Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/20324/16-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.03.2017. Зареєстровано: 22.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2017.

Результат оскарження 11.05.2017 Київський апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  Справа № 752/20324/16-а 
		Провадження по справі № 2-а/752/114/17 
		                                                         
		ПОСТАНОВА 
		Іменем України
		24.01.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді Хоменко  О.Л., 
		при секретарі            Павлюху П.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
		    ВСТАНОВИВ:
		     Позивач звернувся з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
		     Свої вимоги мотивує тим, що 23.11.2016 року він звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
		     Своїм листом №40425 від 02.12.2016 року відповідач повідомив його про відмову в призначенні пенсії за вислугу років по Закону України «Про прокуратуру» з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213, яким передбачено скасування з 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначається відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
		     Крім того, у листі зазначено, що відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції № 76-VIII від 28.12.2014 року) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема, станом на 04.07.2016 року з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.
		     Вважає рішення відповідача незаконним, безпідставним і таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, так як на день його працевлаштування на роботу в органи прокуратури діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ. Відповідно до ст.50-1 Закону (в редакції від 12.07.2001 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
		     На день звернення до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за призначенням пенсії за вислугу років його трудовий стаж складав понад 20 років 8 місяців, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих - 18 років 8 місяців.
		     Оскільки нормами Конституції України забороняється звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, вважає, що він набув право виходу на пенсію незалежно від віку по досягненню стажу роботи не менше 20 років, у тому числі на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), а збільшення відповідно до ст.86 ч.1 Закону №1697-VІІ стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, з 20 років до 22 років 6 місяців є звуженням його прав, а Законом України №213 від 02.03.2015 року взагалі передбачено скасування раніше встановлених соціальних гарантій щодо права на пенсію за вислугу років. Отже положення обох законів (№1697-VІІ та №213) щодо звуження та скасування гарантованого йому права на пенсійне забезпечення за вислугу років є грубим порушенням принципів та положень Конституції України.
		     Просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року та зобов'язати відповідача здійснити призначення йому пенсії за вислугу років з 23.11.2016 року відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року, з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 23.11.2016 року №18-1678 зн, без обмеження її максимальним розміром.     В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просить їх задовольнити.
		     Представник відповідача проти позову заперечує і пояснила, що відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року не менше 22 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців. 
		     На підставі наданих позивачем документів було встановлено, що його загальний стаж складає 23 роки 1місяць 29 днів, стаж за вислугу років складає 20 років 8 місяців 29 днів, в тому числі на посадах прокурора - 15 років 6 місяців 22 днів.
		     Крім того, відмова у призначенні позивачу пенсії за вислугу років була обумовлена внесенням змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення Законом №213 від 02.03.2015 року, відповідно до п.5 Прикінцевих положень якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
		     В зв'язку із наведеним з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.
		     На день звернення позивача (23.11.2016 року) до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» діяв Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 року, статтею 86 якого врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
		     Вважає дії відповідача правомірними та просить відмовити в задоволенні позову.
		     Суд, заслухавши позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
		     Матеріалами справи встановлено, що 23.11.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
		     Своїм листом №40425 від 02.12.2016 року відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213, яким передбачено скасування з 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначається відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
		     Крім того, відмова відповідача обумовлена відсутністю стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру».
		     Судом встановлено, що в 1993 році позивач вступив до Львівського державного університету ім. І. Франка і в 1998 році закінчив повний курс навчання Одеської державної юридичної академії за спеціальністю «правознавство». 30.06.1998 року позивачу присвоєно кваліфікацію юрист.
		     З копії трудової книжки позивача вбачається, що 02.07.1998 року він був призначений стажистом на вакантну посаду помічника прокурора м.Дрогобича і з того часу працює на посадах слідчого та прокурора в органах прокуратури.
		     На день звернення за призначенням пенсії загальний стаж роботи позивача складає 23 роки 1місяць 29 днів, стаж за вислугу років складає 20 років 8 місяців 29 днів, в тому числі на посадах прокурора - 15 років 6 місяців.
		     Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		     Ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.      
		     Згідно вимог ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		     За приписами ст.ст.21,22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		     Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зкрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 року №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
		     У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).
		     22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані: при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, вражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути прушена.
		     Визнання Законом правових актів такими, що вратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
		     Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
		     На час призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (1998 рік) діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ.
		     Згідно ст.50-1 ч.1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05.11.1991 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
		     За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач отримав право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.
		     На даний час діє закон №1697-VII, частиною першої статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.
		     Таким чином, статтею 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), з 20 років до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
		     Частинами 1-3 ст.8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової пратики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		     Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
		     Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		     В п.п.21,24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року Європейський суд з прав людини. здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A.v.Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, №332, с.21, п.31).
		     Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сплученого Королівства (Stretch-United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003 року).
		     Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувалися на нормах ст.50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), і які були звужені статтею 86 Закону №1697-VІІ.
		     За таких обставин суд вважає за необхідне з урахуванням норм Конституції України, Конвенції та ст.50-1 Закону України №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001року) визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 12.07.2001 року, зобов'язавши відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за вислугу років з 23.11.2016 року відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 12.07.2001 року в розмірі 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 23.11.2016 року №18-1678 зн, без обмеження її максимальним розміром.
		     Відповідно до ст.94 ч.1 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 551грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань.
		     Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд,-  
		 
		                                                   ПОСТАНОВИВ:
		Позов задовольнити.
		     Визнати дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 з 23.11.2016 року пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року неправомірними.
		     Зобов`язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 23.11.2016 року відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції Закону від 12.07.2001 року, з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, обчисленої на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 23.11.2016 року №18-1678 зн, без обмеження її максимальним розміром.     Стягнути з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань.
		Постанова може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня отримання її копії.
		     
		     Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...