Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/443/14 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2017. Зареєстровано: 16.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2017.
Дата набрання законної сили: 14.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 740/443/14 Провадження № 22-ц/795/393/2017  Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Пантелієнко В. Г. Доповідач - Вінгаль В. М.
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		14 березня 2017 року м. Чернігів
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
		 головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М.суддів:КУЗЮРИ Л.В., ОНИЩЕНКО О.І.,при секретарі:Шапко В.М., Шевченко М.О.,за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника відповідача Шевченка О.А.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
		в с т а н о в и в:
		У січні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» (далі - КП «НУВКГ»), у якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати незаконним наказ №249-К від 30.12.2013 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_5.»; визнати незаконним наказ №251-К від 30.12.2013 року «Про звільненя ОСОБА_5.»; поновити його на роботі; стягнути з КП «НУВКГ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
		Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_5 працював у КП «НУВКГ» на посаді головного юрисконсульта. 30 грудня 2013 року відповідачем було видано наказ № 251-К про звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_5 посилався на порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при його звільнені, зокрема вимог ст. 252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки його як голову профспілки працівників комунального господарства м. Ніжина було звільнено без попередньої згоди виборного профспілкового органу, чим завдано моральну шкоду, яку позивач оцінив в сумі 2000 грн. 
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		 
		Останнім рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено; визнано незаконними накази № 249-к від 30.12.2013 року та № 251-к від 30.12.2013 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення та звільнення ОСОБА_5; поновлено ОСОБА_5 на посаді головного юрисконсульта КП «НУВКГ» з 30.12.2013 року; стягнуто з КП «НУВКГ» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2013 року по 15.10.2015 року з розрахунку 190,32 гривень за один робочий день з урахуванням отриманої вихідної допомоги та моральну шкоду у сумі 2000 гривень; стягнуто з КП «НУВКГ» на користь держави судовий збір 243 грн.60 копійок; рішення в частині поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.
		 
		Доводи апеляційної скарги Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» зводяться до того, що рішення профкому від 25 грудня 2013 року не містить жодного обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_5, а лише констатує наявність такої відмови. Заявник вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, які б потягли завдання позивачу моральної шкоди та відсутнє обґрунтування розміру такої шкоди.
		У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просив відхилити апеляційну скаргу КП «НУВКГ» та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2016 року скасовано рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково; рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, в ухвалі суду касаційної інстанції зазначено, що апеляційний суд належним чином не дослідив рішення профспілкового комітету щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача, пославшись на те, що рішення профспілкового комітету не містить правового обґрунтування такої відмови, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України, не надав правової оцінки вказаному рішенню у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
		Згідно ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої інстанції чи апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
		Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Задовольняючи позов ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки профспілковий комітет професійної спілки, членом та керівником якої він є, не дав згоди на його звільнення, а тому визнав незаконними накази № 249-к від 30.12.2013 року та № 251-к від 30.12.2013 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення та звільнення ОСОБА_5 та поновив позивача на займаній посаді з 30.12.2013 року. Також суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2013 року по 15.10.2015 року з розрахунку 190,32 грн. за один день з урахуванням отриманої вихідної допомоги та на підставі ст.237-1 КЗпП України моральну шкоду в сумі 2000 грн.
		З такими висновками суду першої інстанції повністю не може погодитися апеляційний суд, враховуючи наступне.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що 02 грудня 2013 року був складений акт про відсутність на своєму робочому місці та на території КП «НУВКГ» протягом робочого дня з 09 год. 40 хв. до 14 год. 55 хв. головного юрисконсульта ОСОБА_5 У акті зазначено, що черговий охоронник ОСОБА_9 повідомив директора КП «НУВКГ», що 02 грудня 2013 року ОСОБА_5 з'явився на роботі о 08 год. 00 хв. та о 09 год 40 хв. залишив територію підприємства, після чого знову з'явився на території підприємства о 14 год. 55 хв. та пробув на роботі до 16 год. 50 хв. ОСОБА_5 був відсутній на роботі протягом робочого дня 4 год. 25 хв., про наявність поважних причин не попереджав, на телефонні дзвінки не відповідав.
		03 грудня 2013 року головним механіком транспортного цеху ОСОБА_10, головним бухгалтером ОСОБА_11, інспектором з кадрів ОСОБА_12, інженером-будівельником ОСОБА_13 складено акт про те, що головний юрисконсульт ОСОБА_5 був відсутній на своєму робочому місці та на території КП «НУВКГ» протягом робочого дня з 10 год. 15 хв. до 13 год. 30 хв., із 14 год. 00 хв. до 14 год. 55 хв. У акті зазначено, що черговий охоронник ОСОБА_14 повідомив про те, що 03 грудня 2013 року ОСОБА_5 з'явився на роботі о 07 год. 50 хв. та о 10 год. 15 хв. залишив територію КП «НУВКГ», після чого з'явився на території підприємства о 13 год. 30 хв. і залишив місце роботи о 14 год. 00 хв., після чого з'явився на роботі о 14 год. 55 хв. та залишив робоче місце о 17 год. 05 хв., тобто, ОСОБА_5 був відсутній на роботі 3 год. 10 хв. Про поважність причин відсутності на робочому місці не попереджав, на телефонні дзвінки не відповідав.
		10 грудня 2013 року до профспілки працівників КП «НУВКГ» було направлено подання про отримання згоди на звільнення ОСОБА_5 за прогули без поважних причин 02 грудня 2013 року та 03 грудня 2013 року.
		Протоколом засідання профспілкового комітету професійної спілки працівників комунального господарства м. Ніжина від 25 грудня 2013 року № 21 відмовлено у наданні згоди на звільнення головного юрисконсульта та голови профспілки ОСОБА_5 за відсутності підстав для вжиття заходів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
		 
		Наказом директора КП «НУВКГ» від 30 грудня 2013 року № 251-к головного юрисконсульта ОСОБА_8 звільнено з роботи з 30 грудня 2013 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 8 календарних днів невикористаної щорічної (основної і додаткової) відпустки.
		 
		За правилами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1, 2-5, 7 ст. 40 і п. п. 2, 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
		Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
		Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
		У аспекті положень ч. 7 ст. 43 КЗпП України і ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вищезазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
		Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України, ст. ст. 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
		Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
		 
		Сукупність зібраних у справі доказів свідчить про те, що професійна спілка працівників комунального господарства м. Ніжина створена та зареєстрована відповідно до вимог чинного законодавства. Витягом з державної реєстраційної служби України доводиться, що професійна спілка працівників комунального господарства міста Ніжина внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб 28.09.2011 року відповідно до протоколу загальних зборів №1 від 21.09.2011 року. 
		Вказаним протоколом прийнято рішення про заснування професійної спілки працівників комунального господарства м. Ніжина; затверджено статут; обрано ОСОБА_5 головою професійної спілки працівників комунального господарства м. Ніжина; обрано ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 членами виконавчого органу; обрано ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 членами наглядової ради професійної спілки працівників комунального господарства м. Ніжина; надано повноваження ОСОБА_5 провести реєстрацію у відповідності із чинним законодавством, що відповідає нормам діючого законодавства. 
		Із змісту протоколу №21 засідання профспілкового комітету професійної спілки працівників комунального господарства м. Ніжина від 25 грудня 2013 року вбачається, що члени профспілкового комітету професійної спілки працівників комунального господарства міста Ніжина - ОСОБА_15., ОСОБА_16, а також голова цієї ж профспілки ОСОБА_5 проголосували за відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_5 за відсутності підстав для вжиття заходів про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, які були зумовлені неприязними стосунками між керівником підприємства та керівником професійної спілки, тобто вказана відмова є мотивована.
		Посилання відповідача на те, що рішення профкому від 25 грудня 2013 року не містить жодного обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_5, а лише констатує наявність такої відмови є необгрунтованими та спростовуються вищезазначеними обставинами справи.
		Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_5 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки профспілковий комітет професійної спілки, членом та керівником якої є позивач, не надав згоди на його звільнення, а тому вірно визнав незаконними накази № 249-к від 30.12.2013 року та № 251-к від 30.12.2013 року про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення та звільнення ОСОБА_5 та відновив трудові права останнього шляхом поновлення його на посаді головного юрисконсульта КП «НУВКГ».
		 
		Є вірним визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди в сумі 2000 грн., оскільки судом, у відповідності до ст.237-1 КЗпП України, враховано, що незаконним звільненням ОСОБА_5 було спричинено моральні страждання, відбулася втрата нормальних життєвих зв'язків через необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів вчинення відповідачем дій, які б потягли завдання позивачу моральної шкоди та відсутність обґрунтування розміру такої шкоди є безпідставними, оскільки висновок суду в цій частині відповідає встановленим обставинам і дослідженим доказам.
		 
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Разом з тим, поновлюючи на роботі позивача та стягуючи з КП «НУВКГ» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.12.2013 року по 15.10.2015 року з розрахунку 190,32 грн. за один робочий день з урахуванням отриманої вихідної допомоги, суд першої інстанції допустив неправильне застосування ст.235 КЗпП України, оскільки, по перше, ОСОБА_5 було звільнено наказом від 30.12.2014 року, а тому заробітна плата завимушений прогул повинна стягуватися з 31.12.2013 року.
		Також, при ухваленні рішення про поновлення на роботі відповідно до  вимог законодавства судом не повинен зазначатися день, з якого працівник повинен бути поновлений на роботі. 
		Судом також не правильно було вираховано середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який відповідно до  статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, тобто, за повні місяці роботи працівника перед звільненням. 
		Крім того, судом в порушення п. 2 зазначеної 235 статті КЗпП України не було визначено конкретну суму та не стягнуто ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. 
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
		Відповідно до довідки КП «НУВКГ» №195 від 02 березня 2017 року про доходи ОСОБА_5, заробітна плата позивача за повні два місяці роботи, що передували його звільненню, за вересень 2013 року складає 3951,01 грн., за жовтень 2013 року - 3991,56 грн. У вересні 2013 року позивачем відпрацьовано 21 робочий день, а у жовтні 2013 року - відповідно 23.
		Середньоденна заробітна плата ОСОБА_5 становить 180 грн. 51 коп. (7942,57 грн. заробітна плата за вересень-жовтень 2013 року / 44 робочі дні у вересні-жовтні 2013 року.) 
		Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу без відрахування обов'язкових платежів та зборів становить 80 868 грн. 48 коп. (180,51 грн. середньоденної заробітної плати х 448 робочих днів за період з 31 грудня 2013 року по 15 жовтня 2015 року (1 день грудня 2013 року + 251 день 2014 року + 196 днів 2015 року)).
		 
		Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні, шляхом викладення третього та четвертого абзацу резолютивної частини рішення суду в іншій редакції. 
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін з підстав, викладених вище.
		 
		Керуючись ст. 235 КЗпП України, ст.ст. 303, 304, 307, п.3 ч.1 ст.309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,   
		В И Р І Ш И В:
		Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» задовольнити частково.
		Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2015 року змінити, виклавши третій та четвертий абзаци рішення суду першої інстанції в наступній редакції:
		«Поновити ОСОБА_5 на посаді головного юрисконсульта Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства».
		Стягнути з Комунального підприємства «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2013 року по 15 жовтня 2015 року в сумі 80 868 грн. 48 коп. (вісімдесят тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 48 коп. (сума без відрахування обов'язкових платежів та зборів)». 
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.   
		Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
		Головуючий:Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...