Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 541/655/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2017. Зареєстровано: 07.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2017.
Дата набрання законної сили: 28.02.2017
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Справа № 541/655/15-к  Номер провадження 11-кп/786/38/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1  Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 
		Категорія: ч. 2 ст. 121; т.з.
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 лютого 2017 року м. Полтава
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
		головуючого  судді ОСОБА_2 
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		з секретарем  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження № 12014170260001256 за апеляційною скаргою захисника  адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львів, громадянина України, освіта середня, неодруженого, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1 , не судимого,
		з участю: прокурора  ОСОБА_8 
		 обвинуваченого  ОСОБА_7 
		    захисника  адвоката ОСОБА_6 
		    потерпілого  ОСОБА_9 в режимі відеоконференції,
		ВСТАНОВИЛА:
		До Апеляційного суду Полтавської області надійшло кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника  адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора, що приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року, яким ОСОБА_7  засуджено:
		 за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років позбавлення волі ; 
		   за ч. 2 ст. 125 КК України на 6 місяців арешту; 
		   згідно ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено до відбування покарання 8 (вісім) років позбавлення волі; 
		   в задоволенні цивільного позову прокурора про відшкодування витрат на користь Миргородської ЦРЛ за стаціонарне лікування потерпілої відмовлено; 
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України  виправдано за відсутністю в його діях складу цього злочину.
		В апеляційній скарзі захисник  адвокат ОСОБА_6 просить оскаржуваний вирок скасувати частково у зв`язку з невідповідністю викладених в судовому рішенні висновків суду фактичним обставинам справи та з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та постановити новий, яким ОСОБА_7 по ч. 2 ст. 121 КК України виправдати та остаточно призначити покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді 6 (шести) місяців позбавлення волі.
		В обґрунтування поданої апеляції зазначає на відсутність доведення винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст.121 КК України, непричетність останнього до вчинення цього злочину, фальсифікацію досудовим слідством доказів його винуватості та порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також зазначає про необ`єктивний судовий розгляд.
		Так, за апеляцією адвоката, єдиним прямим доказом винуватості ОСОБА_7 за вказаною статтею є його покази, надані на досудовому слідстві про те, що він два рази ударив бабусю долонею по обличчю. Однак окрім даних показів, які аж ніяк не вказують на причино-наслідковий зв`язок між цією подією та смертю потерпілої, інших прямих доказів стороною обвинувачення суду надано не було. Також не можуть бути доказом винуватості обвинуваченого покази свідка ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), оскільки вони не були безпосередньо дослідженні в суді. Адвокат вказує на відсутність доказів про наявність умислу на спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень потерпілій.
		Не вважає адвокат доказом винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України протокол слідчого експерименту від 20.03.2015 року, проведеного з метою уточнення показів свідка ОСОБА_12 , що може бути підтвердженням факту нанесення обвинуваченим тілесних ушкоджень невстановленої тяжкості.
		   Апелянт вважає недопустимими ряд доказів з підстав порушення процесуального порядку їх отримання. Зокрема, протоколу огляду місця події, оскільки огляд було проведено в нічний час всупереч вимогам закону та в протоколі не зазначено про підстави невідкладного проведення огляду. Крім того, вважає незаконним приєднання до протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 . CD диску, оскільки процесуальним законодавством це не передбачено. Протоколи огляду предметів, відповідно до яких було вилучено системний блок та CD диск, вважає адвокат, були виготовлені з порушенням процесуального порядку оскільки ця процесуальна дія була проведена без ухвали слідчого судді.
		Також адвокат посилається на практику Європейського суду з прав людини, яка зобов`язує дотримуватися презумпції невинуватості.
		 Прокурор в апеляційній скарзі ставить питання про скасування вироку у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, до невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, яке є явно несправедливим через м`якість та просить ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 121, ч.4 ст.189, ч.І ст.296 КК України, та призначити йому покарання: за ч.2 ст. 121 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 8 років; за ч.2 ст.189 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна; за ч.І ст.296 КК України у вигляді обмеження волі строком на 1 рік та в порядку ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
		До закінчення апеляційного розгляду справи прокурором подано заяву про відмову від апеляційної скарги, тому відповідно до ч. 2 ст. 403 КПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора ухвалою колегії суддів від 28 лютого 2016 року  закрито.
		Іншими учасниками процесу вирок суду не оскаржувався.
		Так, за вироком суду обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
		18 грудня 2014 року, близько 20 години ОСОБА_7 перебував в стані алкогольного сп`яніння в приміщенні належної йому квартири, розташованої в АДРЕСА_1 разом із своєю бабусею ОСОБА_13 1926 року народження, яка проживала разом з ним і за якою він, зважаючи на її похилий вік, здійснював догляд. Між ними з невстановлених причин виник конфлікт в ході якого обвинувачений ОСОБА_7 став наносити по голові, тулубу, кінцівках потерпілої ОСОБА_13 , численні удари руками, ногами та алюмінієвим (палицею) ціпком, яким користувалася потерпіла, заподіявши їй тяжких тілесних ушкоджень від яких жінка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Крім того, органами досудового розслідування дії ОСОБА_7 , що виразилися у вимаганні, поєднаному із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_13 , кваліфіковано за ч. 4 ст. 189 КК України.
		Колегією суддів першої інстанції ОСОБА_7 за вказаною статтею виправдано за недоведеністю події вимагання та як наслідок за відсутністю в його діях складу цього злочину.
		Виправдовуючи ОСОБА_7 за даним обвинуваченням колегія суддів місцевого суду зазначала, що головний доказ вимагання  лист, написаний, як стверджує сторона обвинувачення, потерпілою ОСОБА_13  про те, що вона «відписує» свою частину квартири у м. Львові своєму внукові ОСОБА_7 , є неналежним доказом, оскільки відсутні докази написання цього листа саме потерпілою, бо почеркознавча експертиза на досудовому слідстві не проводилася, а клопотання про її проведення сторона обвинувачення під час судового провадження не заявляла. Крім того, покази свідка ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_11 їй повідомляла, що онук побив бабусю за квартиру у Львові, не можуть бути підтвердженням факту вимагання, бо не містять інформації про вимогу передачі майна. 
		Крім того, згідно оскарженого вироку суду обвинуваченим ОСОБА_7 вчинено наступний злочин.
		Так, в ніч з 31 січня на 01 лютого 2015 року ОСОБА_7 за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 вживав алкогольні напої разом з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_9 . В той час, як ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пішли спати, ОСОБА_7  наніс потерпілому один удар кулаком руки в область носа , чотири удари кулаком руки у скроневу частину обличчя та один в область щелепи, спричинивши потерпілому згідно висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження у виді перелому спинки носа, рани на переніссі, що по ступеню тяжкості, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та не є небезпечними для життя в момент спричинення.
		Органами досудового розслідування вказані дії обвинуваченого кваліфіковано як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, тобто за ч. 1 ст. 296 КК України.
		Судом першої інстанції вказані дії перекваліфіковано на ч. 2 ст. 125 КК України, тобто нанесення на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли, легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Даний висновок судом обґрунтовувався тим, що у кримінальному провадженні відсутні докази, не здобуті вони і під час судового слідства, які б вказували на те, що ОСОБА_7 порушив громадський порядок в будинку за місцем свого проживання з мотивів явної неповаги до суспільства та, виходячи з показів потерпілого ОСОБА_9 , тілесні ушкодження обвинуваченим йому були заподіяні на ґрунті неприязних відносин, що раптово виникли в ході спільного вживання алкогольних напоїв.
		Заслухавши суддю  доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 і його захисника на підтримання апеляційної скарги захисника, думку прокурора, потерпілого ОСОБА_9 в режимі відеоконференції, перевіривши матеріали кримінального провадження, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів приходить до таких висновків.
		Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону та постановив судове рішення яке не в повній мірі відповідає зазначеним положенням закону.
		За нормативним визначенням умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що потягло смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини та наслідками у виді смерті, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб`єктивної сторони злочин характеризується змішаною формою вини (умисною до діяння і необережною до наслідків).
		Аналізуючи докази наведені у вироку суду першої інстанції, якими він обґрунтовує винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України, а саме у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої, колегія суддів вважає їх переконливими, а судове рішення в цій частині законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		   Так суд першої інстанції правильно послався у своєму вироку на показання свідків : 
		    ОСОБА_12 про виклик на місце пригоди швидкої допомоги жінкою, яка по телефону повідомила про побиття п`яним онуком бабусі, зазначивши при цьому ім`я потерпілої - ОСОБА_13 ; 
		    ОСОБА_17 , який пояснив, що в складі бригади швидкої допомоги він 19 грудня 2014 року виїжджав по виклику на вулицю Троїцька. В приміщенні будинку вони разом із лікарем побачили в кріслі бабусю з численними тілесними ушкодженнями на обличчі, гематомами. В приміщенні був молодий хлопець із ознаками алкогольного сп`яніння та жінка, яка поїхала разом з ними до лікарні та в автомобілі казала: «що він наробив» та «ось так виховала»; 
		ОСОБА_14 , яка пояснила в суді першої інстанції, що мати обвинуваченого їй розповідала що її матір побив онук тобто її син; 
		    ОСОБА_18 , який пояснював, що в грудні 2014 року обвинувачений ОСОБА_7 сам розповідав йому що при сварці з бабусею він двічі вдарив її долонею в обличчя з приводу чого вона потрапила до лікарні. 
		   Аналіз зазначених свідчень беззаперечно свідчить, що мати обвинуваченого розповідаючи лікарям та іншим особам про побиття її матері, поза всяким сумнівом мала на увазі саме свого сина  обвинуваченого ОСОБА_7 . Із змісту вказаних свідчень також вбачається, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння.
		Правильно обґрунтував своє рішення суд першої інстанції також і іншими доказами (документами , висновками експертиз).
		Так, у своїй заяві до правоохоронних органів від 19 грудня 2014 року ОСОБА_10 , (яка в подальшому змінила ім`я на ОСОБА_11 )  мати обвинуваченого, повідомила, що саме її син наніс тілесні ушкодження її матері ОСОБА_13 . Зміст цієї заяви узгоджується із показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , щодо висловлювань ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ) в їх присутності про вчинення злочину саме обвинуваченим.
		   В ході огляду місця події за адресою АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено металевий ціпок в розібраному стані та аркуш паперу із рукописним текстом від імені ОСОБА_13 про дарування частини квартири обвинуваченому.
		   Під час досудового розслідування з КАУ «Полтавський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» було вилучено та оглянуто системний блок на який впродовж останніх місяців до дати події здійснювалося записування викликів екстреної медичної допомоги. 
		В ході проведення слідчого експерименту (протокол від 20 березня 2015 року) свідок ОСОБА_12 після прослуховування звукозапису скопійованого з вінчестеру КАУ «Полтавський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», підтвердила, що на звукозапису мається саме текст її розмови з жінкою, яка викликала допомогу за адресою АДРЕСА_2 та повідомила, що п`яний онук побив бабусю ОСОБА_13 , яка лежить на підлозі та хрипить.
		Згідно висновку судово-медичної експертизи, потерпілій ОСОБА_13 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, які потягли за собою її смерть. Безпосередньою причиною смерті стала тупа травма голови, яка призвела до виникнення крововиливів у м`які тканини голови, м`яку мозкову оболонку, забою речовини головного мозку та субдуральних гематом. Вказані тілесні ушкодження не могли виникнути при падінні ОСОБА_13  з висоти власного зросту або з висоти 1 метра.
		Висновком судово-медичної експертизи проведеної на підставі свідчень ОСОБА_10 (нині ОСОБА_11 ) було підтверджено, що тілесні ушкодження могли утворитися за обставин та механізмом на які вказувала свідок.
		Відповідно до висновку судово-медичної експертизи двох фрагментів металевого ціпка, що був вилучений під час огляду місця події, кров, яка була виявлена на одному з фрагментів ціпка може походити від ОСОБА_13 ..
		Всі вищенаведені свідчення колегія суддів вважає досить вагомими , переконливими, належними та допустимими доказами і в тому числі в розумінні положень ст.97 КПК України (показання з чужих слів), оскільки вони підтверджуються сукупністю інших доказів у справі, які в поєднанні утворюють цілісну картину вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину.
		Таким чином колегія суддів приходить до однозначного висновку, що тілесні ушкодження потерпілій поза всяким сумнівом були спричинені саме обвинуваченим.
		Доводи апеляції захисника в інтересах обвинуваченого, які були підтримані останнім в ході апеляційного розгляду колегія суддів вважає непереконливими.
		Так, захисник обґрунтовуючи невинуватість обвинуваченого у спричиненні саме тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої, посилається на той факт, що прослуховування свідком ОСОБА_12 запису, скопійованого з жорсткого диску вилученого з КАУ «Полтавський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», може свідчити лише про факт нанесення обвинуваченим невстановленої тяжкості тілесних ушкоджень.
		Колегія суддів вважає вказане обґрунтування захисника неправильним з тих підстав, що згідно закону про кримінальну відповідальність, в разі якщо умисел особи спрямований на спричинення непередбачуваних ним тілесних ушкоджень по своїй тяжкості, його дії мають бути кваліфіковані за наслідками, а в даному випадку обвинуваченим в результаті його дій були спричинені саме тяжкі тілесні ушкодження .
		Не вважає колегія суддів переконливими також і доводи захисника щодо того факту, що в ході судового розгляду не було доведено, що тілесні ушкодження у виді тупої травми голови, які призвели до крововиливів у м`які тканини голови м`яку мозкову оболонку, забою речовини головного мозку та субдуральних гематом були спричинені саме обвинуваченим.
		Так, як вже було наголошено вище, із свідчень свідків сторони обвинувачення у сукупності із іншими доказами, а зокрема даними встановленими в ході огляду місця події (вилученням частин металевої палиці), результатів судово-медичних експертиз із яких вбачається, що тілесні ушкодження були спричинені саме у той час, який інкримінується обвинуваченому, який і сам не заперечує, що перебував в приміщенні з потерпілою саме в цей час, виключення того факту, що тілесні ушкодження могли бути спричинені в результаті падіння з висоти власного росту або 1 метру, поза всяким сумнівом прослідковується, що всі тілесні ушкодження були спричинені саме обвинуваченим .
		Колегія суддів також вважає непереконливим мотивування захисником недопустимості доказів (протоколу огляду місця пригоди, вилучення при цьому речових доказів) через порушення слідчим положень ст. ст. 224, 233, 234, 236, 237 КПК України, на які в ході судового розгляду не звернув уваги суд першої інстанції.
		В даному випадку колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що при вирішенні питання щодо допустимості доказів отриманих в ході огляду місця пригоди, слід відмежовувати класичний огляд місця пригоди в його розумінні кримінальним процесуальним законодавством від прихованого під виглядом огляду обшуку з метою відшукування предметів та знарядь, які мають значення для кримінального провадження.
		Із матеріалів кримінального провадження, обставин, встановлених в ході судового розгляду, вбачається, що 19 грудня 2014 року за адресою АДРЕСА_1 , проводився класичний огляд місця пригоди за повідомленням ОСОБА_10 про вчинений злочин - посягання на здоров`я особи, що призвело до смерті.
		Застосування в даному випадку формально положень ч.2 ст.237 КПК України, на чому наполягає захисник обвинуваченого, колегія суддів вважає таким заходом, який може призводити, в кожному конкретному випадку вчинення злочину, до неможливості своєчасного проведення огляду місця пригоди та втрати, в кінцевому результаті, можливості завчасно і належним чином зафіксувати сліди злочину.
		Таким чином колегія суддів приходить до однозначного висновку, що отримання дозволу слідчого судді для проведення огляду місця події за фактом вчинення кримінального правопорушення, який мав місце 19 грудня 2014 року, не був обов`язковим.
		В цьому питанні колегія суддів також зауважує, що в ході проведення огляду місця пригоди можуть вилучатись предмети, які містять на собі сліди злочину і мають відношення до кримінального правопорушення, що і було зроблено 19 грудня 2014 року, а тому вважати протокол огляду місця пригоди, протоколи огляду речей, наступні висновки експертиз недопустимими доказами, підстав не вбачається.
		Крім того в ході судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що до приміщення, де було вчинено злочин, працівників міліції запросив сам обвинувачений і він же був присутній під час проведення огляду, жодних зауважень з приводу його проведення не висловив.
		Невірно, на думку колегії суддів, розуміються захисником обвинуваченого також і положення законодавства щодо тимчасового доступу до речей і документів.
		Відповідно до частини першої статті 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити виїмку).
		Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частини, мобільних терміналів систем зв`язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах , мобільних терміналах систем зв`язку, без їх вилучення.
		Виходячи із системного аналізу зазначеної норми, положень ч.1 ст.86 , частин 2 та 3 ст.93 КПК, застосування стороною кримінального провадження такого способу збирання доказів як вилучення речей чи документів під час отримання доступу до речей і документів може здійснюватися у випадках , якщо : 1) особа , у володінні якої знаходяться речі або документи , не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати , що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи; 2) речі та документи містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення. В інших випадках сторона кримінального провадження моеж витребувати та отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури , передбаченої главою 15 КПК.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження (т.1 а.с.55) доступ до системного блоку стороні кримінального провадження був наданий особою, яка ним володіє, добровільно у зв`язку з чим вважати докази, на які вказує сторона захисту недопустимими, колегія суддів підстав не знаходить, вони отримані стороною обвинувачення із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції перевіривши докази на предмет їх належності та допустимості, постановив законне, обгрунтоване та вмотивоване рішення, правильно кваліфікувавши дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України.
		     При обранні покарання за вказаною статтею суд першої інстанції, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст.ст.50, 65 КК України, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують покарання та відсутність обставин, що пом`якшують покарання і правильно призначив йому покарання яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		    Підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим через його суворість колегія суддів не знаходить.
		    Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону досудовим слідством та судом в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, що є підставою для скасування вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено.
		Що стосується обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України то в цій частині провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення, а вирок суду за даним обвиунваченням - скасуванню.
		 Відповідно до ч.1 ст.477 КПК України кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочати слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, перелічених у цій статті і в тому числі ст.125 ч.2 КК України.
		 Проте суд першої інстанції зазначених положень закону не дотримався, що призвело до постановлення помилкового судового рішення. 
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження (т.1 а.с.205), інформація про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.296 КК України, була внесена самостійно слідчим.
		В ході судового розгляду вказані дії обвинуваченого судом першої інстанції були кваліфіковані за ст.125 ч.2 КК України.
		Встановивши в ході судового розгляду ознаки вказаної кваліфікації, суд першої інстанції мав би пересвідчитись в тому, чи підтримує потерпілий вказане обвинувачення і чи бажає він відповідно подати заяву(скаргу) , що ним зроблено не було.
		Будучи допитаним в ході апеляційного розгляду в режимі відео конференції потерпілий ОСОБА_9 відмовився підтримувати обвинувачення та просив справу закрити.
		Відповідно до п.7 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
		З огляду на наведене, провадження у справі за ст.125 ч.2 КК України підлягає закриттю у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення.
		У зв`язку із закриттям провадження у справі за ст.125 ч.2 КК України підлягає виключенню із вироку суду посилання на ст.70 ч.1 КК України.
		Оскільки прокурором була відкликана апеляційна скарга, в якій, зокрема, ставилось питання про задоволення цивільного позову прокурора, колегія суддів апеляційного суду не вправі вирішувати це питання.
		Невирішення судом першої інстанції питання щодо процесуальних витрат до підстав для скасування вироку законом не віднесено і може бути вирішено прокурором в порядку цивільного судочинства.
		Керуючись ст.ст. 284, 405, 407, 417, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково;
		Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року відносно ОСОБА_7 в частині засудження за ч.2 ст.125 КК України скасувати і провадженні у справі за ст.125 ч.2 КК України закрити у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення;
		Виключити із вироку суду посилання на застосування ст.70 ч.1 КК України;
		В іншій частині вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін;
		Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 3-х місяців з моменту проголошення , а засудженим у той же строк з моменту отримання копії судового рішення.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		 
		___________ ___________ _____________
		ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...