Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1219/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 27.02.2017. Зареєстровано: 28.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2017.
Дата набрання законної сили: 18.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.02.2017Справа №910/1219/17
		За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація»  доПублічного акціонерного товариства «Дельта Банк»     провизнання договору недійсним, припинення обтяження та зобов'язання вчинити дії Суддя Ващенко Т.М.
		Представники сторін:
		від позивача:Гвоздецький А.М., Волянський В.І.від відповідача:Русскіна О.В.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Публічне акціонерне товариство «Українська автомобільна корпорація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним Договору застави №НКЛ-2019631/S2 від 24.10.2013 припинення обтяження - застави рухомого майна, що виникло на підставі договору застави, укладеного між позивачем та відповідачем, та зобов'язати ПАТ «Дельта Банк» вчинити дії щодо державної реєстрації припинення.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2017 порушено провадження у справі №910/1219/17 та призначено її до розгляду на 09.02.2017.
		08.02.2017 відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване відсутністю можливості       забезпечити явку повноважного представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»   в дане судове засідання.       
		09.02.2017 позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.       
		Представник позивача в судове засідання 09.02.2017 з'явився, проти клопотань, поданих  відповідачем, заперечував в повному обсязі, та просив суд відмовити в їх задоволенні. 
		Відповідач в судове засідання 09.02.2017 не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2017 про порушення провадження у справі №910/1219/17 не виконав.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 у задоволенні клопотань відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб відмовлено з підстав наведених у вказаній ухвалі, розгляд справи №910/1219/17   відкладено на   16.02.2017
		 
		10.02.2017 відповідачем через відділ діловодства суду було подано заяву, в якій ПАТ «Дельта Банк» просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
		16.02.2017 позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення щодо позовної давності, за змістом яких ПАТ «Українська автомобільна корпорація» вказує, що лише 31.07.2015 дізналось про порушення свого права у зв'язку із зверненням відповідачем стягнення на предмет застави, який був переданий за нікчемним правочином. Також, позивачем було подано до суду документи для долучення до матеріалів справи.
		В судове засідання 16.02.2017 представники позивача з'явились, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні 16.02.2017 проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. 
		За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.   ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі №910/1219/17.
		В судовому засіданні 16.02.2017 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі - кредитор/відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Запорізький автомобілебудівельний завод» (надалі - позичальник) було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2019631 (надалі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та вільного характеру використання.
		У пункті 1.1.1 Кредитного договору сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, на умовах визначених цим договором, в межах не відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 34       200       000,00 доларів США, зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 8,5% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитним договором не пізніше 28 вересня 2018 року.
		Згідно з пунктів 1.3 та 1.3.1 Кредитного договору забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих платежів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги за цим Договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України про що укладаються відповідні договори, а саме: Договір застави товарів в обороті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Фалькон-Авто».
		24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (заставодержатель/відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Українська автомобільна корпорація» (заставодавець/позивач) укладено договір застави №НКЛ-2019631/S2 (надалі - Договір застави), відповідно до умов якого заставодавець передає заставодержателю в заставу у якості забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством «Запорізький автомобілебудівний завод» (позичальник) своїх зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2019631 від 24.10.2013, укладеного між заставодержателем та позичальником, товари в обороті, перелік яких викладено в додатку №1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.
		Відповідно до додатку №1 до договору застави у заставу передано товари, які наявні на складах (за даними складського обліку) у дилерів станом на 24.10.2013, а саме: автомобілі ЗАЗ - 1505 одиниць, балансовою вартістю 95   096   262,00 грн. Місцями зберігання автомобілів ЗАЗ зазначені підприємства, які розташовані в 23 різних областях України та АР Крим, адреси розміщення автомобілів вказані в даному додатку №1.
		У пункті п. 2.1.7 Договору застави визначено обов'язок заставодавця у разі реалізації предмета застави або його частини змінити його іншим аналогічним за вартістю та якістю і таким, що задовольняє заставодержателя, майном або (незалежно від строку) виконати зобов'язання за Договором кредиту у повному обсязі на протязі трьох календарних днів з моменту реалізації предмету застави або його частини. Заміна товарів в обороті, що є предметом застави, здійснюється шляхом заміни їх іншими товарами такої ж або більшої вартості та такої ж або більшої якості, які фактично знаходяться у власності заставодавця на момент такої заміни, без укладення додаткового договору до цього Договору.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору застави №НКЛ-2019631/S2 від 27.06.2013 позивач посилається на невідповідність його змісту нормам   Цивільного кодексу України   та   Закону України «Про заставу», а саме на відсутність конкретної вказівки на ознаки предмету застави, що свідчить про відсутність його індивідуалізації, а також вказує на нікчемність вказаного договору у зв'язку із недодержанням визначеної законодавством форми.
		Згідно із частиною 1       статті 215 Цивільного кодексу України   підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   статті 203 цього Кодексу.
		За приписами частин 1-5   статті 203 Цивільного кодексу України   зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до п. 2   постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»   зміст правочину не може суперечити   Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до   Конституції України   та   Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених       Конституцією України   та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до       Конституції України.
		Відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
		Статтею 584 Цивільного кодексу України   зазначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
		Відповідно до   статті 1 Закону України «Про заставу»   в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
		Згідно з частинами 1-3   статті 4 Закону України «Про заставу»   предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
		У відповідності до норм   статті 12 Закону України «Про заставу»   у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
		Положеннями   статті 41 Закону України «Про заставу»   визначено, що договір застави товарів у обороті повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.
		Позивач зазначає, що сторонами у Договорі застави не достатньо індивідуалізоване майно, оскільки умовами п. 1.1 Договору застави та додатку №1 до нього не визначено яке саме майно знаходиться у визначеного дилера та за якою адресою.
		Так, відповідно до додатку №1 до Договору застави сторонами погоджено, що предметом застави є автомобілі ЗАЗ Forza, ЗАЗ Lanos, ЗАЗ Sens, ЗАЗ Vida. Інших ідентифікуючих ознак предмету застави в додатку №1 до Договору застави не міститься.
		Натомість у вказаному додатку №1 є інформація з приводу дилерів та їх адрес. При цьому, ніяким чином інформація про дилерів та автомобілі, що є предметом застави, у даному додатку №1 не є пов'язаною. Тобто, у додатку №1 міститься окремо інформація про марки та модель автомобілів, їх кількість та загальну балансову вартість, а окремо - інформацію про назву підприємств та їх адреси. При цьому, які саме автомобілі, яка їх кількість за якою адресою та у якого дилера знаходиться у вказаному додатку №1 не наведено.
		Отже, предметом застави є автомобілі - колісні транспортні засоби, які приводиться в рух джерелом енергії, мають не менше чотирьох коліс, призначені для руху безрейковими дорогами і використовуються для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт (відповідно до визначення, яке міститься у   ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
		Відповідно до частини 1 статті 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.
		Приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про заставу» передбачено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.
		Згідно положень ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
		За умовами Договору застави відповідач передав позивачу у заставу 1505 автомобілів ЗАЗ.
		У відповідності до наданого у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначення поняття автомобіль, це колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.
		Оскільки, предметом спірного договору є передання транспортних засобів позивачем відповідачу у заставу, то в силу імперативних приписів законодавства Договір застави підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
		Проте, як вбачається із матеріалів справи в порушення приписів ст. 13 Закону України «Про заставу» Договір застави укладено з недодержанням визначеної законодавством форми, а саме - за відсутності нотаріального посвідчення.
		Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення Договору застави, з якими приписи ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання такого договору дійсним.
		Статтею 14 Закону України «Про заставу» встановлено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
		Відтак, укладений сторонами Договір застави є нікчемним в силу закону, у зв'язку з недотриманням сторонами вимог щодо форми такого правочину, що є самостійною окремою підставою для задоволення вимог позивача.
		До того ж, позивач вказує на неправомірність передання в заставу в якості товару в обороті такого майна як автомобіль, з огляду на специфічний режим використання такого майна. 
		Відповідно до наявного у п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та в'язку №385 від 24.06.2010, визначення VIN-коду (Vehicle Identification Number) - це ідентифікаційний номер транспортного засобу, який є структурованим поєднанням буквено-цифрових символів, присвоюється виробником транспортного засобу з метою його ідентифікації та наноситься на кузов транспортного засобу.
		З аналізу наведеної норми вбачається, що кожному автомобілю виробником транспортного засобу присвоюється VIN-код - ідентифікаційний номер транспортного засобу, який є індивідуальним та унікальним для кожного автомобіля.
		Більше того, відповідно до пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1988, органи Державтоінспекції ведуть облік торговельних організацій, підприємств-виробників та суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, забезпечують їх номерними знаками для разових поїздок, бланками довідок-рахунків та актів приймання-передачі транспортних засобів установленого зразка із сплатою вартості зазначених номерних знаків і бланків, розробляють порядок видачі таких бланків, обліку та контролю за їх використанням, надають відповідним військовим комісаріатам за їх запитами відомості про державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів (за винятком легкових автомобілів, причепів до них, мотоциклів, мотоколясок та мопедів).
		Пунктом 6 вказаного Порядку встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (далі - підрозділи Державтоінспекції). Транспортні засоби, що належать декільком фізичним або юридичним особам (співвласникам), за їх письмовою заявою реєструються за однією з таких осіб.
		Відповідно до вимог пункту 32.2   Правил дорожнього руху, затверджених   постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, забороняється, у тому числі в умовах спеціалізованих підприємств, які займаються ремонтом і технічним обслуговуванням транспортних засобів, внесення змін в ідентифікаційні номери і номерні таблички кузова чи шасі (рами), двигуна транспортного засобу, а також їх знищення (перенесення, закріплення, відновлення тощо) без попереднього узгодження з Державтоінспекцією (далі - ДАІ).
		З наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем встановлено спеціальний режим використання такого майна як автомобілі, який полягає у чіткій індивідуалізації такої речі, в тому числі шляхом присвоєння їй унікального номеру кузову, та встановленні окремого режиму його використання та набуття у власність.
		Водночас, відповідно до   ст. 7 Закону України «Про заставу»   заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок заміни предмета застави при заставі товарів в обороті або у переробці регулюється   розділом III цього Закону.
		Статтею 40 Закону України «Про заставу»   визначено, що предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.
		З аналізу наведеної норми та норми   ст. 41 Закону України «Про заставу»   вбачається, що товарами в обороті не можуть бути унікальні товари, оскільки втрачається сама суть такого виду предмету застави, так як унеможливлюється заміна товару на аналогічний у разі реалізації предмета застави.
		Тобто, передання автомобілів в заставу в якості товару в обороті є неможливою, оскільки виключається можливість заміни такого товару на аналогічний.
		Отже, специфіка режиму використання спірного майна виключає правомірність при укладенні правочинів визначення автомобілів у їх сукупності із зазначенням лише їх родових ознак, а отже автомобілі не можуть бути предметом застави в якості товарів в обороті.
		Наведені висновки суду підтверджуються наявним в матеріалах справи висновком наукового-правового експерта Ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо проблемних питань застосування застави товару в обороті від 25.01.2017.
		Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		За приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		За змістом постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Суд, дослідивши викладені приписи законодавства в редакції, чинній на момент вчинення спірного правочину, прийшов до висновку, що укладений між ПАТ «Українська автомобільна корпорація» та ПАТ «Дельта Банк» Договір застави не відповідав вимогам законодавства, а відтак позовна вимоги про визнання нікчемного Договору застави недійсним є обґрунтованою та правомірною.
		Щодо заявлених позовних вимог про припинення обтяження та про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження, суд зазначає наступне.
		Процедура реєстрації обтяжень рухомого майна регламентується Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 №1255-ІV, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 №830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 №73/5, зареєстрованою в Мін'юсті України 29.07.2004 за № 942/9541.
		Відповідно до   статті 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»   у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками.
		Як вбачається з запису № 3 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно ПАТ «Українська автомобільна корпорація» 24.10.2013 відповідачем зареєстроване приватне обтяження за № 13973933, де об'єктом обтяження є товари в обороті, а саме: автомобілі       ЗАЗ у кількості 1505 одиниць по договору застави №НКЛ-2019631/S2 від 24.10.2013 на суму 95   000 000,00 грн. Запис не містить майна за родовими ознаками та       ідентифікаційних ознак (тип, модель, рік виготовлення, колір, об'єм двигуна, повна маса, VIN-код) об'єкту обтяження.
		Згідно   статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються, зокрема, опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації. Обтяжувач має право вносити зміни до опису предмету обтяження.
		Тобто, як вбачається з норм даної статті та приписів статті 7 Закону, навіть внесення до Державного реєстру застав запису про предмет застави без достатньої його ідентифікації не створює виникнення прав за таким обтяженням у сторін.
		Таким чином, якщо опис обтяженого майна у Реєстрі обтяжень рухомого майна не містить ідентифікуючих ознак, то це обтяження за змістом   статті 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»   недійсне.
		Оскільки предмет застави не ідентифікований, а Договір застави є нікчемним в силу закону, то вказаний договір не створює правові наслідки виникнення права застави.
		У відповідності до   статті 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»   реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зокрема зазначаються: - відомості про обтяжувача та боржника: для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації; відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.
		Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо обтяжувачем є юридична особа, підпис її уповноваженої особи скріплюється печаткою. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.
		Згідно з пунктом 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого   Постановою Кабінету міністрів України від 05.07.2004 №830, після припинення обтяження обтяжувач самостійно, на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору заяву про припинення обтяження і виключення його з Реєстру.
		Відповідно до пункту 5 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна державна реєстрація обтяження рухомого майна може проводитися будь-яким реєстратором.
		Згідно з пунктом 2 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстратори - суб'єкти, уповноважені держателем Реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з Реєстру та виконувати інші функції, передбачені цим Порядком.
		Враховуючи наведене, вимоги позивача про припинення обтяження та про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження визнаються судом обґрунтованими та правомірними.
		Водночас відповідачем подано до Господарського суду міста Києва заяву від 10.02.2017, в якій ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що строк позовної давності щодо визнання Договору застави сплив 24.10.2016, та просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
		Згідно з положеннями   ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 
		Відповідно до правової позиції Пленуму Вищого господарського суду України, яку викладено у постанові №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».
		У пункті 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 зазначено, що щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 Цивільного кодексу України).
		Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша   статті 261 Цивільного кодексу України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.
		Як вбачається з запису № 3 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна стосовно ПАТ «Українська автомобільна корпорація» 31.07.2015 на підставі розпорядження ПАТ «Дельта Банк» від 29.07.2015 зареєстровано звернення стягнення на предмет застави за спірним Договором застави.
		Тобто, враховуючи правову приводу спірних правовідносин, приймаючи до уваги, що фактично права та законні інтереси ПАТ «Українська автомобільна корпорація» у зв'язку з невідповідністю Договору застави вимогам чинного законодавства, у даному випадку були порушені саме в момент звернення стягнення на предмет застави - 31.07.2015, суд дійшов висновку, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним спірного правочину недійсним не сплив.
		Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що   статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
		Одночасно, у   рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України   у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули   Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі № 5011-5/14825-2012.
		Відповідно до       ст. 33 Господарського процесуального кодексу України       кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
		Згідно       ст. 32 Господарського процесуального кодексу України       доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Виходячи з зазначеного вище, суд дійшов висновку про  необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «Українська автомобільна корпорація» до ПАТ «Дельта Банк» про визнання договору недійсним, припинення обтяження та зобов'язання вчинити дії в повному обсязі.
		Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Згідно приписів   ст.49 Господарського процесуального кодексу України   судовий збір покладається на відповідача.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
		2. Визнати недійсним (нікчемним) договір застави №НКЛ-2019631/S2, укладений 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд.36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Публічним акціонерним товариством «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 03121566).
		3. Визнати заставу за договором застави №НКЛ-2019631/S2, укладеним 24.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд.36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Публічним акціонерним товариством «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 03121566), припиненою.
		4. Зобов'язати   Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) вчинити дії щодо державної реєстрації припинення обтяження на підставі договору застави №НКЛ-2019631/S2 від 24.10.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк»       (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) та Публічним акціонерним товариством «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 03121566) і вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису за такими параметрами:
		- боржник: тип особи: юридична, Публічне акціонерне товариство «Українська автомобільна корпорація» (укр.), 03121566;
		- вид обтяження: приватне обтяження;
		- тип обтяження: застава рухомого майна;
		- зареєстровано: 24.10.2013 19:42:17 за № 13973933;
		- підстава обтяження: Договір застави, № НКЛ-2019631/S2, 24.10.2013, АТ «Дельта Банк».
		5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд.36-Б; ідентифікаційний код 34047020) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 03121566)  витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп.
		6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.               
		                       
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 21.02.2017.
		               
		Суддя                                                                                                                       Т.М. Ващенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...