У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р
А Ї Н И
18 квітня 2007 року м.
Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в
складі:
головуючого
|
Яреми А.Г.,
|
|
|
суддів:
|
Левченка Є.Ф.,
|
|
|
|
Лихути Л.М.,
|
|
|
|
Охрімчук Л.І.,
|
|
|
|
Романюка Я.М.,
|
|
|
розглянувши у
судовому засіданні справу за
позовом ОСОБА_1 до закритого
акціонерного товариства “Запорізький інститут економіки та інформаційних
технологій” про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну дати та
причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області
від 18 березня 2004 року,
в с т а н о в и
л а:
У жовтні 2002 року
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства (далі
- ЗАТ) “Запорізький інститут економіки
та інформаційних технологій” про визнання незаконним наказу про звільнення,
зміну дати та причини звільнення, стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі
8 725 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що він безпідставно наказом НОМЕР_1 був
звільнений з посади інженера-електронника за п. 3 ст. 40 КЗпП України за
систематичне невиконання посадових обов'язків.
Рішенням Ленінського районного
суду м. Запоріжжя від 15 січня 2004 року позов задоволено. Визнано незаконним наказ ЗАТ “Запорізький
інститут економіки та інформаційних технологій” НОМЕР_1 про звільнення позивача
за п. 3 ст. 40 КЗпП України, змінено дату та причину звільнення на звільнення з 15 січня 2004 року за ст. 38
КЗпП України, зобов'язано відповідача здійснити відповідний запис у трудовій
книжці та стягнуто з відповідача на
користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу 8 725 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області
від 18 березня 2004 року рішення суду
першої інстанції скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої
інстанції.
У касаційній скарзі
ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення
суду першої інстанції, посилаючись на
те, що ухвала апеляційного суду не відповідає нормам матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд Запорізької
області виходив з того, що висновки районного суду про порушення закону при
звільненні ОСОБА_1 не відповідають
дійсності, а присудження заробітної плати за час вимушеного прогулу проведено
лише на підставі розрахунку позивача.
Проте з такими висновками суду
погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 3 ст. 40 КЗпП України та п. 23 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 6 листопада 1992 року №
9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівника може бути звільнено за систематичне невиконання ним без поважних причин
обов'язків, покладених на нього трудовим
договором або правилами
внутрішнього трудового розпорядку,
якщо до працівника
раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення,
тобто лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього
дисциплінарного стягнення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві наказом
НОМЕР_2 було оголошено догану за неналежне виконання трудових обов'язків -
відсутність контролю за роботою електронного обладнання інституту.
Наказом НОМЕР_1 його звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП
України за систематичне невиконання обов'язків без зазначення конкретного
порушення функціональних обов'язків позивача.
Тому, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з
того, що позивача звільнено з роботи безпідставно.
Із такими висновками слід погодитись, оскільки суд дійшов
до них із урахуванням фактичних обставин справи та відповідно до норм
матеріального права.
Стягнення належної
позивачу за час вимушеного прогулу заробітної плати судом проведено на
підставі наданих позивачем доказів. Відповідач доказів у заперечення розрахунку не надав ні в суді першої
інстанції, ні при розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Крім того, скасовуючи рішення суду з передачею справи на
новий розгляд до суду першої інстанції, апеляційний суд порушив вимоги ст. 307
ЦПК України 1963 року, діючого під час постановлення ухвали в суді апеляційної
інстанції, щодо підстав скасування рішення і передачі справи на новий розгляд.
За таких обставин
ухвалу Апеляційного суду
Запорізької області від 18 березня 2004 року не можна визнати законною і обґрунтованою, вона підлягає скасуванню з підстав,
передбачених ст. 339 ЦПК України 2004
року, із залишенням в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15
січня 2004 року.
Керуючись ст. ст.
336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в
а л и л а:
Касаційну
скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 18 березня 2004 року скасувати, рішення
Ленінського районного суду м. Запоріжжя
від 15 січня 2004 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
|
Ярема А.Г.
|
Судді Верховного Суду України
|
Левченко Є.Ф.
|
|
Лихута Л.М.
|
|
Охрімчук Л.І. Романюк Я.М.
|