Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/6368/16-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни 
		15 лютого 2017 року  м. Київ 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого       Дем'яносова М.В., 
		 
		суддів:                    Леванчука А.О.,              Маляренка А.В., 
		 
		                                Ситнік О.М.,                        Ступак О.В.,            
		                                  
		розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права» в особі ОСОБА_4 - на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року,  
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаною заявою,               в якій просив встановити юридичний факт, що вимушене його переселення у січні 2015 року з окупованої частини території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України. У заяві зазначав, що встановлення вказаного юридичного факту породжуватиме виникнення його права на справедливу компенсацію з держави-агресора Російської Федерації. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня                   2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від               12 вересня 2016 року, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3 відмовлено. 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ГО «Всеукраїнський              рух «Сила права» в особі ОСОБА_4 - просить ухвали судів першої і апеляційної інстанцій скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права.  
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, керуючись ст. ст. 234, 256 ЦПК України та із врахуванням роз'яснень, які містяться у                                   п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», виходив із того, що із заяви ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
		Проте погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня          1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
		Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
		Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
		Із матеріалів справи вбачається, що заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано ОСОБА_3 до суду в порядку окремого провадження для підтвердження наявності у нього прав, передбачених Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, тобто з метою захисту своїх прав та інтересів, а не для вирішення спору, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановленої форми, що була видана заявнику, не містить відомостей про конкретні причини внутрішнього переміщення.
		Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 цього Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Суд першої інстанції вказаних положень не врахував, належним чином не перевірив заяву ОСОБА_3, не з'ясував підстави поданої заяви, тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
		Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, тому помилково залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. 
		Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 234 ЦПК України не встановили, з ким у заявника виник спір про право, про що цей спір та чому саме суди дійшли висновку про те, що встановлення зазначеного юридичного факту пов'язується із наступним судовим вирішенням спору про право.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.
		За таких обставин судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для їх скасування.
		Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а :
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права» в особі ОСОБА_4 - задовольнити.
		Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                     М.В. Дем'яносов 
		 
		 
		Судді:                                                                 А.О. Леванчук
		 
		 
		                                                                                     А.В.Маляренко
		 
		 
		                                                                                     О.М.Ситнік
		 
		 
		                                                                                     О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...