Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 431/4935/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2017. Зареєстровано: 02.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2017.
Дата набрання законної сили: 22.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 431/4935/16-ц 
		Провадження № 22ц/782/124/17 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		   2017 року, березня місяця, 22-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого судді - Яреська А.В., суддів - Дронської І.О., Єрмакова Ю.В., за участю секретаря: Попової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 січня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, збереження місця роботи, посади, середнього заробітку та стягнення заборгованості по заробітній платі з дня звільнення, - 
		в с т а н о в и л а:
		У жовтні 2016 року до Старобільського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про скасування наказу про звільнення, збереження місця роботи, посади, середнього заробітку та виплату заборгованості по заробітній платі з дня звільнення, просив суд зобов`язати ПАТ «Укртелеком» відмінити наказ про звільнення, та зберегти місце роботи, посаду і середній заробіток; зобов`язати ПАТ «Укртелеком» виплатити заборгованість по заробітній платі з дня незаконного звільнення, а саме з 30 березня 2016 року, та виплачувати її у подальшому згідно чинного законодавства України. У подальшому уточнив позовні вимоги якими просив суд поновити строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору; скасувати наказ 35-03-265 від 30.03.2016 року про звільнення в Харківській філії ПАТ «Укртелеком»; поновити на раніше займаній посаді та зберегти за ним місце роботи, посаду і середній заробіток; стягнути з ПАТ «Укртелеком» в особі Харківській філії ПАТ «Укртелеком» на його користь заборгованість по заробітній платі з дня звільнення, а саме з 30 березня 2016 року по 15 листопада 2016 року у розмірі 14 (чотирнадцять) тис. грн., згідно посадовому окладу, та виплачувати її у подальшому згідно чинного законодавства.
		Позов було прийнято до розгляду, і рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 10 січня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Поновлено строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору; скасовано наказ № 35-03-265 від 30.03.2016 року Харківської філії ПАТ «Укртелеком» про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді електромеханіка лінійних споруд електрозв`язку дільниці технічного обліку та паспортизації м. Сєвєродонецька відділу обліку, метрології та ремонту Харківської філії ПАТ «Укртелеком»; стягнуто з ПАТ «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 31 березня 2016 року по 10 січня 2017 року) в розмірі 27647, 74 грн.; стягнуто з ПАТ «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» на користь держави 1102 грн. 40 коп. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 2737 грн. 30 коп. підлягало негайному виконанню.
		ПАТ «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» не погодився із вказаним рішенням суду першої інстанції та надав на нього апеляційну скаргу, у якій просить рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Уктрелеком». 
		Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до таких висновків.
		Так, статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.Статтями 213, 214 ЦПК України є визначеним про те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Задовольняючи позовні вимоги по справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 працював на посаді електромеханіка лінійних споруд електрозв`язку дільниці технічного обліку та паспортизації м. Северодонецька Відділу обліку, метрології та ремонту (а.с.7-8). 30 березня 2016 року позивача було звільнено у звязку із вступом на військову службу за контрактом (п.3 ст.36 КЗпП України) - Наказ №35-03-265 від 30.03.2016 р.(а.с.130). 25.02.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу через Старобільський об`єднаний районний військовий комісаріат Луганської області.Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (по строковій службі) від 26.02.2016 р. №53 з ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у збройних силах України на три роки (а.с.12). На підставі пункту 3 даного контракту, - контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки (а. с. 128-129). Згідно витягу з Наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по строковій частині) від 28.04.2016 №83 ОСОБА_1 було призначено на посаду Начальника Радіостанції Р-140 (автомобільна) радіогрупи інформаційно телекомунікаційного вузла Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «схід» сухопутних військ збройних сил України, ВОС-426412 (а.с.13). Військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу директора ПАТ «Укртелеком» направив повідомлення від 11.05.2016, яким повідомив, що згідно ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» ОСОБА_1 , який працює на даному підприємстві, був призваний на військову службу за контрактом (наказ Командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 №53 від 26.02.2016 р.) та наполягав на збереженні за ним місця роботи, посади та середнього заробітку на строк відповідно до вимог чинного законодавства (а. с. 14-15). Директор Харківської філії ПАТ «Укртелеком» відповіддю від 18.05.2016 №35-19-106 на адресу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу звільнення ОСОБА_1 зазначив, що звільнення останнього було законним (а.с.16-17). Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у голосі України від 18.03.2014 - №49. Таким чином з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період. Діюче законодавство України не ототожнює введення воєнного стану в Україні з виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України. Спірні правовідносини виникли стосовно поновлення на роботі працівника, який був призваний на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу». 
		Суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що країна знаходиться в кризовій ситуації, що загрожує національній безпеці, тому є всі підстави стверджувати, що позивач був призваний на службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а відповідно позивач має право користуватися гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, адже за позивачем, прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві. При цьому у рішенні суд зазначив про те, що посилання відповідача на те, що позивач фактично змінив своє місце роботи, перейшовши на службу за контрактом до лав збройних сил України за власним бажанням, та до нього не застосовується норма статті 119 КЗУпП, суд першої інстанції не приймав до уваги, оскільки законодавством передбачено збереження за працівником місця роботи та середнього заробітку. Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не забезпечено права позивача на збереження місця роботи та не забезпечено можливість реалізації встановлених законом гарантій трудових прав  внаслідок цього судом було задоволено і позовні вимоги позивача про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу до винесення рішення.
		Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, адже відповідно до правил ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні усіх наявних у справі доказів, тобто як наданих позивачем, так і наданих відповідачем на їх заперечення.
		Щодо посилань апелянта на судову практику, що склалась на цей час при розгляді справ різних категорій загальними судами та судами у порядку адміністративної юрисдикції  при розгляді яких судами наводились різні міркування щодо ознак та тривалості особливого періоду, його наявності чи відсутності, підстав збереження гарантій  то, на думку колегії суддів зазначена судова практика є суперечливою, предмети позовів судових рішень судів вищих інстанції, на які посилається апелянт є різнорідними, вони не є тотожними до предмету спору, що є предметом апеляційного розгляду по цій справі, ці рішення не мають зобов`язального характеру для інших судів, правової позиції по цій категорії справ не сформульовано. 
		Апелянт помилково ототожнює особливий період тільки із станом мобілізації, зазначаючи у скарзі, що „суд безпідставно визнав факт перебування країни у кризовій ситуації, що загрожує національній безпеці  тоді як фактично на цей час продовжується дія особливого періоду, що є обумовленими збройною агресією та особливостями проведенням антитерористичної операції. Постановою Верховної Ради України було затверджено заяву Верховної ради України про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків, було підтверджено постанову Верховної ради України від 27 січня 2015 року, якою Російську федерацію було визнано державою-агресором, визнано, що Незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, Російська Федерація продовжує збройну агресію проти України.Констатовано, що силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях, масштабна, тривала концентрація Збройних Сил Російської Федерації поблизу державного кордону України, прискорена мілітаризація Кримського півострова, що загарбання українських територій супроводжується незаконним привласненням державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також тотальним знищенням інфраструктури і промислових підприємств у Донецькій та Луганській областях. У зазначеній заяві констатовано і про те, що „і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України. На думку колегії суддів зазначені обставини у їх сукупності свідчать про те, що особливий період на цей час продовжує тривати, спростовують твердження у апеляційної скарги ПАТ «Укртелеком» про те, що „суд безпідставно визнав факт перебування країни у кризовій ситуації, що загрожує національній безпеці. 
		При цьому колегія суддів бере тут до уваги і ті обставини, що судячи з інформаційних повідомлень та оперативних зведень інформаційно-аналітичного Центру Національної безпеки України (http://mediarnbo.org/) фактично щодня продовжуються бойові дії, російсько-терористичні військами десятки та сотні раз щоденно обстрілюються позиції Збройних Сил України у тому числі і із важкої зброї, майже щодня гинуть та отримують поранення українські бійці, страждає мирне населення, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року „Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України було відзначено суттєве загострення безпекової ситуації в районі проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. За таких обставин колегії суддів видається слушною позиція органів Міністерства оборони України про те, що особливий період триває, продовжується практика укладення контрактів на час дії особливого періоду з метою зменшення кадрової та мобілізаційної потреб за рахунок укладення контрактів протягом особливого періоду замість оголошення подальших хвиль мобілізації. Збереження соціальних гарантій для військовослужбовців, які проходять військову службу за різними видами контрактів у особливий період  зокрема збереження за працівниками, у разі укладання ними контракту на проходження військової служби попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації - сприяє кадровому наповненню війск та підвищує обороноздатність держави, дозволяє більш дієво реагувати у кризовій ситуації, що загрожує національній безпеці протягом особливого періоду.
		У окремих судових рішеннях, зокрема і вищих судових інстанцій, зокрема постанові Адміністративного суду України від 16.02.2015 року є вірно зазначеним про те, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду і що законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду (а.с. 81), адже за змістом статті 1 Закону N 3543-XII особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. У частині четвертій статті 3 Закону N 3543-XII зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас статтею 1 Закону N 3543-XII надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу. Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що і у п`ятиденний проміжок між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся, триває він і на цей час. 
		Здійснюючи тлумачення законодавчих норм, що визначає правовий статус особливого періоду колегія суддів звертає увагу і на висновки, що були складені на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної ради України та у яких констатується продовження дії на цей час особливого періоду та здійснено висновки про фактичне збереження за працівниками, у разі укладання ними контракту на проходження військової служби попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації  зазначений законопроект був прийнятий Верховною Радою та підписаний Президентом України (№ 1769-VIII), метою і його є надання можливості військовослужбовцям, які проходять військову службу за різними видами контрактів в особливий період, за бажанням продовжити військову службу за новим контрактом або звільнитися з військової служби, збереження за ними соціальних гарантій, посади і середнього заробітку на підприємстві. Отже, суд першої інстанції вірно дійшов до висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій їх частині. 
		   Щодо доводів апелянта про помилковість обрахунку та стягнення судом суми заробітку по час винесення судом рішення, замість обмеження стягнення лише вказаною у позові датою та сумою, що призвело до збільшення періоду нарахування та позовних вимог - то статтею 235 Кодексу законів про працю та роз`ясненнями у Постанові Пленуму Верховного суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів є чітко визначено дії суду при винесенні рішення про поновлення на роботі , зокрема зазначено про те, що орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
		А отже, за таких обставин та з огляду на наведене вище колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновків про наявність підстав у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, при оцінці доказів не допустив таких порушень норм процесуального права, що давали б підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, вірно застосував положення матеріального права щодо виниклих правовідносин. Статтею 308 ЦПК є визначено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не підлягає скасуванню законне та справедливе рішення з формальних підстав.
		Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія,
		ухвалила :
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» відхилити.
		Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 10 січня 2017 року залишити без змін.
		Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		Головуючий А.В. Яресько
		Судді: І.О. Дронська
		 Ю.В. Єрмаков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...