Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/24739/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2017. Зареєстровано: 22.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 522/24739/16
		Провадження № 2-о/522/145/17
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14.03.2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
		           головуючого  судді Нікітіної С.Й.
		           при секретарі  Віноградовій І.В. 
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
		В С Т А Н О В И В:
		    ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт перебування ОСОБА_1 в полоні в період виконання обов`язку військової служби з 23 серпня по 15 вересня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   При цьому заявник посилається на те, що він 04.05.2000 року був призваний до військової служби, зарахований до військової частини № НОМЕР_1 , після чого, був зарахований на військову службу за контрактом та закріплений за в/ч № НОМЕР_2 , починаючи з 2001 року та по сьогоднішній день.
		   В результаті збройної агресії Російської Федерації у відношенні України в кінці лютого  початку березня 2014 році та окупації частини території України, зокрема, частини Донецької та Луганської області, ОСОБА_1 в 2014 року був направлений службовим відрядженням у складі угрупування «Кордон» для здійснення заходів забезпечення правопорядку на Державному кордоні, де він виконував завдання на території Донецької області з 21.07.2014 року по 18.09.2014 року.
		   Під час виконання бойових завдань в районі м. Новоазовськ Донецької області, група військовослужбовців у складі Лєзненкова І.О., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 попала в полон до сил противника, де заявник перебував з 23 серпня по 15 вересня 2014 року.
		   Звернення до суду обумовлене необхідністю отримання статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.
		   Заявник та його представник в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
		   Зацікавлена особа  Міністерство соціальної політики України, надала заяву про розгляд справи у її відсутності.
		   Зацікавлена особа  Російська Федерація, викликана належним чином через Посольство Російської Федерації в України, в суд представника не направила, про поважність причин не явки суд не повідомила.
		   Суд, дослідивши матеріали справи, знаходить заяву обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
		   При цьому суд виходить з наступного.
		ОСОБА_1 04 травня 2000 року був призваний до військової служби комісією Заводського району м. Миколаїв та визнаний придатним до проходження служби, а 01 липня був зарахований у військову частину № НОМЕР_1 . 
		Після цього заявник був зарахований на військову службу за контрактом та був закріплений за В/Ч№1485 починаючи з 2001 року по теперішній час, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 . 
		Як загальновідомо, у кінці лютого  на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, зазначені події розвивались за наступним сценарієм: збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. 
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід?ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів". 
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя". 
		Згідно ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII від 15.04.2014 із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15.09.2015 № 685-VIII Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		15 квітня 2014 року з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII. Цей Закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		14 серпня 2014 року з метою правової протидії агресору Верховною Радою України також був прийнятий Закон України "Про санкції" від 14 серпня 2014 року № 1644-VII, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації. 
		11 вересня 2014 року на виконання зазначеного Закону України "Про санкції" Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 11 вересня 2014 року №829-р "Про пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів" саме у зв`язку з військової агресією Російської Федерації.
		Суд знаходить, що саме в цілісній сукупності всі наведені в хронологічній послідовності нормативно-правові акти відтворюють обставини, що відбувались на частині території України  Автономної Республіки Крим та вказують на військову агресію Російської Федерації по відношенню до України, наслідком якої стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, яка засуджена міжнародними інстанціями.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України № 337-VIIПро Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм: протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих "Луганської Народної Республіки" та "Донецької Народної Республіки". Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою, що підтверджено матеріалами справи.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України".
		Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації.
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. 
		З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського "комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил.
		Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-українська конфлікт називається«російською агресією» і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу, що підтверджено матеріалам справи. 
		Крім того, 15 листопада 2016 року Третім комітетом (фокусується на тематиці прав людини) Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» відповідно до якої Російська Федерація визнана державою-окупантом, що підтверджено матеріалами справи.
		Крім цього, Гаазький трибунал визнав, що ситуація на території Криму та Севастополя є рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Україною та РФ. Це вказано в щорічному звіті попереднього розслідування прокурора Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда від 14 листопада 2016 року. Судом також визначено, що встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка мала наслідком за собою окупацію територій України, не є необхідним. Таким чином, даний міжнародний конфлікт може бути розслідуваний згідно норм Римського Статуту.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки". 
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. 
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції "Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ" та резолюції "Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації", які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 09 квітня 2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Росії на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права.
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушеннямміжнародногоправа.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін "окупований" по відношенню до Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. 
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Суд вважає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України. 
		Таким чином, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.
		На окупацію Російською Федерацією частини території України вказують також норми міжнародного та національного законодавства - Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: "Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії". Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна "дійсно перебувати під владою ворожої армії", причому "зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність".
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль цих окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів. Абсолютно не має значення, чи отримала схвалення така окупація Радою Безпеки, або ж вона просто є наслідком агресивного вторгнення, звільнення, або ж має місце офіційна заява в якості такої.
		Аналіз існуючих правових норм, що визначають режим окупації, переважно заснованих на положеннях Гаазької конвенції 1907 року дає суду підстави вважати, що для окупації характерне збереження владних структур (хай навіть у вигнанні) переможеної держави і продовження опору та військових дій проти держави-окупанта. 
		Таким чином, з аналізу вказаних норм міжнародного та національного законодавства вбачається, що ознаками ефективного контролю є: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання. 
		Наявність здійснення Російською Федерацією такого ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, суд вважає доведеним, так як цей контроль підтверджений, наявними в матеріалах справи, доказами.
		   Отже, саме Російська Федерація зобов`язана забезпечувати права та свободи, гарантовані Конвенцією Організації Об`єднаних Націй "Про поводження з військовополоненими" від12 серпня 1949 року на території частини Луганської та Донецької областей, оскільки ці складові частини території України перебувають під фактичним контролем Росії, тобто вони перебувають під її юрисдикцією. 
		Відповідно, Російська Федерація відповідальна за порушення прав і свобод військовополонених, що гарантовані Конвенцією на цих територіях.
		Відповідно до Конвенції, яка є чинною для України в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР з 03липня 1954 року, її положення застосовуються навіть тоді, коли одна зі сторін конфлікту не є учасником Конвенції. 
		Згідно з цією Конвенцією, вона застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. 
		Відповідно до п.1 ст. 4 Конвенції особами, що перебувають під її захистом є  особи, які потрапили в полон до супротивника і належать до особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил. 
		З урахуванням положень цієї Конвенції, що стосуються звання й статі, держава, що тримає в полоні, повинна поводитися з усіма військовополоненими однаково, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, національності, релігії чи віросповідання, політичних переконань, або за іншими аналогічними ознаками, за винятком випадків привілейованого режиму, який вона могла б установити для військовополонених з причини стану їхнього здоров`я, віку чи професійної кваліфікації. 
		Жодній Високій Договірній Стороні не дозволено звільняти себе чи будь-яку іншу Високу Договірну Сторону від будь-якої відповідальності, яку вона чи інша Договірна Сторона несе за порушення, згадані в 130 статті (ст.131 Конвенції). 
		Однак, судом встановлено, що всупереч норм вказаних Конвенцій, Російська Федерація неодноразово порушувала такі права і свободи військовополонених, як право на повагу до їхньої честі та гідності, право одержувати поштою чи будь-якими іншими способами посилки, індивідуальні та колективні, регулярно перебувати на свіжому повітрі; отримувати необхідну за станом їхнього здоров`я медичну допомогу, тощо.
		   Даний висновок підтверджується і обставинами, при яких мало місце порушення, гарантованих вищезгаданими Конвенціями прав ОСОБА_1 , про що свідчать наступні факти.
		   Судом встановлено, що в зону проведення бойових дій на сході України ОСОБА_1 направили службовим відрядженням у складі угрупування «Кордон» для здійснення заходів забезпечення правопорядку на Державному кордоні, де заявник виконував завдання на території Донецької області з 21.07.2014 року по 18.09.2014 року, що підтверджується відповідною довідкою, яка є в матеріалах справи.
		   Відрядження ОСОБА_1 почалося з міста Бердянськ, після чого заявник переїхав до м. Донецьк. 
		   Специфіка військової спеціальності заявника передбачає постійне переміщення з одного району до іншого. 
		   Угрупування, в якому перебував ОСОБА_1 було в Тельманівському,Амвросієвському,Старобешевському,Новоазовському,Першотравневому районах Донецької області, що підтверджується відповідною довідкою про участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
		   Судом встановлено, що у відрядженні ОСОБА_1 та його групі з трьох людей, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було поставлено завдання перевірити місцевість між м. Новоазовськ і пунктом пропуску «Новоазовськ». Під час виконання даного завдання група ОСОБА_1 опинилась в пастці на блокпосту та була полонена людьми, які були в формі «ДНР». Самі бойовики були в масках і заявник зміг ідентифікувати їх, як російських найманців лише пізніше. Полонених спочатку побили, потім зв`язали мотузками, а пізніше одягнули пластикові наручники, забравши зброю, посвідчення, машину, які зрештою так і не повернули. 
		   Судом встановлено, що полонені перші чотири дні полону взагалі не їли й не пили, а лише потім їм принесли одноденний російський сухий пайок, який вони їли ще чотири дні. Періодично полонених виводили на допити, при проведенні яких фізичної сили не застосовували. Під час допитів бойовиків цікавила інформація про місце їх служби, чому зараз вони знаходяться тут, чи є близько підрозділи українських військ? Опитуванням займалися люди в військовій формі, що представлялися як військовослужбовці «ДНР», але характер їх особистих розмов та професійність їх дій дають підстави вважати, що це співробітники спецслужб Російської Федерації. 
		   Судом встановлено, що в такому полоні ОСОБА_1 провів 8 днів, після чого полонених перевезли в м. Донецьк у батальйон «Восток», де вони знаходилися в полоні до середини вересня. 
		   Судом встановлено більш задовільне ставлення до полонених, під час перебування в м. Донецьк, однак за наявності випадків морального знущалися над полоненими та принизливих висловлювань щодо їх близьких та батьків.
		   Судом встановлено, що обмін полоненими відбувся 15 вересня 2014 року.    Під час обміну українській стороні було передано 8 чоловік полонених, у тому числі й ОСОБА_1 , а замість них бойовики «ДНР» отримали колишнього майора ОСОБА_4 , який перейшов на сторону сепаратистів і був затриманий за державну зраду. 
		   Суд знаходить, що перебування ОСОБА_1 у полоні проросійських бойовиків підтверджується також відеозаписом, що був створений представниками російських ЗМІ та міститься в матеріалах справи. 
		   Таким чином, зібрані по справі та перевірені судом докази, дають підстави зробити висновок, що саме в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України,  ОСОБА_1 , знаходився з 23 серпня по 15 вересня 2014 року в полоні на території окупованої частини Донецької області України.
		   Керуючись ст. 8, ст. 21- 68 Конституції України, ст. ст. 119, 234, 235, 256, 257, 258, 259 ЦПК України, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня 2004 року, ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави №ETS N 74 від 16 травня 1972 року, ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18 квітня 1961 року, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		   Заяву ОСОБА_1  задовольнити повністю.
		   Встановити юридичний факт перебування ОСОБА_1 в полоні в період виконання обов`язку військової служби з 23 серпня по 15 вересня 2014 року у контрольованих Російською Федерацією іррегулярних збройних формуваннях на окупованій території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		   Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня виготовлення його вмотивованої частини.
		 
		           Суддя: 
		14.03.2017

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...