Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/9502/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2017. Зареєстровано: 16.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2017.
Дата набрання законної сили: 30.12.1999
Результат оскарження 14.06.2017 Шостий апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 01 березня 2017 року                     № 826/9502/16
		 
		          Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., суддів: Балась Т.П., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовомОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 незаконною,В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» незаконною та такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (Конституції України, Закону України «Про захист прав внутрішньо переміщених осіб», Протоколу Першого до Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод) повністю, та її скасування (з урахуванням уточненого адміністративного позову від 15.11.2016).
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана Постанова Кабінету Міністрів України перешкоджає позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власним майном, а саме: внаслідок заборони переміщення такого майна з тимчасово окупованої території на іншу територію України, що порушує гарантоване приписами Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» право на переміщення рухомого майна, належного внутрішньо переміщеній особі, та його збереження. При цьому, за твердженням позивача, відповідачем жодним чином не обґрунтовано з якою саме метою приймається даний нормативно-правовий акт, тобто в чому саме полягає загроза безпеці держави, громадському порядку або здоров'ю населення переміщення громадянами особистих речей з території Автономної Республіки Крим на материкову частину України, необхідність чого обумовлена метою Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».
		Під час судового розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, вказавши про те, що оскаржувана Постанова прийнята Кабінетом Міністрів України у межах та на підставі наявних в останнього повноважень, оскільки відповідач у силу пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» наділений правом тимчасово обмежити поставки окремих товарів (робіт, послуг). Також, у письмових запереченнях проти позову вказано, що Постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» вже була предметом оскарження в іншій адміністративній справі №826/27712/15, за результатами чого судом відмовлено у визнанні її протиправною та скасуванні. 
		Суд на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за згодою сторін ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		Кабінетом Міністрів України, відповідно до пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», прийнято Постанову від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» (надалі - Постанова №1035), якою постановив:
		1. Заборонити на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком:
		особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі;
		соціально значущих продуктів харчування, що переміщуються громадянами, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 50 кілограмів на одну особу, за переліком згідно з додатком.
		Установити, що положення абзацу третього цього пункту застосовується у разі, коли особа, яка ввозить товари на тимчасово окуповану територію України, в'їжджає на зазначену територію не частіше одного разу протягом однієї доби.
		2. Дія цієї постанови не поширюється на:
		поставку електричної енергії з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, що здійснюється відповідно до рішення Ради національної безпеки та оборони України;
		поставку з тимчасово окупованої території на іншу територію України товарів, що мають стратегічне значення для галузей економіки та безпеки держави, за підтвердженням Міністерства економічного розвитку і торгівлі;
		ввезення на тимчасово окуповану територію гуманітарної допомоги, яка надається міжнародними гуманітарними організаціями згідно з переліком, затвердженим Міністерством соціальної політики.
		3. Ця постанова набирає чинності через 30 днів з дня її опублікування.
		В якості додатку до Постанови №1035 затверджено Перелік соціально значущих продуктів харчування.
		Вважаючи вказану Постанову №1035 незаконною та такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили - Конституції України, Закону України «Про захист прав внутрішньо переміщених осіб», Протоколу Першого до Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, - а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. 
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з такого. 
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
		Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
		При цьому, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині (ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
		На підтвердження наявності у позивача порушеного права внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1035 останнім надано суду копію картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 12.09.2016 №508050700/2016/00392, у відповідності до якої м-/п «Херсон-центральний» відмовлено ОСОБА_1 у пропуску через митний кордон України з причини порушення п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію», оскільки остання переміщує через митний кордон України товари, а саме: електричну духовку «luxell» - LX3520 - 1 шт., електросушилку MRT765 - 1 шт., бувші у використанні, що не відносяться до особистих речей громадян, визначених у ч. 1 ст. 370 Митного кодексу України.
		Крім того, наявною у матеріалах справи копією довідки від 14.09.2015 №5125000844 підтверджено, що гр. ОСОБА_1 є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.  
		З огляду на викладене вбачається, що починаючи з дати такої відмови в прийнятті митної декларації з посиланням на положення оскаржуваної Постанови №1035, позивач стала суб'єктом, до якого застосовано вказаний нормативно-правовий акт, та яка набула право оскаржити його у судовому порядку.
		У той же час, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
		Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
		У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. 
		Як вбачається з преамбули оскаржуваної Постанови №1035, остання прийнята на виконання положень пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», якими визначено, що під час тимчасової окупації поставки товарів на територію (з території) ВЕЗ «Крим» здійснюються з урахуванням того, що Кабінет Міністрів України має право тимчасово обмежити поставки окремих товарів (робіт, послуг) та/або під окремими (всіма) митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.
		Таке рішення: а) приймається виключно з метою забезпечення безпеки держави, збереження громадського порядку та охорони здоров'я населення України; б) набирає чинності не раніше ніж через 30 календарних днів після його оприлюднення; в) не може призводити до порушення норм Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», іншого антимонопольного законодавства України у частині, що поширюється на покупців таких товарів (робіт, послуг) на іншій території України.
		У той же час, згідно з п. 13.1 статті 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», об'єкти права приватної, державної та комунальної власності, що розташовані (знаходяться) на тимчасово окупованій території України, залишаються у власності осіб, які мали такі об'єкти у власності (користуванні) на початок тимчасової окупації.
		Також, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, визначено, що внутрішньо переміщена особа, зокрема, має право на сприяння у переміщенні її рухомого майна.
		Таким чином, спеціальними правовими нормами, які регулюють особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України та особливості захисту прав та охоронюваних законом інтересів внутрішньо переміщених осіб, передбачено гарантію захисту права власності осіб на об'єкти, розташовані на тимчасово окупованій території України, а також сприяння у переміщенні рухомого майна, належного внутрішньо переміщеним особам.
		Разом з тим, за твердженнями відповідача, оскаржувана Постанова №1035 прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання приписів пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», що суд вважає частково необґрунтованим, з огляду на таке.
		З аналізу положень пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» вбачається, що Кабінету Міністрів України надано право під час тимчасової окупації тимчасово обмежувати саме поставки окремих товарів (робіт, послуг) та/або під окремими (всіма) митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.
		Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		У силу ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 265 Господарського кодексу України).
		Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України).
		Таким чином, чинним законодавством України визначено, що поставкою є домовленість суб'єктів господарювання щодо реалізації товару для його використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.
		При цьому, суд звертає увагу, що ані у змісті оскаржуваної Постанови №1035, ані у змісті Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», які містять спеціальні норми регулювання спірних правовідносин, не визначено поняття «поставка», яке використовується та мало б відмінне від загальнопоширеного визначення терміну «поставка», наведеного вище.
		Отже, приписами пп. 4 п. 12.4 ст. 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями тимчасово обмежувати під час тимчасової окупації саме поставки окремих товарів (робіт, послуг), тобто постачання останніх у межах господарської діяльності відповідних суб'єктів, натомість, позбавлений на встановлення обмежень, згідно з вказаними положеннями, щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб'єктами господарювання. 
		Проте, зазначивши в оскаржуваній Постанові №1035 заборону на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки фактично п. 1 Постанови №1035 громадянам дозволено виключний перелік особистих речей для переміщення, визначений ч. 1 ст. 370 Митного кодексу України, а також обмежений перелік соціально значущих продуктів харчування.
		Так, у відповідності до ч. 1 ст. 370 Митного кодексу України, особистими речами вважаються: 1) товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби у кількості, що забезпечує потреби однієї особи на період поїздки; 2) одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні; 3) особисті прикраси, у тому числі з дорогоцінних металів та каміння, що мають ознаки таких, що були в користуванні; 4) індивідуальне письмове та канцелярське приладдя; 5) один фотоапарат, одна кіно-, відеокамера разом з обґрунтованою кількістю фото-, відео-, кіноплівок та додаткового приладдя; 6) один переносний проектор та аксесуари до нього разом з обґрунтованою кількістю діапозитивів та/або кіноплівок; 7) бінокль; 8) переносні музичні інструменти у кількості не більше двох штук; 9) один переносний звуковідтворювальний пристрій (у тому числі магнітофон, диктофон, програвач компакт-дисків тощо) з обґрунтованою кількістю плівок, платівок, дисків; 10) один переносний радіоприймач; 11) стільникові (мобільні) телефони у кількості не більше двох штук, пейджери; 12) один переносний телевізор; 13) переносні персональні комп'ютери у кількості не більше двох штук і периферійне обладнання та приладдя до них; флеш-карти у кількості не більше трьох штук; 14) одна переносна друкарська машина; 15) калькулятори, електронні книжки у кількості не більше двох штук; 16) індивідуальні вироби медичного призначення для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом з ознаками таких, що були в користуванні; 17) звичайні та/або прогулянкові дитячі коляски у кількості, що відповідає кількості дітей, які перетинають кордон разом із громадянином, а у разі відсутності дітей - у кількості не більше однієї штуки; 18) одна інвалідна коляска на кожного інваліда, який перетинає митний кордон України, а у разі відсутності такої особи - у кількості не більше однієї штуки; 19) лікарські засоби, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України; 20) годинники у кількості не більше двох штук; 21) 0,5 літра туалетної води та/або 100 грамів парфумів; 22) спортивне спорядження - велосипед, вудка рибальська, комплект альпіністського спорядження, комплект спорядження для підводного плавання, комплект лиж, комплект тенісних ракеток, дошка для серфінгу, віндсерфінгу, комплект спорядження для гольфу, інше аналогічне спорядження, призначене для використання однією особою; 23) спеціальне дитяче харчування для дітей, хворих на фенілкетонурію або інше захворювання, що потребує спеціального харчування, яке не виробляється (не реалізується) в Україні, що переміщується (пересилається) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України; 24) інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України.
		Так, вказаний перелік не дозволяє фізичним особам, як внутрішньо переміщеним, переміщати таке рухоме майно, зокрема, як особиста побутова техніка, що і намагалась зробити позивач, проте, останній було відмовлено компетентним органом з посиланням на п. 1 Постанови №1035.
		Отже, суд наголошує на тому, що встановивши у п. 1 Постанови №1035 обмеження у вигляді заборони на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі, а також соціально значущих продуктів харчування, що переміщуються громадянами, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 50 кілограмів на одну особу, за переліком згідно з додатком, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, а вказані положення суперечать приписам п. 13.1 статті 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та ч. 1 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», як актам вищої юридичної сили. 
		Крім того, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше  як  в  інтересах  суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		У контексті з викладеним, позбавлення власника його майна повинно мати правомірну мету в «суспільному інтересі» (a legitimate aim «in the public interest»), обрані засоби мають бути належними (спроможні досягти мети в принципі) і пропорційними, що передбачає, зокрема, компенсацію при примусовому відчуженні (проте вимога щодо повної компенсації відсутня). Позбавлення власника його майна також має бути законним, а саме, відповідати не лише нормативно-правовим актам, а і принципу верховенства права, положенням Конвенції; складовою принципу «законності» є принцип «правової визначеності», що передбачає обов'язок органів влади при обмеженні права діяти відповідно до відомих (прозорих) та достатньо визначених правил («передбачуваних» з точки зору застосування), що виключають свавілля (вибірковість та непередбачуваність дій) (справа «Зубко та інші проти України»).
		У свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів на підтвердження наявності «суспільного інтересу» для законодавчого втілення таких обмежень, викладених у п. 1 оскаржуваної Постанови №1035.
		При цьому, твердження відповідача про наявність судової позиції з приводу правомірності оскаржуваної Постанови №1035, яка досліджувалась у межах іншої адміністративної справи №826/27712/15, суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки як вбачається зі змісту судових рішень у справі №826/27712/15 та наявних у даній справі доказів підстави для звернення до суду, як і правове обґрунтування позовів, є відмінними.
		Крім того, висновки судів у справі № 826/27712/15 зроблені з урахуванням встановлених судом обставин, що обгрунтовували вимоги і заперечення осіб, які брали участь у справі, які мали значення для вирішення справи, а також були підтверджені певними доказами, що досліджувались судом при вирішенні справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
		Беручи до уваги все викладене вище, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» підлягає визнанню незаконним. В іншій частині позовних вимог суд вказує їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки позивачем не зазначено яким саме нормативно-правовим актам суперечить п. 2 оскаржуваної Постанови та в чому полягає його незаконність, а також не підтверджено право оскаржити зазначений пункт.
		Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва 
		ПОСТАНОВИВ:
		Позовні вимоги задовольнити частково.
		Визнати незаконним п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію». 
		В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 копійок).
		Зобов'язати Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.
		 
		Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя                                                                                       А.С. Мазур
		 
		Судді                                                                                                               Т.П. Балась
		 
		                                                                                                                                            А.В. Літвінова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...