Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/4638/16 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: 10.03.2017. Зареєстровано: 10.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2017.
Дата набрання законної сили: 01.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		                               
		Справа № 183/4638/16
		№ 2/183/2492/16
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		     31 жовтня 2016 року                         м.Новомосковськ
		Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом,
		встановив:
		позивач звернувся з позовом до суду, в якому просила встановити факт належності ОСОБА_4, померлому 06 жовтня 2010 року Державного акту на право постійного користування землею ДП № 000008, виданого на підставі рішення Знаменівської сільської ради від 25 березня 1993 року, визнати за ОСОБА_1 право засновника селянського (фермерського) господарства «Висіченко» (код ЄДРПОУ 24984573), яке знаходиться за адресою: вул. Павлоградська, буд 39, с. Знаменівка, Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка (засновника селянського (фермерського) господарства «Висіченко») - ОСОБА_4, померлого 06 жовтня 2010 року та визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 39,3 гектарів, що знаходиться на території Знаменівської сільської ради, Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення фермерського господарства, яка належить на праві користування селянському (фермерському) господарству «Висіченко» на підставі рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року №17-21 Державний акт на право постійного користування землею ДП № 000008 від 20 лютого 1994 року зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 06 жовтня 2010 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 жовтня 2010 помер чоловік позивача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець с. Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області. За життя ОСОБА_4 набув права засновника селянського (фермерського) господарства «Висіченко». Позивач, як один із спадкоємців, що прийняла спадщину за законом, звернулася до Державного нотаріуса Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області для отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом, в тому числі - за отриманням свідоцтва про право на спадщину на селянське (фермерське) господарство «Висіченко» після смерті чоловіка. Постановою державного нотаріуса Новомосковської районної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на селянське (фермерське) господарство «Висіченко». Відмова мотивована тим, що фермерське господарство є юридичною особою. Крім того, державний акт виданий ОСОБА_4 містить помилку в прізвищі особи, на яку він виданий, яку необхідно усунути для отримання права. Не погоджуючись з відмовою нотаріуса позивач звернулася із позовом до суду.
		Позивач до суду не з`явилася. Надала суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити, розглянувши справу за її відсутності.
		Відповідачі у справі, представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, кожен окремо надали суду заяви, згідно з якими не заперечили проти задоволення позову та просили суд про розгляд справи у їх відсутність.
		У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
		06 жовтня 2010 року помер чоловік позивача  ОСОБА_4.
		Встановлено, що за життя ОСОБА_4 був засновником Фермерського господарства ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ 24984573), яке знаходиться за адресою: вул. Павлоградська, буд 39, с. Знаменівка, Новомосковського району Дніпропетровської області що підтверджується Статутом господарства, свідоцтвом про державну реєстрації юридичної особи, відомостями з ЄДРПОУ.
		Також, на підставі рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року № 17-21 ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 39,3 га в межах згідно з планом, розташовану на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про що видано Державний акт на право постійного користування землею ДП Нв № 000008 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 20 лютого 1994 року.
		26 листопада 2009 року ОСОБА_4 складено заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у відповідності до якого ОСОБА_4 заповів: житловий будинок з надвірними побудовами та присадибною земельною ділянкою, що розташовані в с.Знаменівка по вул. Павлоградська, 39 доньці - ОСОБА_2; земельну ділянку, площею 39,3 га для ведення фермерського господарства згідно Державного акта на право постійного користування землею серія ДП Нв № 00000В зареєстрованого 20 лютого 2004 року за № 1, легковий автомобіль ВАЗ 21063, рік випуску - 1986, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер 27522АВ; трактор ЮМЗ - 6, рік випуску - 1991, реєстраційний номер 0458ЕВ; мотоцикл МТ-10-36, рік випуску - 1978, двигун № НОМЕР_2, рама № 058732, реєстраційний номер 88 - 35 ДНВ синові - ОСОБА_3; земельну ділянку площею 3,550 га, розташовану на території Знаменівської сільської ради, належну на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія 11 - ДП № 079483 виданого Новомосковською районною держадміністрацією, зареєстрованого 13 червня 2002 року за № 22635; грошовий вклад, що знаходяться на рахунках № НОМЕР_3, 915510132 в відділенні Ощадбанку № 2091/03 с.Знаменівка з усіма належними відсотками та нарахуваннями дружині - ОСОБА_1.
		У відповідності до отриманої судом копії спадкової справи, 14 грудня 2010 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті ОСОБА_4 14 грудня 2010 року ОСОБА_6 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 та заяву про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 29 березня 2011 року ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 та заяву про відмову від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1
		30 травня 2011 року ОСОБА_1 подано нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_4
		30 травня 2011 року нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-1412, № 2-1414 та за законом № 2-1416, у відповідності до яких за ОСОБА_1 визнано право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,550 га, розташовану на території Знаменівської сільської ради, належну на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія 11 - ДП № 079483 виданого Новомосковською районною держадміністрацією, зареєстрованого 13 червня 2002 року за № 22635; грошові внески з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями, що знаходяться на рахунках №№ НОМЕР_3, 915510132 в відділенні Ощадбанку № 2991/03 с.Знаменівка з усіма належними відсотками та нарахуваннями, грошові внески з належними до них відсотками, індексаціями та компенсаціями що знаходяться на рахунках №№ 1906, 02130, 07900095, 057637, 0572496 в відділенні Ощадбанку № 2991/03 с.Знаменівка; майнового паю члена КСП в розмірі 24983,00 грн., або 0,39 відсотків в КСП «Рассвет», с.Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області.
		15 листопада 2011 року представником ОСОБА_2 подано нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4
		15 листопада 2011 року нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-3468, 2-3470, 2-3472, у відповідності до яких за ОСОБА_2 визнано право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними побудовами та земельну ділянку, площею0,2500 га, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку, площею 0,3400 га передану для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с.Знаменівка по вул. Павлоградська, 39.
		17 червня 2015 року ОСОБА_3 подано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства.
		Листом нотаріуса від 17 червня 2015 року № 1306/02-14 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з тим, що право постійного користування земельною ділянкою  це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення договору, що не передбачає набуття права власності на земельну ділянку особою, на ім`я якої видано акт та не дає можливості видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки земельна ділянка не належить спадкодавцеві. Крім того, в наданих свідоцтві про смерть та державному акті наявні розбіжності в прізвищі спадкодавця та власника.
		11 лютого 2016 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу додаткового свідоцтва про право на спадщину на Фермерське господарство ОСОБА_4.
		Постановою нотаріуса від 11 лютого 2016 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав того, що заповітом від 11 лютого 2016 року ОСОБА_4 не охоплено право засновника Фермерського господарства ОСОБА_4, а ОСОБА_3 відмовився від права на спадкування за законом після ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7
		Розглядаючи вимоги позову в частині встановлення факту, що має юридичне значення, суд виходить з наступного.
		Відповідно п. 6 ч. 1, ч.2 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Факт належності вказаного Державного акту ОСОБА_4 підтверджується тим, що решта анкетних даних ОСОБА_4 в означених документах, а саме: ім`я та по-батькові, місце проживання, співпадають з даними, вказаними в свідоцтві про смерть померлого, що усуває розбіжності, виявлені нотаріусом в прізвищі особи, на ім`я якої видано правовстановлюючий документ.
		При цьому, означені невідповідності перешкоджають заявнику в реалізації права на спадкування, не можуть бути усунені іншим чином, ніж шляхом встановленням факту належності правовстановлюючого документу та усунення яких потрібно для реалізації спадкових прав заявника, внаслідок чого позов в цій частині підлягає задоволенню.
		Розглядаючи позовні вимоги в частині права засновника фермерського господарства, суд виходить з наступного.
		Статтею 63 Господарського Кодексу України встановлені види та організаційні форми підприємств в Україні, в тому числі - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).
		У відповідності до ст. 66 Господарського Кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.
		У відповідності до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
		Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
		В той же час, у відповідності до ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
		П. 4 ст. 35 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.
		У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
		В зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що до позивача, як до єдиного спадкоємця за законом (з урахуванням відмови інших спадкоємців першої черги) засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, повинні перейти права засновника зазначеного господарства.
		Розглядаючи позовні вимоги в частині права постійного користування земельною ділянкою, суд виходить з наступного.
		Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.
		Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
		Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).
		Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
		Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання    користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.
		Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
		Таким чином, за діючим на момент смерті спадкодавця законодавством, не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі. 
		Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначає, що строк  користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною  ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
		Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло у 2000 році - до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.
		У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, «поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу».
		З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.
		Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
		Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.
		Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.
		За приписом ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Оскільки земельна ділянка передана в постійне користування ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, позивач у відповідності до отриманої судом копії спадкової справи є єдиним спадкоємцем за законом, право постійного користування земельною ділянкою, що виникло у померлого на підставі саме рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року №17-21, посвідченого Державним актом на право постійного користування землею ДП № 000008 від 20 лютого 1994 року не охоплено змістом заповіту, складеного за життя спадкодавцем,- право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як спадкоємця першої черги перейшло право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка.
		За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд 
		вирішив:
		позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за законом - задовольнити.
		Встановити факт, що має юридичне значення, а саме  що Державний акт на право постійного користування землею серія ДПН в № 000008, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землю за № 1, згідно з яким ОСОБА_5 передано в постійне користування земельну ділянку, площею 39,3 га в межах, згідно з планом, розташовану на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення фермерського господарства виданий на ім`я ОСОБА_4, померлого 06 жовтня 2010 року.
		Визнати за ОСОБА_1 право засновника Фермерського господарства ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ 24984573), яке знаходиться за адресою: вул. Павлоградська, буд 39, с. Знаменівка, Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4, померлого 06 жовтня 2010 року
		Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 39,3 гектарів, розташованою на території Знаменівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданою для ведення фермерського господарства на підставі рішення Знаменівської сільської Ради народних депутатів від 25 березня 1993 року № 17-21 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4, померлого 06 жовтня 2010 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.       
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя                                             Д.О. Парфьонов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...