Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 809/1185/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів).
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2017. Зареєстровано: 26.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2017.
Дата набрання законної сили: 23.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 березня 2017 року                                                                      Справа № 876/1680/17
		 
		Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                   Затолочного В.С., 
		суддів                                                                       Каралюса В.М., Матковської З.М.,
		за участі секретаря судового засідання                     Нефедової А.О.,
		представника позивача                                         ОСОБА_1,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №09-14-105/184 від 25.08.2016 року,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		13 вересня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Позивач) звернулася з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - Управління Держпраці, Відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №09-14-105/184 від 25.08.2016 року про накладення на ФОП ОСОБА_2 штрафу в розмірі 43 500 грн. за порушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП., а саме за допуск ОСОБА_3 до роботи на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» без оформлення трудового договору.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ФОП ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір з продавцем, а тому відсутні підстави для притягнення Позивача до відповідальності за фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення.
		Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року позов задоволено повністю. 
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, вказує на те, що договір, укладений позивачем з продавцем має ознаки трудового.
		 
		Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 як суб'єкт підприємницької діяльності, займається підприємницькою діяльністю в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 
		17.06.2016 року Позивачем було укладено цивільно-правовий договір з ОСОБА_3 на термін до 01.09.2016 року. Відповідно до цього договору, Виконавець (ОСОБА_3.) зобов'язується надати Замовнику (ФОП ОСОБА_2.) послуги (виконувати роботи) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати дані послуги (роботи). Обов'язками Виконавця за договором є: реалізація продовольчих товарів в межах магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (в тому числі алкогольних та тютюнових виробів); ведення обліку реалізації довірених їй товарів; бережне ставлення до майна та товарів.
		12.08.2016 року Управлінням Держпраці проведено перевірку додержання ФОП ОСОБА_2 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За наслідками перевірки складено акт №09-14-0062/399. На підставі зазначеного акту перевірки начальником Управління Держпраці винесено постанову від 25.08.2016 року №09-14-105/184 про накладення на ФОП ОСОБА_2 штрафу в розмірі 43500 грн за порушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП, а саме за допуск ОСОБА_3 до роботи на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» без оформлення трудового договору.
		Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		 
		Суд першої інстанції при вирішенні даної справи дійшов висновку про необхідність задоволення позову повністю. Проте колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з п.1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
		Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509).
		Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
		Як це вбачається з акта перевірки №09-14-0062/399 від 12.08.2016, Позивач вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП, а саме допуск ОСОБА_3 до роботи на посаді продавця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» без оформлення трудового договору.
		 
		Також перевіркою встановлено, що 17.06.2016 року Позивачем було укладено цивільно-правовий договір з ОСОБА_3 Вказаний договір цивільно-правового характеру, на переконання Відповідача, має ознаки трудового договору, а тому ФОП ОСОБА_2 здійснила фактичний допуск працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору.
		Відповідно до ч.1 статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
		Нормами статті 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
		Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу).
		За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу).
		Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг.
		Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
		Як вбачається з наведеного вище цивільно-правового договору, укладеного позивачем з фізичною особою (продавцем), його предметом є послуги з реалізації продовольчих товарів в межах магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» (в тому числі алкогольних та тютюнових виробів) та ведення обліку реалізації довірених товарів.
		Таким чином, з огляду на предмет укладеного договору та поняття трудового договору, суд апеляційної інстанції критично оцінює аргументи Позивача про цивільно-правовий характер відносин між нею та ОСОБА_3 Праця за цим договором не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності магазину з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу за фактичний період часу.
		Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в даному випадку правовідносини між позивачем та ОСОБА_3 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, при цьому, дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджає реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.
		Відповідно, і оскаржуване Позивачем рішення є правомірним.
		Посилання позивача та суду першої інстанціїх в оскаржуваному рішенні на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22.09.2016 року у справі про оскарження ОСОБА_2 постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст.. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення безпідставні, оскільки відповідно до частин 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
		Тобто системний аналіз даної правової норми свідчить про те, що суд адміністративної юрисдикції не пов'язаний правовими висновками, викладеними у справі про адміністративне правопорушення, щодо юридичної оцінки вчиненого особою діяння.
		Так само безпідставними є посилання позивача на те, що вона 04 серпня 2016 року звернулася до податкового органу з проханням анулювати її ліцензію на торгівлю алкогольними напоями, тому що дане звернення жодним чином не впливає на висновки суду щодо оцінки трудового договору, укладеного між позивачем та продавцем ОСОБА_3, яка здійснювала реалізацію не лише підакцизних товарів.
		З огляду на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області задовольнити.
		Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року у справі №809/1185/16 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		Головуючий суддя                                                                      В.С. Затолочний 
		 
		Судді                                                                                          В.М. Каралюс
		 
		                                                                                                    З.М. Матковська
		 
		 
		Повний текст складено 24.03.2017

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...