Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/24670/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2017.
Дата набрання законної сили: 21.08.2018
Результат оскарження 21.08.2018 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: змінено рішення суду апеляційної інстанції та залишено рішення суду першої інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Cправа № 127/24670/15-ц
		Провадження № 2/127/145/17 
		 
		ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		15 березня 2017 року                                         м. Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі:
		головуючого-судді                         Гуменюка К.П.,
		за участю секретаря                         Подоляк М.В.,
		позивача                                   ОСОБА_1,
		представника позивача                         ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, орган якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб: Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківський прав, визначення аліментів та стягнення заборгованості по аліментам,
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_1 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області, в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, визначення розміру аліментів та стягнення заборгованості по аліментам, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору служби у справах дітей Вінницької міської ради. Свої вимоги мотивувала тим, що 25 листопада 2005 року між позивачкою та відповідачем укладено шлюб. Від шлюбу мають двох неповнолітніх доньок ОСОБА_3, 2009 року народження та ОСОБА_4, 2006 року народження. 16 січня 2014 року позивачка змінила прізвище з «ОСОБА_1» на дошлюбне «ОСОБА_1», а рішенням суду від 14 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Позивачка зазначає про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей. З 2009 року сторони проживають окремо, відповідач в м. Києві, позивачка в м. Херсон, а з липня 2014 року в м. Вінниця. Саме з того часу відповідач перестав брати участь у вихованні дітей, останні перебувають на повному утриманні позивачки. З посиланням на положення п. 7.12 шлюбного договору укладеного між сторонами, позивачка зазначає що відповідач зобов'язався надавати на утримання дітей щомісячно на кожну дитину не менше 200 доларів США до досягнення повноліття. Наразі з 30 червня 2014 року відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання. За наведеного просила позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначити розмір аліментів на утримання неповнолітніх доньок до досягнення ними повноліття по 4252,8 грн. на кожну (а. с. 2-5, т. 1).
		18 лютого 2016 року позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила, що з липня 2014 року діти проживають з нею, а тому відповідно до положень п. 7.12 шлюбного договору вона має право на отримання виплат для утримання дітей в розмірі 200 доларів США на кожну, що станом на день подання заяви становить 5344,00 грн. на одну дитину. Заборгованість за 15 місяців невиконання умов договору склала 80160,00 грн. на одну дитину. За наведеного просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначити розмір аліментів в 5344,00 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття, стягнути з відповідача заборгованість по виплатах на утримання малолітніх доньок по 80160,00 грн. на кожну та понесені судові витрати (а. с. 76-77, т. 1).
		У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити. Крім того, звернули увагу на те, що відповідно до висновку органу опіки та піклування ВМР зроблено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Одночасно вказали, що спілкування батька з дітьми негативно впливає на психологічний стан останніх, відповідач дітьми не цікавиться, матеріальної підтримки не надає та має заборгованість по сплаті аліментів. 
		Відповідач ОСОБА_5 в одному з судових засідань зазначив, що позовні вимоги не визнає, дітей любить, бажає з ними спілкуватись, надавати матеріальну допомогу на їх утримання. Після розірвання шлюбу з позивачкою діти приблизно протягом чотирьох місяців проживали з ним в м. Херсон, перебували на повному його утриманні. Крім того, вказав про наявне рішення суду про порядок його участі у вихованні дітей, натомість позивачка разом з дітьми переїхала до м. Вінниці, що ускладнює таке спілкування з дітьми, при цьому остання скриває адресу, перешкоджає відповідачеві у спілкуванні з дітьми, чим не виконує рішення суду, з приводу чого відповідач неодноразово звертався до відповідних установ. Щодо утримання дітей зазначив, що бажає сплачувати аліменти, натомість позивачка не надає номер карткового рахунку, на який потрібно переводити грошові кошти. Просив відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача ОСОБА_6 щодо виконання відповідачем умов шлюбного договору взагалі не визнав факту укладання такого договору з тих підстав, що позивачкою не наданий оригінал договору, а тому таку обставину вважає недоведеною. Також просив відмовити у задоволенні позову. 
		Представник третьої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні при винесенні рішення по справі просила врахувати висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради та максимально захистити права малолітніх дітей. Аналогічну позицію висловила і в письмовій заяві від 09 вересня 2016 року та просила справу розглянути за її відсутності (а. с. 183, т. 1).
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 зазначила, що вона є матір'ю позивачки. Також зазначила, що відповідач під час спільного проживання сторін отруїв її дочку ОСОБА_1 та намагався позбавити її дієздатності. Онучки після спілкування зі своїм батьком ведуть себе не адекватно, батько погано впливає на доньок. Зять ОСОБА_5 має діагноз посттравматичний психопатичний синдром в наслідок отримання черепно-мозкової травми. Свідок зазначила, що в бесіді з відповідачем останній повідомляв її про те, що має досвід по вживанню наркотичних засобів. Аліменти відповідач не сплачує, крім того позичив у свідка та її чоловіка 22000,00 доларів США, які досі не повернув. Коли діти проживали з батьком, ОСОБА_4 після зимових канікул пішла в школу лише 07 лютого 2014 року, тобто пропустила навчальний процес 1,5 місяці. Крім того, після того, як позивачка забрала дітей у відповідача останні перебували в жахливому психологічному та фізичному стані (брудні, коси не чесані, наявний ряд захворювань). В травні 2014 року відповідач фізично травмував тестя та забрав дітей. Неодноразово застосовував фізичну силу і до свідка. 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 зазначив, що є однокласником батька позивачки та часто перебував в гостях в цій родині в м. Херсоні. Відповідача бачив два рази коли він приїжджав з м. Києва. ОСОБА_4 в травні 2015 року розповідала свідку про те, що батько обіцяв убити бабусю і закопати її біля винограду. Також на думку свідка була залякана і менша дитина ОСОБА_3. Такий стан дітей пов'язує саме внаслідок спілкування дітей з батьком, натомість зазначив, що це його суб'єктивна думка, адже безпосередніх дій відповідача не бачив. Після того, як дітей забрали від батька, діти були дуже налякані. З приводу обставин утримання дітей нічого не відомо. Зі слів інших осіб свідку відомо, що відповідач не приймає участі у вихованні дітей. 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 зазначив, що знає сторони з 2010 року. З відповідачем перебував у службових відносинах. Вважає, що чисельні судові позову ініційовані сторонами негативно впливають на дітей і спричинені напруженими стосунками між сторонами. Графік роботи відповідача не надавав йому можливості брати участь у вихованні дітей. У свідка склалось враження, що у відповідача відсутнє бажання утримувати дітей. В будинок, де проживали сторони в м. Херсоні свідок навідувався приблизно один раз на місяць та іноді виконував функції завгоспу. До свідка літом 2015 року звернулась мати позивачки та просила влаштувати дітей на час перебування позивачки в психіатричній лікарні. Чи надавав відповідач на утримання дітей кошти свідку не відомо. Також свідок зазначив, що допомагав позивачці у написанні позовної заяви про розірвання шлюбу, під час якого знімав ксерокопію з оригіналу шлюбного договору укладеного між сторонами. Від батьків позивачки свідку відомо про те, що відповідач не надавав допомоги на утримання дітей. 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 зазначив, що в 2014 році надавав допомогу позивачці з приводу справи про позбавлення її дієздатності. В липні 2014 року свідку зателефонувала позивачка і останній почув крик дітей «папа не вбивай маму». Через кілька днів позивачка приїхала з дітьми до свідка, діти були в поганому фізичному стані. Вважає, що відповідач мстить позивачці за розірвання шлюбу. Останні два роки відповідач не бере участі у вихованні дітей та не надає допомоги. Відповідач здійснив побиття свідка та його брата, із зазначеного приводу порушена кримінальна справа. 
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду повідомив, що є батьком позивачки. До 2009 року позивачка проживала в м. Київ, в подальшому переїхала до м. Херсон та проживала з чоловіком. Крім того вказав, що відповідач під час проживання родини в м. Херсон приїжджав приблизно один раз в місяць. Відповідач застосовував фізичну силу до свідка на очах дітей. Зі слів родичів свідку відомо, що відповідач не утримує дітей, адже свідок часто буває у довгострокових відрядженнях. 
		Відповідно до положень ст. 171 СК України, суд вислухав думку малолітніх ОСОБА_3, 2009 року народження та ОСОБА_4, 2006 року народження без присутності батьків за участі представників сторін та представника служби у справах дітей ВМР ОСОБА_7
		Малолітня ОСОБА_3 повідомила, що її виповнилось 7 років, на даний час проживає з мамою. З батьком зустрічатись не бажає. Також повідомила, що коли проживала з батьком, останній під час ігор кинув її на диван та дитина пошкодила руку, при цьому в лікарню не звертались. Крім того, одного разу під час приготування їжі, батько облив ОСОБА_3 гарячою кашею, внаслідок чого дитина отримала опік ноги. Також під час ігор з дітьми на кухні батько кидав в підлогу ножі. ОСОБА_3 зазначила, що у неї наявний страх перед батьком, адже він знущався над домашними тваринами, зокрема кидав кішку зі сходів другого поверху в будинку, останній погано спілкується з мамою, іграшки не дарує. 
		Малолітня ОСОБА_4 повідомила, що її виповнилось 10 років, на даний час проживає з мамою в м. Вінниця та відвідує школу, з батьком не спілкується, боїться його. Також повідомила, що під час проживання протягом півроку з батьком, останній за ними не доглядав, дітьми займались ОСОБА_11 та ОСОБА_2. Школу на той час відвідувала рідко, скучала за мамою, при цьому хотіла, щоб батько більше приділяв уваги їй та сестрі. ОСОБА_4 повідомила, що була свідком як батько душив маму, 2 рази бив її, казав що уб'є її, бабусю та дідуся. Під час ігор з меншою сестрою кинув її на диван та остання пошкодила руку. Одночасно вказала, що батько речі та іграшки їм не купує, натомість в минулому році приходив до школи, де навчається ОСОБА_4, намагався передати подарунки але вона від них відмовилась та не прийняла. Дослівно висловилась, що «батько не приймає участі в їх вихованні та утриманні».
		Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, малолітніх дітей, оцінивши докази в їх сукупності суд приходить до наступного.
		Між сторонами склались правовідносини врегульовані нормами СК України, в частині виконання батьками обов'язку утримувати дітей, дотримання особистих немайнових прав дітей, а також виконання умов шлюбного договору. 
		В судовому засіданні встановлено, що сторони з 25 листопада 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (повторно) від 13 травня 2014 року НОМЕР_1, при чому внаслідок укладання шлюбу позивачка дошлюбне прізвище «ОСОБА_1» змінила на «ОСОБА_1» (а. с. 15, т. 1).
		Від шлюбу стони мають малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується копіями свідоцтв про народження від 04 жовтня 2013 року НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відповідно, що видані повторно. Батьками дітей є сторони по справі (а. с. 16-17, т.1).
		Відповідно до копії свідоцтва від 16 січня 2014 року НОМЕР_4, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, змінила прізвище на «ОСОБА_1» (а. с. 18, т. 1).
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсон від 14 лютого 2014 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 10 червня 2014 року відповідно до ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2014 року (а. с. 19-20, т. 1).
		До літа 2014 року діти проживали в м. Херсон, з зазначеної дати проживають в. м. Вінниця разом з матір'ю ОСОБА_1 
		Вищенаведені обставини не заперечуються сторонами, встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, а тому в силу положень ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню. 
		Однією з позовних вимог заявленою позивачкою є стягнення заборгованості по виплатах на утримання малолітніх доньок, яка утворилась з липня 2014 року та становить по 80160,00 грн. на кожну дитину. Підставою виникнення заборгованості та її розмір обґрунтовує положеннями п. 7.12 шлюбного договору укладеного між сторонами в 2005 році.
		Відповідно до положень ст. 180, ч. 1 ст.181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
		Позивачка стверджує, що між сторонами до укладання шлюбу було підписано шлюбний договір, яким, зокрема, передбачено і право того з батьків з ким проживають діти на одержання від іншого утримання на дітей. На підтвердження таких обставин надала копію шлюбного договору від 24 листопада 2005 року, відповідно до п. 12.7 якого, договір укладено в трьох примірниках, один з яких зберігається у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бардичевої Ж.О., а два інших надано сторонам (по одному примірнику кожному) (а. с. 6-12, т. 1). 
		Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на надання позивачкою оригіналу такого шлюбного договору, а за його відсутності взагалі заперечував сам факт укладання такого договору. 
		З зазначеного приводу суд зазначає наступне. 
		В матеріалах справи міститься копія рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2015 року (цивільна справа № 127/7405/15-ц), відповідно до якого у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним окремого пункту шлюбного договору - відмовлено. Рішення набрало законної сили 24 липня 2015 року відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області. Предметом зазначеного позову було визнання недійсним саме п. 7.12 (надання утримання одному з подружжя на дітей) шлюбного договору від 24 листопада 2005 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бердичевою Ж.О. Зазначеним рішенням встановлена обставина укладання такого шлюбного договору 24 листопада 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 27464 (а. с. 176-181, т. 1). Крім того, в матеріалах справи наявна копія позовної заяви ОСОБА_5 від 06 квітня 2015 року по справі № 127/7405/15-ц, в якій зазначено, що 24 листопада 2005 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом. В переліку документів, що додані до позовної заяви ОСОБА_5 зазначив про надання копії шлюбного договору від 24 листопада 2005 року на 7 аркушах (а. с. 193-194, т. 1). Вказана копія шлюбного договору, яка надавалась ОСОБА_5 до позовної заяви, міститься і в матеріалах цивільної справи що розглядається, та в свою чергу за змістом повністю відповідає копії шлюбного договору наданого позивачкою (а. с. 195-198,т. 1). Наразі відповідачем у даній справі оригінал шлюбного договору суду не наданий.
		З приводу не надання позивачкою оригіналу шлюбного договору суд зазначає наступне. ОСОБА_1 в 2013 році ініційовано позов до ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» про визнання договору поруки від 04 липня 2008 року недійсним (цивільна справа № 2610/24830/2012). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі призначена судова почеркознавча експертиза проведення якої доручено експертам Одеського НДІСУ МЮ України. ОСОБА_1 відповідно до заяви від 21 листопада 2013 року для проведення зазначеної експертизи суду надані зразки її особистого підпису, зокрема, і оригінал шлюбного договору від 24 листопада 2005 року, що підтверджується копією зазначеної заяви (а. с. 162, т. 1). 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Приморського районного відділу НП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення з приводу втрати матеріалів судової справи № 2610/24830/2012 експертною установою при пересилці (а. с. 190-192, т. 1). Обставини втрати матеріалів цивільної справи, в яких містився і оригінал шлюбного договору від 24 листопада 2005 року підтверджується і листами Одеського НДІСЕ МЮ України від 07 та 12 липня 2016 року (а. с. 160-161, т. 1). 
		Відповідно до листа Головного територіального управління у м. Києві від 17 червня 2016 року діяльність приватного нотаріуса Бардичевої Ж.О. припинена відповідно до наказу від 03 квітня 2006 року та зобов'язану останню передати до Київського державного нотаріального архіву документи щодо вчинення нотаріальних дій. Станом на 17 червня 2016 року вимоги зазначеного наказу не виконані, архів не передано (а. с. 199, т. 1).
		З наведеного вбачається, що шлюбний договір між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 24 листопада 2005 року дійсно укладався та посвідчувався приватним нотаріусом, адже така обставина підтверджується вищезазначеними письмовими доказами та встановлена судовим рішенням, а тому приймається судом в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України. Твердження представника відповідача про заперечення факту укладання шлюбного договору не знайшли свого підтвердження та спростовується матеріалами справи. Крім того суд звертає увагу, що ініціатором позову щодо визнання п. 7.12 шлюбного договору від 24 листопада 2005 року був ОСОБА_5, інтереси якого в свою чергу представляв ОСОБА_6, який в межах розгляду цивільної справи № 127/7405/15-ц не заперечував факту укладання такого договору, тобто притримувався протилежної позиції. Ні відповідач ні його представник в судовому засіданні не заперечили з приводу наявних протиріч щодо змісту наданого позивачкою копії шлюбного договору від 24 листопада 2005 року його оригіналу, який підписувався сторонами. Суд повторно наголошує, що копія шлюбного договору наданого позивачкою за своїм змістом відповідає змісту шлюбного договору, який досліджувався в межах розгляду цивільної справи № 127/7405/15-ц, а тому приймається судом до уваги як доказ у справі. Одночасно суд зазначає, що відсутність оригіналу шлюбного договору не свідчить про припинення зобов'язань, про які сторони дійшли згоди під час його укладання. Доказів про припинення зобов'язань за шлюбним договором від 24 листопада 2005 року, чи визнання його недійсним в цілому або окремих його положень суду не надано. 
		Між сторонами 24 лютого 2005 року укладено шлюбний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж.О. та зареєстрований за № 27464. Відповідно до п. 7.12 шлюбного договору, сторони домовились, що надання утримання для дітей здійснюється тому з подружжя, з ким залишаються діти, за домовленістю між подружжям, але не нижче ніж в розмірі 200 доларів США щомісяця на одну дитину за офіційним курсом валют встановленим НБУ на день виплати (а. с. 6-12, т. 1).
		Відповідно до ч. 2 ст. 93, 94, ч. 1 ст. 95, ч. 2 ст. 99 Сімейного кодексу України, шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
		З наведеного вбачається, що шлюбний договір укладений між сторонами 24 листопада 2005 року набрав чинності на наступний день, тобто 25 листопада 2005 року (день укладання шлюбу). Положеннями ст. 181 СК України передбачено, що сторони можуть встановити способи виконання обов'язку утримувати дітей за домовленістю між собою. Умовами шлюбного договору сторони визначили майнові права подружжя і в якості батьків. Із змісту п. 7.12 шлюбного договору вбачається, що сторони домовились про те, що право на утримання для дітей отримає той з подружжя з кім залишаються проживати діти, тобто вказаним пунктом сторони встановили підстави, порядок та розмір аліментів на утримання дітей. 
		Як зазначалось вище, про що не заперечують і сторони, малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з липня 2014 року по день винесення рішення суду проживають разом із матір'ю ОСОБА_1 в м. Вінниця, а тому, остання, в силу положень шлюбного договору, зокрема п. 7.12, має право на утримання для дітей. Суд бере до уваги обставину наявного спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей, який за повідомленнями сторін вирішується в судовому порядку Дніпровським районним судом м. Херсон (цивільна справа № 666/1913/14-ц). Наразі судове рішення у зазначеній справі не прийнято.
		В матеріалах справи міститься заява позивачки на ім'я приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Ярової Я.М. від 18 серпня 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_1 просить останню повідомити ОСОБА_5 про необхідність сплати коштів в розмірі 400 доларів США щомісячно на утримання дітей відповідно до умов шлюбного договору та повідомляє номер карткового рахунку, на який необхідно перерахувати кошти («Приватбанк», НОМЕР_5) (а. с. 14, зворот, т. 1). Зазначений лист - вимога отриманий відповідачем 01 вересня 2015 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 13, т. 1). За наведеного суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що йому не було відомо, на який рахунок перераховувати кошти на утримання дітей. 
		З пояснень відповідача по справі вбачається, що останній був позбавлений можливості надавати кошти на утримання дітей адже не знав номер карткового рахунку для переказу коштів. Тобто відповідач підтверджує обставину не надання коштів позивачці на утримання дітей. Крім того про таке стверджує і позивачка. 
		За наведеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за шлюбним договором, зокрема, передбачених п. 7.12 в частині надання утримання на дітей в період з липня 2014 року не виконував. Положеннями СК України, зокрема, ст. 99 встановлено, що у разі невиконання одним з подружжя умов шлюбного договору в частині сплати аліментів, останні можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Тобто, зазначеною нормою встановлено порядок стягнення аліментів на користь одного з подружжя. Суд бере до уваги положення ст. 36 СК України, відповідно до якого права та обов'язки подружжя виникають з моменту укладання шлюбу. У даному випадку сторони не є подружжям, адже шлюб між ними розірвано за рішенням суду, яке набрало законної сили. Отже нормами сімейного законодавства України не передбачено підстави та порядок стягнення аліментів на утримання дітей за умовами шлюбного договору після розірвання шлюбу між сторонами. 
		Відповідно до ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
		За наведеного суд вважає, що до правовідносин, які склались між сторонами з приводу виконання (неналежного виконання) умов шлюбного договору слід застосувати положення ЦК України. 
		Відповідно до ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
		За наведеного суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за шлюбним договором від 24 листопада 2005 року в частині надання утримання на дітей не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої підлягає стягненню з останнього відповідно до вимог ЦК України. 
		Щодо визначення періоду заборгованості суд зазначає наступне.
		Позивачка початком періоду виникнення заборгованості по сплаті утримання на дітей вважає липень 2014 року. Зазначена обставина встановлена в судовому засіданні, адже відповідно і до пояснень відповідача та його представника саме з цього часу ОСОБА_1 забрала дітей та переїхала на постійне проживання до м. Вінниця, а відповідач, за його твердженням, у зв'язку з цим був позбавлений можливості надавати утримання на дітей. Відповідно до заяви позивачки про збільшення позовних вимог від 18 лютого 2016 року, остання збільшила позовні вимоги та просила стягнути розмір заборгованості щодо сплати утримання на дітей в розмірі по 80160,00 грн. на кожну дитину. Отже, з наведеного вбачається, що періодом заборгованості по сплаті грошових коштів є період з липня 2014 року по лютий 2016 року, що складає 19 місяців (адже позивачкою здійснено обрахунок заборгованості за курсом іноземних валют НБУ саме станом на 18 лютого 2016 року). Суд погоджується з таким періодом, адже відповідачем та його представником не доведено обставин сплати на утримання на дітей у зазначений період. 
		Щодо визначення розміру заборгованості суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 7.12 шлюбного договору від 24 листопада 2005 року розмір утримання на дітей встановлений сторонами в 200 доларів США щомісяця на одну дитину за курсом НБУ на день проведення такої виплати. Сторони від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які в період з липня 2014 року по теперішній час проживають з позивачкою ОСОБА_1, отже розмір утримання становить 400 доларів США щомісячно. 
		Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Отже, умовами шлюбного договору, як і вищенаведеною нормою законодавства, встановлено, що утримання на дітей сплачується в гривні за курсом НБУ щодо долара США. Як зазначалось, період заборгованості становить 19 місяців. Відповідно до офіційного курсу валют встановленого НБУ, 100 доларів США станом на 18 лютого 2016 року становить 2 673 грн. 37 коп.
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи, що позивачкою розмір заборгованості встановлено в 160320,00 грн. (по 80160,00 грн. на кожну дитину) суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства вважає за потрібне задовольнити позовні вимоги саме в межах вимог заявлених позивачкою.
		Сплачені відповідачем аліменти на загальну суму в 650,00 грн. за період з 31 грудня 2016 року по 17 лютого 2017 року, що підтверджується випискою по картці рахунку «ПриватБанк» НОМЕР_5 (а. с. 7-10, т. 2) суд не враховує, адже така сума сплачена поза межами періоду, за який позивачка просила стягнути заборгованість по утриманню на дітей. 
		Враховуючи викладене суд вважає, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по виплатах на утримання малолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за період з липня 2014 року по лютий 2016 року в розмірі по 80160,00 грн. на кожну дитину відповідно до умов п. 7.12 шлюбного договору від 24 листопада 20105 року підлягає задоволенню. 
		Щодо позовної вимоги про визначення розміру аліментів на утримання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в розмірі по 5344,00 грн. на кожну до досягнення ними повноліття суд зазначає наступне. 
		Зі змісту заявленої вимоги вбачається, що позивачка просить стягнути аліменти в твердій грошовій сумі. Положеннями ст. 184 СК України визначені обставини, за яких аліменти стягуються за рішенням суду у твердій грошовій сумі, такими обставинами, зокрема, є наявність у платника аліментів нерегулярного, мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. 
		Надаючи оцінку правовій природі п. 7.12 шлюбного договору укладеного між сторонами 24 листопада 2005 року, суд зазначив, що виклавши вказаний пункт за таким змістом, сторони фактично встановили підстави, порядок та розмір аліментів на утримання дітей, що в свою чергу відповідає положенням ст. 181 СК України в частині встановлення способу виконання батьками обов'язку по утриманню дитини за домовленістю між собою. Враховуючи, що сторони умовами договору вже погодили підстави, порядок та розмір сплачуваного утримання на дітей (аліментів), встановлення розміру аліментів в твердій грошовій сумі призведе до подвійного стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, а тому зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суд звертає увагу позивачки на те, що у разі відмови від шлюбного договору, його розірвання, визнання недійсним в цілому чи в частині наявного права на утримання на дітей, остання не позбавлена можливості повторно звернутись до суду із вимогою про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей до досягнення ними повноліття з підстав визначених Главою 15 Сімейного кодексу України. 
		Щодо позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд зазначає наступне. 
		Як зазначалось вище, сторони по справі є батьками малолітніх ОСОБА_4, 2006 року народження та ОСОБА_3, 2009 року народження. 
		Відповідно до п. 16 постанови пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавленя та поновлення батьківських прав» (надалі Постанова), особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. 
		Станом на день розгляду справи ОСОБА_3 досягла віку 7 років а ОСОБА_4 10 років відповідно. 
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
		Перелік підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, передбачений ст.164 СК України є вичерпним. Кожна з них має самостійних характер і підлягає окремому доказуванню.
		Обґрунтовуючи зазначену позовну вимогу позивачка підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей визначила ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей. 
		Відповідно до п. 16 Постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
		З аналізу наведеного вбачається, що для встановлення обставин ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, що в свою чергу є підставою для позбавлення його батьківських прав, необхідно встановити, в чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, чи вживалися до відповідача заходи реагування, чи існують інші способи впливу на особу для зміни її ставлення до виховання дитини. 
		Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 19 липня 2016 року № 01-00-011-20799, останній вважає доцільним позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Із змісту зазначеного висновку вбачається, що таке рішення прийнято на підставі пояснень ОСОБА_1, ОСОБА_5 та документів, які стосуються справи. ОСОБА_1 повідомила про неправомірну поведінку батька дітей, про те що діти його бояться, останній не цікавиться життям дітей та не надає матеріальної допомоги. ОСОБА_5 в свою чергу повідомив що мати дітей забрала їх з м. Херсон в 2014 році, внаслідок чого він втратив можливість бачитись з дітьми. Не спростував обставин не надання коштів на утримання дітей але зазначив, що не знав куди їх направляти. Висновком врахована і думка дітей, відповідно до якої останні проживають з мамою та не бажають повертатись проживати з батьком та спілкуватись з ним (а. с. 139-142, т. 1).
		Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 19 липня 2016 року суд зазначає, що такий висновок є недостатньо обґрунтованим, адже як вбачається з його змісту ґрунтується лише на поясненнях сторін, при цьому не містить посилання на документи, які стосуються справи, зокрема, щодо ухилення ОСОБА_5 від виконання обов'язку щодо виховання дітей, як то передбачено ч. 5 ст. 19 СК України. Отже, в зв'язку із тим, що органом опіки та піклування взято до уваги лише усні твердження ОСОБА_1, такий висновок суд вважає прийнятим однобічно, без врахування всіх обставин в сукупності. Крім, того, суд звертає увагу і на те, що висновок містить посилання на обставину надання органом опіки та піклування 03 лютого 2015 року негативного висновку щодо позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно своїх доньок в межах розгляду іншої цивільної справи. За наведеного суд не може погодитись із висновком органу опіки та піклування від 19 липня 2016 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача по справі відносно своїх малолітніх доньок. 
		Жоден із допитаних судом свідків не повідомив про існування обставин по ухиленню відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, а саме: відсутності піклування про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, як то визначено п. 16 Постанови, натомість саме з цих підстав позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав. Свідки в свою чергу зазначали про погане ставлення відповідача до позивачки, надавали оцінку моральним якостям відповідача, висловлювали думку про те, що не погоджуються із методами виховання та спілкування з дітьми, які застосовує відповідач. Отже, поясненнями свідків не встановлено обставин винної поведінки відповідача або свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками. Суд критично ставиться до результатів письмових досліджень ОСОБА_3, здійснених 16 лютого 2014 року головою «Асоціації психологів та психотерапевтів» (Херсонська міська громадська організація) (а.с. 95-96, т.1). Позивачка стверджує, що емоційний стан дитини відображений у зазначеному дослідженні спричинений діями відповідача. Натомість таке дослідження здійснене головою громадської організації ОСОБА_18, дослідження не містить підтвердження повноважень останнього щодо проведення такого виду досліджень та за своїм змістом не пов'язує стан дитини з діями відповідача. 
		Суд бере до уваги, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 рудня 2015 року по цивільній справі № 127/2833/15-ц зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_5 перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми та встановлено спосіб участі батька у вихованні доньок. Рішення набрало законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 11 березня 2016 року. Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року зазначене рішення суду залишене без змін та зазначено, що суди, виходячи з вимог ст. 159 СК України, правильно встановили спосіб участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними, як такий, що найбільш відповідає інтересам дітей (а. с. 221-222, т. 1).
		Матеріали справи містять письмові докази про те, що відповідач неодноразово звертався до органів поліції, зокрема, 21 травня та 16 червня 2016 року, з приводу перешкоджання ОСОБА_1 у його спілкуванні з дітьми (а. с. 163-164, т. 1). Крім того, 30 травня, 07 та 14 червня 2016 року відповідач звертався до виконавчого комітету ВМР, Служби у справах дітей ВМР з приводу невиконання позивачкою ОСОБА_1 рішення суду від 30 грудня 2015 року щодо участі батька у спілкуванні та вихованні дітей (а. с. 169-172, т. 1). 
		Отже, дії відповідача ОСОБА_5 в частині ініціювання позову про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей, його дії щодо спонукання ОСОБА_1 та державних установ щодо виконання такого рішення суду від 30 грудня 2015 року, свідчить про те, що у відповідача наявний інтерес щодо участі у вихованні дітей. Так практика Європейського суду з прав людини (зокрема рішення від 07 грудня 2006 року справа «Хант проти України») свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача, йог поведінці, навіть факт оскарження заяви про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес відповідача до дитини. 
		Крім того, відповідно до довідки ЗОШ № 228 м. Києва від 27 липня 2014 року № 205, ОСОБА_4 відвідувала школу з 20 січня по 30 травня 2014 року, тобто за твердженнями сторін, саме в період коли діти проживали з батьком в м. Києві, що свідчить про те, що відповідач піклувався про дитину та створював умови для здобуття ОСОБА_4 освіти (а. с. 23, т. 2). 
		Відповідно до ч. ст. 171 СК України, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		Суд враховує думку дітей висловлену останніми в судовому засіданні щодо наявного страху перед батьком та їх не бажання спілкуватись з ним. При цьому зазначає, що пояснення надані зокрема ОСОБА_4 в деякій частині є суперечливими, адже спочатку дитина зазначила, що батько іграшок не дарував, в подальшому вказала що батько приходив до школи та намагався залишити подарунки, натомість ОСОБА_4 відмовилась їх приймати. Одночасно, суд бере до уваги, що діти протягом останніх 2,5 роки проживають із мамою, постійно перебувають під її впливом, як встановлено в судовому засіданні з батьком не спілкуються, що в свою чергу призводить до формування у дітей негативного ставлення до батька. Крім того суд зауважує, що ОСОБА_4 в своїй розповіді в судовому засіданні дослівно застосувала юридичне формулювання «батько не приймає участі в нашому вихованні та утриманні», що на думку суду не є звичним для дитини віком 10 років, та свідчить про вплив того з батьків з ким проживає дитина. 
		Інших обставин, перелік яких містяться в ст. 164 СК України, які є підставою для позбавлення особи батьківських прав в судовому засіданні не встановлено. 
		Підсумовуючи наведене суд приходить до висновку, що в цій частині позову позивачкою не доведено обставин відсутності піклування відповідачем про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя, що виключає можливість позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітніх дітей. Таке рішення на думку суду найбільше відповідає інтересам дітей. Одночасно суд бере до уваги обставину проживання батька в іншому місті, що в свою чергу створює перешкоди у спілкуванні з дітьми, та позицію позивачки, яка категорично проти спілкування батька з дітьми. 
		Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 487,2 грн. судового збору, адже позов задоволено лише в частині стягнення заборгованості по виплаті аліментів.
		Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 8, 19, 36, 99, 164, 180, 181, 184 СК України, ст.ст. 526, 527, 533 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
		в и р і ш и в :
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів за шлюбним договором від 24 листопада 2005 року на утримання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 160 320 (сто шістдесят тисяч триста двадцять) грн.
		В задоволенні інших вимог позовної заяви - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя Вінницького міського суду
		Вінницької області                              К.П. Гуменюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...