Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 419/3477/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2017. Зареєстровано: 04.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2017.
Дата набрання законної сили: 07.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 419/3477/16-ц 
		Провадження № 2-о/419/30/2017
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 березня 2017 року            Новоайдарський районний суд Луганської області 
		   у складі:        головуючого судді  Іванової О.М.,
		           при секретарі  Логвиновій О. А.,
		за участю:         представників заявника  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.м.т. Новоайдар Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, - 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_3 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація. 
		В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що з 17.11.2016 року він є членом Громадської організації "Всеукраїнський рух "Сила права". ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Краснодон Луганської області. Зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . 
		З 2005 року ОСОБА_3 працював головним лікарем та лікарем-онкологом в медичному центрі ТОВ «Інтер-клініка», що знаходиться в місті Луганськ по вулиці Краснодонська, 9а.
		ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.08.2003 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1535610 від 22.09.2003 року належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 . 
		В червні 2014 року ОСОБА_3 , вимушений переміститись з місця свого постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до АДРЕСА_3 , де зараз постійно проживає, а отже дана адреса являється його фактичним місцем проживання, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 24 грудня 2015 року №927011796.
		Як загальновідомо, у кінці лютого  на початку березня 2014 року перекинуті з РФ війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Щодо порушень безпосередньої, гарантованих вищезгаданими Конвенціями прав ОСОБА_3 , свідчать наступні факти.
		ОСОБА_3 , проживав в місті Луганськ Луганської області разом зі своєю родиною в будинку АДРЕСА_2 . Працював головним лікарем та лікарем-онкологом в медичному центрі ТОВ «Інтер клініка». Активно займався соціальною та політичною діяльністю. Займав та просував чітку позицію щодо існування єдиної, незалежної та суверенної України, протидіючи сепаратистському та проросійському руху, який в Луганській області поступово посилювався за активної підтримки російських агентів впливу на фоні бездіяльності правоохоронних органів України.
		Починалося усе в березні 2014 року з проросійських мітингів, які проводились регулярно переважно біля будівлі Луганської обласної державної адміністрації, на яких лунали заклики до повалення української влади, відокремлення Донбасу від України та введення російських військ на територію України. Натомість проукраїнські мітинги швидко розганялися. Так, 09 березня 2014 року на центральній площі міста, під час проведення українського мітингу до 200-ї річниці до дня народження ОСОБА_4 , проросійські активісти здійснили напад на українських мітингувальників. Близько 3 000 проросійськи налаштованих, озброєних, переважно молодих чоловіків спортивної статури, одягнених в камуфляж та чорні маски, з лозунгами «Росія!» прорвалися крізь ряди українських демонстрантів та почали агресивно розганяти мирну акцію. Переважаючі у чисельності та агресивності, нападники виривали з рук демонстрантів українські прапори, зривали з дівчат українські вінки, дубинками били мирних демонстрантів, навмисно топтали квіти біля пам`ятника ОСОБА_5 та нищили будь-яку українську символіку.
		06 квітня 2014 року агресивно налаштований та озброєний натовп, керований російськими кураторами, здійснив захоплення адміністративної будівлі головного управління СБУ в Луганській області. Після захоплення будівлі Служби безпеки України, нападники направилися в бік Луганської обласної держадміністрації з метою штурму будівлі. Під час штурму будівлі обласної адміністрації, нападники виламали двері, вибили вікна, в результаті чого будівля перейшла під цілковитий контроль проросійських бойовиків, які одразу ж встановили над нею прапор Російської Федерації. Крім того, в кінці квітня 2014 року бойовиками захоплено будівлі обласної прокуратури. Після того як обласна телерадіокомпанія перейшла під контроль «ЛНР», на території Луганської області припинилась трансляція українських каналів та радіопередач.
		На початку травня 2014 року в Луганську бойовиками було здійснено напад на військкомат та військову частину № НОМЕР_2 Національної гвардії України, в результаті чого поранено декількох солдат. Наприкінці травня 2014 року в Луганській області відбулися перші збройні напади на українських прикордонників на кордоні з Російською Федерацією. На початку червня 2014 року відбулося збройне захоплення прикордонної частини, що знаходилася в межах Луганська.
		25 травня 2014 року ОСОБА_3 , виконуючи функції керівника передвиборного штабу кандидата у Президенти України Ю. Тимошенко в Новоайдарському районі, під час проведення виборчого процесу в Новоайдарському районі Луганської області, став свідком нападу озброєних російських бойовиків на виборчі дільниці в селищі Новоайдар. На одної із дільниць селища Новоайдар, біля магазину «1+1» нападників затримано українськими правоохоронцями. ОСОБА_3 став свідком цих подій, а саме перестрілки та затримання російських найманців, які приймали участь в нападі.
		Коли розпочались бої за Донецький аеропорт, проїзди з Луганська на не окуповану територію України були перекриті блокпостами бойовиків. Ці події змусили багатьох місцевих жителів покинути свої помешкання та переїхати в безпечніші місця. 
		Громадянам України, які не підтримували створення «ЛНР» та відверто проявляли свої патріотично-налаштовані погляди щодо єдності України, залишатися в місті ставало небезпечно. Проросійські бойовики захоплювали і катували тих, хто використовував символіку України та спілкувався українською мовою. Хвилювання за своє життя підсилювалась великою вірогідністю потрапити в полон до озброєних бойовиків, оскільки ОСОБА_3 був патріотом своєї держави та людиною з твердою проукраїнською позицією.
		У червні 2014 року в Луганську активізувалося примусове вербування місцевих жителів, особливо юнаків, для поповнення лав російських бойовиків і створення так званих батальйонів ополчення. Окрім того, ватажками бойовиків в місті оголошено військовий стан та запроваджувалась комендантська година з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. З 21.00 год. людей на вулицях вже не було.
		В той час Луганськом вже активно пересувалася російська військова техніка: танки, БТРи, УРАЛи з військовими на бортах. Навколо міста точилися бої, тому звуки пострілів та вибухів було чути постійно. На фоні загальної дестабілізації, в місті Луганськ мали місце масові грабежі, напади та викрадення людей. Все це вочевидь вчиняли російські найманці та місцеві проросійські бойовики, які фактично повністю контролювали місто Луганськ. Ситуація у місті ускладнювалась ще тим, що більшість підприємств припинили свою роботу, перестала працювати банківська система. Зокрема, зупинено виплати пенсій, зарплат, стипендій та інших соціальних виплат. У місті замість української гривні в обіг стали вводити валюту Російської Федерації  російський рубль.
		Тому, коли на початку червня 2014 року в клініку Інтер, в який працював ОСОБА_3 головним лікарем, з`явилися озброєні бойовики з батальйону «Зоря» і повідомили про неможливість подальшої діяльності медичного центру, мотивуючи це сусідством з їх базою, у ОСОБА_3 не було ніяких сумнівів про можливий негативний для нього розвиток подій у випадку його незгоди з їх пропозицією.
		Під впливом російської пропаганди зі ОСОБА_3 припинили спілкування деякі родичі, друзі та знайомі. Фактично доводилося жити у "внутрішній еміграції", спілкуючись лише з певним колом людей, які поділяли наші проукраїнські погляди, оскільки від решти чули лише образи. 
		Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Луганськ, тому в червні 2014 року ОСОБА_3 разом зі своїми синами змушений виїхати з міста Луганськ.
		Більше року ОСОБА_3 проживав в м. Києві, з січня 2016 року проживає і працює в селищі Новоайдар в будинку батьків дружини, за будь-якою допомогою нікуди не звертався.
		В даний час, ОСОБА_3 займає виборну посаду голови Новоайдарської районної ради Луганської області. 
		ОСОБА_3 вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Отримана ОСОБА_3 довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 24 грудня 2015 року №927011796, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Новоайдарської РДА, посвідчує лише факт його вимушеного переселення з м. Луганськ, Луганської області, до смт. Новоайдар, Луганської області, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		   Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особа, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		   Представники заявника  Ляшенко О. Є., Кучерявий В. О. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі. 
		   Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, заперечень щодо заявлених вимог суду не надав. 
		Представник заінтересованої особи  Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, заперечень щодо заявлених вимог суду не надав.
		Заслухавши пояснення представників заявника, дослідивши письмові матеріали справи та давши належну оцінку доказам, суд приходить до висновку про задоволення заяви, оскільки за змістом ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення. 
		Судом встановлено, що з 17.11.2016 року ОСОБА_3 є членом Громадської організації "Всеукраїнський рух "Сила права". ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Краснодон Луганської області. Зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 18-19). 
		З 2005 року ОСОБА_3 працював головним лікарем та лікарем-онкологом в медичному центрі ТОВ «Інтер-клініка», що знаходиться в місті Луганськ по вулиці Краснодонська, 9а, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 20-22).
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.08.2003 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1535610 від 22.09.2003 року, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва та витягу (а.с. 23-28). 
		З довідки від 24.12.2015 р. № 927011796 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, вбачається, що ОСОБА_3 має фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 29).
		   Статтею 1 ЗУ «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		   Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», з аналізу якої вбачається, що 20 лютого 2014 року, були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		   27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		   Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		   17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів». 
		   21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		   Згідно з Постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		   Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також були задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України. 
		   11 травня 2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Із наданих заявником статей засобів масової інформації судом встановлено, що Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi) (а.с. 30). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-evyznannia referendumiv-na-donbasi) (а.с. 31).
		   Крім цього, прес-секретар верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_6 заявила, що: "так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю" (http://www.ukrinform.ua/rubricpolitycs/1660771e_s_ne_viznae_referendum_na_hodi_ukraiini_1937380.html) (а.с. 32).
		   Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї.
		   На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: "Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил". Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар НАТО А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як "серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України".
		Іррегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації.
		Згідно даним прес-центру Служби безпеки України від 27 серпня 2014 року, в Луганській області співробітниками СБУ було затримано громадянина Російської Федерації, ОСОБА_7 , 1995 р.н., рядового 9-ї окремої мотострілецької бригади Збройних Сил Російської Федерації, яка дислокується в Ростовській області. Під час перевірки затриманий повідомив, що його військова частина передає «ЛНР» і «ДНР» військову техніку та боєприпаси, зокрема, системи залпового вогню БМ-21 «Град», БМП-2 та БТР-80 (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/ article?art_id=130662&cat_id=130095) (а.с. 33).
		Згідно даним прес-центру Служби безпеки України від 05 вересня 2014 року, 04 вересня 2014 року на Луганщині співробітниками СБУ було ліквідовано диверсійно-підривну групу під керівництвом громадянина Російської Федерації, 1963 р.н., яка входила до складу «ЛНР». Під час перевірки співробітниками спецслужби було встановлено, що члени даної диверсійно-підривної групи готували серію терористичних актів одразу у кількох районах Луганщини з метою дестабілізації ситуації у регіоні для підтримки незаконних військових формувань «ЛНР» та російських військ. Під час обшуку в особистих речах росіянина були знайдені снайперська гвинтівка з оптичним прицілом, близько 20 споряджених магазинів з набоями для зброї різної модифікації, гранати РГ-42, російські рублі, наркотики, а також паспорт громадянина Російської Федерації (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=130952&cat_id=130900) (а.с. 34).
		09.08.2015 року прес-центр Служби безпеки України оприлюднив дані, згідно яким співробітниками спецслужби спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України поблизу села Станиця Луганська було затримано громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях проти українських вояків. Росіянин у грудні 2014 року вступив до складу розвідувального підрозділу військового формування "ЛНР". Затриманий російський бойовик засвідчив, що раніше брав участь у бойових діях під час проведення двох "чеченських кампаній" у складі Псковської та Рязанської десантно-штурмових бригад, має професійні навички ведення бою та поводження з різними видами зброї (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=154339&cat_id =153334) (а.с. 35).
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт "Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України". Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки; рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України; факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти; здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил, служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі. (http://iphronline.org/wp-content/uploads/2016/07/Ukr-Joint-report-cross-border-shelling-June-2016.pdf) (а.с. 36-49).
		Незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський "Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року"), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов`язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 5 вересня 2014 року Мінського протоколу Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних кілометрів. Постачання російських окупаційних сил відбувається, зокрема, за допомогою так званих "гуманітарних конвоїв", які регулярно скеровуються Російською Федерацією на територію України шляхом несанкціонованого перетину українсько-російського державного кордону всупереч чинному законодавству України та міжнародним правилам, встановленим Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, що ставить під сумнів гуманітарний характер таких конвоїв. Під виглядом виконання Мінського "комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року російська сторона здійснює перегрупування своїх збройних підрозділів, важких озброєнь, концентрацію їх на Артемівському, Волноваському, Донецькому, Маріупольському напрямках, а також постійно тримає біля українсько-російського кордону численне угруповання своїх регулярних Збройних Сил.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		За змістом абзацу 2 постанови Верховної ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки". 
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. 
		Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції "Продовження очевидних грубих і невиправлених порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ" та резолюції "Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації", які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 09 квітня 2014 року рішуче засуджує дозвіл Ради Федерації Росії на застосування військової сили в Україні, російську військову агресію та подальшу анексію Криму, що є явним порушенням міжнародного права (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/1925_rez_1988_(2014).htm) (а.с. 50-54).
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (RSP)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушенням міжнародного права (http://council.mfa.gov.ua/ua/press-center/mfa-news/31704-shhodo-rezolyuciji-jevropejsykogo-parlament upro-situaciju-v-ukrajini-vid-15-sichnya-2015-roku) (а.с. 55).
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін "окупований" по відношенню до Автономної Республіки Крим та м. Севастополь (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/ docs/2128_rez_2067_(2015).htm) (а.с. 56-59).
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України. 
		Отже наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою.
		На окупацію Російською Федерацією частини території України вказують також норми міжнародного та національного законодавства - Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: "Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії". Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна "дійсно перебувати під владою ворожої армії", причому "зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність".
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль цих окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів. Абсолютно не має значення, чи отримала схвалення така окупація Радою Безпеки, або ж вона просто є наслідком агресивного вторгнення, звільнення, або ж має місце офіційна заява в якості такої.
		Аналіз існуючих правових норм, що визначають режим окупації, переважно заснованих на положеннях Гаазької конвенції 1907 року дає підстави стверджувати, що для окупації характерне збереження владних структур (хай навіть у вигнанні) переможеної держави і продовження опору та військових дій проти держави-окупанта. 
		Таким чином, з аналізу вказаних норм міжнародного та національного законодавства вбачається, що ознаками ефективного контролю є: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання. 
		На підтвердження здійснення Російською Федерацією такого ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками свідчать наступні приклади.
		Згідно оперативній інформації Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України (далі - РНБОУ) від 22 серпня 2014 року, від міста Молодогвардійськ, Луганської області, в бік Луганська вирушила колона важкої техніки російських найманців. Ще одну колону було зафіксовано у населеному пункті Давидово-Нікольське, Луганської області. За офіційними даними, обидві колони головним чином складалися з громадян Російської Федерації - росіян і чеченців (http://www.rnbo.gov.ua/news/1787.html) (а.с. 60-64).
		Відповідно до статті «У Луганську виявлено 200 одиниць важкої техніки противника» від 16 червня 2015 року, що опублікована в Інтернет-порталі «ZN.ua», після того як з території Російської Федерації до Луганської області в`їхав так званий «гуманітарний конвой», українськими військовими полку Дніпро-1 за допомогою безпілотних літальних апаратів було виявлено 200 одиниць важкої техніки проросійських бойовиків. Зокрема, в Слов`яносербському районі, Луганської області, на території військової частини НОМЕР_2 було виявлено 24 танки, 12 БМД, 14 БТР і 11 Уралів. Також на захопленій території військової частини - базі ЗРП ВЧ НОМЕР_3 було виявлено 14 танків і 7 Уралів. Значна кількість МТЛБ, Уралів та 23 бойових танкіста бензовозів були виявлені в інших районах міста. Всього за даними аеророзвідки було знайдено 6 МТЛБ, 12 БМД, 14 БТРів, 47 УРАЛів, 49 КаМАЗів, 63 танки (http://dt.ua/UKRAINE/u-lugansku-viyavleno-200-odinic-vazhkoyi-tehniki-protivnika-176042_.html) (а.с. 65).
		В статті під назвою «Після ОДА бойовики в Луганську захопили прокуратуру і обласну ТРК» від 29 квітня 2014 року, яка опублікована в Інтернет-порталі «ТСН», зазначено, що 29 квітня 2014 року, розбивши камінням вікна та двері, озброєні бойовики захопили будівлю обласної прокуратури, після чого зняли державний прапор України і демонстративно спалили його. Крім того, бойовиками було захоплено будівлю Луганської обласної телерадіокомпанії (http://tsn.ua/ukrayina/pislya-oda-boyoviki-v-lugansku-zahopili-prokuraturi-i-oblasnoyi-trk-347574.html) (а.с. 66).
		Із статті під назвою «Українські військові покинули Луганськ: місто повністю під контролем терористів» від 04 вересня 2014 року, яка міститься в Інтернет-порталі «IPress.ua», стало відомо, що в ніч на 04 вересня 2014 року, внаслідок обстрілу позицій батальйону в Жовтневому районі м. Луганська був повністю знищений базовий табір і українські військові були змушені покинути місце постійної дислокації і залишити Луганськ( ОСОБА_8 ) (а.с. 67).
		На офіційному сайті «ЛНР» міститься інформація, згідно якій указом глави ЛНР від 18.09.2015 року «Об определении дня проведения первых выборов местных глав и территорий, на которых они проводятся» у відповідності до статей 2, 60, 82 Тимчасового основного закону (конституції) ЛНР та статей 1,3,12 закону ЛНР «О местных выборах», 01 листопада 2015 року визначено днем проведення перших виборів місцевих глав міст та районів ЛНР (http://glava-lnr.su/sites/default/files/pdf/483010915.pdf) (а.с. 68).
		На офіційному сайті «ЛНР» міститься інформація, згідно якій «рада міністрів ЛНР» своєю постановою від 02.09.2015 року №02-04/259/15 «Об особенностях регулирования земельных отношений на территории Луганской Народной Республики», з метою регулювання відносин по використанню та охороні земель в ЛНР у відповідності до статей 5, 29, 77 Тимчасового основного закону (Конституції) ЛНР, статей 28, 41 Закону ЛНР від 25.06.2014 № 14-I «О системе исполнительных органов государственной власти Луганской Народной Республики», затвердила тимчасовий порядок регулювання земельних відносин на території ЛНР (http://sovminlnr.su/akt/23.09.2015/3.pdf) (а.с. 69-82).
		Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року держави-члени мають нести відповідальність за будь-яке порушення гарантованих Конвенцією прав та свобод громадян, які перебувають під їхньою "юрисдикцією". Здійснення юрисдикції є для Договірної держави необхідною умовою, аби вона могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, що ставляться їй у вину, та які порушують твердження щодо недотримання прав та свобод, викладених в Конвенції.
		Згідно з існуючою судовою практикою "юрисдикція" у відповідності зі статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не обмежується національними територіями держав-учасниць цієї Конвенції. Відповідальність держави-учасниці поширюється на випадки, коли будь-яка дія чи бездіяльність її влади приводить до певних наслідків за межами її території. Тобто держава (її збройні сили або підконтрольні їй місцеві адміністрації) отримала можливість здійснювати ефективний контроль над територією, яка знаходиться за межами її національних кордонів.
		Отже, саме Російська Федерація зобов`язана забезпечувати права та свободи, гарантовані Конвенцією на території Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей, оскільки ці складові частини території України перебувають під фактичним контролем Росії, тобто вони перебувають під її юрисдикцією у значенні статті 1 Конвенції. Відповідно, Російська Федерація відповідальна за порушення прав і свобод громадян, що гарантовані Конвенцією на цих територіях.
		Однак Російська Федерація неодноразово порушувала норми Конвенції Організації Об`єднаних Націй "Про захист цивільного населення під час війни" від 12 серпня 1949 року, а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та відповідно такі права фізичних осіб як, зокрема: право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням. Такі факти підтверджуються, серед іншого постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, яка є чинною для Російської Федерації в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР з 10 травня 1954 року, то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору. 
		Згідно з Конвенцією Організації Об`єднаних Націй "Про захист цивільного населення під час війни" від 12 серпня 1949 року, вона застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. 
		Відповідно до ст. 4 Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Жодній Високій Договірній Стороні не дозволяється звільняти себе чи будь-яку іншу Високу Договірну Сторону від відповідальності, яку несе вона чи інша Висока Договірна Сторона за порушення, наведені в 147 статті (ст. 148 цієї Конвенції).
		Стаття 91 Протоколу I до Конвенції Організації Об`єднаних Націй "Про захист цивільного населення під час війни" від 12 серпня 1949 року стосується відповідальності: сторона, що перебуває у конфлікті й порушує положення цієї Конвенції, або цього Протоколу, повинна відшкодовувати завдані збитки, якщо для цього є підстави. Вона несе відповідальність за всі дії, що вчиняються особами, які входять до складу її збройних сил.
		Основна ідея права військової окупації полягає в тому, щоб на час збройного конфлікту зберегти на окупованих територіях status quoante  раніше існуюче положення,  для того, щоб забезпечити в майбутньому безболісне повернення таких територій відповідній державі. Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		   За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		   Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції Особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала такі права громадян України, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".
		Про наявність цих порушень свідчить аналіз наступної інформації.
		Згідно статті «У Луганську бойовики штурмували військкомат і військову частину, поранено двох солдат-строковиків» від 03 травня 2014 року, яка опублікована в Інтернет-порталі «Ракурс», 03 травня 2014 року в Луганську бойовики «армії південного сходу», відкривши вогонь з автоматів, взяли штурмом будівлю військкомату, де знаходилися військовослужбовці строкової служби, в результаті чого було поранено одного українського солдата. Також в статті зазначається, що цього ж дня бойовиками було атаковано військову частину № НОМЕР_2 Національної гвардії України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с. 83).
		У статті «В день выборов правоохранители задержали 14 боевиков, напавших на избирательные участки в Новоайдаре», опублікованої на сайті «obzor.lg.ua» 26.05.2014 року з посилання на інформаційний портал «Восточний варіант» повідомляється, що 25.05.2014 року озброєні бойовики атакували 6 виборчих дільниць в Новоайдарському районі Луганської області (№№ 440259, 440258 - в селищі Новоайдар, №440263 - в с. Бахмутовка, №440270 - в с. Волкодаево та виборчі дільниці в селах Гречишкіне та Безгінове). В наслідок дій українських правоохоронців, бойовики були затримані. В ході перестрілки одного з нападників убито. Правоохоронцями затримано 14 осіб. В двох автомобілях, на яких пересувалися нападники було знайдено бюлетені, викрадені з виборчих дільниць. Серед затриманих виявилися особи, що представилися «прокурором РФ з Криму», «казаком-атаманом», «сотниками ЛНР» (http://www.obzor.lg.ua/news/separatisty36065) (а.с. 84-86).
		У статті «Милиция сообщила о пропаже еще девяти луганчан: в основном это молодые люди», опублікованої на сайті «Восточный вариант» 24.06.2014 року з посиланням на відділ зав`язків з громадськістю ГУ МВС України в Луганській області повідомляється, що за три дні (з 20 по 22 червня 2014 року) безвісти зникли дев`ять місцевих жителів, в основному - це молоді люди до 28-ти років (http://v-variant.com.ua/luhansk/78528-miliciya-soobschila-o-propazhe-esche-devyati-luganchan-v-osnovnom-eto-molodye-lyudi.html) (а.с. 87).
		На сайті «obzor.lg.ua» 28.05.2014 року розміщено статтю «Народный губернатор» Болотов диктует условия телерадиокомпаниям Луганщины» в якій повідомляється, що на офіційному сайті «ЛНР» опублікований наказ №9 для «всех телерадиокомпаний, находящихся на территории ЛНР», підписаний «народным губернатором» Болотовим. Змістом документу є вимоги у наданні ефірного часу для розміщення матеріалів виробництва ЛНР, регулярного транслювання нібито правдивого та адекватного матеріалу про діяльність Верховної Ради ЛНР, а також про ключові події у житті ЛНР. Наказ був наслідком введення військового положення на території ЛНР (http://www. obzor.lg.ua/news/separatisty36126) (а.с. 88).
		Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ станом на 28 червня 2014 року, у Луганській області активізувався процес примусового набору місцевих жителів до незаконних збройних формувань. При цьому було використано реєстр виборців, складений під час проведення референдуму в Луганську 11 травня 2014 року. Також у місті здійснювалося патрулювання, в т.ч. залізничного вокзалу, з метою примусової мобілізації чоловіків, здатних носити зброю (http://www.rnbo.gov.ua/news/1711.html?PrintVersion) (а.с. 89-135).
		У статті «Бойовики обстрілюють центр Луганська із «Градів» і мінометів  Селезньов», що опубліковано 20.07.2014 року на сайті «Радіо Свобода», повідомляється, що бойовики обстрілюють центр Луганська із РСЗВ БМ-21 «Град» і мінометів, пошкоджено школу, гуртожиток і низку будівель у центрі міста, повідомляє прес-офіцер АТО ОСОБА_9 із посиланням на джерела. Також ОСОБА_10 додав, що джерела повідомляють, що снаряди пошкодили школу, гуртожиток та інші будівлі в центрі міста (http://www.radiosvoboda.org/a/25463765.html) (а.с. 136).
		В статті "Бойовики на Донбасі катують полонених і виписують їм смертні кари - ООН" від 29.07.2014 року, йдеться про доповідь ООН, в якій наводяться факти жорстоких знущань над людьми. Так, з середини квітня 2014 року проросійські бойовики поміщають під варту місцевих політиків, державних посадових осіб, працівників місцевих підприємств вугільної промисловості, звичайних громадян, в тому числі вчителів, журналістів, представників духовенства та студентів. Проросійські бойовики вимагають викуп за людей, або використовують затриманих для викопування траншей чи кидання їх в бій у перші ряди (http://tsn.ua/ukrayina/boyoviki-na-donbasi-katuyut-polonenih-i-vipisuyut-yim-smertni-kari-oon-361110.html?authstate=6) (а.с. 137).
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" № 2028 від 27 січня 2015 року (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/2004 _rez_2028(2015).htm) (а.с. 138-143).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованих проросійськими бойовиками, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map) (а.с. 144).
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено (http://coe.mfa.gov.ua/ua/press-center/statements/5177-zajava-ministerstva-zakordonnih-sprav-ukrajini-shhodo-vikonannya-minsykih-dom ovlenostej) (а.с. 145-146).
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представили Звіт "Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України", який презентує аналіз атак на населені пункти Луганської області в Східній Україні. Зокрема, у звіті проводиться дослідження кількох інцидентів, які відбулися під час конфлікту в Східній Україні, що триває з 2014 року та призвів щонайменше до 9371 смерті; незліченних травм; масштабного знищення і незаконного привласнення майна; випадків незаконного арешту та ув`язнення; нелюдського поводження і тортур; а також до масштабного переміщення цивільних осіб (http://iphronline.org/wp-content/uploads/2016/07/Ukr-Joint-report-cross-border-shelling-June-2016.pdf) (а.с. 147-160). 
		   Що стосується обставин вимушеного переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області, зокрема до смт. Новоайдар Луганської області, то суд виходить з наступного.
		   Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		   У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору. 
		   Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		   За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		   Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		   Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		   Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		   Зокрема, аналіз інформації, що міститься в інтернет виданнях, на які посилався заявник вказують на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		ОСОБА_3 , проживав в місті Луганськ Луганської області разом зі своєю родиною в будинку АДРЕСА_2 . Працював головним лікарем та лікарем-онкологом в медичному центрі ТОВ «Інтер клініка». Активно займався соціальною та політичною діяльністю. Займав та просував чітку позицію щодо існування єдиної, незалежної та суверенної України, протидіючи сепаратистському та проросійському руху, який в Луганській області поступово посилювався за активної підтримки російських агентів впливу на фоні бездіяльності правоохоронних органів України.
		В березні 2014 року відбувались проросійські мітинги, які проводились регулярно переважно біля будівлі Луганської обласної державної адміністрації, на яких лунали заклики до повалення української влади, відокремлення Донбасу від України та введення російських військ на територію України. Натомість проукраїнські мітинги швидко розганялися. Так, 09 березня 2014 року на центральній площі міста, під час проведення українського мітингу до 200-ї річниці до дня народження ОСОБА_4 , проросійські активісти здійснили напад на українських мітингувальників. Близько 3 000 проросійськи налаштованих, озброєних, переважно молодих чоловіків спортивної статури, одягнених в камуфляж та чорні маски, з лозунгами «Росія!» прорвалися крізь ряди українських демонстрантів та почали агресивно розганяти мирну акцію. Переважаючі у чисельності та агресивності, нападники виривали з рук демонстрантів українські прапори, зривали з дівчат українські вінки, дубинками били мирних демонстрантів, навмисно топтали квіти біля пам`ятника ОСОБА_5 та нищили будь-яку українську символіку.
		06 квітня 2014 року агресивно налаштований та озброєний натовп, керований російськими кураторами, здійснив захоплення адміністративної будівлі головного управління СБУ в Луганській області. Після захоплення будівлі Служби безпеки України, нападники направилися в бік Луганської обласної держадміністрації з метою штурму будівлі. Під час штурму будівлі обласної адміністрації, нападники виламали двері, вибили вікна, в результаті чого будівля перейшла під цілковитий контроль проросійських бойовиків, які одразу ж встановили над нею прапор Російської Федерації. Крім того, в кінці квітня 2014 року бойовиками захоплено будівлі обласної прокуратури. Після того як обласна телерадіокомпанія перейшла під контроль «ЛНР», на території Луганської області припинилась трансляція українських каналів та радіопередач.
		На початку травня 2014 року в Луганську бойовиками було здійснено напад на військкомат та військову частину № НОМЕР_2 Національної гвардії України, в результаті чого поранено декількох солдат. Наприкінці травня 2014 року в Луганській області відбулися перші збройні напади на українських прикордонників на кордоні з Російською Федерацією. На початку червня 2014 року відбулося збройне захоплення прикордонної частини, що знаходилася в межах Луганська.
		25 травня 2014 року ОСОБА_3 , виконуючи функції керівника передвиборного штабу кандидата у Президенти України Ю. Тимошенко в Новоайдарському районі, під час проведення виборчого процесу в Новоайдарському районі Луганської області, став свідком нападу озброєних російських бойовиків на виборчі дільниці в селищі Новоайдар. На одної із дільниць селища Новоайдар, біля магазину «1+1» нападників затримано українськими правоохоронцями. ОСОБА_3 став свідком цих подій, а саме перестрілки та затримання російських найманців, які приймали участь в нападі.
		Коли розпочались бої за Донецький аеропорт, проїзди з Луганська на не окуповану територію України були перекриті блокпостами бойовиків. Ці події змусили багатьох місцевих жителів покинути свої помешкання та переїхати в безпечніші місця. 
		Громадянам України, які не підтримували створення «ЛНР» та відверто проявляли свої патріотично-налаштовані погляди щодо єдності України, залишатися в місті ставало небезпечно. Проросійські бойовики захоплювали і катували тих, хто використовував символіку України та спілкувався українською мовою. Хвилювання за своє життя підсилювалась великою вірогідністю потрапити в полон до озброєних бойовиків, оскільки ОСОБА_3 був патріотом своєї держави та людиною з твердою проукраїнською позицією.
		У червні 2014 року в Луганську активізувалося примусове вербування місцевих жителів, особливо юнаків, для поповнення лав російських бойовиків і створення так званих батальйонів ополчення. Окрім того, ватажками бойовиків в місті оголошено військовий стан та запроваджувалась комендантська година з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. З 21.00 год. людей на вулицях вже не було.
		В той час Луганськом вже активно пересувалася російська військова техніка: танки, БТРи, УРАЛи з військовими на бортах. Навколо міста точилися бої, тому звуки пострілів та вибухів було чути постійно. На фоні загальної дестабілізації, в місті Луганськ мали місце масові грабежі, напади та викрадення людей. Все це вочевидь вчиняли російські найманці та місцеві проросійські бойовики, які фактично повністю контролювали місто Луганськ. Ситуація у місті ускладнювалась ще тим, що більшість підприємств припинили свою роботу, перестала працювати банківська система. Зокрема, зупинено виплати пенсій, зарплат, стипендій та інших соціальних виплат. У місті замість української гривні в обіг стали вводити валюту Російської Федерації  російський рубль.
		Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м. Луганськ, тому в червні 2014 року ОСОБА_3 разом зі своїми синами змушений виїхати з міста Луганськ.
		З січня 2016 року ОСОБА_3 проживає і працює в селищі Новоайдар, займає виборну посаду голови Новоайдарської районної ради Луганської області. 
		Суд вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20 березня 1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16 вересня 1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Отримана ОСОБА_3 довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 24 грудня 2015 року №927011796, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Новоайдарської РДА, посвідчує лише факт його вимушеного переселення з м. Луганськ, Луганської області, до смт. Новоайдар, Луганської області, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		   За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частин території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом ІІ Конституції України.
		   Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		   В судовому засіданні встановлено, що на ім`я ОСОБА_3 . Управлінням соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації видана довідка 24 грудня 2015 року №927011796, яка посвідчує лише факт його вимушеного переселення з Луганська до смт. Новоайдар Луганської області і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		   Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади. 
		   Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_3 переселився з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_3 необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана ОСОБА_3 заява підлягає задоволенню.
		   Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні. 
		На підставі ст. 8, 21-68 Конституції України, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня 2004 р., ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави № ЕТS N 74 від 16 травня 1972 р., ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 р., ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18.04.1961 р., Женевської конвенції 1949 р., керуючись ст. ст. 11, 209, 213-215, 256-259 ЦПК України, суд  
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація  задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в червні 2014 року з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		Головуючий                                     О. М. Іванова
		Повний текст рішення виготовлено 31.03.2017 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...