Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 318/3002/16-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 07.03.2017. Зареєстровано: 07.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 318/3002/16-а
		Номер провадження №2-а/318/7/2017 
		ПОСТАНОВА
		23.01.2017 року                                                            м.Кам'янка-Дніпровська 
		Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: судді Комишньої Н.І., 
		розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернулася до Кам'янсько-Дніпровського районного суду з вказаним адміністративним позовом в якому, зазначає, що в шлюбі з ОСОБА_2 у них народилась  донька  ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. На момент його смерті доньці ОСОБА_3 не виповнилося вісімнадцяти років, тому вона не має повної цивільної дієздатності. Після смерті чоловіка ОСОБА_2 його дружина ОСОБА_1 як законний представник своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 звернулася до УПФУ в Камянсько-Дніпровському районі Запорізької області з проханням призначити її дитині пенсію у зв»язку із втратою годувальника. Звернувшись в липні 2014 року про призначення вищезазначеної пенсії о відповідача, позивачка розпочала збір документів, але кожного разу в УПФУ в Камянсько-Дніпровському районі вимагали надати ще документи, при цьому представник відповідача жодного разу заяву про призначення пенсії від позивача не прийняв. У листопаді 2016 року позивачка написала заяву з проханням призначити її доньці пенсію у зв'язку із втратою годувальника у повільній формі, але станом на момент звернення до суду відповіді відповідач так і не надав. Станом на сьогодні неповнолітня ОСОБА_3 пенсію у зв'язку із втратою годувальника не отримує, позивач утримує свою доньку на мізерний дохід, який має від реалізації овочей. Донька позивачки навчається у Запорізькому професійному будівельному ліцеї та отримує стипендію, яку може втратити як єдине своє джерело доходів у зв'язку із реформування освітньої сфери та дівчинці взагалі не буде на що жити. Бездіяльність відповідача, яка проявляється у відсутності дій, спрямованих на призначення пенсії неповнолітній особі, порушує її права на соціальний захист з боку держави. Відповідачу були надані всі необхідні для призначення пенсії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із втратою годувальника - батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_3, свідоцтво про смерть ОСОБА_2, трудова книжка ОСОБА_2
		Позивач просить зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області призначити ОСОБА_3 пенсію у зв'язку із втратою годувальника батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з дати смерті ОСОБА_2 і по день закінчення ОСОБА_3 навчання або досягнення нею 23 річного віку.
		Відповідач у наданих суду запереченнях, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
		За правилами частини 4 статті 183-2 КАС України, суддя розглядає справу у порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
		З'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд встановив.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.
		Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.55 Конституції України, ст.ст.2, 6 КАС України.
		У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
		Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є матір»ю ОСОБА_3, батьком був ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
		Як вбачається з копії довідки про доходи виданої ДНЗ «Запорізький професійний будівельний ліцей» 02.12.2016 року ОСОБА_3 навчається в цьому закладі та отримує стипендію, яка з червня 2016 року по листопад 2016 року включно склала 2138 грн. 87 коп.
		Позивач в позові зазначає, що вона звернулась з заявою про призначення пенсії на дитину ОСОБА_3 в зв»язку із втратою годувальника до відповідача в листопаді 2016 року, що підтверджує в своїх запереченнях представник Кам»янсько-Дніпровського об»єднаного управління Пенсійного фонду України.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		     За ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
		Статтею 58 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
		Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначається виключно законами про пенсійне забезпечення.
		Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		Як зазначено в п.1 ч.1ст. 8 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають право громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Законута інші особи, передбачені цим законом.
		Відповідно до п. 3 ч.1ст.9 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається пенсія у зв"язку з втратою годувальника.
		Згідно положень статті 36 вказаного Закону пенсія у звязку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
		    Як вбачається з свідоцтва про смерть від 24.06.2014 року ОСОБА_2 помер у віці 51 рік.
		     Відповідно до вимог ст. 32 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за годувальника, який помер у віці від 49 до досягнення особою 51 років, його страховий стаж на день смерті повинен становити не менше 12 років.
		    Зі змісту ч.1ст. 24 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов"язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		     З наданих суду представником Кам»янсько-Дніпровського об»єднаного управління Пенсійного фонду України заперечень встановлено, що загальний стаж померлого ОСОБА_2, який взятий до уваги управдінням складає 11 років 02 місяця 17 днів, який обчислений за періоди 12.03.1981-07.05.1981, 11.05.1981-16.05.1983 (війс. сл.), 15.08.1983-18.10.1984, 29.10.1984-27.06.1985, 12.07.1985-12.08.1986, 30.08.1986-21.10.1986, 17.11.1986-06.05.1991, 15.10.1991-15.04.1992, 15.10.1992-15.04.1993, 19.10.1993-15.04.1994.
		Позивач доказів на підтвердження протилежного не надав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
		Позивач звернулась до Кам»янсько-Дніпровського об»єднаного управління Пенсійного фонду України в листопаді 2016 року.
		Таким чином, з урахуванням того, що позивач звернулась за призначенням пенсії після спливу 12 місяців з дня смерті годувальника, за відсутності у померлого годувальника встановленого законом страхового стажу 12 місяців ( є лише 11 р. 02 м. 17 дн.), підстави для призначення пенсії в зв»язку з втратою годувальника відсутні як з наступного після смерті дня, так і з дати звернення.
		Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частина 1 статті 71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. 
		Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		На підставі ст.ст. ст. 19, 46, 52,92 Конституції України, керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»ст.ст. 6, 9, 11, 71, 159, 160, 163, 183-2, 186 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
		Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішенняпротягом 10 днів з дня отримання копії постанови шляхом подання апеляційної скарги.
		Суддя                                             Н.І.Комишня

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...