Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/1207/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2017. Зареєстровано: 14.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2017.
Дата набрання законної сили: 24.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Господарський суд Чернігівської області
		Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
		========================================================================================================================================================================
		 
		Іменем України
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		       06  березня  2017 року                                                                       Справа №927/1207/16
		ЗА ПОЗОВОМ: Чернігівської  міської  ради 
		    вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000
		ДО ВІДПОВІДАЧА: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "АЙВА" 
		    АДРЕСА_1, 14027
		ТРЕТЯ ОСОБА, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДОК ЧЕРНІГІВ" 
		    вул. Толстого, 147, м. Чернігів, 14014
		Про визнання недійсними правочинів  
		                                                                                                                               Суддя І.В. Кушнір
		 
		ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
		Від Позивача: ОСОБА_2  позаштатний радник, довіреність №3-24/743 від 11.07.2016. 
		          ОСОБА_3  представник, довіреність №3-24/1366 від 28.11.2016. 
		Від Відповідача: ОСОБА_4  адвокат, довіреність №б/н від 20.12.2014. 
		Від Третьої особи: ОСОБА_4  адвокат довіреність №б/н від 17.01.2017. 
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		Чернігівською міської радою подано позов до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА   про:
		- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30 червня 2009 року №2305, укладеного між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА;
		- визнання  недійсним договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2011 року №2305, укладеного між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА.
		Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.04.2012 у справі  №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д)2012 скасовано пункти 62, 63 рішення 13 сесії 24 скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004 року „Про надання, вилучення та передачі земельних ділянок в межах м. Чернігова та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 2305 від 28.09.2004 року, укладений між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва.
		Як зазначає Позивач, правовим наслідком зазначеного судового рішення є наступне:
		- відсутність юридичного факту затвердження органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки  ТОВ „АЙВА за адресою: м. Чернігів, вул. Музейна (колишня Горького), 6А, для ведення будівництва, що також обумовлює неформування певної земельної ділянки станом на 28.09.2004;
		- не створення жодних юридичних наслідків первісним договором оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;
		- відсутність об'єкту для продовження строку оренди за пунктом 114 рішення 38 сесії 5 скликання Чернігівської міської ради "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова  та надання  згоди  на  розроблення  технічної документації із землеустрою" від 26 травня 2009 року;
		- відсутність обєкту для поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 2 роки за пунктом 46 рішення 9 сесії 6 скликання Чернігівської міської ради  "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м.Чернігова  та надання дозволу  на  розроблення  технічної документації із землеустрою" від 31.05.2011.
		Укладення між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  договорів оренди від 30.06.2009 та від 01.07.2011 відбувалося у порядку продовження (поновлення)  визнаного недійсним договору оренди земельної ділянки від 28 вересня 2004 року, тобто без розроблення проекту відведення відносно конкретної земельної ділянки. 
		Посилаючись на  ч.1 ст.30 Закону України „Про оренду землі Позивач зазначає, що для поновлення або продовження договору оренди землі необхідною є наявність первісної юридичної підстави  договору оренди землі, який вчинений між сторонами у спосіб, встановлений земельним законодавством, в тому числі на підставі рішення уповноваженого органу щодо затвердженого проекту землеустрою. Інший порядок надання в користування (оренду) земельної ділянки суперечить приписам земельного законодавства, а тому Позивач вважає, що  рішення органу місцевого самоврядування щодо продовження строку оренди і поновлення договору оренди є незаконними, а правочини, вчинені з таким порушенням щодо землі комунальної власності є недійсними.    
		Ухвалою суду від 12.01.2017 за клопотанням представника Позивача залучено  до участі  у справі  в якості Третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДОК ЧЕРНІГІВ". 
		До початку судового засідання 25.01.2017 представником Позивача через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду подана заява про уточнення (доповнення) підстав позову, яка  прийнята судом.
		Представники  Позивача підтримали  позовні вимоги.
		У судовому засіданні 25.01.2017 представник Відповідача та Третьої особи заявив  усне клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
		Дане клопотання судом залишено без задоволення з підстав, зазначених нижче. 
		Представник Відповідача та Третьої особи надав відзив Відповідача на позовну заяву та письмові пояснення Третьої особи, у яких викладені заперечення проти позову.
		У відзиві на позов Відповідачем, зокрема, зазначено, що при укладенні спірних Договорів оренди земельної ділянки від 30.06.2009  № 2305   та від 01.07.2011 № 2305 в м. Чернігові по вул. Горького 6-а в наявності була належним чином виготовлена та погоджена проектна документація на відведення земельної ділянки, дана документація не скасована. Земельна ділянка була сформована, має кадастровий номер, межі та призначення даної земельної ділянки не змінювалися і тому при укладенні Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 № 2305 надання проекту з землеустрою не передбачено.   Договори оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року № 2305 та від 01.07.2011 № 2305 укладені відповідно до рішення Чернігівської міської ради від 26.05.2009 року (38 сесія 5 скликання) та рішення Чернігівської міської ради від 31.05.2011 року (9 сесія 6 скликання) відповідно, дані рішення станом на сьогоднішній день не скасовані. На думку Відповідача, відсутні порушені права Чернігівської міської ради припиненими Договорами оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року № 2305 та від 01.07.2011 № 2305, відсутній предмет та підстави подання даного позову. Також Відповідач вважає, що Чернігівською міською радою пропущені встановлені строки звернення до суду з позовом. 
		У письмових поясненнях Третя особа підтримує позицію, викладену у запереченнях Відповідача.
		Представник Відповідача та Третьої особи надав заяви Відповідача та Третьої особи  про застосування наслідків спливу позовної давності.  
		Ухвалою суду від 20.02.2017 за заявою Позивача строк розгляду спору продовжено до 07.03.2017. 
		Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та Третьої особи,  суд,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Рішенням Чернігівської міської ради (12 сесія 24 скликання) від  03 червня 2004  року  "Про надання, вилучення та передачу земельних ділянок  в межах м. Чернігова  та надання дозволу на  розроблення проекту відведення земельних ділянок" (п.п.40.14) дозволено розроблення проекту відведення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  на земельну ділянку по вул. Горького, між будинками 6 та 8 на місці розташування зруйнованої будівлі колишнього Дворянського зібрання, для проектування та будівництва готельно-розважального комплексу. 
		Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №157 від 21.06.2004   "Про будівництво" (пункт 1.9) дозволено проектно-пошукові роботи ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА для відтворення втраченої памятки історико-архітектурної спадщини будівлі  Дворянського зібрання  по вул. Горького (поруч з будинком №6) з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004р.
		19 серпня 2004 року Державним комітетом України по земельних ресурсах затверджено висновок державної землевпорядної експертизи від 19 серпня 2004р. №3703, відповідно до якого поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ  „АЙВА в м. Чернігові по вул. Горького між будинком  6 та 8 для відтворення втраченої памятки історико-архітектурної  спадщини   будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу відповідає вимогам земельного законодавства та діючих нормативно-методичних документів і оцінюється позитивно. 
		Рішенням Чернігівської міської ради (13 сесія 4 скликання) від  28 вересня 2004  року  "Про надання, вилучення та передачу земельних ділянок  в межах м. Чернігова  та надання  дозволу на  розроблення проекту відведення земельних ділянок":
		- затверджено проект відведення  земельної ділянки  ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  по вул. Горького, між будинком №6 та №8, для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання, з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12  сесія 24 скликання),  (пункт 62 рішення від 28.09.2004); 
		- ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА передано земельну ділянку в короткострокову оренду, строком на 5 років, площею 0,5447 га  по вул. Горького, між будинками №6 та №8, для відтворення втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання, з улаштуванням готельно-туристичного комплексу, при умові початку будівництва протягом 2-х років (пункт 63 рішення від 28.09.2004).
		28 вересня 2004 року між Чернігівською міською радою (Позивач у справі, Орендодавець за Договором) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  (Відповідач у справі, Орендар за Договором) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі  Договір).
		Згідно з п.1.1. Договору Орендодавець (Позивач) передає, а Орендар (Відповідач) набуває права на оренду земельної ділянки в  місті Чернігові площею 0,5447 га  по вул. Горького, між будинками №6 та №8. 
		Відповідно до п.2.1. Договору  земельна ділянка передається в оренду згідно з рішенням міської ради від 28 вересня 2004 року (13 сесія 4 (24) скликання) для відтворення втраченої памятки історико-архітектурної спадщини будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням готельно-туристичного комплексу. 
		Як передбачено п.2.2. Договору, Договір укладається на строк пять років, при умові початку будівництва протягом 2-х років. 
		Згідно з умовами Договору (9.Заключні положення) він набуває чинності після його підписання сторонами та  державної реєстрації у Чернігівській міській раді.  
		Договір зареєстрований у Чернігівській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 28 вересня 2004 року №2305.
		Факт передачі Позивачем земельної ділянки в оренду Відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому  передачі земельної ділянки, переданої  в короткострокову  оренду від  28.09.2004, що підписаний  сторонами та  скріплений печатками сторін.
		Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №316 від 27.11.2006    "Про будівництво" (пункт 3.43) дозволено будівельні роботи згідно з розробленою проектно-кошторисною документацією ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  для відтворення втраченої будівлі  Дворянського зібрання  по вул. Горького, №6-а з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу із виділенням черговості:
		-1 черга  будівництво допоміжного приміщення;
		-2 черга  будівництво основного корпусу.  
		 
		19 лютого 2008 року між Чернігівською міською радою  та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  укладено  додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року, відповідно до якої сторони домовились п.9 Заключних положень договору оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року викласти в наступній редакції: 
		9. "Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації згідно чинного законодавства".
		08 січня  2009 року між Чернігівською міською радою  та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року в частині встановлення розміру орендної плати.
		Рішенням Чернігівської міської ради (38 сесія 5 скликання) від  26 травня 2009  року  "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам   в межах м. Чернігова  та надання  згоди  на  розроблення  технічної документації із землеустрою" у звязку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА   продовжено строк короткострокової оренди земельною ділянкою, строком на 2 роки, площею 0,5447 га  по вул. Горького, між будинками №6 та №8, для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу, розробленого,  згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12 сесія 24 скликання). (Землі іншого призначення, коефіцієнт функціонального використання =  0,5  поточне будівництво), (пункт 114 рішення від 26.05.2009). 
		30 червня 2009 року між Чернігівською міською радою (Позивач у справі, Орендодавець за Договором) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  (Відповідач у справі, Орендар за Договором) було укладено договір оренди земельної ділянки   №2305 (далі  Договір №2305 від 30.06.2009).
		Згідно з п.1. Договору №2305 від 30.06.2009 Орендодавець (Позивач) надає, а Орендар (Відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку  в  місті Чернігові, для будівництва втраченої памятки історико-культурної спадщини будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням готельно-туристичного комплексу по вул.Горького,   між будинками №6 та №8. 
		Відповідно до п.2 Договору №2305 від 30.06.2009 в оренду передається земельна ділянка  площею 0,5447 га.
		Як передбачено  п.6 Договору №2305 від 30.06.2009, Договір укладено до 26.05.2011 року. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір подовжити його дію. 
		Відповідно до п.13, п.14 Договору №2305 від 30.06.2009 земельна ділянка передається в оренду  для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу, розробленого,  згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12 сесія 24 скликання). Цільове (функціональне) призначення земельної ділянки  землі іншого призначення (поточне будівництво).
		Згідно з п.17, п.18 Договору №2305 від 30.06.2009 передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення, на підставі рішення Чернігівської міської ради від 26.05.2009 року (38 сесія 5 скликання) п.114. Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється після державної реєстрації цього Договору за актом її приймання-передачі. 
		Відповідно до п.36 Договору №2305 від 30.06.2009 він набирає чинності після  підписання сторонами та  його реєстрації згідно чинного законодавства. 
		У Договорі міститься відмітка про його реєстрацію у Чернігівській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 30 червня 2009  року  №2305.
		Факт передачі Позивачем земельної ділянки в оренду Відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому  передачі земельної ділянки, переданої  в короткострокову  оренду від  30 червня 2009 року, що підписаний  між сторонами та  скріплений печатками сторін.
		10 січня  2011 року між Чернігівською міською радою  та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки №2305 від 30.06.2009  в частині встановлення розміру орендної плати.
		Рішенням Чернігівської міської ради (9 сесія 6 скликання) від 31 травня 2011  року  "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам   в межах м. Чернігова  та надання дозволу  на  розроблення  технічної документації із землеустрою" у звязку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки та враховуючи рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 27.11.2006 №316 "Про будівництво", ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  поновлено договір оренди земельної ділянки, строком на 2 роки, площею 0,5447 га  по вул. Горького, 6-а   для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу, розробленого,  згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12 сесія 24 скликання). (Землі житлової та громадської забудови, коефіцієнт функціонального використання =  2,5  комерційне використання), (пункт 46 рішення від 31.05.2011). 
		01 липня 2011 року між Чернігівською міською радою (Позивач у справі, Орендодавець за Договором) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  (Відповідач у справі, Орендар за Договором) було укладено договір оренди земельної ділянки   №2305 (далі  Договір №2305 від 01.07.2011).
		Згідно з п.1. Договору №2305 від 01.07.2011 Орендодавець (Позивач) надає, а Орендар (Відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку  в  місті Чернігові для будівництва втраченої памятки історико-культурної спадщини будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням готельно-туристичного комплексу, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 3.06.2004 (12 сесія 24 скликання)  по вул.Горького, 6-а.   
		Відповідно до п.2 Договору №2305 від 01.07.2011 в оренду передається земельна ділянка  площею 0,5447 га.
		Як передбачено  п.6 Договору №2305 від 01.07.2011, Договір укладено до 31.05.2013 року. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір подовжити його дію. 
		Відповідно до п.13, п.14 Договору №2305 від 01.07.2011 земельна ділянка передається в оренду для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням готельно-туристичного комплексу, розробленого,  згідно з рішенням міської ради від  3.06.2004 року. Цільове (функціональне) призначення земельної ділянки  землі житлової та громадської забудови (комерційне  використання).
		Згідно з п.17, п.18 Договору №2305 від 01.07.2011 передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення, на підставі рішення Чернігівської міської ради від 31.05.2011 року (9 сесія 6 скликання) п.46. Передача земельної ділянки Орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації цього Договору за актом її приймання-передачі. 
		Відповідно до п.36 Договору №2305 від 01.07.2011 він набирає чинності після  підписання сторонами та  його реєстрації згідно чинного законодавства. 
		Договір зареєстрований у Чернігівській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 01 липня  2011  року  №2305.
		Договір зареєстрований в управлінні Держкомзему у м.Чернігові, про що у Державному  реєстрі  земель вчинено запис від 29 липня 2011р. за  №741010004000215.
		Факт передачі Позивачем земельної ділянки в оренду Відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому  передачі земельної ділянки, переданої  в короткострокову  оренду від 29 липня 2011 року, що підписаний  між сторонами та  скріплений печатками сторін.
		Вважаючи такими, що не відповідають законодавству, вищевказані договори оренди земельної ділянки від 30 червня 2009 року №2305 та від 01 липня 2011 року №2305, укладені між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА, Чернігівська міська рада звернулася з позовом про визнання їх недійсними.
		Досліджуючи позовні вимоги та заперечення на них суд відмічає наступне.
		Згідно з ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України: 
		«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.»
		Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України: 
		« 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).»
		Згідно з ч.1 ст.203 зазначеного Кодексу:
		«Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.»
		Відповідно до абз.2,4 п.1.2., абз.1 п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду Чернігівської області від 29.05.2013 за №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»:
		«Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.»
		Таким чином, для визнання недійсними оспорюваних правочинів необхідні дві взаємоповязані умови:
		1.невідповідність оспорюваних правочинів законодавству, чинному на момент їх укладення;
		2.порушення такими правочинами прав особи, яка предявляє позов про визнання цих правочинів недійсними. 
		 
		З приводу невідповідності оспорюваних правочинів законодавству, чинному на момент їх укладення, суд доходить наступних висновків.
		В рішенні  Позивача від  26.05.2009 ( пункт 114), на підставі якого укладений перший оспорюваний договір від 30.06.2009, прямо зазначено, що у звязку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки, ТОВ „АЙВА продовжено строк короткострокової оренди спірною земельною ділянкою для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року. 
		В п.13 самого цього оспорюваного Договору №2305 від 30.06.2009 зазначено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12 сесія 24 скликання). 
		При цьому, як вбачається з представленої Позивачем копії заяви Відповідача від 19.03.2009 за №01, на підставі якої було прийняте вищевказане рішення та укладений вищевказаний Договір, ТОВ «АЙВА» просила саме продовжити Договір оренди від 28.09.2004, а не укласти новий договір. 
		Аналогічно в рішенні Позивача  від 31.05.2011 (п.46), на підставі якого укладений другий оспорюваний договір від 30.06.2009, прямо зазначено, що у звязку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки ТОВ „АЙВА  поновлено договір оренди спірної земельної ділянки для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини, розробленого,  згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12 сесія 24 скликання). 
		В п.1. самого цього оспорюваного Договору від 01.07.2011 зазначено, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку  в  місті Чернігові для будівництва втраченої памятки історико-культурної спадщини, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 3.06.2004 (12 сесія 24 скликання).   
		Ті ж самі положення містить і в п.13 цього Договору.
		При цьому, як вбачається з представленої Позивачем копії заяви Відповідача від 11.04.2011 за №12, на підставі якої було прийняте вищевказане рішення та укладений вищевказаний Договір, ТОВ «АЙВА» просила саме поновити Договір оренди від 30.06.2009, а не укласти новий договір. 
		Зазначеним підтверджується, що обидва оспорювані Договори є саме договорами про поновлення первісного вищевказаного Договору оренди від 28.09.2004, а отже є  похідними від нього, а не окремими самостійними Договорами, як вважає представник Відповідача та Третьої особи.
		Вказаний висновок суду також підтверджується тим, що всі три вищевказані Договори мають один й той самий номер 2305.
		Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року N161-XIVв редакції, чинній на момент укладення першого спірного Договору від 30.06.2009:  
		«Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі,  орендар,  який  належно  виконував обов'язки відповідно до умов договору,  має  за  інших  рівних  умов  переважне  право  на поновлення договору.»
		Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладення другого спірного Договору від 01.07.2011:  
		«По закінченню  строку,  на  який було укладено договір оренди землі,  орендар,  який  належно  виконував  обов'язки  за  умовами договору,  має  переважне  право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення  договору  оренди землі).»
		З викладеного вбачається, що, відповідно до вищенаведених норм, поновити можна лише договір, який юридично існував.
		Разом з тим, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 квітня 2012 року по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д)2012 повністю задоволено позов Першого заступника прокурора м. Чернігова інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Чернігівській області та:
		1.Скасовано вищевказані пункти 62, 63 рішення 13 сесії 24 скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004 року „Про надання, вилучення та передачі земельних ділянок в межах м. Чернігова та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок.
		2.Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року, укладений між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва.
		 
		Дане рішення апеляційною інстанцією по суті не переглядалось і набрало законної сили 03.05.2012.
		Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України:
		«Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.»
		Відповідно до ч.1 ст.216 зазначеного Кодексу:
		«Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.»
		З викладеного вбачається, що договір оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року, укладений між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва, юридично не існував, юридичних наслідків не створював, а отже і не міг бути поновлений оспорюваними Договорами №2305 від 30.06.2009 та 01.07.2011.
		Крім того, зазначеним рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20 квітня 2012 року по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д)2012 скасовано вищевказаний пункт 62 рішення Позивача від 28.09.2004 року, яким затверджено проект відведення  земельної ділянки  ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА  по вул. Горького, між будинком №6 та №8, для будівництва втраченої памятки історико-архітектурної спадщини  будівлі  Дворянського зібрання, з улаштуванням  готельно-туристичного комплексу, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 03.06.2004 року (12  сесія 24 скликання).
		Таким чином, юридично не існувало та не існує на даний момент рішення Позивача про затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки.
		Разом з тим, згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року N161-XIVв редакції, чинній на момент укладення першого спірного Договору від 30.06.2009:  
		«Орендарі набувають   права   оренди   земельної   ділянки  на підставах і в порядку,  передбачених  Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України,  цим та іншими законами України і договором оренди землі.»
		Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладення другого спірного Договору від 01.07.2011:  
		«Орендарі набувають   права   оренди   земельної   ділянки  на підставах і в порядку,  передбачених  Земельним  кодексом  України, Цивільним кодексом України, цим та  іншими  законами  України  і договором оренди землі.»
		Згідно з ч.ч.1,3 ст.124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення обох спірних Договорів:  
		« 1. Передача в оренду  земельних  ділянок,  що  перебувають  у державній  або  комунальній  власності,  здійснюється  на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу  місцевого самоврядування  чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди)  шляхом  укладення  договору оренди земельної ділянки.
		3. Передача в оренду  земельних  ділянок,  що  перебувають  у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою,  третьою статті  134  цього  Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.»
		Згідно з ч.ч.1,10 ст.123 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення першого спірного Договору від 30.06.2009:  
		« 1. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Рішення зазначених органів приймається на  підставі  проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
		·зміни цільового призначення земельних ділянок;
		·надання в користування  земельних  ділянок,  межі  яких  не встановлені в натурі (на місцевості).
		 
		10. Рішенням  про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється:
		·затвердження проекту відведення земельної ділянки;
		·надання земельної ділянки особі у користування з  визначенням категорії  земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування  втрат сільськогосподарського    та    лісогосподарського    виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів  забудови  земельної ділянки.»
		 
		Відповідно до ч.ч.1,9 ст.123 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення другого спірного Договору від 01.07.2011:  
		« 1. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Рішення зазначених  органів  приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
		·зміни цільового призначення земельних ділянок  відповідно  до закону;
		·надання у   користування  земельних  ділянок,  межі  яких  не встановлені в натурі (на місцевості).
		 
		9. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:
		·затвердження проекту землеустрою  щодо  відведення  земельної ділянки;
		·надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування  втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.»
		 
		Таким чином, навіть за умови визнання спірних договорів самостійними окремими договорами оренди, для законності їх укладення необхідне рішення Позивача про затвердженні проекту відведення спірної земельної ділянки. 
		Тим більше, таке рішення має існувати для укладення договорів про поновлення первісних договорів оренди.
		В п.17 обох спірних Договорів прямо зазначено, що передача земельної ділянки в оренду за цими договорами здійснюється без розроблення проекту її відведення.
		На підставі викладеного, суд доходить висновку, що обидва спірні договори, ні як договори про поновлення, ні навіть за умови визнання їх первісними, окремими договорами оренди (чого судом зроблено не було) не відповідають вимогам вищевказаного земельного законодавства, чинного на момент укладення кожного з цих договорів, оскільки вони укладені без законного та чинного рішення Чернігівської міської ради про затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки.
		Крім того, суд вважає за необхідне відмітити наступне.   
		Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  
		Згідно вищевказаного рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.04.2012 у справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д)2012, підставою його прийняття та задоволення позову Прокурора стало наступне:
		«Як вбачається з наданих сторонами матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 18.01.1982 № 30 було затверджено проект генерального плану міста Чернігова та затверджено межі зон памятників архітектури, археології, природного ландшафту та етнографічної зони. Згідно додатку № 3 до вказаного рішення на території міста Чернігова виділено 3 зони регулювання забудови з урахуванням памятників археології, до якої відноситься вул.. Горького, вулиця на якій відведено земельну ділянку в користування ТОВ Айва, тобто в межах охоронної зони (т.с. 5/5 а.с. 97,98).
		Відповідно до рішення виконкому Чернігівської міської Ради депутатів трудящих №489 від 21.11.1995 року Про затвердження охоронних зон та зон регулювання забудови на памятники історії та культури міста Черніговазатверджено охоронні зони на окремі памятники історії та культури за списком.
		Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка по вул.. Горького між будинками № 6 та № 8 площею 0,5447 розташована на території архітектурно-історичного заповідника Чернігів стародавній.
		Згідно Указу Президента України від 29.12.1998 року Чернігівському державному архітектурно історичному  заповіднику надано  статус  національного з подальшим перейменуванням його  в Національний архітектурно  історичний заповідник Чернігів стародавній( т.с. 5/5 а.с 60 )
		Постановою Кабінету Міністрів № 1761 від 27.12.2001р.,  затверджено перелік памяток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України, до якої занесено Національний архітектурно-історичний заповідник Чернігів стародавній.
		23 квітня 2003 року розпорядженням Кабінету Міністрів України  №233-р Про передачу цілісного майнового комплексу Національний архітектурно  історичний заповідник Чернігів стародавнійіз спільної власності територіальних  громад Чернігівської області у державну власність з віднесенням його до сфери Держбуду України. ( т.с. 5/5 а.с.61).
		14.08.2003 року, керуючись вищевикладеним розпорядженням КМУ  Чернігівської обласної ради своїм рішенням вирішила передати  безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області  у державну власність цілісний майновий комплекс Національного архітектурно  історичного заповідника Чернігів Стародавній(т.с. 5/5 а.с. 62).
		Як вбачається з проекту землеустрою (т.с.5/5 а.с.53-56) на підставі вищевикладених документів Закритим акціонерним товариством  Чернігівбудрозвідування, що діяло на підставі ліцензії АА №630467 та у відповідності  до вимог діючого закону діючого на той час а саме  Земельного кодексу України, Закону Про землеустрій  та Інструкції про порядок складання, видачі реєстрації державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування на землю (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 року № 43 із змінами та доповненнями і Положення по земельно кадастровій інвентаризації земель населених пунктів, затвердженого наказом ДКЗ від 26.08.1997 року № 85, та Інструкції з  топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500(ГКНТА  2.04-02-98) були виконані роботи по встановленню зовнішніх меж території історико культурного призначення та меж земельної ділянки Національного архітектурно заповідника Чернігів стародавній. Площа історико культурного призначення становить 21,2477 га.
		Підтверджуючим доказом того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення є Довідка Управління Держкомзему у м.Чернігові про наявність земельних угідь за формою 6-3ЕМ №02-03/1913 від 16.03.12р., згідно якої земельна ділянка площею 0,5447 га належить до історико-культурного призначення.
		Статтею 150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель відносяться: землі природно-заповідного фонду та землі історико-культурного призначення, які можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що пункти 62, 63 рішення 13 сесії 24 скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004 року „Про надання, вилучення та передачі земельних ділянок в межах м. Чернігова та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок прийнято без дотримання вимог чинного на час його винесення законодавства, чим порушено права та охоронювані законом інтереси держави.
		Таким чином, вимоги прокурора про скасування пунктів 62, 63 рішення 13 сесії 24 скликання Чернігівської міської ради від 28.09.2004 року „Про надання, вилучення та передачі земельних ділянок в межах м. Чернігова та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року, укладеного  між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айвасуд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.»
		Тобто, підставою прийняття вищевказаного рішення стало те, що земельна ділянка площею 0,5447 га належить до земель історико-культурного призначення і було порушено порядок передачі саме такої категорії земель за цільовим призначенням.
		При цьому, Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи наступне:
		1. Договори оренди земельної ділянки   від 30.06.2009 року № 2305  та від 01.07.2011 № 2305 укладені відповідно до Рішень Чернігівської міської ради від 26.05.2009 року (38 сесія 5 скликання) та Рішення Чернігівської міської ради від 31.05.2011 року (9 сесія 6 скликання) відповідно, дані рішення станом на сьогоднішній день не скасовані.
		2. На день укладення спірного Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 року №2305 сплинуло майже 7-м років, безумовно змінилися   обставини в тому числі й цільове призначення земельної ділянки. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий № 7410100000:02:035:0061 від 31.1.2017 року , дана земельна ділянка , що розташована за адресою м. Чернігів, вул. Горького б.6-а має цільове призначення - комерційного використання, категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Згідно даних з Державного земельного кадастру дана земельна ділянка до 31.05.2013 року перебувала в оренді у ТОВ «АЙВА» відповідно до Договору оренди № 2305 від 01.07.2011 року. Даний Договір оренди зареєстрований 29.07.2011 року. Таким чином слід визнати, що на день реєстрації Договору земельної ділянки №2305 від 01.07.2011 року вказана земельна ділянка відносилась до земель житлової та громадської забудови.
		З приводу першого доводу Відповідача суд доходить наступних висновків.
		Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території.
		Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. 
		Так, у звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері правовідносин щодо будівництва, і відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права. 
		Отже, вищевказані рішення Чернігівської міської ради від 26.05.2009 року та від 31.05.2011 року, є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання шляхом укладення спірних договорів оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року №2305  та від 01.07.2011 №2305, які, в свою чергу, і є предметом даного позову Чернігівської міської ради, і в межах якого і досліджується в мотивувальній частині рішення законність даних рішень Позивача.   
		Дані висновки суду повністю відповідають висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України по справі №916/876/13 3-514гс16.doc  від 06 липня 2016 року, які є обовязковими для суду та сторін в силу положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.
		Крім того, згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України:
		«Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.»
		Тобто, дана стаття Кодексу надає право суду не застосовувати незаконні акти органів місцевого самоврядування навіть без визнання їх недійсними в резолютивній частині рішення. 
		З приводу другого доводу Відповідача суд доходить наступних висновків.
		 Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.01.2017, земельна ділянка площею 0,5447 га, кадастровий номер 7410100000:02:035:0061, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Горького, 6-а, цільове призначення: комерційного використання, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для будівництва втраченої пам'ятки історико-архітектурної спадщини будівлі Дворянського зібрання  з улаштуванням готельно-туристичного комплексу, зареєстрована Управлінням Держкомзему у м. Чернігові  29.07.2011.
		Ухвалою суду 20.02.2017 від Головного управління Держгеокадастру  у Чернігівській області витребувано письмову інформацію:
		- ким, коли, на підставі чиєї заяви та яких рішень та інших документів було перший раз зареєстровано земельну ділянку площею 0,5447 га, кадастровий номер 7410100000:02:035:0061, місце розташування: Чернігівська область, м. Чернігів,  вул. Горького, 6-а, як об'єкт цивільних прав та з яким цільовим призначенням  та категорією земель;
		- ким, коли, на підставі чиєї заяви та яких рішень та інших документів зареєстровано вказану земельну ділянку саме з цільовим призначенням:  комерційне використання,  категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
		- коли та що саме стало підставою реєстрації даної земельної ділянки з цільовим призначенням: комерційне використання, як земель житлової та громадської забудови;
		- ким, коли, на підставі чиєї заяви та яких рішень та інших документів здійснювалися всі інші реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки.
		У листі-відповіді Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області  від 24.02.2017 №22-28-99.1-1506/2-17 зазначено таке.
		Управлінням Держкомзему у м. Чернігів 29.07.2011 на підставі рішення сесії місцевої ради Чернігівського району Чернігівської області 31.05.2011, 9 сесія, 6 скликання, по документації з землеустрою ДП ЧРФ ЦДЗК була зареєстрована земельна ділянка з  кадастровим номером 7410100000:02:035:0061, площею 0,5447 га,  що розташована за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів,  вул. Горького, 6-а, з категорії земель "Землі житлової та громадської забудови", вид використання земельної  ділянки  "Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", код цільового призначення - "Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
		Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області  24.01.2017 на підставі заяви Чернігівської міської ради  про внесення виправлених відомостей до ДЗК від 24.01.2017 (ЗВ-7405223452017) здійснило виправлення відомостей (арк. 15-16 Поземельної книги 7410100000:02:035:0061).
		 24.01.2017 підставою реєстрації даної земельної ділянки з цільовим призначенням: комерційне використання, як земель житлової та громадської забудови стала заява Чернігівської міської ради від 24.01.2017 (ЗВ-7405223452017) про внесення виправлених відомостей до ДЗК.
		З приводу питання: ким,  коли, на підставі чиєї заяви та яких рішень та інших документів здійснювалися всі інші реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки:
		«Управлінням Держкомзему у Чернігівському районі Чернігівської області  29.07.2011 зазначена земельна ділянка була зареєстрована,  на підставі рішення сесії місцевої ради Чернігівського району Чернігівської області 31.05.2011, 9 сесія, 6 скликання, по документації з землеустрою ДП ЧРФ ЦДЗК.
		Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області  24.01.2017 на підставі заяви Чернігівської міської ради  про внесення виправлених відомостей до ДЗК від 24.01.2017 (ЗВ-7405223452017) здійснило виправлення відомостей.» 
		До листа Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області  від 24.02.2017 №22-28-99.1-1506/2-17 додані витяги з ДЗК заяви та копія з ДЗК Поземельної книги.
		З викладеного вбачається, що реєстрація зміни цільового призначення  спірної земельної ділянки з історико-культурного призначення на комерційне  використання, як земель житлової та громадської забудови, сталася, по перше, на підставі саме рішення Чернігівської міської ради від 26.05.2009 року, яке стало підставою укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 №2305 і законність укладення якого, разом і законністю зазначеного рішення від 26.05.2009 року,  є предметом розгляду даної справи.
		По-друге, дана реєстраційна дія згідно вищевказаної інформації Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі відбулася, 29.07.2011, тобто вже після укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 за №2305.
		Тобто, саме на момент укладення другого спірного договору від 01.07.2011 №2305, як і на момент укладення першого спірного договору від 30.06.2009 року №2305, цільове призначення спірної земельної ділянки залишалося саме історико-культурне призначення.
		Разом з тим, предметом розгляду позову про визнання недійсним договору є оцінка законності договору законодавству, чинному саме на момент укладення  підписання сторонами договору.  
		Дані висновки суду повністю відповідають висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України по справі 6-162ц13.doc  від 19 лютого 2014 року.
		Згідно з ч.1 ст.150 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення обох спірних Договорів, до особливо цінних земель   відносяться землі     історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських   потреб   не  допускається,  за  винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.
		Частиною 2 та 3 цієї статті передбачено наступне:
		« 2. Земельні ділянки особливо цінних земель,  що перебувають у державній    або    комунальній   власності,   можуть   вилучатися (викуплятися)   для   будівництва   об'єктів    загальнодержавного значення,  доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів,  геодезичних пунктів,  житла, об'єктів  соціально-культурного  призначення,  нафтових  і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою  Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої  ради,  якщо  питання  про  вилучення  (викуп)  земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
		3. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель,  що перебувають  у  власності  громадян  і юридичних  осіб,  провадиться  Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим,  обласної,  Київської і Севастопольської міських рад.»
		Суду не представлено доказів укладення спірних договорів з дотриманням вищевказаного порядку вилучення спірної земельної ділянки.
		На підставі викладеного, суд доходить висновку, що спірні договори від 30.06.2009 року №2305  та від 01.07.2011 №2305 укладені з порушенням:
		·ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» у відповідних редакціях,  ч.1 ст.215 та ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України, згідно яких поновити можна лише договір оренди землі, який юридично існував, та створював юридичні наслідки, проте, оскільки договір оренди земельної ділянки №2305 від 28.09.2004 року, укладений між Чернігівською міською радою та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва, юридично не існував та не створював юридичні наслідки, останній не міг бути поновлений оспорюваними Договорами №2305 від 30.06.2009 та 01.07.2011;
		·ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» у відповідних редакціях, ч.ч.1,3 ст.124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення обох спірних Договорів, ч.ч.1,10 ст.123 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення першого спірного Договору від 30.06.2009, ч.ч.1,9 ст.123 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення другого спірного Договору від 01.07.2011, що для законності укладення обох спірних договорів було необхідне рішення Позивача про затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки; 
		·ч.1 ст.150 Земельного кодексу України щодо можливості вилучення для будівництва такої категорії земельних ділянок особливо цінних земель, як землі історико-культурного призначення, за рішенням відповідної місцевої  ради,  лише якщо  питання  про  вилучення  (викуп)  земельної ділянки погоджено Верховною Радою України.
		 
		Таким чином, вбачаються всі юридичні підстави для визнання спірних Договорів недійсними на підставі положень ч.1 ст.203, ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України.
		Разом з тим, суд вважає за необхідне відмітити наступне.
		У спірному Договорі від 30.06.2009 року №2305 міститься відмітка про його реєстрацію у Чернігівській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди вчинено запис 30 червня 2009  року  №2305.
		Дійсно, на момент укладення зазначеного Договору був чинний Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998р. N2073, п.3 якого передбачав, що державна   реєстрація   договорів    оренди    проводиться виконавчим   комітетом   сільської,   селищної  та  міської  ради, Київською та Севастопольською міськими державними  адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.
		При цьому, в самій постанові було зазначено, що вона приймається відповідно до статті 18 Закону  України  "Про  оренду  землі".
		Дійсно,  ч.ч.1,3 ст.18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент прийняття зазначеної постанови КМУ  25.12.1998 передбачали наступне.
		« 1. Укладений   договір   оренди  земельної  ділянки  підлягає державній реєстрації.
		3. Порядок та  органи,  що  здійснюють  державну  реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України.»
		Разом з тим, ст.20 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній саме на моменту укладення спірного Договору від 30.60.2009 вже передбачала наступне.
		«Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
		Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.»
		Тобто, на момент укладення зазначеного Договору, порядок його державної реєстрації вже мав визначатися саме законом, а не підзаконним нормативним актом, яким є постанова Уряду.
		Згідно ст.125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення вказаного Договору:      
		«Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.»
		Аналогічне зазначене і в п.36 самого Договору.  
		Відповідно до ст.202 зазначеного Кодексу у наведеній редакції:
		« 1. Державна   реєстрація  земельних  ділянок  здійснюється  у складі державного реєстру земель.
		2. Державний реєстр земель складається з двох частин:
		а) книги  записів  реєстрації  державних   актів   на   право власності  на  землю  та  на право постійного користування землею, договорів  оренди  землі  із   зазначенням   кадастрових   номерів земельних ділянок;
		б) Поземельної  книги,  яка  містить  відомості  про земельну ділянку.»
		Відповідно до ст.204 зазначеного Кодексу у наведеній редакції:
		« 1. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
		2. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.»
		Згідно з п.1.21., 3.2., 3.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних  ресурсах  04.05.99 за N43:
		« 1.21.  Реєстрація  землеволодінь  та  землекористувань  -  це складова  частина  автоматизованої  системи  державного земельного кадастру,  яка  складається  з комп'ютерної бази даних, що містить відомості  про  складання  та  видачу  державних  актів  на  право власності  на  земельну  ділянку  та право постійного користування земельною   ділянкою   та   договорів   оренди   землі,   порядок, функціонування і ведення якої встановлює Держкомзем України.
		3.2.  Державна  реєстрація державних актів на право власності на  земельну  ділянку,  на право постійного користування земельною ділянкою,   договорів   оренди   землі  здійснюється  структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.   
		3.3. Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на  право  власності  на  земельну  ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України. 3.3. Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на  право  власності  на  земельну  ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України.»
		Таким чином, на момент укладення спірного Договору від 30.06.2009 його державна реєстрація мала здійснюватися структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.   
		Зазначений висновок суду підтверджується і відповідною графою в самому спірному Договорі про необхідність його реєстрації у Чернігівському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», яка у представленому екземплярі договору не містить відміток про таку реєстрацію з підписом уповноваженої особи та відтиском печатки.  
		Крім того, згідно вищевказаного листа Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області  від 24.02.2017 №22-28-99.1-1506/2-17, перша реєстрація спірної земельної ділянки, як обєкту цивільних прав, відбулася лише 29.07.2011.
		Таким чином, суду не представлені докази про факт здійснення відповідно до вищевказаних норм земельного законодавства належної державної реєстрації спірного Договору оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року №2305.
		Згідно з ч.1 ст.210 Цивільного кодексу України: 
		«Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.»
		Тобто, права та обовязки сторін за правочином, який підлягає державній реєстрації, виникають саме з моменту такої державної реєстрації. 
		Згідно з абз.4-6 п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»:
		«Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
		У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
		Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.»
		Враховуючи, вищевикладене, що згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, та що  суду не представлені докази про факт здійснення відповідно до вищевказаних норм земельного законодавства належної державної реєстрації спірного Договору оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року №2305, а отже, що даний договір є вчиненим, суд доходить висновку, що даний договір не є вчиненим та укладеним, а отже не може бути і визнаний недійсним, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
		Разом з тим, встановлений судом факт не вчинення Договору оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року №2305 є додатковою підставою для визнання недійсним Договору від 01.07.2011 №2305, оскільки останній фактично укладався, як черговий договір про поновлення саме після Договору від 30.06.2009.
		З приводу наявності чи відсутності порушених прав Позивача спірними договорами суд відмічає наступне.
		Позивач обґрунтовує свої порушені права тим, що рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2012 р. по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д) 2012 залишилось невиконаним жодною з сторін, оскільки всупереч йому правовідносини щодо оренди земельної ділянки були спочатку продовжені у формі договору оренди від 30.06.2009 р. №2305, а потім поновлені у формі договору оренди від 01.07.2011 р. №2305.
		Більше того, в межах неправомірного користування земельною ділянкою було створено нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва 37% готовності, речові права на який було спочатку зареєстровано за ТОВ "АЙВА", а в подальшому за ТОВ "ДОК ЧЕРНІГІВ". Тобто, правовідносини користування земельною ділянкою, за умов беззаперечного юридичного дефекту їх виникнення, почалися з 28.09.2004 р. і безперервно тривають по сьогоднішній день.
		Відтак, позов, крім іншого, спрямований саме на забезпечення виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 20.04.2012 р. по справі №5028/3/5(1/7(5/11 (10/116(11/103(б/195д)2012.
		В цьому випадку право на судовий захист не може бути поставлене у залежність від формального спливу терміну (строку) спірних договорів оренди земельної ділянки, оскільки в такому разі буде порушений принцип правової певності, а позивач буде позбавлений своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
		Відповідач вважає, що оскільки спірні Договори оренди земельної ділянки від 30.06.2009 року № 2305 та від 01.07.2011 № 2305 припинили свою дію по закінченню строку їх укладення, то відсутній предмет та підстави подання даного позову, а тому у судовому засіданні 25.01.2017 представник Відповідача та Третьої особи заявив  усне клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору. 
		Крім того, вищевикладене на його думку свідчить про відсутність порушених прав Чернігівської міської ради.
		З урахуванням наведених доводів та заперечень, суд доходить наступних висновків.
		Згідно абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України
		«У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.»
		Таким чином, основною метою визнання договору недійсним є повернення сторін в попередній стан.
		В даному випадку основною метою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є повернення такої ділянки у первісному стані в повне володіння, користування та розпорядження орендодавця.
		Суду не представлено жодних доказів, що наслідком набрання законної сили рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.04.2012 у справі  №5028/3/5(1/7(5/11(10/116(11/103(6/195д)2012 стала його основна мета  повернення спірної земельної ділянки, яка до того ж має історико-культурне призначення, в первісному стані в повне володіння, користування та розпорядження територіальної громади міста Чернігова.   
		Крім того, в липні 2013 року Чернігівською міською радою було заявлено позов до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Айва" про: 
		- стягнення 348840,24 грн заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки від 01.07.2011 №2305;
		-  зобовязання ТОВ Айва повернути Чернігівській міській раді земельну ділянку площею 0,5447га по вул. Горького, 6а у м. Чернігові шляхом підписання акту прийому-передачі земельної ділянки протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили в звязку з закінченням строку дії Договору від 01.07.2011 №2305.
		Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 у справі  №927/893/13 позов було задоволено та зобовязано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва повернути   Чернігівській міській  раді земельну ділянку площею 0,5447 га по вул. Горького, 6-а в м. Чернігові,  кадастровий номер 7410100000:02:035:0061, шляхом підписання акту прийому-передачі земельної ділянки. 
		На вимогу суду щодо виконання зазначеного рішення господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 року представник Відповідача пояснив, що за поясненнями колишнього керівництва ТОВ «АЙВА», рішення суду було виконано з боку ТОВ «АЙВА» в повному обсязі - грошові кошти перераховані внаслідок виконавчого провадження, а акт передачі земельної ділянки підписаний та скріплений печаткою в управлінні земельних ресурсів Чернігівської міської ради ще в 2013 році. 
		Разом з тим, жодного письмового, належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу юридичного та фактичного виконання вищевказаного рішення суду в частині повернення земельної ділянки Відповідачем суду не представлено. 
		При цьому, як вбачається з представлених Позивачем документів, ще 03.08.2011 зареєстровано право власності ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Айва на об'єкт незавершеного будівництва 37% готовності (Готельно-туристичний комплекс "Дворянське зібрання"), розташований на  земельній ділянці кадастровий номер 7410100000:02:035:0061, за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Горького, будинок 6-а, підстава виникнення права власності  договір оренди земельної ділянки 2305, 01.07.2011, виданий Чернігівською міською радою, що підтверджується  інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав  на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.03.2016.
		У судові засідання по вищевказаній справі №927/893/13 Відповідач не зявлявся, поштову кореспонденцію за адресою державної реєстрації не отримував, про наявність саме зареєстрованого обєкту нерухомості  незавершеного будівництва, ні суд, ні Позивача в судових засіданнях не повідомив. 
		За викладених обставин, доводи представника Відповідача про виконання ТОВ «Айва» рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 у справі  №927/893/13 про повернення Чернігівській міській  раді спірної земельної ділянки площею 0,5447 га по вул. Горького, 6-а в м. Чернігові навіть гіпотетично є неспроможними, оскільки дана земельна ділянка вже не перебувала в своєму первісному стані і ніякої можливості повного володіння, користування та розпорядження цією земельною ділянкою, за наявності на ній зареєстрованого за юридичною особою приватного права обєкту нерухомості  незавершеного будівництва, у територіальної громади міста Чернігова відновитися не могло.   
		Згідно з ч.3 ст.331 Цивільного кодексу України:
		«До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.»
		Таким чином, оцінка законності державної реєстрації нерухомого майна  обєкта незавершеного будівництва, а отже і можливість  захисту територіальною громадою міста Чернігова свого права на повернення у своє повне володіння, користування та розпорядження спірної земельної ділянки у первісному (до передавання в оренду) стані, прямо залежить саме від оцінки законності договору оренди земельної ділянки, на підставі якого була здійснена така реєстрація.
		Відмова судом в позові або припинення провадження у справі з підстав припинення строку дії спірного договору від 01.07.2011 буде апріорі визнанням судом факту законності такого договору та його юридичного існування протягом певного періоду, коли він створював певні юридичні наслідки.
		В свою чергу, згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто повернення сторін в попередній стан. 
		Таким чином, можливість захисту територіальною громадою міста Чернігова в даному випадку свого права на повернення у своє повне володіння, користування та розпорядження спірної земельної ділянки у первісному (до передавання в оренду) стані прямо залежить саме від вирішення судом питання про визнання  недійсним спірного договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 та вищевказаних, передбачених Цивільним кодексом України наслідків такого визнання. 
		Дані висновки суду також підтверджуються наступним.
		Згідно зі ст.236 Цивільного кодексу України:
		« 1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.»
		Дійсно в постанові Верховного Суду України по справі №918/144/15 (3-1143гс15.doc) від 23 грудня 2015 року було зазначено наступне:
		«Із правової природи такого зобовязання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків наслідки недійсності правочину відповідно до ст.216 ЦК, оскільки використання майна  «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
		У справі, що розглядається, позовні вимоги  прокурора  зводяться  до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно  повернули, тобто зобовязання за спірним договором є припиненими. 
		Ураховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору оренди недійсним  є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.»
		По-перше, дана постанова стосується оренди приміщення, а не землі, яка є спеціальним видом нерухомості з окремим правовим регулюванням.
		По-друге, в даній постанові прямо зазначено про факт повернення орендованого майна, що, як встановлено судом вище, відсутнє в даному випадку.
		По-третє, з врахуванням попереднього доводу, у зазначеній постанові відсутнє обґрунтування можливості впливу такого рішення на подальший захист порушених прав, як в даному випадку на повернення земельної ділянки в попередньому стані в повне володіння, користування та розпорядження.    
		По-четверте, вже в постанові по справі №3-912гс16 від 21 грудня 2016 року Верховний Суд України зазначив наступне:
		«Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обовязки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обовязки передбачалися на майбутнє.
		Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобовязання за цим договором  припинятися на майбутнє.»
		Таким чином, неможливо припинити на майбутнє права та обовязки за визнаним недійсним договором, якщо вони припинилися самостійно у звязку з закінченням строку договору, проте, відсутній висновок про неможливість визнання такого договору недійсним з моменту укладення з відповідними наслідками.
		Крім того, згідно абз.9,10 п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 за №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»:
		«Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
		Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.»
		За викладених обставин, суд доходить висновку, що спірним договором оренди від 01.07.2011 за №2305 створено перешкоди праву територіальної громади міста Чернігова на повернення у своє повне володіння, користування та розпорядження спірної земельної ділянки у первісному (до передавання в оренду) стані шляхом державної реєстрації на підставі даного договору права власності Відповідача на обєкт нерухомості  незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці, а тому предмет позову (визнання недійсним договору оренди, а не сам договір оренди) в даному випадку не відсутній і зазначене право територіальної громади міста Чернігова підлягає судовому захисту.
		З урахуванням викладеного, суд не приймає заперечення представника Відповідача та Третій особі в цій частині та відмовляє в його клопотанні про припинення провадження у справі з підстав відсутності предмету спору.
		Разом з тим, представником Відповідача подана заява про застосування наслідків спливу  позовної  давності,  яка  обґрунтована  тим, що  встановлений законодавством трирічний строк позовної давності спливає для оскаржуємих договорів 26.05.2014  та 31.05.2016. 
		Відповідач вважає, що Чернігівська міська рада мала всі можливості і безумовно своєчасно була ознайомлена з даними Договорами оренди, і протягом тривалого часу не знайшла жодних порушень, які були б підставою для визнання недійсними даних Договорів.  
		На думку Відповідача, позовна заява подана Чернігівською міською радою до суду 20.12.2016 після спливу позовної давності, клопотань щодо поновлення строку позовної давності не заявлено, підстав, обставин, поважних причин, з яких Позивач дійсно не мав можливості подати позов у строки, встановлені ст. 257 Цивільного кодексу України в позові не наведені.  
		Аналогічні підстави для застосування  наслідків спливу  позовної  давності зазначені також у поясненні Третьої особи. 
		Згідно ст.256 Цивільного кодексу України:  
		Позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст.257 даного Кодексу: 
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.
		Згідно ч.ч.3-5 ст.267 зазначеного Кодексу:
		3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Відповідно до абз.3 п.2.2.,2.3. Постанови  Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29 травня 2013 року (зі змінами): 
		2.2. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини пятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		2.3. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то  суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або  відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності  поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому  разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
		Другий спірний Договір оренди земельної ділянки №2305 укладений 01 липня 2011 року.
		Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України:
		«Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.»
		В письмових поясненнях представника Позивача щодо пропуску строку позовної давності Позивачем зазначене наступне. 
		Згідно зі свідоцтвом від 14.06.2016, виданим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованим в реєстрі за № 1681, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „ДОК ЧЕРНІГІВ належить на праві власності майно, що складається з: об'єкта  незавершеного будівництва 37% готовності, що розташовано за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Музейна (колишня вул. Горького), буд. 6-а, технічний опис майна:   Готельно-туристичний комплекс  "Дворянське зібрання", кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований обєкт незавершеного будівництва: 7410100000:02:035:0061, яке придбане ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „ДОК ЧЕРНІГІВ за 1782001,00 грн., що раніше належало ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА на підставі договору оренди земельної ділянки № 2305 від 01.07.2011, укладеного між Чернігівською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю „АЙВА.
		Водночас, відомості про реєстрацію 03.08.2011 р. за Відповідачем на підставі спірних договорів оренди земельних ділянок речових прав власності на об'єкт незавершеного будівництва - 37% готовності, надійшли до Позивача тільки 19.07.2016 р., коли Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, подала до Позивача відповідне клопотання датоване 14.07.2016 р., до якого долучила відповідні документи (свідоцтво від 14.06.2016 р., видане приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстроване в реєстрі за №1681, а також довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майн від 04.07.2016 №62679744).
		Таким чином, лише з цього моменту позивач дізнався, що результатом спірних договорів оренди земельної ділянки стало, окрім фактично спожитого користування, створення окремої нерухомої речі, правовий режим якої обмежує права власника земельної ділянки.
		За цих умов повернення земельної ділянки не призведе до відновлення прав власника на неї у первісному вигляді, оскільки такі будуть обмежені правами  власності нерухомості.
		Процесуальна бездіяльність позивача в цій частині пояснюється відсутністю інформації про реальні причини невиконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 р. у справі № 927/893/13 та неможливістю реалізації власних прав на земельну ділянку з урахуванням тривалого приховування відповідачем дійсного результату користування земельною ділянкою.
		З урахуванням вищенаведеного, Позивач просить  визнати причини пропуску  позовної давності поважними та захистити порушені права та охоронювані законом інтереси Чернігівської міської ради шляхом задоволення позовних вимог.    
		Дані доводи Позивача судом не можуть бути прийняті з наступних підстав.
		Створення на спірній земельній ділянці обєкту нерухомості  незавершеного будівництва та законність чи незаконність його державної реєстрації не є ні предметом даного позову, ні його підставою, тобто, обставиною, яка свідчить про незаконність, а отже і наявність підстав для визнання недійсним саме спірного договору від 01.07.2011, а не те, як цей договір в подальшому вплинув на взаємовідносини між сторонами та Третьою особою. 
		Залежність чи можливий вплив на вирішення питання про законність реєстрації вищевказаного обєкту незавершеного будівництва результатів розгляду даного позову з метою захисту вищевказаного права територіальної громади міста Чернігова в даному випадку є бажаним Позивачу наслідком, а не причиною подання даного позову. 
		Як вірно зазначає Відповідач, саме причиною, тобто основною підставою позову Чернігівської міської ради є посилання на факти встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116)11/103(6/195д)2012 від 20.04.2012 року, а саме, визнання недійсним первісного Договору оренди земельної ділянки від 28.09.2004 року №2305, визнання недійсним рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки, встановлення даним рішенням порушення порядку передачі в оренду земель історико-культурного призначення. 
		З урахуванням викладеного, системного аналізу понять «предмет та підстава позову» та положень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що строк позовної давності в даному випадку має обраховуватися від дня, коли Позивач довідався або міг довідатися про вищевказані факти, які встановлені зазначеним рішенням Господарського суду Чернігівської області по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116)11/103 (6/195д)2012 від 20.04.2012 року та підтверджують незаконність спірних договорів.
		Як зазначено судом вище, зазначене рішення набрало законної сили 03.05.2012, а отже трирічний строк позовної давності сплив 03.05.2015.
		Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 у справі  №927/893/13, яким Позивач також обґрунтовує поважність причин пропуску позовної давності, набрало законної сили 10.09.2013, а отже трирічний строк позовної давності сплив 10.09.2016.  
		Разом з тим, позов по даній справі подано до суду 20.12.2016 року, тобто, після спливу 3-річного строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.
		Чіткого конкретизованого переліку поважних причин пропуску даного строку саме щодо вищевказаних судом підстав позову з доданням відповідних підтверджуючих доказів, як і доказів, які б свідчили про активну позицію та дії Чернігівської міської ради по виконанню рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2013 у справі  №927/893/13, що дало б змогу Позивачу раніше дізнатися про факт реєстрації обєкту нерухомості на спірній земельній ділянці, Позивачем суду не представлено.
		За викладених обставин, суд доходить висновку, що заява Відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 за №2305 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а в позові Чернігівської міської ради про визнання зазначеного Договору недійсним має бути відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.    
		Разом з тим, суд вважає за необхідне відмітити наступне.
		З однієї сторони, Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що строк дії обох спірних Договорів сплив, і Відповідач начебто повернув спірну земельну ділянку Позивачу, чого судом фактично не встановлено.
		З іншої сторони представник Відповідача та Третьої особи зазначає, що за ТОВ «ДОК ЧЕРНІГІВ» 14.06.2016 року зареєстровано право власності за об'єктом нерухомості в м. Чернігові по вул. Музейна 6А (колишня Горького ) - об'єкт незавершеного будівництва 37 % готовності - готельно-туристичний комплекс «Дворянське зібрання». Дане нерухоме майно належить на праві приватної власності ТОВ «ДОК ЧЕРНІГІВ». На сьогоднішній день , відповідно до змісту ст.120 Земельного Кодексу України, ТОВ «ДОК ЧЕРНІГІВ», як власник нерухомого майна , має всі права на укладення Договору оренди земельної ділянки в м. Чернігові. Даним позовом Чернігівська міська рада фактично намагається позбавити Третю особу законної власності на зазначений обєкт.
		З даного приводу суд доходить наступних висновків.  
		Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N3477-IV:
		«Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.»
		Згідно зі ст.1 «Захист власності» Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини, ратифікованої Законом України від 17 липня  1997  року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:
		«Кожна фізична  або  юридична  особа  має право мирно володіти своїм майном.  Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності інакше  як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Проте попередні положення жодним  чином  не  обмежують  право держави  вводити в дію такі закони,  які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за  користуванням  майном  відповідно  до загальних  інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.»
		У Рішенні у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, №52 Європейський Суд з приводу даної статі зазначив наступне:
		«Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам  вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій. Перед тим як зясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм.»
		При цьому, згідно практики Європейського Суду втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.
		Аналогічно в постанові Верховного Суду України по справі №6-2510ц15 від 16 грудня 2015 року зазначено наступне:
		«У практиці ЄСПЛ також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону  нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		Крім того, в п.9 статті 129 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів) та ст.115 Господарського процесуального кодексу України закріплений  принцип обов'язкового виконання рішення суду.
		Одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші).
		Також в практиці Європейського суду з прав людини виконання рішення, схвалене будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (справи "Горнсбі проти Греції", "Шмалько проти України").
		В даному випадку судом:
		1.Встановлено факт незаконності спірних договорів внаслідок порушення передбаченого відповідним законодавством порядку їх укладення;
		2.Встановлено можливість та наявність передбачених відповідним законодавством підстав для визнання недійсним другого спірного Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 за №2305.
		3.Два рішення Господарського суду Чернігівської області по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116)11/103 (6/195д)2012 від 20.04.2012 року та по справі  №927/893/13 від 29.08.2013 фактично не призвели до головної кінцевої мети  повернення територіальній громаді міста Чернігова у її повне володіння, користування та розпорядження спірної земельної ділянки у первісному (до передавання в оренду) стані, тобто рішення практично залишилися не реалізованими та невиконаними в цій частині;
		4.Спірна земельна ділянка є землею історико-культурного призначення, знаходиться на території «Валу»  найдавнішої частини м. Чернігова починаючи з ранньої епохи Київської Русі (остання містить поряд зі спірною земельною ділянкою, зокрема, Спасо-Преображенський собор  один з найдавніших храмів Київської Русі (ХІ ст.)), яка  є одним із головних історичних та туристичних обєктів Чернігівщини та України, тобто дана територія представляє, крім місцевого, також і державний інтерес. При цьому, спірні договори були укладені з порушенням порядку вилучення саме такого виду особливо цінних земель, як землі історико-культурного призначення.
		 
		Згідно з п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України:
		«Господарський суд, приймаючи рішення, має право:
		1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.»
		Чинне матеріальне та процесуальне господарське право не передбачають розповсюдження позовної давності чи інших часових обмежень на  дане право суду.
		На підставі викладеного, враховуючи:
		-    наявність законних підстав та можливості для визнання недійсним спірного Договору оренди земельної ділянки від 01.07.2011 за №2305;
		-наявності легітимної мети задоволення «суспільного», «публічного» інтересу у вигляді:
		1.забезпечення дотримання публічного законного порядку передачі в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності взагалі, та особливо цінних земель  земель історико-культурного призначення, зокрема;
		2.забезпечення юридичної визначеності та остаточності щодо виконання та реалізації двох вищевказаних судових рішень та можливості досягнення ними наведеної судом їх головної та кінцевої мети;
		-значної переваги інтересів держави (суспільства) щодо вищевказаної легітимної мети, зокрема і, щодо захисту земельної ділянки, яка знаходиться на території важливої давньої історичної памятки та туристичного обєкту не тільки місцевого, а і загальнодержавного значення, над приватними інтересами Відповідача та Третьої особи,
		суд вважає за необхідне скористатися наданим п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України  правом та визнати за власною ініціативою суду недійсним з моменту укладення спірний Договір оренди земельної ділянки від 01.07.2011 за №2305.
		У п.137. Рішення у справі «ОСОБА_6 проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:
		«Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.» 
		Як встановлено судом вище, головним в даному випадку  є забезпечення юридичної визначеності та остаточності саме вищевказаних судових рішень, а не інтересів Відповідача та Третьої особи на побудований на спірній земельній ділянці обєкт незвершеного будівництва.
		При цьому, суд враховує, що:
		·у судові засідання по вищевказаній справі №927/893/13 Відповідач не зявлявся, поштову кореспонденцію за адресою державної реєстрації не отримував, про наявність саме зареєстрованого обєкту нерухомості  незавершеного будівництва, ні суд, ні Позивача в судових засіданнях не повідомив;
		·обєкт незавершеного будівництва Відповідач зареєстрував ще під час незакінченого провадження по справі №5028/3/5(1/7(5/11(10/116)11/103 (6/195д)2012, достеменно знаючи про предмет та підстави позову по зазначеній справі; 
		·відсутні докази ведення активного будівництва на обєкті після його реєстрації  03.08.2011;
		·директором Відповідача та Третьої особи, між якими відбулася купівля-продаж обєкту незавершеного будівництва, є одна і та ж сама особа  ОСОБА_7, тобто, Третій особі було достеменно відомо про наявність всіх судових проваджень щодо спірної земельної ділянки, їх предмет та підстави.
		 
		Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49 Господарського процесуального кодексу: 
		«Судовий збір покладається:
		·у спорах, що виникають при  укладанні,  зміні  та  розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій   іншої   сторони,   або на обидві   сторони,  якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
		·у спорах, що виникають при виконанні  договорів  та  з  інших підстав, - на сторони  пропорційно  розміру  задоволених  позовних вимог.
		Якщо  спір  виник  внаслідок  неправильних    дій    сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.»
		Враховуючи відмову в позові Позивачу суд не знаходить підстав для відшкодування Відповідачем понесених Позивачем витрат.
		Разом з тим, враховуючи визнання за власною ініціативою суду недійсним одного з спірних договорів суд доходить висновку, що судовий збір в цій частині підлягає стягненню з Відповідача. 
		Керуючись ст.ст.33,49,82, п.1 ст.83, ст.ст.84,85,116 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 1.  У позові відмовити повністю.
		2. Визнати за власною ініціативою суду недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 01 липня 2011 року №2305, укладений між Чернігівською міською радою (вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000,  ідентифікаційний код 34339125) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „АЙВА (АДРЕСА_1, 14027, ідентифікаційний код 14234530) щодо передачі в строкове платне користування земельної ділянки площею 0,5447 га в  місті Чернігові  для будівництва втраченої памятки історико-культурної спадщини будівлі Дворянського зібрання з улаштуванням готельно-туристичного комплексу, розробленого, згідно з рішенням міської ради від 3.06.2004 (12 сесія 24 скликання)  по вул.Горького, 6-а,  зареєстрованого в управлінні Держкомзему у м.Чернігові, про що у Державному  реєстрі  земель вчинено запис від 29 липня 2011р. за  №741010004000215.
		3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "АЙВА" (АДРЕСА_1, 14027,   ідентифікаційний код 14234530) в доход Державного бюджету України (рахунок 31217206783002 в ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, отримувач: УК у м. Чернігові/м.Чернігів/22030101,  код ЄДРПОУ 38054398,  код класифікації доходів бюджету 22030101)  1378  грн. 00 коп.  на   відшкодування судового збору. 
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		 
		 
		Повне рішення складено 13 березня 2017 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                 І.В. Кушнір

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...