Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/7030/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2017. Зареєстровано: 31.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2017.
Дата набрання законної сили: 21.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 591/7030/16-ц 
		Провадження № 2-о/591/49/17
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		30 березня 2017 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:
		           головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
		           при секретарі - Устименко М.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація 
		про встановлення факту, що має юридичне значення -
		встановив:
		Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою і свої вимоги мотивує тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в ст. Усть-Любінська Краснодарського краю Російської Федерації. Був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З 2005 року перебуває на пенсії. Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року, війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків почали окупацію Кримського півострова, в результаті чого 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Також, ОСОБА_1 зазначає, що з весни 2014 року в місті Первомайськ відбувалися проросійськи-сепаратистські мітинги, на яких агітували громадян до приєднання Луганської області до Російської Федерації. Місто заполонили невідомі агресивно налаштовані особи, які погрожували та залякували патріотично налаштованих мешканців міста. Одночасно з цим активно поширювалась російська пропаганда, яка розповсюджувала чутки про важку військову техніку, яка рухалась в напрямку Первомайська та про те, що незабаром місто буде окуповане. Влітку 2014 року місто зазнало жахливих руйнувань внаслідок обстрілів проросійських бойовиків, що призвело до суттєвого погіршення гуманітарної та безпекової ситуації. Зрештою, не витримавши такого психологічного напруження, ОСОБА_1 був вимушений залишити м. Первомайськ та переїхати до міста Суми.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області, Україна, він  ОСОБА_1 втратив можливість проживати в його рідному місті, припинив спілкування з родиною та змушений був залишити всі матеріальні цінності за місцем свого проживання.
		Після переїзду на контрольовану Україною територію, ОСОБА_1 зареєструвався за адресою: АДРЕСА_2 . Вважає, що через окупацію частини Луганської області Російською Федерацією, він фактично був позбавлений не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями. 
		Перебуваючи в м. Суми, ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ, отримав довідку, якою підтверджено факт його прибуття до даного населеного пункту на вимушене тимчасове проживання. Зважаючи на те, що в отриманій ним довідці Управління соціального захисту населення Сумської міської ради від 10.10.2014 року за №5924000007, посвідчується лише факт його вимушеного переселення з м. Первомайська до м. Суми, Сумської області, і не встановлено причини такого переселення, заявник вважає за необхідне звернутися до суду для встановлення факту вимушеного переселення внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації. Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено, а тому просить суд встановити юридичний факт, що його вимушене переселення, у жовтні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Заявник ОСОБА_1 , його представник в судовому заяву підтримали повністю, просять суд заяву задоволити. 
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить підпис в поштовому повідомленні. Суду надано заяву про слухання справи у відсутність представника.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання на вказану дату та час не з`явився, хоча своєчасно і належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.
		Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали даної цивільної справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовується заява, перевіривши їх наданими сторонами доказами, вважає, що заява підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного:
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		Разом з тим, з заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. 
		Прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». 
		Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_2 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю». 
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		За повідомленням прес-центру Служби безпеки України від 07 квітня 2014 року, співробітники СБУ спільно з прикордонниками у пункті пропуску «Красна Таловка» (Луганська область), затримали громадянина РФ ОСОБА_3 , який намагався перетнути державний кордон України для безпосередньої організації та координації проросійських акцій у Луганську. Росіянин був зареєстрований за адресою в/ч НОМЕР_1 , яка входить до складу Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації, безпосередньо організовував та координував з території РФ роботу диверсійної групи, яка діяла в Україні. Метою цих глибоко законспірованих груп було повалення конституційного ладу та захоплення влади, здійснення терористичних актів, розпалювання сепаратизму та дестабілізація ситуації у східних регіонах нашої держави. 
		За даними прес-центру Державної служби безпеки України від 11 серпня 2014 року, у ході здійснення контррозвідувальних заходів Службою безпеки України отримано чергові докази активної участі військовослужбовців Російської Федерації у незаконних воєнізованих та збройних формуваннях на території України. Зокрема, у Луганській області здобуто документальні матеріали участі в діяльності терористичної організації «ЛНР» військовослужбовця, громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 1972 року народження  командира відділення БМД 1. У військовому квитку ОСОБА_4 стоїть відмітка про прийняття його на військову службу 7 липня 2014 року.
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 02.03.2015 року, поблизу Станиці-Луганської контррозвідка СБУ затримала громадянина Російської Федерації, уродженця Нижньогородської області. Зі слів затриманого, 18 січня 2015 року він переїхав до м. Міллерово (Російська Федерація) та через ПП «Ізварине» 19 січня 2015 року незаконно потрапив до Луганська під прикриттям - на автомобілі з гуманітарною допомогою  для участі у незаконних бандформуваннях. Громадянин Росії повідомив слідчим СБУ, що один його однокурсник Новосибірського вищого військового командного училища - громадянин Російської Федерації  заразбереучастьубойовихдіяхпротиУкраїни. 
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України станом на 09 травня 2014 року, Службою безпеки України отримано чергові докази безпосередньої участі спецслужб Російської Федерації у подіях, які відбуваються на Сході України. 8 травня 2014 року, при спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в Луганській області, співробітниками СБУ та Державної прикордонної служби затримано двох громадян Російської Федерації, які за завданням російських спецслужб мали взяти участь у заходах екстремістського характеру. За свідченням одного з затриманих, громадянина РФ ОСОБА_5 , безпосередньо перед від`їздом до України він отримав інструктаж та завдання від співробітника Федеральної служби безпеки Російської Федерації, який надав сприяння уперетинідержавногокордону. 
		З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Так, про присутність військ Російської Федерації свідчить стаття «У Первомайськ увійшло 36 «КАМАЗів» з російськими найманцями  "Донбас"», яка була опублікована на Інтернет-сайті «Преса України» 07 березня 2015 року. В ній зазначено, що в місто Первомайськ, яке знаходиться приблизно на 70 км західніше Луганська, зайшло 36 «КАМАЗів» з особовим складом. Присутність на Донбасі спостерігачів місії ОБСЄ тільки погіршує ситуацію: вдень проросійські бойовики безперешкодно нарощують свої війська, а вночі привозять важку техніку.
		В статті «У район Брянка-Первомайськ перекидають 20 вантажівок з проросійськими бойовиками, а в Донецьк стягують війська Російської Федерації  Тимчук», від 10 лютого 2015 року, що міститься на Інтернет-сайті «tsn.ua» вказано, що в район Брянка - Первомайськ перекидались формування російських військ. В зазначеному районі було зафіксовано переміщення 2 конвоїв (близько 20 критих вантажівок з живою силою та боєприпасами) і близько 10 одиниць броньованої техніки, з них 4 танки. Окрім цього, було зафіксовано переміщення колони з 26 одиниць бойової техніки (танки - до 10 одиниць, ББМ, вантажні і спеціальні автомобілі).
		Відповідно до указу голови «ЛНР» «О структуре исполнительных органов государственной власти Луганской Народной Республики» №51/1/01/11/14 від 25.11.2014 року на непідконтрольній Україні території Луганської області був створений так званий «Державний митний комітет Луганської Народної Республіки». Метою прийняття даного указу було формування ефективної структури виконавчих органів державної влади «ЛНР».
		Офіційний сайт Ради Міністрів «ЛНР» повідомляв, що головою Державного митного комітету «Луганської Народної Республіки» був назначений ОСОБА_6 .. З відкритих джерел було встановлено, що ця особа розшукується за статтею 109 ч.1 Кримінального кодексу Українидії, направлені на насильницьку зміну або повалення конституційного устрою чи захоплення державної влади.
		В статті «Сили АТО ведуть бої за Первомайськ, - РНБО», яку опублікувало Інтернет-видання «iPress» 14 серпня 2014 року було вказано, що вночі, під натиском проросійських бойовиків, українські військовослужбовці були змушені відступити з Первомайська, Луганської області, а в самому місті тривали позиційні бої. Проросійським бойовикам вдалося захопити, зокрема будівлю "Укртелекому" і залишити цей регіон без зв`язку.
		На Інтернет-сайті інформаційного агентства «GLAVRED.INFO» 29 квітня 2014 року була опублікована стаття «В Первомайске террористы захватили горсовет: сняли флаг Украины  СМИ», в якій мова йде про захоплення адміністративних будівель в м. Первомайську. Проросійські терористи захопили міськраду і підняли над нею прапор самопроголошеної "Луганської республіки". З усіх установ міста були зняті національні прапори України. По інших містах проводились аналогічні взяття штурмом райвідділів міліції і виконкомів.
		Указом голови «Луганської Народної Республіки» «О режиме комендантского часа» №288/01/05/16 від 21 травня 2016 року була встановлена дія комендантської години від 23:00 до 5:00 у період з 25 травня по 31 серпня 2016 року, а з 01 вересня 2016 року вона була продовжена до 6:00 на всій території «ЛНР». Контроль за виконання даного указу залишався за головою «ЛНР» ОСОБА_7 ..
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника ОСОБА_1 , що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької області окупованою Російською Федерацією.
		Що стосується обставин, які зумовили вимушене переселення заявника ОСОБА_1 з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області, Україна, то суд виходить з наступного:
		ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в ст. Усть-Любінська, Краснодарського краю Російської Федерації. Проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України. 
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 року з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявник, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		На сторінках інформаційного агентства «Сегодня.ua» міститься стаття під назвою «Безлюдний Первомайськ Луганської області стоїть в руїнах (фото)» від 09 жовтня 2014 року. В ній зазначено, що місто Первомайськ Луганської області сильно постраждало через бойові дій. Так, у звіті СММ ОБСЄ в Україні з посиланням на слова мешканців Первомайська, які прибули в транзитний пункт для переселенців в Сватове, наголошується, що в результаті обстрілу Первомайська майже всі житлові будинки в місті були пошкоджені, і тільки 30% з приватних домоволодінь залишилися цілими.
		Згідно статті «Бойовики залишили без води Первомайськ», що міститься на сторінках інформаційного агентства «Українські Новини» від 07 вересня 2014 року, проросійські бойовики пошкодили кілька водоводів в Первомайському районі Луганської області. Труби було ушкоджено біля міста Золоте, в результаті чого було повністю зупинене водопостачання в Первомайську, Брянці та Стаханові. 
		Зі змісту статті «У Донецькій та Луганській областях пенсію отримають не всі», яка була опублікована на Інтернет-сайті Телеканалу новин «24» від 01 серпня 2014 року вбачається, що в окремих містах Донецької та Луганської областей здійснення пенсійних виплат не відбувається. В Луганській області такими містами є, зокрема: Луганськ, Алчевськ, Лисичанськ, Первомайськ, Ровеньки, Стаханов, Свердловськ та інші.
		Згідно з даними Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки і оборони України від 02 жовтня 2014 року, проросійські бойовики грабували підприємців та громадян окупованих районів Донбасу. Тільки у Первомайську проросійські бойовики вкрали 29 автомобілів та 34 одиниці спецтехніки, які належали підприємствам. Крім цього, проросійські терористи з «ЛНР» погрожують позбавити пенсій тих пенсіонерів, які не зареєструвалися на підконтрольній їм території.
		За даними Інтернет-сайту «depo.ua» від 29 вересня 2014 року, на сторінках якого була опублікована стаття «Первомайськ роздирають банди, місто переповнене «наглядачами» - ЗМІ», у Первомайську Луганської області чинять свавілля відразу чотири проросійських бандформування, які не можуть домовитися про розподіл територій. По місту складно пересуватися без того, щоб не зупинили без причини і не запитали документи у місцевих жителів. 
		02 травня 2014 року, у Стаханові Луганської області над будівлею захопленого виконавчого комітету міста майорить прапор Росії. Всі під`їзди і підходи до будівлі стахановського виконкому були забарикадовані Про це було повідомлено в статті «У Стаханові над будівлею виконкому повісили російський прапор», опублікованій на Інтернет-сайті «СЕГОДНЯ.ua».
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представили Звіт «Звідки відкрили вогонь? Pозслідування транскордонних атак на сході України», який презентує аналіз атак на населені пункти Луганської області в Східній Україні. Зокрема, у звіті проводиться дослідження кількох інцидентів, які відбулися під час конфлікту в Східній Україні, що триває з 2014 року та призвів щонайменше до 9371 смерті; незліченних травм; масштабного знищення і незаконного привласнення майна; випадків незаконного арешту та ув`язнення; нелюдського поводження і тортур; а також до масштабного переміщення цивільних осіб.
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Щодо порушень прав самого ОСОБА_1 , які гарантовані вищевказаними Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		Так, весною 2014 року, в середмісті Первомайська відбувалися зібрання, на яких агітували за приєднання до складу Російської Федерації та відділення від України. Швидко поширювалась російська пропаганда. Погрози та залякування стали звичайним явищем. Внаслідок цього заявнику довелося спілкуватися лише з обмеженим колом людей, які поділяли його проукраїнські погляди. Патріотично налаштовані мешканці міста боялися ділитися своїми думками та ставленням до даних подій. Будь-яка проукраїнська діяльність була заборонена, а україномовні мешканці зазнавали утисків з боку проросійських бойовиків. До того ж, поширення чуток про наближення російської бронетехніки та початок гарячої фази війни, давали підстави заявнику сприймати реальну загрозу своєму життю та життю своєї родини.
		Влітку 2014 року Первомайськ зазнав жахливих руйнувань внаслідок безперервних обстрілів зі сторони проросійських бойовиків. Складною була і гуманітарна ситуація  припинялося електропостачання, водопостачання, не було зв`язку. В рідному місті заявника тривали безлади, спричинені проросійськими бойовиками та російськими окупантами. На вулицях Первомайська значно побільшало агресивно налаштованих невідомих осіб.
		Окрім зовнішніх факторів, сильно впливала на заявника складна ситуація в родині, адже рідний брат не поділяв проукраїнську патріотичну громадянську позицію ОСОБА_1 , в результаті чого їх стосунки ускладнились. До того ж, заявник мав опікуватись своїми батьками похилого віку.
		Зрештою, 10 жовтня 2014 року, не витримавши сильного психологічного тиску та відчуття страху, заявник був змушений зібрати речі та виїхати з рідного Первомайська та переїхати до  АДРЕСА_2 . 
		Батьки заявника, через свій поважний вік та стан здоров`я, не змогли поїхати з ним. Невдовзі, у 2015 році, вони померли від старості. Зважаючи на критичну ситуацію в місті, заявник не мав змоги приїхати до них на похорони. 
		За таких обставин, суд вважає, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Сумської міської ради була видана довідка № 5924000007 від 10.10.2014 року, яка посвідчує лише факт його вимушеного переселення з Первомайська до м. Суми, Сумської області, і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 , переселився з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 , необхідно для визначення свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
		Особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року).
		На підставі викладеного, керуючись статтею 8, Розділом II Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 212-215, 256-259 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В :
		Заяву ОСОБА_1 задоволити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 10 жовтня 2014 року з окупованої території міста Первомайськ, Луганської області, Україна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення суду може бути оскаржено до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		Повний текст рішення виготовлено 31 березня 2017 року.    
		 
		 
		 
		СУДДЯ КЛИМЕНКО А.Я.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...