Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/2445/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2017. Зареєстровано: 02.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2017.
Дата набрання законної сили: 19.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 428/2445/17
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 березня 2017 року                                                         м. Сєвєродонецьк
		Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі
		головуючого судді                          Бароніна Д.Б.,
		за участю секретаря                        Бондаренко І.С.,
		позивача                                          ОСОБА_1,
		представника позивача                    ОСОБА_2,
		представника відповідача                ОСОБА_3,
		представника відповідача                ОСОБА_4,
		представника третьої особи             ОСОБА_5,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8, ОСОБА_7 міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, за участю третіх осіб  ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_9, Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради Луганської області, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_6 обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8, ОСОБА_7 міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, за участю третіх осіб  ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_9, Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради Луганської області, в якому просив про наступне:
		- визнати неправомірним та скасувати розпорядження виконуючого обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 від 02.03.2017 року № 108 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради;
		- поновити його, ОСОБА_1, на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради з 02.03.2017 року.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що розпорядженням міського глови № 224 від 08.06.2016 року він був прийнятий на посаду начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради. За час його роботи на даній посаді дисциплінарних стягнень він не мав. До адміністративної відповідальності не притягувався, за правопорушення, повязані зі службою в органах місцевого самоврядування, не притягувався. Розпорядженням виконуючого обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 від 02.03.2017 року № 108 його було звільнено з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з виявленням невідповідності займаній посаді. Вказане розпорядження він вважає незаконним, оскільки в основу прийнятого рішення про його звільнення була покладена інформація голови постійно діючої комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва та її рекомендацій від 02.03.2017 року про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради, яка не відповідає дійсності та як документ не передбачена законом. Перед звільненням за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України йому не була запропонована інша робота, його звільнили у період тимчасової непрацездатності, перед звільненням не запропонували йому надати будь-які пояснення, а звільнила його особа, яка не мала на це відповідних повноважень.
		В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити. Також вказав, що він просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Представники відповідача ОСОБА_7 міської ради Луганської області в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. 
		Представник відповідача ОСОБА_6 обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, які викладені у письмових запереченнях проти позову.
		Представник третьої особи Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради Луганської області в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову.
		Міський голова м. Сєвєродонецька ОСОБА_9 в судовому засіданні присутній не був, про дату, час та місце судового розгляду неодноразово повідомлявся належним чином за місцем служби.
		 
		Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
		Згідно з розпорядженням ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_9 № 224 від 08.06.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради з 14.06.2016 року та присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
		Отже, між позивачем та ОСОБА_7 міською радою укладено трудовий договір на невизначений строк, на підставі якого виникли трудові правовідносини, які регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та іншими нормативно-правовими актами. 
		Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоровя, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обовязків вимагає доступу до державної таємниці.
		Згідно з розпорядженням в.о. ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 № 108 від 02.03.2017 року ОСОБА_1 02.03.2017 року звільнено з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у звязку із виявленням невідповідності займаній посаді. Підставою видання даного розпорядження стала інформація голови постійної комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва від 01.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради.
		Так, згідно з витягом з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва № 5 від 24.02.2017 року, комісія вирішила рекомендувати міському голові м. Сєвєродонецька звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у звязку із виявленням невідповідності займаній посаді. В якості підстав для встановлення такої невідповідності в протоколі комісії наводяться відомості щодо непрофесійних та несумлінних, на думку членів комісії, дій ОСОБА_1
		Згідно з листом голови постійної комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва ОСОБА_10 № 01/03/2017-3 від 01.03.2017 року на імя міського голови ОСОБА_9, 24 лютого 2017 року на засіданні комісії було обговорено економічний стан м. Сєвєродонецька та роботу управління ЖКГ міста. На комісії стало відомо, що впродовж 2016 року, після призначення начальником управління ЖКГ ОСОБА_1, постійно порушується керівником чинне законодавство. Так, УЖКГ неналежним чином контролювало виконання підрядником своїх зобовязань, а скарги мешканців будинків про те, що дахи будинків ремонтувались під дощем, снігом та при 20-градусному морозі, керівником ОСОБА_1 ігнорувались. Крім того, наприкінці 2016 року УЖКГ були закуплені 2 спеціалізовані автомобілі неналежної якості та з перебитими номерами. Також ОСОБА_1 ігноруються депутатські запити, що є порушенням Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		В результаті обговорення питання, а також у звязку з тим, що комісія може пропонувати міському голові звільніти або приймати на роботу осіб, що відносяться до її компетенції, постійна комісія прийняла рішення рекомендувати міському голові м. Сєвєродонецька звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у звязку із виявленням невідповідності займаній посаді.
		Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоровя (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обовязків чи їх виконання протипоказано за станом здоровя або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у звязку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі. Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обовязковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч. 2 ст. 40 КЗпП.
		З вищенаведених матеріалів справи судом встановлено, що звільнення позивача відбулось відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у звязку із виявленням невідповідності займаній посаді. Однак, суд вважає, що відповідачем у своєму розпорядженні не дотримано вимог п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та чітко не зазначено в чому саме полягає невідповідність займаній посаді ОСОБА_1: в недостатності кваліфікації чи в невідповідності стану здоровя, тобто, яка саме обєктивна обставина перешкоджає продовженню даної роботи.
		Як зазначено у листі голови постійної комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва ОСОБА_10 № 01/03/2017-3 від 01.03.2017 року на імя міського голови ОСОБА_9, після призначення начальником управління ЖКГ ОСОБА_1 постійно порушується керівником чинне законодавство; неналежним чином контролювалось виконання підрядником своїх зобовязань; скарги мешканців будинків ігнорувались; закуплені 2 спеціалізовані автомобілі неналежної якості та з перебитими номерами; ігноруються депутатські запити. 
		На думку суду, вказані обставини, в разі їх підтвердження належними та допустимими доказами, могли бути підставою для притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності уповноваженими органами чи посадовими особами або дисциплінарної відповідальності, яка в майбутньому може стати підставою для розірвання з ним трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, проте вказані обставини не свідчать про недостатню кваліфікацію або стан здоровя працівника, за наявності яких він не може належно виконувати покладені на нього трудові обовязки. 
		Для звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП України важливо, щоб неналежне виконання працівником трудових обовязків було результатом недостатньої кваліфікації або стану здоровя, що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обовязків і не може бути підставою для звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Обставини, які свідчать про вину працівника, не можуть наводитися як аргумент, що обґрунтовує необхідність звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обовязків працівником, він вправі притягти його до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		У звязку із викладеним, суд вважає, що при звільненні позивача виконуючим обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 неправильно застосовано п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та звільнено ОСОБА_1 без достатньої правової підстави.
		Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
		Застосування вказаної правової норми судом про зміну формулювання причини звільнення може мати місце в тому випадку, коли суд визнає формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, та коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі. В даному випадку суд вважає неможливим застосувати ч. 3 ст. 235 КЗпП України та змінити формулювання причини звільнення позивача з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки звільнено працівника з цих підстав може бути, якщо працівник вчинив проступок на роботі після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обовязків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. 
		Як встановлено судом, у період перебування позивача на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради з 14.06.2016 року по 02.03.2017 року до нього жодного дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обовязків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку не застосовувалось, а отже і його звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України неможливе.
		Крім цього судом встановлено, що згідно із листком непрацездатності серія АГТ № 230582, виданим КУ «СЦПМСД», позивач ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні із загальним захворюванням у період з 02.03.2017 року по 17.03.2017 року включно.
		Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
		Отже, відповідачем при звільненні позивача не дотримано вимог ч. 4 ст. 40 КЗпП України та не прийнято до уваги, що в день звільнення позивачу видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність, а тому суд вважає, що вказане порушення КЗпП України також свідчить про незаконність звільнення позивача ОСОБА_1
		Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 не повідомив належним чином про свій стан непрацездатності в день звільнення, є неспроможними, адже Закон не ставить застосування ч. 4 ст. 40 КЗпП України в залежність від повідомлення або неповідомлення працівником про свою хворобу. Головним критерієм для застосування ч. 4 ст. 40 КЗпП України є видача день звільнення працівнику лікарняного листка (довідки в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
		Суд також звертає увагу, що в основу спірного розпорядження була покладена рекомендація комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва.
		Згідно із розділом ІV Положення про постійні комісії ОСОБА_7 міської ради, затвердженого до рішенням ОСОБА_7 міської ради № 201 від 29.02.2016 року,постійні комісії готують пропозиції міській раді, її виконавчому комітету, міському голові щодо звільнення з посад керівників виконавчих органів міської ради, керівників комунальних підприємств, установ, організацій, відповідно до функціонального призначення постійних комісій.
		Із змісту повноважень комісії міської ради з питань промисловості, транспорту та звязку, економічного розвитку, інвестицій, міжнародного співробітництва, які закріплені в Додатку № 8 до рішення ОСОБА_7 міської ради № 201 від 29.02.2016 року, вбачається, що комісія готує пропозиції міській раді, міському голові щодо звільнення з посад керівників виконавчих органів міської ради, до компетенції яких належить розгляд питань з розвитку промисловості, транспорту та звязку в місті, економічного розвитку, інвестування та міжнародного співробітництва.
		Разом з тим, згідно із змістом Додатку № 4 до рішення ОСОБА_7 міської ради № 201 від 29.02.2016 року, постійна комісія по управлінню ЖКГ, власністю, комунальною власністю, побутовим та торгівельним обслуговуванням уповноважена вивчати і робити висновки з питань житлово-комунального господарства, власності, комунальної власності, побутового та торгівельного обслуговування.
		Отже, спірне розпорядження було винесене на підставі рекомендації про звільнення з боку тієї комісії, яка не мала відповідного функціонального призначення для розгляду питань по управлінню житлово-комунальним господарством.
		Підсумовуючи викладене суд зазначає, що розпорядження в.о. ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8 № 108 від 02.03.2017 року не відповідає чинному законодавству, є протиправним та необґрунтованим, а отже у суду є достатні підстави для задоволення позову про визнання протиправним та скасування даного розпорядження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КзпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 слід поновити на роботі на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради з 02 березня 2017 року.
		 
		Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).
		Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу по день винесення рішення суду, суд враховує, що позивач був звільнений 02 березня 2017 року, тобто його вимушений прогул розпочався 03 березня 2017 року. Отже, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача має обчислюватися з 03 березня 2017 року по 29 березня 2017 року (день проголошення цього рішення суду).
		Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
		Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
		Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.
		Середньоденна заробітна плата позивача складає 440 грн. 01 коп. (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передують події звільнення, робочі дні в загальному розмірі 15840,38 грн. (за січень та лютий 2017 року) ділиться на число відпрацьованих робочих днів за два вищевказаних місяці в кількості 36 днів).
		Час вимушеного прогулу позивача за період з 03 березня 2017 року по 29 березня 2017 року, тобто станом на час винесення судом цього рішення, складає 18 робочих днів із урахуванням святкового дня 8 березня 2017 року.
		Отже, 18 робочих днів затримки слід помножити на 440 грн. 01 коп. середньоденної заробітної плати позивача, що складе 7920 грн. 18 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Саме у вказаному розмірі слід задовольнити відповідні позовні вимоги із урахуванням суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка буде виплачена позивачу після поновлення на роботі, адже позивач протягом певного періоду вимушеного прогулу перебував у стані тимчасової непрацездатності (абзац 2 п. 32 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року).
		При цьому суд враховує, що позивачу при звільненні було вирішено виплатити за окремим розпорядженням компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.
		Згідно зі статтею 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога.
		Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 82 Кодексу законів про працю України час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
		Отже, законодавством про працю України не передбачено повернення працівникові грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки в разі поновлення його на роботі.
		З метою утвердження принципу єдності судів загальної юрисдикції, який забезпечується в тому числі єдністю судової практики, суд вважає за необхідне вказати, що аналогічна правова позиція щодо повернення працівникові грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки в разі поновлення його на роботі викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2016 року по справі № К/9991/2076/12. 
		Після поновлення у трудових правовідносинах рішенням суду позивач не позбавлений права ставити перед роботодавцем питання щодо можливості використання ним невикористаної частини відпустки, проте роботодавець в такому випадку має право порушити питання щодо повернення виданих ним у якості компенсації грошових коштів при його звільненні.
		 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позовні вимоги задоволені повністю, позивача було звільнено від сплати судового збору і сторони не заявляли про наявність у них будь-яких судових витрат, у звязку із чим судові витрати, які підлягають розподілу згідно із положеннями ст. 94 КАС України у цій справі відсутні.
		На підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України суд також вважає за необхідне допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення позивача на роботі, а також в частині стягнення з Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах одного місяця.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 17, 86, 94, 158-163, 186, 254, 256 КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 обовязки ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_8, ОСОБА_7 міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, за участю третіх осіб ОСОБА_7 міського голови ОСОБА_9, Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради Луганської області  задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконуючого обовязки міського голови ОСОБА_8 № 108 від 02.03.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1А.»
		Поновити ОСОБА_1 з 02 березня 2017 року на роботі на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради.
		Стягнути з Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 03 березня 2017 року по 29 березня 2017 року, в загальній сумі 7920 грн. 18 коп. із урахуванням суми одержаної допомоги по тимчасовій непрацездатності.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_7 міської ради.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах одного місяця.
		Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її проголошення, або протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, якщо судом було застосовано ч. 3 ст. 160 КАС України або якщо особа не була присутня в судовому засіданні, шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області разом із одночасним надісланням копії апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Постанова у повному обсязі складена та підписана 31 березня 2017 року. 
		     Суддя                                                                  Д.Б. Баронін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...