виключно на суддів та залучених у встановленому законом порядку присяжних засідателів (а.с.43).
		Із змісту статті «Депутати вигаданої ЛНР заборонили проводити вибори Президента України» від 19.05.2014 року, яка опублікована в Інтернет  джерелі «zik.ua», вбачається, що 19.05.2014 року депутати «ЛНР» на сесії республіканського зібрання проголосували за припинення діяльності територіальних виборчкомів на виборах президента України на території «ЛНР». Також органам місцевого самоврядування було заборонено будь-яку участь у підготовці до виборів (а.с.44).
		Згідно інформації в статті «Під Луганськом російські війська розгромили село Хрящувате» від 03.09.2014 року, що опублікована в Інтернет  порталі «dt.ua», станом на 29.08.2014 року бійці батальйону Айдар відступили з сіл Хрящувате і Новосвітлівка, які розташовані поблизу Луганська, у зв`язку з чисельною перевагою російських військ (а.с.45).
		За інформацією в статті під назвою «У Луганську штурмують військомат: полонили активістів, поранили солдата» від 03.05.2014 року, що міститься на сторінках Інтернет  джерела «Українська правда» зазначається, що у м. Луганську біля приміщення обласного військомату, який був заблокований озброєними людьми, було захоплено активістів Громадського сектору ОСОБА_6 та Ану Мокроусову (а.с.46).
		24.05.2016 року Радою Міністрів «ЛНР» була прийнята постанова «Об утверждении образцов и описаний регистрационных документом, государственных номерных знаков на транспортные средства, водительского удостоверения, временного талона на право управления транспортными средствами и требований к ним» № 259, якою затвердили, зокрема зразок свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та порядок за яким потрібно перереєструвати документи згідно нової постанови (а.с.47-65).
		У місті Луганськ проросійськими озброєними бойовиками була захоплена будівля місцевого Управління МВС, а керівник Головного управління МВД України у Луганській області Володимир Гуславський пішов у відставку. Про такі обставини повідомляється в Інтернет-джерелі «svoboda.org» в статті під назвою «В Луганске над захваченными зданими  росийские флаги» від 29.04.2014 року (а.с.66)
		У повідомленні Інтернет  видання «news.pn» від 09.03.2014 року мова йдеться про те, що під час урочистостей з нагоди 200-річчя з дня народження поета ОСОБА_7 9 березня 2014 року між учасниками проросійського мітингу та активістами проукраїнських сил сталася сутичка: проросійські активісти силою розігнали зібрання біля пам`ятника Тараса Шевченка. Під час проросійського мітингу також відбулося захоплення приміщення Луганської ОДА та був вивішений російський прапор на будівлі, крім того, російський прапор та прапор Перемоги були вивішені на флагштоках біля установи. Міліція не протидіяла ані штурму ОДА, ані нападу на учасників проукраїнського мітингу (а.с.67).
		У повідомленні, яке міститься в статті під назвою «бойовики в Луганську захопили нові адмінбудівлі» від 05.05.2014 року було зазначено, що «народний губернатор» ОСОБА_5 оголосив в Луганській області надзвичайний стан і заборонив діяльність на території області всіх політичних партій, громадських організацій. Також міститься інформація, що контрольований озброєними проросійськими бойовиками обласний телецентр припинив транслювати українські канали, а також свою діяльність призупинили три українській канали  «Перший національний», «5 канал» та «1+1» (а.с.68-69).
		Згідно інформації, що міститься в доповіді, підготовленій Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, що охоплює період з 02.04.2014 року по 06.05.2014 року озброєні групи бойовиків створювали неможливу для нормального існування атмосферу та руйнували правопорядок на Сході України. Так, в зазначений період були зафіксовані випадки викрадення людей, їх незаконного утримання та переслідування, зокрема журналістів. Через це свобода виявлення переконань зазнає особливих утисків через переслідування і засобів масової інформації та погрози на їхню адресу, в результаті чого посилюється напруженість та загострюється криза (а.с.70-89).
		01.03.2014 року під час проросійського мітингу біля будівлі Луганської ОДА було піднято прапор Російської Федерації відповідно до статті «Над Луганською ОДА підняли російський прапор» від 01.03.2014 року (а.с.90).
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» № 2028 від 27 січня 2015 року (а.с.91-95).
		Відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено (а.с.110).
		Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27.02.2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року "Територіальна цілісність України".
		17.03.2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
		21.03.2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя".
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15.09.2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим Росія, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014 року) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", прийнятою 21.04.2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме "Луганська Народна Республіка" та "Донецька Народна Республіка" не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать досліджені в суді докази.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		23.08.2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема серед іншого: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року №254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: "Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі".
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, норми міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області, України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, згідно з якою територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії. Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна "дійсно перебувати під владою ворожої армії", причому "зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність".
		Тобто, поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна виділити такі ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується дослідженими в суді доказами.
		Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей, Україна, що в свою чергу дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованими Російською Федерацією.
		Досліджуючи обставини, що зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 року з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно зі ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".
		Щодо порушень прав самого ОСОБА_1 , які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		Зважаючи на те, що заявник, у відповідності до витягу з Протоколу №09/13-28 від 09.09.2013 року, являвся членом партії ВО «Батьківщина», а тому його діяльність, пов`язана з виконанням партійних обов`язків стала небезпечною.
		Вказані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в 
		м. Луганськ, тому заявник в травні 2014 року був змушений покинути м. Луганськ та переїхати до АДРЕСА_2 . 
		Після окупації частини Луганської області Російською Федерацією з ОСОБА_1 , під впливом російської пропаганди, припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено його звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на його моральному та фізичному стані.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Сватівської районної державної адміністрації видана довідка №930000821 від 20 листопада 2014 року, яка посвідчує лише факт його вимушеного переселення з Луганська до м. Сватове, Луганської області, і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселився з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для визначення свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 10-11, 28-29, 57-60, 209, 212- 215, 234, 256-259 ЦПК України ,-
		ВИРІШИВ:
		 
		 
		Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду 
		Луганської області через Сватівський районний суд Луганської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Суддя: С.М. Скрипник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...