Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/18133/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  У х в а л а
		іменем  україни
		29 березня 2017 року                                        м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючогоДемяносова М.В.,суддів:Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,Маляренка А.В., Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7, в інтересах якої діє ОСОБА_9, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом. 
		На обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_10 підписуючи заповіт 29 жовтня 2015 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебував у лікарні у надзвичайно важкому стані і неодноразово переводився у реанімаційне відділення. Зазначив, що ОСОБА_10 були приписані препарати які частково знижували його свідомість, він був слабкий, не впізнавав людей, не пам'ятав певні обставини, що свідчить про те, що він не усвідомлював, що саме вчиняє, не керував своїми діями. 
		Вважає, що волевиявлення його батька як заповідача майна на користь ОСОБА_7 не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки складений приватним нотаріусом текст заповіту в друкованому вигляді робився із слів ОСОБА_7 на її прохання, що ставить під сумнів відповідність внутрішньої волі ОСОБА_10 на вчинення заповіту.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_7, в інтересах якої діє ОСОБА_9, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.  
		З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.
		Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
		За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
		Судами встановлено, що ОСОБА_10 був зареєстрований по АДРЕСА_1. 
		ОСОБА_6 є сином ОСОБА_10, що сторонами і не оспорюється.
		29 жовтня 2015 року в КЗТОР «Тернопільська університетська лікарня» о 17 год. 30 хв. приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_10, за яким він все рухоме та нерухоме майно заповів ОСОБА_7
		У заповіті зазначено, що він написано нотаріусом зі слів ОСОБА_10 і до підписання прочитаний вголос ОСОБА_10, і власноручно ним підписаний.
		Відповідно до журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням нотаріальної контори, 29 жовтня 2015 року в 12 год. ОСОБА_7 зверталася до приватного нотаріуса ОСОБА_8 за консультацією, та подала документи, необхідні для посвідчення заповіту від імені ОСОБА_10 В Реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за № 4674 проставлений підпис ОСОБА_10 щодо виконання нотаріусом дій по посвідченню заповіту. 
		ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 23 березня 2016 року після смерті ОСОБА_10 заведена спадкова справа № 224/2016 за заявою позивача.
		Відповідно до медичної карти хворого ОСОБА_10, при його госпіталізації 10 жовтня 2015 року діагноз вказаний вірусний гепатит «С» з трансформацією в цироз печінки. 
		В протоколі патологоанатомічного дослідження від ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/213 пункт 15 зазначено заключний діагноз, вказано про набряк, набухання головного мозку. Дистрофія нейроцитів. Набряк легень. Двобічна н/дольова пневмонія. ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз. Печінко-ниркова недостатність спричинила смерть.
		Відповідно до показів свідків, допитаних у судовому засіданні, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які пояснювали, що ОСОБА_10 не міг все своє майно заповісти ОСОБА_7, оскільки він говорив, що всім своїм майном поділиться по частці − для того, хто його доглядає, і щоб син мав свою частку.
		ОСОБА_14 вказала, що вона лікувала ОСОБА_10 і він перебував у загальній слабкості, стан був загальмований, постійно приймав велику кількість препаратів, його хвороба прогресувала і стан погіршувався. 
		29 жовтня 2015 року стан був важкий, перебував у свідомості, на запитання відповідав із запізненнями, помилявся та путався, не міг дати чіткої відповіді по суті, стан був помітно загальмований. 30 жовтня 2015 року в 08 год. 30 хв. ОСОБА_10 був без свідомості − стан критичний.
		ОСОБА_16 вказав, що вчинення заповіту було рішенням ОСОБА_10 і в палаті він ознайомився із документами, які йому надали і особисто їх підписав.
		ОСОБА_17 зазначила, що ОСОБА_7 займалася лікуванням ОСОБА_10 і вважає, що він записав своє майно їй, оскільки був вдячний за її турботу та догляд.
		ОСОБА_18 пояснив, що він лежав в палаті разом із ОСОБА_10 29 жовтня прийшла нотаріус, ОСОБА_10 піднявся із ліжка з допомогою, сів до столу, щось говорили декілька хвилин, він розписався і його повели до ліжка.
		ОСОБА_19 вказала, що вона є медичною сестрою, доглядала ОСОБА_20, в останні дні стан його був важким. Підписання заповіту не бачила.
		Із особистих пояснень ОСОБА_21 наданих в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що в нього з батьком були хороші відносини.
		Стверджує, що через важку хворобу, прийняття значної кількості медичних препаратів, батько не усвідомлював значення своїх дій при посвідченні 29 жовтня 2015 року заповіту, його волевиявлення не було вільним і не відповідало його дійсній волі щодо не залишення майна своєму синові.
		В суді першої інстанції ОСОБА_7 вказала, що вона із ОСОБА_10 проживала 18 років в громадянському шлюбі і питання по складенню заповіту виникло ще на початку жовтня 2015 року, коли вони разом були в приватного нотаріуса і ОСОБА_10 укладав договір купівлі-продажу належної йому квартири в користь ОСОБА_7
		Ствердила, що заповіт ОСОБА_10 був підписаний особисто, при підписанні тексту був у свідомості, адекватний, розумів що вчиняє.
		Приватний нотаріус ОСОБА_8 в суді першої інстанції вказувала, що 29 жовтня 2015 року о 12 год. їй подзвонила ОСОБА_7 та повідомила про необхідність посвідчення заповіту від імені ОСОБА_10 на її користь та привезла необхідні документи. Вона виготовила текст заповіту, приїхала в палату лікарні коло 16 год., встановила особу ОСОБА_10, надала йому прочитати заповіт. ОСОБА_10 в короткий проміжок часу з ним ознайомився та підписав. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемний.
		Згідно з ч. 2 ст. 1248 ЦК України передбачено обов'язкове дотримання необхідних вимог при посвідченні заповіту, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
		Відповідно до п. п. 5, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
		У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
		Під час розгляду справи судом першої інстанції приватний нотаріус вказувала, що ОСОБА_10 в голос не читав заповіт.
		Зазначала і те, що про стан ОСОБА_10 з його лікарем не радилась.
		При виготовленні заповіту саме на користь ОСОБА_7 керувалася тим, що ОСОБА_10 продав ОСОБА_7 свою квартиру, видав на ОСОБА_7 довіреність на управління всім своїм майном. ОСОБА_7 зробила виклик нотаріуса і повідомила про волю ОСОБА_10, а тому в неї не було сумніву, що ОСОБА_10 хоче заповісти своє майно саме ОСОБА_7
		За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про нікчемність правочину, оскільки ОСОБА_10 хворів, заповіт посвідчувався в лікарні, заповіт був складений зі слів ОСОБА_7 то ОСОБА_10 на виконання вимог ч. 2 ст. 1248 ЦК України зобов'язаний був прочитати заповіт вголос, однак, вголос ОСОБА_10 свій заповіт не читав. 
		Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213−215 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам             ст. 315 ЦПК України.
		         Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
		Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_7, в інтересах якої діє ОСОБА_9, відхилити.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 серпня 2016 року залишити без змін. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий      М.В. Демяносов  Судді:    Ю.Г. Іваненко   А.О. Леванчук   А.В. Маляренко   О.В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...