Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/803/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2017.
Дата набрання законної сили: 16.03.2017
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		Апеляційний суд Рівненської області
		_______________________________________________________
		У Х В А Л А
		Іменем України
		16 березня 2017 року м. Рівне
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:
		головуючого судді - ОСОБА_1 , 
		суддів      - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		з участю секретарів судового засідання  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		прокурора - ОСОБА_6 ,
		   обвинуваченого  ОСОБА_7 ,
		захисника  ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження №42013020000000111 по обвинуваченню  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Заболотці Іваничівського району Волинської області, проживаючого та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, з вищою юридичною освітою, працюючого суддею Ківерцівського районного суду Волинської області, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) та ч.2 ст.375 КК України, за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року,
		                 В С Т А Н О В И Л А:
		Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з відбуттям міри покарання в кримінально-виконавчій установі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, в державних установах строком на 3 (три) роки та з конфіскацією 1/6 (однієї шостої) частини майна, яке є власністю обвинуваченого.
		ОСОБА_7 по епізоду одержання хабара від ОСОБА_9 у 2008 році за ч.2 ст.368 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		ОСОБА_7 по епізоду одержання хабара в сумі 500 (п`ятсот) гривень від ОСОБА_10 у 2010 році за ч.2 ст.368 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		ОСОБА_7 за ч.2 ст.375 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 вирішено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
		Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, за проведення експертизи дослідження спеціальних хімічних речовин в сумі 345 (триста сорок п`ять) гривень 18 копійок, судово-технічної експертизи в сумі 2644 (дві тисячі шістсот сорок чотири) гривні, фоноскопічної експертизи в сумі 5259 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 76 копійок в дохід держави.
		Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі.
		За вироком суду, ОСОБА_7 , будучи постановою Верховної Ради України №1570-ш від 23 березня 2000 року обраним суддею України безстроково, працюючи на посаді судді Ківерцівського районного суду Волинської області, будучи представником влади  службовою особою, яка займає відповідальне становище у відповідності до ст. 25 Закону України «Про державну службу», діючи умисно, з корисливих мотивів, 23 червня 2010 року близько 17-ої години поблизу приміщення Ківерцівського районного суду, що за адресою м. Ківерці, вул. Грушевського, 20, одержав від ОСОБА_10 хабар в сумі 3500 гривень за ухвалення у цивільній справі на користь ОСОБА_11 рішення про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності позивача, за наступних обставин.
		31 травня 2010 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції ОСОБА_12 на підставі постанови Ківерцівського районного суду від 02 лютого 2010 року №3-57 про оплатне вилучення належного ОСОБА_10 та його дружині ОСОБА_11 автомобіля «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , склала акт опису й арешту майна серії АА № 445691, у який включила зазначений транспортний засіб.
		У зв`язку з цим, у лютому 2010 року ОСОБА_10 звернувся до раніше незнайомого йому судді Ківерцівського районного суду ОСОБА_7 з проханням вирішити питання щодо повернення йому та його дружині вказаного автомобіля.
		Тоді ж у судді ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на одержання хабара, з метою реалізації якого він у службовому кабінеті №106 Ківерцівського районного суду за адресою місто Ківерці, вул. Грушевського, 20 пообіцяв ОСОБА_10 особисто сприяти у вирішенні цього питання шляхом надання порад, вказівок з підготовки позовної заяви, запевнивши, що зможе прийняти цивільну справу за позовом ОСОБА_11 до свого провадження і ухвалити рішення на її користь. При цьому ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_10 за вирішення зазначеного питання дати йому хабара, на що ОСОБА_10 погодився.
		У квітні 2010 року суддя ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на одержання хабара, у приміщенні Ківерцівського районного суду порадив ОСОБА_10 , які саме документи необхідно підготувати і подати від імені дружини до Ківерцівського районного суду.
		Діючи за порадами судді ОСОБА_7 , ОСОБА_10 07 червня 2010 року подав до Ківерцівського районного суду позовну заяву його дружини ОСОБА_11 до відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції та Управління державного казначейства в Ківерцівському районі про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплати половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності ОСОБА_11 .
		Зазначена позовна заява для розгляду по суті була передана судді ОСОБА_7 , який 08 червня 2010 року виніс ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_11 , призначивши її до розгляду в попередньому судовому засіданні на 17 червня 2010 року.
		Після цього, 23 червня 2010 року близько 17-ої години, поблизу приміщення Ківерцівського районного суду, що за адресою м. Ківерці, вул. Грушевського, 20, ОСОБА_7 , являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав від ОСОБА_10 хабар в сумі 3500 гривень за ухвалення у цивільній справі на користь ОСОБА_11 рішення про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності позивача.
		Органами досудового розслідування ОСОБА_7 також обвинувачується в одержанні від ОСОБА_10 18.06.2010 року хабара в сумі 500 гривень за ухвалення у цій же цивільній справі на користь ОСОБА_11 рішення про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності позивача.
		Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що будучи суддею Ківерцівського районного суду Волинської області, при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_13 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій та порушення ним вимог щодо здійснення правосуддя, вирішив одержати хабара. З цією метою суддя ОСОБА_7 у першій половині жовтня 2008 року зустрівся з ОСОБА_9 та запропонував останньому придбати для нього пральну машину як предмет хабара, пообіцявши у такому разі задовольнити позов ОСОБА_13 . На цю пропозицію ОСОБА_9 погодився та разом з ОСОБА_13 , узгодивши свої дії, 16 жовтня 2008 року у магазині «Фокстрот» за адресою м. Луцьк, проспект Волі, 29, придбали для судді ОСОБА_7 як предмет хабара пральну машину «SAMSUNG WF-S862» вартістю 1440 гривень. Цього ж дня близько 18 години суддя ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, зустрівся з ОСОБА_9 біля будинку №24-а по вул. Качалова у м. Луцьку та одержав від ОСОБА_9 пральну машину «SAMSUNG WF-S862» вартістю 1440 грн. як предмет хабара за ухвалення рішення у цивільній справі на користь ОСОБА_13 .
		У другій половині жовтня 2008 року суддя ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, з використанням наданої йому влади, вирішив повторно одержати хабара від ОСОБА_9 за ухвалення рішення у вказаній цивільній справі. З цією метою суддя ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 дати йому хабара в розмірі 1200 гривень, повідомивши останньому, що ці кошти необхідні для оплати послуг з доставки вищевказаної пральної машини його сину ОСОБА_14 , який проживав у місті Харкові. На вказану пропозицію ОСОБА_9 погодився.
		23 жовтня 2008 року близько 19-ої години ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, на стоянці для автомобілів поблизу супермаркету «Там-Там» за адресою м. Луцьк, проспект Соборності, 43, зустрівся з ОСОБА_9 і, перебуваючи в салоні автомобіля останнього «Тойота Каріна», д.н.з. НОМЕР_2 , з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, як службова особа, яка займає відповідальне становище, повторно одержав від ОСОБА_9 хабара в розмірі 1200 гривень за ухвалення рішення про задоволення вищевказаного позову ОСОБА_13 .
		Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він 08 червня 2010 року з метою одержання хабара у майбутньому, умисно, з корисливих мотивів, в інтересах ОСОБА_11 , в порушення вимог ч. 1 ст. 80, ст. 119 ЦПК України, згідно з якими позовна заява повинна містити ціну позову щодо вимог майнового характеру, яка визначається вартістю майна, а саме без сплати судового збору, перебуваючи в службовому кабінеті №106 приміщення Ківерцівського районного суду за адресою місто Ківерці, вул. Грушевського, 20, постановив, підписав та проголосив завідомо неправосудну ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_11 до відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції та управління державного казначейства у Ківерцівському районі про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності ОСОБА_11 .
		В поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 вважає вирок суду незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповіднісю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що судом безпідставно виключено таку кваліфікуючу ознаку, як повторність. Судом безпідставно виправдано ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.368 КК України, по епізодам одержання хабара від ОСОБА_9 у 2008 році у вигляді пральної машинки вартістю 1440 грн. та грошових коштів в сумі 1200 грн., а також грошових коштів в сумі 500 грн. від ОСОБА_10 у 2010 році, та за ч.2 ст.375 КК України. Апелянт зазначає, що факт передачі ОСОБА_9 хабара ОСОБА_7 підтверджується такими доказами, як протоколом обшуку від 06.08.2010; протоколом огляду пральної машинки; протоколом огляду вилученого у ОСОБА_9 записника, в якому вказані ідентифікуючі ознаки пральної машинки; квитанцією про придбання пральної машинки, яка вилучена у ОСОБА_9 ; протоколом огляду фіскального чека; копією рішення Ківерцівського районного суду від 14.05.2009, копіями матеріалів цивільної справи №2-38/10 за позовом ОСОБА_13 до Жидичинської сільської ради. Зазначає, що факт передачі 18.06.2010 року ОСОБА_10 хабара ОСОБА_7 в сумі 500 гривень підтверджується показаннями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а суд у вироку безпідставно вказав, що цей факт не знайшов свого підтвердження. Апелянт також вказує про те, що суд, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч.2 ст.375 КК України, необгрунтовано не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_10 і ОСОБА_9 хабар давався за прийняття незаконних рішень в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Крім того, в подальшому рішення ОСОБА_7 про задоволення цивільного позову ОСОБА_13 до Жидичинської сільської ради було скасоване Апеляційним судом Волинської області, чим підтверджується незаконність зазначеного рішення. Також апелянт вважає доведеним корисливий мотив у ОСОБА_7 при прийнятті рішення в інтересах ОСОБА_11 матеріалами оперативно-розшукової справи №1927 від 03.08.2010 року. При призначенні покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав, слідству не сприяв, по місцю роботи характеризується негативно, пом`якшуючі покарання обставини відсутні. Просить вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.368, ч.2 ст.375 КК України, та призначити покарання: за ч.2 ст.368 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, наділені владними та організаційно-розпорядчими функціями чи займатися такою діяльністю в органах державної влади чи місцевого самоврядування строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності; за ч.2 ст.375 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ст.70 КК України призначити ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом часткового складання покарань у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, наділені владними та організаційно-розпорядчими функціями чи займатися такою діяльністю в органах державної влади чи місцевого самоврядування строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
		В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 вважає вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв`язку з порушенням статей 9, 23, ч.2 ст.85, 86, 94 КПК України. Зазначає, що протокол вручення технічних засобів ОСОБА_10 від 23.06.2010 року (а.с.45 т.1) є неналежним доказом. Також апелянт зазначає, що протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 03.08.2010 року за оперативно-розшуковою справою №1927 є недостовірним. Крім того, вважає висновок криміналістичної експертизи звукозапису від 06.12.2013 року (а.с.147-148 т.1; 85-90 т.6), висновок додаткової технічної експертизи матеріалів та засобів звукозапису від 21.10.2010 року №146/3 (а.с.262-264 т.2) недостовірними як того вимагається в ст.94 КПК України. Апелянт також зазначає, що в порушення ст.9 КПК України на досудовому розслідуванні, а пізніше в судових засіданнях в порушення ст.94 КПК України клопотання ОСОБА_7 про допит експертів, проведення додаткових експертиз були безпідставно відхилені. Висновок експерта судової експертизи спеціальних хімічних речовин від 16.08.2010 року №262/853 ( а.к.п.217-227 т.2) не є достовірним, оскільки не досліджувався одяг ОСОБА_7 , не робилося порівняння хімічного складу спеціальних речовин на тампонах зі змивів з хімічним складом на одязі ОСОБА_7 . При оцінці доказів суд не прийняв до уваги те, що не оглядалися грошові купюри як предмет хабара, і що на момент розгляду справи вони не були в матеріалах як речові докази. Не враховано тих обставин, що жодним доказом, крім показань працівників СБУ і ОСОБА_10 , не зафіксовано передачу хабара та сам момент передачі та викидання ОСОБА_7 з кишені грошей чи пакета. Просить вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_7 кримінальних правопорушень.
		В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає вирок суду незаконним, який ґрунтується на фальсифікованих матеріалах досудового слідства. Вказує, що ОСОБА_10 двічі притягувався до адміністративної відповідальності, а він ні одної справи щодо ОСОБА_10 не розглядав. Зазначає, що його працівники СБУ незаконно затримали, що є порушенням Конституції України та Закону України «Про статус суддів». Крім того, судом безпідставно відмовлено у проведенні дактилоскопічної експертизи, яка б підтвердила, що немає його відбитків пальців на підкинутих грошах. Посилання суду на покази працівників СБУ, що вони є правдиві, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки працівники СБУ були зацікавлені в проведенні провокації щодо нього та підкинули йому гроші. Просить вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях кримінального правопорушення.
		В поданих запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 вважає апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_15 в частині невідповідності висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого необгрунтованою та безпідставною. Прокурор безпідставно посилається в апеляційній скарзі на те, що пральна машина оглядалася, чого не було, як при здійсненні кримінального провадження, так і під час судового слідства, а фіскальний чек не є іменним, тому не може бути доказом. По епізоду передачі хабара Гонтарем для ОСОБА_7 в сумі 500 грн., то такі показання ОСОБА_10 нічим не підтверджені. Зазначає, що виправдання ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.2 ст.368 КК України по епізодам одержання хабара є обгрунтованим та законним, та підставно виключено таку кваліфікуючу ознаку як повторність. Необгрунтована апеляційна скарга в частині невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки судом при винесенні обвинувального вироку враховані всі ті обставини, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі. Проте позиція прокурора в частині визнання ОСОБА_7 винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не збігається з позицією обвинуваченого та його, оскільки вважає, що обвинувальний вирок є необгрунтованим та незаконним і підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_7 ознак кримінальних правопорушень. Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю з підстав, наведених в його та ОСОБА_7 апеляційних скаргах.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_6 щодо задоволення його апеляційної скарги та залишення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 без задоволення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 щодо скасування вироку суду та закриття кримінального провадження, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, провівши в суді апеляційної інстанції з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Згідно з вимогами ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
		З положень статті 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обгрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об"єктивно з"ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 
		Під час апеляційного розгляду кримінального провадження істотних порушень вимог КПК України та закону про кримінальну відповідальність, які могли б вплинути на правильність висновків суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень, не встановлено.
		З вироку суду і матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд повно, всебічно і об"єктивно дослідив всі докази і обставини справи, дав їм належну правову оцінку і обгрунтовано прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень та про обгрунтованість виправдання ОСОБА_7 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення по епізоду одержання хабара від ОСОБА_9 у 2008 році за ч.2 ст.368 КК України, по епізоду одержання хабара в сумі 500 (п`ятсот) гривень від ОСОБА_10 у 2010 році за ч.2 ст.368 КК України та за ч.2 ст.375 КК України.
		Незважаючи на невизнання вини ОСОБА_7 в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень, повністю доведена зібраними по справі та перевіреними судом першої інстанції доказами, яким суд дав повну, всебічну оцінку і є обгрунтованими.
		З показань обвинуваченого ОСОБА_7 в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції вбачається, що він працював головою Ківерцівського районного суду, а потім суддею цього ж суду. На нього було подано подання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. В послідуючому було встановлено, що підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності не було. Все робиться для того, щоб його скомпрометувати. З ОСОБА_10 він був незнайомий. Знає, що ОСОБА_10 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння. Проте, він, як суддя, його до відповідальності не притягував. Вважає, що дана справа відносно нього планувалася в органах СБУ. Він неодноразово просив надати йому дані про заведення відносно нього оперативнорозшукової справи. 23 червня 2010 року ОСОБА_10 заходив до нього в кабінет, і вони, мабуть, вітались за руку. Коли йшов з роботи додому, то ОСОБА_10 знову підходив до нього. Потім його затримували працівники правоохоронних органів, при цьому він відмовився підписувати будь-які документи, оскільки вважав, що суддю не можна затримувати без дозволу Верховної Ради України. Поняті були, все зафіксовано. В подальшому він почав писати скарги в прокуратуру. Слідство було проведено неякісно, тому справа пішла на дорозслідування. Експертиза проводилася, і він мав реальну можливість поставити запитання експерту. Просить суд звернути увагу, як вручався обвинувальний акт. Записи щодо вимагання ним коштів у ОСОБА_10 сфальсифіковані. Він не «затягував» розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_16 . 23 червня 2010 року до нього в кабінет заходив ОСОБА_10 і вітався за руку, проте він ніяких коштів не вимагав. Він вважає, що сліди спецпорошку «Промінь-1» могли залишитися у нього після вітання з ОСОБА_10 . Заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про те, що він вчиняв інші злочини, пов`язані з вимаганням хабара, не знайшли свого підтвердження в ході перевірки. Він вважає, що дії ОСОБА_10 щодо використання диктофорну «Ерго» до порушення кримінальної справи являються незаконними. Всі дії ОСОБА_10 та працівників СБУ до порушення кримінальної справи являються неправомірними. З моменту вручення ОСОБА_10 технічних засобів та грошей до моменту затримання пройшло приблизно 5 годин. Досудовим слідством не встановлено, де перебував ОСОБА_10 з технічними засобами і грішми весь цей час.
		З показань свідка ОСОБА_10 в суді першої інстанції вбачається, що в 2009 році він був зупинений працівниками ДАІ. Він перебував в нетверезому стані, а тому його позбавили права керування транспортними засобами та «арештували» його автомобіль. До ОСОБА_7 він звернувся «за допомогою» «чисто випадково», так як йому «його порадили». Він прийшов до ОСОБА_7 і запитав, чи зможе він йому допомогти. Той сказав чекати його на вулиці. На вулиці він розповів ОСОБА_7 про те, що сталося, і той погодився допомогти та сказав, щоб дружина написала заяву. Він сказав, що «будемо вирішувати дане питання». ОСОБА_7 говорив, що все зробить, «вирішить питання». Через деякий час ОСОБА_7 сказав написати заяву в суд. Перед цим питав його, чи має він «пару гривень». Зустрічей з ОСОБА_7 було багато. Він вже не пам`ятає, коли саме він сказав написати заяву. Заяву ОСОБА_7 надиктував йому в своєму кабінеті, він написав її від руки. ОСОБА_7 сказав її віддрукувати. Позовну заяву він віддрукував і здав в канцелярію суду. Потім ОСОБА_7 знову питав його, чи має він гроші. З лютого по червень 2010 року він надавав послуги власним автомобілем ОСОБА_7 та давав йому гроші в сумах по 100, 200 гривень. Потім ОСОБА_7 сказав дати 4000 гривень. Він спочатку дав йому 500 гривень. Це було десь після першого судового засідання. Розмова про передачу 4000 гривень відбулася десь в кінці травня 2010 року. Він не може пригадати, коли саме передав 500 гривень ОСОБА_7 . Він запитав в ОСОБА_7 , коли буде «вирішено питання» і той сказав, що це буде коштувати 4000 гривень. Все тягнулося близько півроку. Позов подала дружина, і його розглядав ОСОБА_7 . Дружина ходила в судові засідання. Судових засідань було багато. Він участі в судових засіданнях не брав та не «вникав» у справу. ОСОБА_7 сказав йому не ходити в судові засідання, так як позов подав не він, а його дружина. ОСОБА_7 нічого не вирішував, тільки «тягнув» з нього гроші, а також він надавав ОСОБА_7 транспортні послуги. На протязі травня-червня 2010 року він дав ОСОБА_7 500 гривень, а потім ОСОБА_7 сказав, щоб він дав решту грошей в сумі 3500 гривень. Коли ОСОБА_7 почав вимагати гроші, то він взяв свій диктофон та почав «записувати все на нього». Він вирішив звернутись до працівників УСБУ, так як зрозумів, що ОСОБА_7 «тягне» з нього гроші, щоб вони «вирішили це питання», бо в нього вже не було грошей. В день передачі коштів ОСОБА_7 на нього «почепили» мікрофон. Це було близько 15-16 години. Сказали, що все ввімкнено. Працівники УСБУ завели його в кабінет, розклали на підлозі гроші в сумі 3500 гривень та «поприскали» гроші балончиком. Потім «просвітили» їх. Поняті це бачили, про що розписались в протоколі. Працівники СБУ взяли гроші та поклали їх йому в кишеню штанів. Тоді вони поїхали до суду. Коли він зустрівся з ОСОБА_7 біля суду, то дістав правою рукою гроші та віддав їх ОСОБА_7 . Перед тим його ОСОБА_7 запитав, чи приніс він гроші, на що він відповів, що приніс. ОСОБА_7 сказав віддати гроші йому. Гроші ОСОБА_7 взяв правою рукою і поклав собі в кишеню. Він розвернувся та пішов. Коли обернувся, то бачив, як працівники СБУ бігли до ОСОБА_7 . Потім до нього під`їхали працівники СБУ та забрали технічні засоби.
		Свідок ОСОБА_11  в судовому засіданні в суді першої інстанції дала показання, з яких вбачається, що її чоловік ОСОБА_10 був оштрафований за водіння автомобілем в нетверезому стані, у зв"язку з чим у нього було вилучено автомобіль. Він звернувся до судді ОСОБА_17 за допомогою. Їй тоді він нічого не розповідав. На той час вона перебувала в декретній відпустці, а також перенесла третю операцію, тому чоловік не хотів її турбувати. Після того як в чоловіка почали вимагати більшу суму грошей, він все їй розповів. Вони вирішили звернутись в УСБУ. Цими справами займався її чоловік. Чоловік їй потім розповів, що така ситуація склалася з автомобілем і що він звернувся до судді ОСОБА_7 . Розповідав, що давав йому гроші, купував йому продукти харчування. Коли ОСОБА_7 назвав суму 4000 гривень, то вони подумали, що це лише обіцянки ОСОБА_7 . Вони вже не були впевнені, що він їм «допоможе». В неї немає підстав оговорювати ОСОБА_7 . Він «обіцяв допомогти», але нічого не зробив. Раніше чоловік не був знайомий з ОСОБА_7 . Вона як співвласник автомобіля, подала заяву в суд про повернення автомобіля. Здається, судовий збір при подачі заяви вона не сплачувала. Чоловік дав ОСОБА_7 спочатку 500 гривень, а потім передав ще 3500 гривень. Вони звернулись в УСБУ з проханням допомогти, так як ОСОБА_7 вимагав у них хабара. Вона не знає при яких обставинах і де чоловік дав ОСОБА_7 500 гривень. Їй було відомо від чоловіка, що він передавав ОСОБА_7 продукти, гроші, надавав транспортні послуги, навіть полуницю та сіно для кролів давав. 4000 гривень їм дала свекруха на будівництво. Коли ОСОБА_7 говорив про те, щоб дати йому 4000 гривень, а такої суми грошей в них ще не було, то ОСОБА_7 казав, щоб чоловік позичив дану суму грошей.
		Також судом першої інстанції допитано свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , експерта НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області ОСОБА_25 , спеціаліста ОСОБА_26 , показаннями яких, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів апеляційного суду, повністю доводиться винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень. Показанням зазначених свідків, експерта та спеціаліста судом першої інстанції було надано оцінку у відповідності до положень законодавства.
		Крім того, при ухваленні вироку, після повного дослідження та відповідної оцінки, суд обґрунтовано врахував наступне: протокол усної заяви про злочин від 23 червня 2010 року заявника ОСОБА_10 (т.1 а.с.30); протокол огляду та вручення грошових коштів від 23 червня 2010 року, долучену фототаблицю з додатками №1-10 копій грошових купюр (т.1 а.с.33-44); протокол вручення технічних засобів від 23 червня 2010 року (т.1 а.с.45); протокол огляду місця події (із застосуванням відеозйомки) від 23 червня 2010 року з долученою до нього схемою (т.1 а.с.46-48); протокол відмови від 23 червня 2010 року (т.1 а.с.49); протокол демонстрації відеозапису від 23 червня 2010 року (т.1 а.с.50); протокол відмови від 23 червня 2010 року (т.1 а.с.51); протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 03 серпня 2010 року за оперативно-розшуковою справою №1927 (т.1 а.с.147-149); протокол обшуку від 23 червня 2010 року, в ході якого у ОСОБА_7 було вилучено піджак та брюки (т.2 а.с.111-112); протокол відмови від 23 червня 2010 року (т.2 а.с.113); висновок експерта судової експертизи спеціальних хімічних речовин від 16 серпня 2010 року за №262/853 з долученою ілюстративною таблицею (т.2 а.с.217-227); постанову про визнання і долучення речових доказів від 24 жовтня 2010 року (т.2 а.с.160); дослідження речових доказів 13 листопада 2015 року в судовому засіданні в порядку статті 357 КПК України, зокрема, одягу ОСОБА_7 та тампонів зі змивами з правої та лівої долонь ОСОБА_7 і тампону зі змивами з правої кишені брюк ОСОБА_7 ; висновок додаткової технічної експертизи матеріалів та засобів звукозапису від 21 жовтня 2010 року №146/3 (т.2 а.с.262-264); протокол огляду предметів та документів від 10 жовтня 2013 року (т.6 а.с.51-52); висновок криміналістичної експертизи відео-, звукозапису №4146/4147 від 6 грудня 2013 року (т.6 а.с.85-90); висновок фоноскопічної експертизи від 10 січня 2014 року №1/4 (т.6 а.с.69-73).
		Наведені у вироку суду докази, на думку колегії суддів, повністю узгоджуються між собою, не містять суперечностей та в своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину), по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень. При цьому суд навів переконливі мотиви, чому він взяв до уваги одні докази та відкинув інші, в тому числі і ті, на які в своїх апеляційних скаргах посилаються обвинувачений та захисник. 
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що здобуті під час досудового розслідування та досліджені під час судового провадження в суді першої інстанції вищезазначені докази є достовірними і такими, що обґрунтовано підтверджують наявність складу кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим. 
		Твердження захисника ОСОБА_8 в поданій апеляційній скарзі про те, що вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з порушенням статей 9, 23, ч.2 ст.85, 86, 94 КПК України, колегія суддів вважає безпідставним в частині визнання винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень, та таким, що спростовується матеріалами кримінального провадження. Покликання захисника, що протокол вручення технічних засобів ОСОБА_10 від 23.06.2010 року (а.с.45 т.1) є неналежним доказом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки порушень законодавства при цьому допущено не було, і зазначені у протоколі заходи здійснювалися на підставі постанови голови апеляційного суду Волинської області №231-цт від 22 червня 2010 року, тобто у відповідності до положень КПК України. Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що протокол за результатами проведення оперативно-технічного заходу від 03.08.2010 року за оперативно-розшуковою справою №1927 є недостовірним, колегія суддів вважає необгрунтованим та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження. Покликання захисника в апеляційній скарзі на те, що висновок криміналістичної експертизи звукозапису від 06.12.2013 року (а.с.147-148 т.1; 85-90 т.6) та висновок додаткової технічної експертизи матеріалів та засобів звукозапису від 21.10.2010 року №146/3 (а.с.262-264 т.2) є недостовірними як того вимагається в ст.94 КПК України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спростовується матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_20 в суді першої інстанції, і таким, що не суперечить положенням статті 94 КПК України, згідно якої суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв"язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що в порушення ст.9 КПК України на досудовому розслідуванні, а пізніше в судових засіданнях в порушення ст.94 КПК України клопотання ОСОБА_7 про допит експертів, проведення додаткових експертиз були безпідставно відхилені, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що по всіх клопотання судом приймались обгрунтовані та вмотивовані рішення у відповідності до положень КПК України, і колегія суддів порушень при цьому не вбачає. Покликання захисника в апеляційній скарзі на те, що висновок експерта судової експертизи спеціальних хімічних речовин від 16.08.2010 року №262/853 (а.к.п.217-227 т.2) не є достовірним, оскільки не досліджувався одяг ОСОБА_7 , не робилося порівняння хімічного складу спеціальних речовин на тампонах зі змивів з хімічним складом на одязі ОСОБА_7 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були предметом ретельної перевірки під час судового розгляду в суді першої інстанції, однак не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами кримінального провадження. Зокрема, зазначене покликання захисника повністю спростовується показаннями в суді першої інстанції експерта НДЕКЦ при УМВС України у Волинській області ОСОБА_25 та спеціаліста ОСОБА_26 , а також безпосереднім дослідженням в судовому засіданні 13 листопада 2015 року судом першої інстанції речових доказів, зокрема, одягу ОСОБА_7 та тампонів зі змивами з правої та лівої долонь ОСОБА_7 і тампону зі змивами з правої кишені брюк ОСОБА_7 з участю спеціаліста ОСОБА_26 . Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що при оцінці доказів суд не прийняв до уваги те, що не оглядалися грошові купюри як предмет хабара, і що на момент розгляду справи вони не були в матеріалах як речові докази, та не враховано тих обставин, що жодним доказом, крім показань працівників СБУ і ОСОБА_10 , не зафіксовано передачу хабара та сам момент передачі та викидання ОСОБА_7 з кишені грошей чи пакета, колегія суддів оцінює як необгрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, протоколом огляду місця події (із застосуванням відеозйомки) від 23 червня 2010 року, з якого вбачається, що на відстані 0,1-0,3 метра від ОСОБА_7 виявлені розкидані купюри номіналом по 100 гривень в кількості 35 купюр на суму 3500 гривень, які були вилучені та поміщені в прозорий поліетиленовий пакет. Зазначене твердження захисника також повністю спростовується показаннями свідків в суді першої інстанції, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
		Твердження обвинуваченого ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі про те, що вирок суду є незаконним, який ґрунтується на фальсифікованих матеріалах досудового слідства, колегія суддів вважає безпідставним в частині визнання винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень, та таким, що спростовується матеріалами кримінального провадження. Покликання обвинуваченого на те, що ОСОБА_10 двічі притягувався до адміністративної відповідальності, а він ні одної справи щодо ОСОБА_10 не розглядав, колегія суддів оцінює як необгрунтоване та таке, що не спростовує його винуватості. Твердження обвинуваченого про те, що його працівники СБУ незаконно затримали, що є порушенням Конституції України та Закону України «Про статус суддів», колегія суддів оцінює як таке, що не впливає на факт доведеності матеріалами кримінального провадження його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину). Покликання обвинуваченого на те, судом безпідставно відмовлено у проведенні дактилоскопічної експертизи, яка б підтвердила, що немає його відбитків пальців на підкинутих грошах, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки суд по даному клопотанню прийняв мотивоване, обгрунтоване та законне рішення. Покликання обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що працівники СБУ були зацікавлені в проведенні провокації щодо нього та підкинули йому гроші, не знайшло свого підтвердження в суді першої та апеляційної інстанції, у зв"язку з чим немає підстав вважати показання працівників СБУ недостовірними. 
		За таких обставин, встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що під час судового розгляду належними та допустимими доказами доведено вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину), по епізоду одержання 23 червня 2010 року від ОСОБА_10 хабара в сумі 3500 гривень. Заперечення обвинуваченим вчинення кримінального правопорушення колегія суддів розцінює як позицію щодо реалізації обвинуваченим права на захист, намагання уникнути передбаченої законом відповідальності.
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно виправдано ОСОБА_7 по епізодах одержання хабара від ОСОБА_9 у 2008 році за ч.2 ст.368 КК України, одержання хабара в сумі 500 (п`ятсот) гривень від ОСОБА_10 у 2010 році за ч.2 ст.368 КК України, та за ч.2 ст.375 КК України - за відсутністю в його діях складу зазначених кримінальних правопорушень.
		Так, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в одержанні від ОСОБА_10 18.06.2010 року хабара в сумі 500 гривень за ухвалення цивільній справі на користь ОСОБА_11 рішення про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності позивача.
		Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження місце, час та обставини передачі ОСОБА_10 ОСОБА_7 хабара в сумі 500 гривень. Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вказали, що не пам`ятають при яких обставинах гроші в сумі 500 гривень були передані ОСОБА_7 за позитивне вирішення цивільної справи на їх користь. Інших об`єктивних доказів, які б свідчили про передачу ОСОБА_10 грошей в сумі 500 грн. в судовом засіданні не встановлено. Тому, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно виправдано ОСОБА_7 по епізоду одержання хабара в сумі 500 (п`ятсот) гривень від ОСОБА_10 у 2010 році за ч.2 ст.368 КК України.
		Також органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що будучи суддею Ківерцівського районного суду Волинської області, при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_13 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій та порушення ним вимог щодо здійснення правосуддя, вирішив одержати хабара. З цією метою суддя ОСОБА_7 у першій половині жовтня 2008 року зустрівся з ОСОБА_9 та запропонував останньому придбати для нього пральну машину як предмет хабара, пообіцявши у такому разі задовольнити позов ОСОБА_13 . На цю пропозицію ОСОБА_9 погодився та разом з ОСОБА_13 , узгодивши свої дії, 16 жовтня 2008 року у магазині «Фокстрот» за адресою м. Луцьк, проспект Волі, 29, придбали для судді ОСОБА_7 як предмет хабара пральну машину «SAMSUNG WF-S862» вартістю 1440 гривень. Цього ж дня близько 18 години суддя ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, зустрівся з ОСОБА_9 біля будинку №24-а по вул. Качалова у м. Луцьку та одержав від ОСОБА_9 пральну машину «SAMSUNG WF-S862» вартістю 1440 грн. як предмет хабара за ухвалення рішення у цивільній справі на користь ОСОБА_13 .
		У другій половині жовтня 2008 року суддя ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, з використанням наданої йому влади, вирішив повторно одержати хабара від ОСОБА_9 за ухвалення рішення у вказаній цивільній справі. З цією метою суддя ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 дати йому хабара в розмірі 1200 гривень, повідомивши останньому, що ці кошти необхідні для оплати послуг з доставки вищевказаної пральної машини його сину ОСОБА_14 , який проживав у місті Харкові. На вказану пропозицію ОСОБА_9 погодився.
		23 жовтня 2008 року близько 19-ої години ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, на стоянці для автомобілів поблизу супермаркету «Там-Там» за адресою м. Луцьк, проспект Соборності, 43, зустрівся з ОСОБА_9 і, перебуваючи в салоні автомобіля останнього «Тойота Каріна», д.н.з. НОМЕР_2 , з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, як службова особа, яка займає відповідальне становище, повторно одержав від ОСОБА_9 хабара в розмірі 1200 гривень за ухвалення рішення про задоволення вищевказаного позову ОСОБА_13 .
		Суд, дослідивши докази в сукупності по вищезазначеному епізоду отримання хабара обвинуваченим ОСОБА_7  у ОСОБА_9 у 2008 році, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_7 по даному епізоду не знайшла свого підтвердження в ході судового засідання, з чим погоджується і колегія суддів.
		Так, при ухваленні вироку, після повного дослідження та відповідної оцінки, суд обґрунтовано врахував наступне: заяву ОСОБА_9 про дачу хабара ОСОБА_7 за позитивне вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_13 до Жидичинської сільської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення від 23 липня 2010 року; показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , копії матеріалів цивільної справи №2-38/10. Суд прийшов до висновку, що з показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_13 , даними ними в ході судового засідання, вбачається, що ОСОБА_7 не вимагав в них придбати йому пральну машинку за позитивне вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_13 . Як ОСОБА_9 , так і ОСОБА_13 в судовому засіданні стверджували, що ОСОБА_7 звертався до ОСОБА_13 як до спеціаліста по ремонту пральних машин з приводу ремонту його власної пральної машини. Як вбачається з їх показань, поскільки на їх думку розгляд цивільної справи «затягувався», то ОСОБА_9 запропонував ОСОБА_13 придбати ніби як для ОСОБА_7 нову пральну машинку. В судовому засіданні не здобуто об`єктивних доказів, які б свідчили про те, що пральна машина «SAMSUNG WF-S862» була придбана саме за кошти ОСОБА_9 , а не за кошти самого ОСОБА_7 .
		В судовому засіданні також не здобуто об`єктивних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_9 був поставлений в такі умови, що вимушений був дати ОСОБА_7 хабара у вигляді пральної машинки та грошей на пальне. 
		Крім того, коли 14 травня 2009 року рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області за позом ОСОБА_13 до Жидичинської сільської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення кооперативу «Кварц», де він був залучений в якості третьої особи на стороні позивача, позов було задоволено, то ОСОБА_9 «не згадував» про вимагання зі сторони ОСОБА_7 хабара у виді пральної машинки та коштів на пальне.
		Після того, як рішення 14 травня 2009 року про задоволення позову ОСОБА_13 ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області від 06 жовтня 2009 року було скасовано, то ОСОБА_9 , раптом, майже через два роки після, ніби-то, дачі хабара ОСОБА_7 та майже десяти місяців після скасування рішення, «згадав», що в нього ОСОБА_7 , ніби-то, вимагав хабар у виді пральної машинки та коштів на пальне. 
		В судовому засіданні суду першої інстанції була оглянута записна книжка, яка постановою про визнання і прилучення до справи речових доказів від 21 серпня 2010 року визнана речовим доказом і прилучена до матеріалів справи, з якої вбачається, що в ній в хаотичному порядку містяться записи різного характеру, на одній із сторінок містяться записи: «стир.машина» та «стир.машина WF S862». Однак в цих записах відсутні відомості про те, ким та для кого придбані ці пральні машини і за чиї кошти, а також відсутні відомості про час та місце здійснення покупки і в судовому засіданні не представилося можливим встановити, хто саме і коли здійснив ці записи. В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_9 вказав, що він веде свої особисті записи з приводу покупки різних речей. Коли він щось купує, то переписує номери придбаних речей в книжечку, так як в нього є така «звичка губити речі». В той раз він також записав номер пральної машинки на листочок. Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що такі показання свідка ОСОБА_9 не можуть бути покладені в основу обвинувачення, враховуючи і те, що інших об`єктивних доказів, які б підтверджували одержання хабара у вигляді пральної машини та грошей на пальне ОСОБА_7 від ОСОБА_9 в судовому засіданні не здобуто. 
		У відповідності до положень ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		За таких обставин, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства  верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, оцінивши всі докази в сукупності прийшов до обгрунтованого висновку, що під час судового розгляду не здобуто та не надано безсумнівних доказів по епізоду одержання хабара  ОСОБА_7  від ОСОБА_9 у виді пральної машини та грошей на пальне у 2008 році, а тому обвинуваченого ОСОБА_7 по даному епізоду, на думку колегії суддів, правильно виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виключив таку кваліфікуючу ознаку, як повторність, оскільки винуватість ОСОБА_7 в одержанні хабара від ОСОБА_9 у виді пральної машинки і коштів на пальне та хабара в сумі 500 гривень від ОСОБА_10 не знайшло свого підтвердження. 
		Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він 08 червня 2010 року з метою одержання хабара у майбутньому, умисно, з корисливих мотивів, в інтересах ОСОБА_11 , в порушення вимог ч. 1 ст. 80, ст. 119 ЦПК України, згідно з якими позовна заява повинна містити ціну позову щодо вимог майнового характеру, яка визначається вартістю майна, а саме без сплати судового збору, перебуваючи в службовому кабінеті №106 приміщення Ківерцівського районного суду за адресою місто Ківерці, вул. Грушевського, 20, постановив, підписав та проголосив завідомо неправосудну ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_11 до відділу державної виконавчої служби Ківерцівського районного управління юстиції та управління державного казначейства у Ківерцівському районі про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», д.н.з. НОМЕР_1 , звільнення його з-під арешту, надання можливості сплатити половину вартості даного транспортного засобу під час його оплатного вилучення та залишення у власності ОСОБА_11 .
		Під час оцінки доказів, які свідчать про наявність умислу на постановлення суддею завідомого неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, у тому числі й з особистих інтересів, доцільно враховувати критерії доказування поза розумним сумнівом, складові якого відображені, зокрема, у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Дослідивши докази в їх сукупності, судом правильно вирішено, що об`єктивних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_7 , діючи з корисливих мотивів, постановив завідомо неправосудну ухвалу суду від 08 червня 2010 року, відкривши провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_11 до відділу Державної виконавчої служби та Управління Державного Казначейства в Ківерцівському районі про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109», державний номер НОМЕР_1 , та виплату половини його вартості під час оплатного вилучення, в судовому засіданні не здобуто.
		Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 2-583/10, яка надійшла до Ківерцівського районного суду Волинської області 07 червня 2010 року, в позовній заяві дійсно не зазначено ціну позову, однак до позовної заяви долучено квитанції №26/42 від 02 червня 2010 року про сплату судового збору в сумі 51 грн. та № 25/40 від 02 червня 2010 року про сплату 120 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення, тобто судовий збір по цивільний справі був сплачений у мінімальному розмірі у відповідності до діючого на той час Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (в редакції станом на 01 січня 2010 року), з якого вбачається, що ставка державного мита із позовних заяв, що подаються до суду, була встановлена у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
		Постановлення завідомо неправосудного судового акту, відповідальність за яке передбачена ст. 375 КК України, є спеціальним видом службового зловживання в галузі здійснення правосуддя, суб`єкт якого (суддя) умисно, з будь-яких мотивів свідомо і цілеспрямовано використовує своє службове становище всупереч інтересам правосуддя і саме з проголошенням неправосудного рішення злочин, передбачений ст. 375 КК України, вважається закінченим.
		Порядок постановлення судових рішень передбачається процесуальним законодавством, яке встановлює комплекс процесуальних дій, направлених на досягнення цієї мети і послідовність їх здійснення.
		У відповідності до ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Закон України від 07 липня 2010 року з послідуючими змінами та доповненнями) судове рішення, яким закінчується розгляд справи по суті, ухвалюється іменем України.
		У відповідності до вимог ст. 218 ЦПК України рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У відповідності до п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» (яка на момент розгляду справи являлася чинною), частини п`ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
		Отже, законність чи незаконність прийнятого суддею рішення може визначатися лише вищим судом тієї ж юрисдикції  апеляційним судом, вищим спеціалізованим судом, а в передбачених законом випадках  Верховним Судом України, - в порядку апеляційного чи касаційного провадження.
		Однак, у ході судового слідства судом першої інстанції було встановлено, що оскільки остаточне рішення по цивільній справі № 2-583/10 за позовом ОСОБА_11 до відділу Державної виконавчої служби та Управління Державного Казначейства в Ківерцівському районі про визнання права власності на автомобіль «ВАЗ-2109» та виплату половини його вартості під час оплатного вилучення не було прийняте, а ухвала про відкриття провадження окремо від рішення суду не підлягає оскарженню, то суд, розглядаючи кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правовопрушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, не вправі давати оцінку законності змісту рішення суду цивільної юрисдикції.
		Диспозицією статті 375 КК України (в редакції станом на 2013 рік) передбачено кримінальну відповідальність за постановлення неправосудного судового рішення у поєднанні з вказівкаю на його «завідомість», що означає цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя. 
		За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, а тому підставно виправдав останнього за даним обвинуваченням.
		На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора в апеляційній скарзі про безпідставне виправдання судом першої інстанції ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.368 КК України по епізодам одержання хабара від ОСОБА_9 у виді пральної машинки вартістю 1440 грн. та грошових коштів в сумі 1200 грн, а також грошових коштів в сумі 500 гривень від ОСОБА_10 , ч.2 ст.375 КК України, є необгрунтованими та безпідставними, оскільки вони не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Не надано таких доказів і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
		Покликання прокурора в поданій апеляційній скарзі на те, що вирок суду є незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, при апеляційному розгляді не знайшли свого підтвердження. Твердження прокурора про те, що судом безпідставно виключено таку кваліфікуючу ознаку, як повторність та безпідставно виправдано ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.368 КК України, по епізодам одержання хабара від ОСОБА_9 у 2008 році у вигляді пральної машинки вартістю 1440 грн. та грошових коштів в сумі 1200 грн., а також грошових коштів в сумі 500 грн. від ОСОБА_10 у 2010 році, та за ч.2 ст.375 КК України, колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, доказами, дослідженими в судовому засіданні в суді першої інстанції. Покликання прокурора на те, що факт передачі ОСОБА_9 хабара ОСОБА_7 підтверджується такими доказами, як протоколом обшуку від 06.08.2010; протоколом огляду пральної машинки; протоколом огляду вилученого у ОСОБА_9 записника, в якому вказані ідентифікуючі ознаки пральної машинки; квитанцією про придбання пральної машинки, яка вилучена у ОСОБА_9 ; протоколом огляду фіскального чека; копією рішення Ківерцівського районного суду від 14.05.2009, копіями матеріалів цивільної справи №2-38/10 за позовом ОСОБА_13 до Жидичинської сільської ради, не спростовують висновків суду, оскільки всі зазначені прокурором докази були предметом ретельного дослідження судом в судовому засіданні, і суд надав їм відповідну належну правову оцінку. Покликання прокурора на те, що факт передачі 18.06.2010 року ОСОБА_10 хабара ОСОБА_7 в сумі 500 гривень підтверджується показаннями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , колегія суддів оцінює як необгрунтовані, оскільки зазначені свідки навіть не назвали, при яких обставинах зазначені 500 гривень були передані ОСОБА_7 . Покликання прокурора на те, що суд, виправдовуючи ОСОБА_7 за ч.2 ст.375 КК України, необгрунтовано не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_10 і ОСОБА_9 хабар давався за прийняття незаконних рішень в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , колегія суддів вважає безпідставним, оскільки дані обставини були судом детально досліджені і їм надана належна правова оцінка, з якою погоджується і колегія суддів. Твердження прокурора про те, що при призначенні покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав, слідству не сприяв, по місцю роботи характеризується негативно, пом`якшуючі покарання обставини відсутні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років в межах санкції ч. 2 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину), яке ОСОБА_7 згідно вироку суду має відбувати реально в кримінально-виконавчій установі.
		Відповідно до положень статті 65 КПК України та роз"яснень постанови №7 від 24 жовтня 2003 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції відповідно до ст.65 КК України врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують чи пом"якшують покарання обвинуваченого, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який за місцем роботи характеризуються негативно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, а тому суд вірно обрав ОСОБА_7 покарання в межах передбаченої санкції статті вчиненого ним кримінального правопорушення.
		Санкцією ч.2 ст. 368 КК України (в редакції Закону України № 1508-VI від 11 червня 2009 року, що діяв на час вчинення злочину) передбачена міра покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, і даний злочин у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.
		Пунктом 25 постанови Верховного суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року при розгляді справ про хабарництво судам необхідно додержуватися вимог закону про індивідуалізацію покарання. Слід брати до уваги, що згідно зі ст. 12 КК України злочини, передбачені ч. 2 ст. 368 і ч. 2 ст. 369 КК України є тяжкими, ч. 3 ст. 368 КК  особливо тяжкими і що основне покарання за ті й інші може бути призначено лише у виді позбавлення волі. Відповідно до санкцій частин 1, 2, 3 ст. 368 КК застосування до винних в одержанні хабарів додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в одержанні хабарів за обтяжуючих обставин  і конфіскації майна, є обов`язковим. Не застосування цих основного й додаткових покарань можливе лише за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК.
		Враховуючи те, що ОСОБА_7 вчинив злочин, який відноситься до тяжких у відповідності до ст.12 КК України, і являється корисливим, та за відсутності пом`якшуючих покарання обставин суд не знайшов достатніх підстав для застосування відносно ОСОБА_7 положень статті 75 КК України.
		З даною позицією суду та призначеним ОСОБА_7 судом першої інстанції покаранням повністю погоджується і колегія суддів.
		Будь-яких порушень кримінального чи кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, які б слугували підставою для скасування вироку суду, колегія суддів не вбачає, а тому не знаходить підстав для скасування вироку з мотивів, зазначених в апеляційних скаргах, а вирок суду вважає законним та обґрунтованим.
		Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
		     У Х В А Л И Л А :
		Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора прокуратури Волинської області ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
		Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
		Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.
		 
		 
		Головуючий: _________________ ОСОБА_1 
		 
		   
		   Судді: ОСОБА_3  _________________С.В.Гладкий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...