Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/12075/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем  україни
		                            
		22 березня 2017 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого               Ткачука О.С.,
		суддів:                          Висоцької В.С., Гримич М.К.,    
		Кафідової О.В., ФаловськоїІ.М., 
		розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року,
		в с т а н о в и л а:
		У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 26 липня 1986 року її бабусі ОСОБА_6 на родину з трьох осіб, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було видано ордер на квартиру АДРЕСА_1, у якій з 1984 року зареєстрована її мати - відповідач у справі, з 1991 року - вона, а з 2004 року - її син ОСОБА_7 
		Зазначала, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року визнано мирову угоду на умовах якої встановлено порядок користування спірним житловим приміщенням, зокрема, ОСОБА_4 одноосібно користується кімнатою № 6, площею                10,5 кв. м; вона з сином користується кімнатою № 7, площею 12,5 кв. м; кімната № 5, площею 18,4 кв. м, та всі інші побутові приміщення залишаються у спільному користуванні сторін у справі.
		Звертала увагу на те, що розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 грудня 2012 року передано у приватну власність ОСОБА_4 квартиру за вищевказаною адресою та видано свідоцтво про право власності на 46/100 частини зазначеної квартири на ім'я останньої.
		Посилаючись на те, що вказане розпорядження було видано з порушенням вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гортожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року                        № 396, відповідно до яких передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну, або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім׳ї, які постійно мешкають у цих квартирах, в тому числі тимчасово відсутніх членів за якими зберігається право на житло, та ураховуючи, що у спірній квартирі проживає її малолітній син, а вона не надавала згоди на приватизацію житлових приміщень, просила визнати недійсним розпорядження  Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 22 грудня 2012 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_4 25 грудня 2012 року відділом приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про право власності на 46/100 квартири АДРЕСА_1
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
		Визнано недійсним розпорядження органу приватизації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 грудня 2012 року № 37159.
		Визнано недійсним свідоцтво про право власності на 46/100 частин квартири АДРЕСА_1 видане ОСОБА_4 25 грудня 2012 року відділом приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 -                             ОСОБА_5 - просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
		Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Судами встановлено, що 26 липня 1986 року ОСОБА_6 на родину з трьох осіб видано ордер № 4824 на квартиру АДРЕСА_1
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року визнано мирову угоду на умовах якої встановлено порядок користування спірним житловим приміщенням, зокрема                          ОСОБА_4 одноосібно користується кімнатою № 6 площею                 10,5 кв. м; ОСОБА_3 з сином користується кімнатою № 7 площею               12,5 кв. м; кімната № 5 площею 18,4 кв. м та всі інші побутові приміщення залишаються у спільному користуванні сторін у справі.
		Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 листопада 2012 року за № 782 на підставі зазначеної ухвали суду розділено договір найму з ОСОБА_4, яка одна мешкає у кімнаті № 6 житловою площею 10,50 кв. м та ОСОБА_3, яка з родиною з двох осіб мешкає у кімнаті № 7 житловою площею 12,5 кв. м, кімната №5 житловою, площею 18,40 кв. м залишається в спільному користуванні сторін.  
		З довідки за формою № 3 убачається, що у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані                ОСОБА_4, ОСОБА_3 та син останньої - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Також встановлено, що 25 грудня 2012 року ОСОБА_4 звернулась до органу приватизації Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про передачу безоплатно у її власність житлової площі квартири АДРЕСА_1
		На підставі зазначеної заяви органом приватизації здійснено розрахунок площі квартири, що приватизується - 25,7 кв. м, що становить 46/100 частини спірної квартири.
		25 грудня 2012 року відділом приватизації житлового фонду Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації передано у приватну власність ОСОБА_4 квартиру за вищевказаною адресою та видано свідоцтво про право власності на 46/100 частини зазначеної квартири на ім'я останньої.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про те, що приватизація                   ОСОБА_4 належної їй частки квартири повинна бути здійснена за наявності обов'язкової її письмової згоди, як члена сім'ї наймача є безпідставним, оскільки ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження того, що є членом сім'ї відповідача.
		Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що з розрахунку площі квартири, що безоплатно приватизується ОСОБА_4 та виданого їй свідоцтва про право власності, вбачається, що загальна площа кімнати становить 25,7 кв. м, тобто є більшою ніж та житлова площа, що виділена їй в одноосібне користування за договором найму (10,5 кв. м) і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивача з малолітнім сином (кімната площею 18,40 кв. м).
		Враховуючи наведене та те, що при приватизації житлових приміщень у вищевказаній квартирі необхідна була письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, в тому числі згода ОСОБА_3, як матері неповнолітнього сина, проте таких документів ОСОБА_4 до відділу приватизації Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації не подала, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
		Згідно з Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації.
		Пунктом 18 Положення передбачено, що громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія  договору  найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання  ним  житлових  чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа,  що підтверджує  право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї  наймача на приватизацію квартири  (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
		За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до членів сім'ї наймача включаються  лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. 
		За положеннями ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках), або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових  приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні  у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається   право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що загальна                        площа кімнати становить, що була безоплатно приватизована ОСОБА_4 - 25,7 кв. м, тобто є більшою ніж та житлова площа, що виділена їй в одноосібне користування за договором найму                                              (10,5 кв. м.) і частково включає в себе житлову площу виділену в спільне користування їй та позивачки з малолітнім сином ( кімната 18,40 кв. м).
		За змістом п. 4. Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї. які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло.
		За неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновителі). Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд правильно виходив з того, що письмової згоди на приватизацію спільної житлової площі з урахуванням того, що в спірній квартирі проживає та має право на її приватизацію малолітній син ОСОБА_3 остання не надавала.
		За таких обставин, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення апеляційного суду, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		                                                                                              
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити.
		Рішення апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року залишити без змін.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                              О.С. Ткачук                                                                                                                                                                                                                                          
		Судді:                                                                          В.С. Висоцька
		 
		 
		М.К. Гримич 
		 
		 
		                                                                                     О.В.Кафідова
		 
		 
		                                                                                     І.М.Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...