Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/20112/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 01.03.2017. Зареєстровано: 02.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                              
		Справа № 640/20112/16-ц
		н/п 2/640/972/17 
		                              РІШЕННЯ
		                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ      
		28 лютого 2017 року  Київський районний суд м. Харкова у складі:
		                                       головуючого  судді Якуші Н.В.
		   при секретарі  Коломойцеві М.М.
		за участі:
		представника позивача  ОСОБА_1
		представників відповідачів  ОСОБА_2, ОСОБА_3
		розглянувши в відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_6 управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, - 
		В С Т А Н О В И В:
		        У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з уточненим в процесі розгляду позовом до відповідачів із вимогами про:
		●стягнення з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь збитки в сумі 62341 грн. 03 коп. 
		●стягнення з стягнення з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь упущену вигоду у сумі 165474 грн. 00 коп.
		●стягнення з стягнення з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь моральну шкоду у сумі 25000 грн. 00 коп.
		Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що через незаконні дії по накладанню арешту та протиправної бездіяльності державних виконавців у не знятті арешту безпосередньо вплинули на його право власності, оскільки у грудні 2014 року, взагалі не знаючи про факт накладання арешту на все його майно, він мав намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки для чого уклав з громадянином ОСОБА_7 договір завдатку від 02.12.2014 року. Проте, внаслідок того, що державними виконавцями було здійснено незаконне накладання арешту та незаконна бездіяльність з приводу його не зняття , договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був, що вплинуло на неможливість виконання ним взятих на себе зобовязань за договором завдатку та стало підставою для судового розгляду позовних вимог ОСОБА_7 до нього про стягнення завдатку, 3 % річних та інфляційних витрат. Зазначив, що рішення суду набуло чинності і він був вимушений понести витрати по сплаті покупцю грошових коштів в загальній сумі 62341 грн. 03 коп.
		Крім того, зазначив, що у звязку із вищевикладеним не мав змоги відчужити земельну ділянку за суму, яку йшла мова у договорі, та в подальшому відчужив за меншу суму, тобто наявний факт упущеної вигоди через неналежне виконання державними виконавцями своїх обовязків.
		Розмір моральної шкоди обґрунтував тим, що незаконне рішення державного виконавця, протиправна бездіяльність вплинули на його нормальні життєві звязки, він був вимушений направляти власні зусилля, витрачати власні кошті та час на поновлення свого права власності.
		Зазначив, що враховуючи той факт, що процедура відшкодування шкоди за предметом судової справи здійснюється Державною казначейською службою України, як розпорядником державних коштів, просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та стягнути вказані кошти саме з Казначейства.
		           Представник позивача ОСОБА_1, діючий на підставі договору про надання правових послуг №1901 від 19.01.2015 року, в судовому засіданні наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог, наводив доводи, викладені у позові.
		У судовому засідання представники відповідача ОСОБА_5 примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області ОСОБА_8, ОСОБА_2  заперечували проти вимог позивача, надали письмові заперечення на позовну заяву, які тезисне виклали у суді, вказуючи, що розмір збитків та упущеної вимоги ґрунтуються на нікчемному правочині, оскільки договір купівлі  продажу земельної ділянки передбачає нотаріальне посвідчення, а тому і попередній договір повинен мати таку ж форму. Зазначав, що позивач не довів реальність намірів та можливість реального отримання заявленої у позові суми як прибутку, а надане до суду рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.05.2016 року не доводить того факту, що порушення зобовязання виникло у звязку з тим, що на земельну ділянку було накладено арешт, а навпаки свідчить про наявність вини самого позивача, який не виконав зобовязання за договором та не повернув отримані кошти. Крім того зазначали, що доказів сплати коштів позивачем в сумі 62341,03 грн. за рішенням суду в судове засідання надано не було.
		Щодо посилань позивача на наявну ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 08.07.2015 року, в якій визнано незаконною постанову старшого державного виконавця про арешт майна боржника від 05.06.2008 року та визнано бездіяльність державного виконавця та заступника начальника ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області неправомірними, то вважав, що це не є беззаперечною підставою для стягнення шкоди та не звільняє позивача від обовязку доводити наявність усіх складових правопорушення. 
		Наявність спричинення позивачу моральної шкоди також вважав не доведеною.
		Додатково зазначив, що арешт на майно позивача після закриття провадження залишався чинним через наяву постанову про стягнення виконавчого збору з боржника, проте доказів її наявності не надав. Також стверджував, що на і теперішній час вказаний арешт не припинений, про що надав інформаційну довідку із реєстру, і на підставі цього вважав доводи позивача в частині неможливості укласти договір купівлі-продажу у 2014 році через його наявність неспроможними, оскільки на його думку, наявність арешту не завадило позивачу укласти іншій договір у березні 2015 року.
		Представник відповідачів ОСОБА_6 управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Державної Казначейської служби України ОСОБА_3, який діє на підставі довіреностей, у судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити з огляду на його безпідставність, оскільки вважав, що позивач не довів суду спричинену йому шкоду у визначеному у позові розміру.
		            Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) встановив наступне.
		            Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв'язку з прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України. 
		Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
		Вказана норма кореспондується з ст.5 цього Закону, згідно якої державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених ним Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Статтею 1173 Цивільного кодексу Українивстановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відповідно до роз'яснень п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
		Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
		Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
		Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005р. у справі №32/421.
		        З долученої до позову ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 08.07.2015 року встановлено, що 20.05.2008 року Ленінським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист по справі №2-1379/08 про стягнення з ОСОБА_4 (боржник) на користь ЗАТ «Ощадбанк» в особі філії Харківське обласне управління (стягувач) суму в розмірі 30599,11 грн.. 
		     З долученого до справи копії листа заступника начальника філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» з корпоративного бізнесу ОСОБА_9 від 13.02.2015 року за № 11/1-2/12-119/51-Б, наданому на письмове звернення ОСОБА_4 від 29.01.2015 року, вбачається, що кредит було погашено в повному обсязі ще 07.05.2008 року; прострочена заборгованість відсутня; на даний час діючих кредитних договорів та рахунків, відкритих на імя ОСОБА_4 немає. Таким чином, на момент видачі виконавчого листа від 20.05.2008 року, ОСОБА_4 погасив існуючу заборгованість перед ЗАТ «Ощадбанк» та з цього часу не мав кредитних договорів.
		Поряд із цим, з ухвали суду від 08.07.2015 року вбачається, що 05.06.2008 року державним виконавцем Демяненко О.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №7762485, якою одночасно накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 та було заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу. При цьому ОСОБА_4 зазначав, що про наявність виконавчого провадження він дізнався у 2015 році після звернень через свого представника до начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Харківській обл. ОСОБА_8 та з наданих письмових відповідей. 
		У звязку із надходженням від ВАТ «Державний ощадний Банк України» Філія Харківське відділення № 7762485 від 25.06.2008 року за вих. № 11/2-08/2104 заяви про погашення в повному обсязі боржником ОСОБА_4 суми боргу згідно з виконавчим листом по справі № 2-1379/08, виданого Ленінським районним судом м. Харкова 20.05.2008 року, в розмірі 30599,11 грн. ще до відкриття виконавчого провадження, 09.07.2008 року державним виконавцем Демяненко О.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, проте чинність арешту майна припинено не було.
		          З урахуванням викладеного, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 08.07.2015 року постанову старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області ОСОБА_10 від 05.06.2008 року, якою було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу, було визнано неправомірною; визнано бездіяльність старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області ОСОБА_10 щодо не зняття арешту та невжиття інших заходів державним виконавцем, які необхідні у звязку із завершенням виконавчого провадження №7762485 неправомірною та такою, що порушує права та законні інтереси ОСОБА_4; визнано бездіяльність заступника начальника ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області начальника відділу державної виконавчої служби ОСОБА_11 про невиконання контролю за правильністю і повнотою виконання рішень старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області ОСОБА_10 неправомірною (а.с.9-11).
		Вказана ухвала суду набула чинності.
		Згідно статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Згідно зіст.22 вказаного кодексу Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі та майну громадянину, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
		В обґрунтування вимог про стягнення матеріальної шкоди, позивач зазначав, що у грудні 2014 року він мав намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, яку мав у власності, проте, внаслідок того, що державними виконавцями було здійснено незаконне накладання арешту на його майно та незаконна бездіяльність з приводу його не зняття, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був, що вплинуло на неможливість виконання ним взятих на себе зобовязань за договором завдатку та стало підставою для судового розгляду позовних вимог ОСОБА_7 до нього про стягнення суми завдатку, 3 % річних та інфляційних витрат. 
		Перевіряючи вказані доводи позивача судом встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.05.2016 року по справі №645/1914/16-ц, яке набуло законної чинності, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 було стягнуто суму авансу за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки в розмірі 30200 грн.; та застосовано наслідки, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення трьох відсотків річних в сумі 2323 грн. 33 коп., інфляційних витрат в сумі 29200 грн. 46 коп., стягнуто судові витрати в сумі 617 грн. 24 коп. (а.с.22-23).
		При цьому, суд не погоджується з запереченнями відповідача щодо нікчемності правочину, який був укладений між позивачем та ОСОБА_7, через відсутність належної форми його посвідчення, оскільки по  перше, вказане питання не є предметом розгляду, а по  друге, у своєму рішенні від 26.05.2016 року суд визначився із характером правовідносин, які склалися між сторонами і дійшов висновку, що передана за попереднім договором сума в розмірі 30200 грн. не є завдатком, а є авансом, який через не укладання основного договору підлягає поверненню.
		Крім того, посилання представника відділу, що на теперішній час спірний арешт, накладений на майно позивача продовжує діяти, а тому на його думку це спростовує доводи ОСОБА_4 щодо неможливості ним укласти договір купівлі-продажу з покупцем ОСОБА_7, оскільки при існуванні цих же обставин 25.03.2015 року позивач здійснив укладання договору з іншим покупцем, суд вважає хибними, з огляду на наступне.
		Так, з деталізованої інформації про обтяження, яка міститься у відомостях з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що обтяження у вигляді арешту, накладеного на підставі постанови підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ в Харківській області про відкриття провадження від 05.06.2008 року, було припинено 18.03.2015 року на підставі постанови про звільнення майна боржника з-під арешту від 26.02.2015 року, постанови про виправлення помилки від 16.03.2015 року, які були винесені відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Харківській області (а.с.69-73).
		Таким чином, судом встановлено, що на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2015 року між позивачем та покупцем ОСОБА_12 (а.с.28-29) дія арешту земельної ділянки була вже припинена, проте була чинна на день укладання договору авансу від 02.12.2014 року та на день, в якій ОСОБА_4 та ОСОБА_7 мали намір укласти договір купівлі  продажу.
		Разом з цим, суд погоджується з позицією представника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області стосовно того, що до суду не були надані належні докази того, що встановлена у судовому рішенні від 08.07.2015 року неправомірна дія та бездіяльність працівників відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області призвела до настання негативних наслідків для позивача у вигляді реальних збитків, які він виклав у позові.
		Дійсно, долучена до справи копія рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.05.2016 року доводить лише ті обставини, що з вини ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був, у звязку з чим з нього було стягнуто суму авансу та застосовані наслідки, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України через невиконання ним своїх зобовязань.
		Проте доказів того, що вказана угода не була укладена саме через наявність арешту, суду надано не було, які і не було надано доказів реального понесення збитків у вигляді виплати ним стягнутої суми на користь ОСОБА_7
		Посилання представника позивача щодо існування розписки щодо проведення добровільного розрахунку за наслідком прийнятого судом рішення своє підтвердження в матеріалах справи не знайшли. 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		        Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч. 1 ст. 179 ЦПК України). 
		        Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
		Відповідно дост. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
		Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність заподіяної йому матеріальної шкоди, що ґрунтуються на загальних підставах відповідальності за завдану майнову шкоду у вигляді реальних збитків, а також те, що саме неправомірні дії та бездіяльність державних виконавців стали підставою для стягнення з нього коштів за судовим рішенням від 26.05.2016 року, а тому приходить до висновку, що вимоги про стягнення на користь позивача збитків в сумі 62341 грн. 03 коп. є безпідставними, а отже такими що не підлягають задоволенню
		Крім того, суд вважає недоведеними вимоги позивача щодо стягнення упущеної вигоди, яку він розрахував як різницю між потенційно можливим розміром отриманого розміру грошей при продажі земельної ділянки у грудні 2014 року та отриманих ним грошей від продажу цієї ж ділянки у 2015 році, з огляду на наступне.
		         Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такого виду відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		 Вихідним при визначенні неодержаного доходу (втраченої вигоди) ОСОБА_13 є планування таких доходів і неможливість їх отримати саме в результаті протиправної поведінки відповідача. 
		         За змістом ст.ст. 22, 611, 612, 614, 623 ЦК України для застосування такого засобу відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
		        За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Така правова позиція викладена і у постановах Верховного суду України від 20.06.2011 року у справі № 3-56гс11 та у постанові Верховного суду України від 04.07.2011 року № 3-64гс11.
		        Таким чином, позивач повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність відповідача є причиною, а шкода, яка завдана наслідком такої протиправної поведінки. Сума збитків не має обґрунтовуватися умовними припущеннями про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин, оскільки наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.
		        Статті 10, 60 ЦПК України передбачають, що сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		        Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України встановлена свобода договору, за якою сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагенту та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		  Матеріали справи не містять доказів того, що ціна продажу земельної ділянки, яка була встановлена у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2015 року є найвищою із можливого попиту на ринку, і доказів того, що тільки дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток у вищому розмірі, враховуючи при цьому можливість самостійно обирати покупця та визначати умови договору.
		Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановленихобставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розмірувідшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України). 
		Суд вважає помилковими доводи відповідачів про те, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає такого виду відповідальності як відшкодування моральної шкоди, оскільки статтею 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
		Згідно з п.3 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, у випадках, встановлених законом.
		За змістом ст.ст.1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи осіб.
		Суд, при визначенні підстав для стягнення моральної шкоди виходить з того, що згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 р. №24-152/0/4-13 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі" факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).
		Суд зазначає, що такий порядок визначений Розділом VII ЦПК України, який встановлює право на оскарженнядій державного виконавця підчас виконання рішення суду ухваленого згідно норм ЦПК України.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржував дії державного виконавця щодо винесення ним постанов про накладання арешту і саме це було предметом дослідження в Ленінському районному суді м. Харкова.
		Отже, оскільки дії державного виконавця, пов'язані з винесенням постанови про накладання арешту на все майно позивача були визнанні судом неправомірними, як і бездіяльність щодо його не зняття, суд приходить до переконання, що позивач дійсно був позбавлений можливості своєчасно реалізувати своє право власності на належне йому майно через встановлені судом обставини, а тому у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.
		Обґрунтовуючи розмір позовних вимог в цій частині, представник позивача як в позовній заяві, так і в судовому засіданні зазначив, що моральна шкода полягає в приниженнях його довірителя, які він зазнавав при відвідуванні органу державної виконавчої служби та спілкуванні з його працівниками стосовно безпідставності накладання арешту на його майно, пережиті при цьому нервові стреси, що в цілому завдало йому моральних страждань, а також підірвало його довіру до державних органів та віру в справедливе вирішення законних питань в позасудовому порядку, що також відобразилося на нормальних життєвих стосунках та відносинах в суспільстві.
		Відповідно до вимог ст. 6 міжнародної Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен, при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обовязків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому слід застосовувати практику Європейського суду з прав людини в національному судочинстві, як інструменту функціонування Конвенції, що є частиною національного законодавства.
		Відповідно до матеріалів справи «Бурдов проти Росії»\ Розгляд по суті і справедлива сатисфакція\, Страсбург, 7 травня 2002 року, Європейський суд прийшов до висновку, що внаслідок виявлених порушень, які не можна вважати виправленими лише завдяки визнанню судом наявності порушення, заявник зазнав певної моральної шкоди. Однак зазначена у вимозі конкретна сума є надмірною. Керуючись при визначенні суми компенсації принципом справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції, суд зменшив суму моральної шкоди.
		Проаналізувавши наведене, зважаючи на обставини, що призвели до вирішення спору в судовому порядку, а також враховуючи те, що позивач протягом тривалого часу зазнавав душевних стражданьу зв`язку з незаконним накладанням арешту на належне йому майно, необхідністю доводити порушення своїх прав в судовому порядку шляхом оскарження неправомірних дій державного виконавця, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди є обґрунтованим та справедливим в сумі 5000 грн.
		Стягуючи суми матеріальної та моральної шкоди з Державної казначейської служби України, суд враховує, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 3 серпня 2011 року № 845, у редакції постанови КМУ № 45 від 30 січня 2013 р.(далі - Порядок).
		Згідно з п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
		Відповідно до пунктів 36-38 Порядку № 845 виконання зазначених судових рішень здійснюється Казначейством України. Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок за бюджетною програмою.
		Судом також враховано позицію Конституційного суду України, який у своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 вказав, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
		Таким чином, з урахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 15, 57-60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, 
		В И Р І Ш И В :
		Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ОСОБА_6 управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_6 управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди  задовольнити частково.
		Стягнути з Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.. Бастіонна,6) шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) моральну шкоду у сумі 5000 (пять тисяч) гривень 00 копійок. 
		В іншій частині позовних вимог  відмовити.
		        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення. 
		Повний текст рішення виготовлено 01 березня 2017 року.
		 
		Суддя                                 Н.В. Якуша

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...