Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/8286/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано судом: 03.04.2017. Зареєстровано: 04.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2017.
Дата набрання законної сили: 05.07.2017
Результат оскарження 05.07.2017 Апеляційний суд Київської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 369/8286/15-ц
		Провадження № 2/369/981/17
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		23.03.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
		головуючої судді Пінкевич Н.С.
		при секретарі Дуплій Т.В., Пилипець А.Б.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту, визнання права власності та визнання права користування, -
		в с т а н о в и в :
		У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що після смерті її брата ОСОБА_3 відкрилась спадщина. Вона у 6-місячний строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус їй відмовив через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на майно. Оскільки спадкодавець набув право власності на спадкове майно у встановленому законом порядку, інші спадкоємці відсутні, вона спадщину прийняла, але не може отримати свідоцтво про право на спадщину, тому вважає своє право порушеним. 
		Просила суд визнати за ОСОБА_3 право власності на будинок та земельну ділянку площею 0,5га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_1.
		При розгляді справи позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги (т.2 а.с.4-6, а.с. 27-29, а.с.99-100) щодо нерухомого майна, яке увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_3
		Остаточно просила суд визнати за ОСОБА_3 право власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,25га (кадастровий номер НОМЕР_4) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та земельну ділянку площею 0,0172га (кадастровий номер НОМЕР_5) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
		У судовому засіданні третя особа ОСОБА_2 подала суду позовну заяву (т.1 а.с.94-107). Свої вимоги мотивувала тим, що вона з 1974 року по 1978 рік перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 За час перебування у шлюбі вони побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 (літ. А), на земельній ділянці, яка належала її бабусі. Після розірвання шлюбу вони помирились та продовжили проживати разом без реєстрації шлюбу в будинку її бабусі по АДРЕСА_1. Після смерті її батьків вони переїхали до будинку по АДРЕСА_3. Весь цей час до березня 2012 року вони проживали як одна сім'я без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки, були пов'язані спільним побутом, набували спільно майно за спільні кошти. Хоч з березня 2012 року по день смерті ОСОБА_3 вони проживали окремо, але продовжували підтримувати сімейні стосунки, вона прала його речі, готувала їжу, він допомагав їй по господарству. За час спільного проживання вони разом побудували ,погріб (літ. Б), ворота/хвіртку, огорожу, колодязь, гараж, вбиральню, а також придбали автомобіль. Тому їй належить ? частина даного майна як спільне сумісне майно подружжя.
		Вказала також, що її бабусі ОСОБА_4 належав житловий будинок по АДРЕСА_1. Після її смерті вона успадкувала даний будинок, який вони з ОСОБА_3 знесли та залишили на земельній ділянці новий ними побудований будинок в період шлюбу. Житловий будинок бабусі знаходився на земельній ділянці площею 0.5га, яку вона також успадкувала разом з будинком. Згодом вона відмовилась від частини земельної ділянки площею 0,2га на користь іншої особи. Тому в її користуванні залишилось 0.30га. Разом з тим, з невідомих причин у погосподарських книгах спірний житловий будинок рахувався за ОСОБА_3, про що їй не було відомо за його життя. 
		Просила суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 31 березня 2012 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 0,30га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_1.
		У подальшому при розгляді справи ОСОБА_2 уточнювала свої вимоги (т.1 а.с.83-85, т.2 а.с. 46-60). Додатково зазначила, що після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_3 проживали разом як одна сім'я. Але померлий дозволяв собі вести розгульний спосіб життя, іноді зникав зі своїм друзями, а потім з'являвся. Про його одруження їй не було відомо, а натомість він продовжував проживати з нею та підтримувати сімейні стосунки. Також зазначила, що за нею згідно наказу радгоспу закріплено земельну ділянку площею 0,08га присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 для оформлення документів на перебудову жилого будинку. Разом з тим, рішенням сільської ради від 19 вересня 2005 року передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,25га по АДРЕСА_1. До складу цієї земельної ділянки увійшла і земельна ділянка площею 0.08га, яка перебувала в користуванні її бабусі ОСОБА_4 Тому рішення сільської ради, видача державного акту, реєстрації права власності на дану земельну ділянку прийнято з порушенням законодавства та з грубим порушенням її прав.
		Остаточно просила суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 31 березня 2012 року; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення Білогородської сільської ради №11/7 від 19 вересня 2005 року в частині безоплатної передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію на ім'я ОСОБА_3 земельної ділянки ,25га, кадастровий номер НОМЕР_4; визнати за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 0,08га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_1.
		У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги підтримали, проти доводів позову ОСОБА_2 заперечували. Просили задоволити позов та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 як з-підстав не обґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності. 
		У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник свій позов підтримали, проти доводів позову ОСОБА_3 заперечували в повному обсязі. Просили суд задоволити позов та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3
		У судове засідання представники Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Першої Київської обласної державної нотаріальної контори не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. 
		Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
		Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.
		При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4, що підтверджено свідоцтвом про смерть, виданого Білогородською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області.
		З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 вбачається, що 15 вересня 1982 року до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2
		15 вересня 1983 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці земель радгоспу ім. 60-років Жовтня.
		ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6, виданого виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
		Померлий ОСОБА_3 був рідним братом ОСОБА_1, що підтверджено свідоцтвом про народження серія НОМЕР_7, виданого виконавчим комітетом Білогородської сільської ради та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_8, виданого виконавчим комітетом Білогородської сільської ради.
		Померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 1974 року по 26 квітня 1978 рік, що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб №00015360567 від 12 травня 2015 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_9, виданого Києво-Святошинського РАГС Київської області.
		Померлий ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1981 року до 17 січня 1984 рік, що підтверджено свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_10, виданого відділом РАГС Ленінградського району м. Києва та довідкою відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського РУЮ у м. Києві №862/04-30а від 09 березня 2016 року.
		Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
		Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.
		У судовому засіданні ОСОБА_2 суду як свідок показала, що після розірвання шлюбу вони залишились проживати разом з ОСОБА_3 однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувались один про одного. 
		Покази інших допитаних в судовому засіданні свідків суд оцінює критично, оскільки дані особи повідомляли своє суб'єктивне сприйняття подій, а не обставини, які мають істотне значення для справи. Пояснення щодо спільного проводження часу, святкування подій не підтверджують факту ведення спільного господарства, виникнення усталених відносин, притаманних подружжю.
		На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_2 не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 31 березня 2012 року. 
		Суд не бере до уваги постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 07 травня 2008 року (т.2 а.с. 85-86), інших довідок (т.2 а.с.87,88,89) як підтвердження факту проживання однією сім'єю. Дані документи не містять жодних посилань на спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після фактичного розірвання шлюбу. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи містить лише посилання на те, що ОСОБА_3 не проживає за місцем реєстрації станом на 2008 рік. 
		Тому в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю суд відмовляє.
		За ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив відмову від неї. 
		Ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
		Згідно ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.
		У відповідності до встановленої законом черговості у першу чергу спадкують діти спадкодавця, той з подружжя, хто пережив його, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
		З матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3 встановлено, що до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори 17 березня 2015 року звернулась ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті брата, та 27 травня 2015 року звернулась ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 
		За життя ОСОБА_3 заповіту не складав. 
		Згідно довідки виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №81 від 17 березня 2015 року - померлий ОСОБА_3 був зареєстрований по АДРЕСА_1 з 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_4, та за вказаною адресою проживав один.
		Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
		З довідки Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 145/1 від 18 березня 2016 року встановлено, що згідно записів погосподарськх книг за 2011-2015 роки власником домоволодіння рахується ОСОБА_3, відсутня інформація про земельну ділянку та домоволодіння, які раніш належали померлій ОСОБА_4 (т.1 а.с.207-208). 
		З копії погосподарської книги на 2011-2015 роки вбачається, що житловий будинок побудований в 1973 році та рахується за померлим ОСОБА_3 (т.1 а.с.43-45).
		Рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11 вересня 1996 року затверджені списки на жилі будинки громадян с. Білогородка, які відповідають даним погосподарських книг та встановлена належність, визнано право власності на жилі будинку громадян с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
		З виписки по господарської книги за 1996 - 2000 роки вбачається, що за даний період спірний житловий будинок рахувався за ОСОБА_3 (т.2 а.с.165).
		З матеріалів інвентаризаційної справи №538 на житловий будинок по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.52-70) вбачається, що за замовленням ОСОБА_3 перша інвентаризація будинку проводилась у 1988 році та документи оформлені на ОСОБА_3, також міститься посилання на рішення ради за №588/44 від 11 листопада 1995 року (а.с. 58). Рік побудови будинку згідно оцінювального акту, складеного 15 вересня 2015 року - 1976 рік (т.1 а.с.60-65) за замовленням ОСОБА_1 при оформлені спадкових прав.
		Не може бути належним підтвердженням року побудови та здійснення будівництва в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 й акт депутата від 01 квітня 1978 року (т.2 а.с. 18), оскільки даним актом проведено лише обстеження житлового будинку станом на 1978 рік. Але даний акт не містить часу побудови, осіб, які проводили будівництво, та іншої дозвільних документів на будівництво.
		Згідно довідок Білогородської сільської ради №211 від 25 травня 2015 року, №368/117 від 03 грудня 2015 року, №599 від 30 вересня 2016 року спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 змінило адресу з АДРЕСА_1, в зв'язку з новобудовами (т.1 а.с.81), а в даний час за рішенням виконавчого комітету Білогородської сільської ради №100/3 від 17 жовтня 2016 року - АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 79, 80).
		Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №47401574 від 11 листопада 2015 року в реєстрах відсутні відомості щодо реєстрації права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 - відстуні (т.1 а.с.92). 
		Відповідно до статті 2 вищевказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
		Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. 
		Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.
		Суд критично оцінює довідку виконавчого комітету Білогородської сільської ради від 08 липня 1981 року щодо наявності самовільно побудованого будинку на земельній ділянці ОСОБА_4 (т.1 а.с. 79), оскільки дана довідка не вказує рік побудови, забудовника, період проведення будівельних робіт та не може підтверджувати подальшу долю даного будинку. Цією довідкою лише встановлена наявність станом на липень 1981 року самовільно збудованого житлового будинку. 
		Сторонами по справі не надано доказів щодо встановлення точної дати будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, оскільки у Білогородській сільській раді Києво-Святошинського району відсутні погосподарські книги за даною адресою за минулі періоди, а інших належних та допустимих доказів суду не подано (т.1 а.с. 232, т.2 а.с.182).
		В узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вказано, що у судовій практиці поширеними є випадки звернень до суду громадян, яким у встановленому законом порядку надано земельні ділянки для будівництва житлових будинків. Фактично збудувавши їх до 1992 року, громадяни своєчасно не оформили право власності на них. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року «Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт» було передбачено, що підставою для оформлення права власності на приватні житлові будинки, дачні та садові будинки, споруджені до 05 серпня 1992 року, є складений БТІ висновок про технічний стан будівлі та документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Зазначена постанова втратила чинність 02 червня 2011 року. Законом України від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію зведених до 31 грудня 2009 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об'єктів за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.
		Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК, частини першої статті 182 ЦК та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (зі змінами і доповненнями станом на                      22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.
		Згідно з п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 р. № 127; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773), не є самочинним будівництвом, зокрема: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, теплиць, вбиралень, погребів та ін.; для квартир багатоквартирних житлових будинків, гуртожитків: перепланування, пов'язані зі збільшенням житлової або підсобної площі за рахунок демонтажу перегородок без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок за рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень, влаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх некапітальних стінах; демонтування або влаштування шаф, антресолей, комор тощо.
		Отже, для переобладнання, перепланування, перебудови чи добудови належного на праві власності нерухомого майна, крім переобладнань, які не вважаються самочинним будівництвом, його власнику достатньо попередньо звернутися до органу місцевого самоврядування за одержанням дозволу на проведення конкретних робіт і в разі отримання відмови оскаржити її до суду.
		Суди не повинні заміняти органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень, встановлених Конституцією та законами України.
		У постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина  перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК). До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі  знесення самочинного будівництва переходить обов'язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки  до попереднього стану  (частини  четверта, сьома статті 376 ЦК).
		Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
		На підставі наданих документів, оскільки будівництво житлового будинку було завершено до набранням чинності Закону, наявність рішення ради про визнання за громадянами права власності на жилі будинки за даними по господарських книг, суд вважає доведеним посилання позивача ОСОБА_3, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 виникло у померлого ОСОБА_3. Тому позовні вимоги про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування суд задовольняє. 
		 
		Згідно довідки виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №282 від 28 липня 2015 року за померлою ОСОБА_4 рахувалась земельна ділянка площею 0,50га по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 112).
		Згідно наказу по радгоспу «Білогородський» №50 від 04 травня 1963 року щодо залишення в користуванні ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,26га як присадибна ділянка (т.1 а.с. 187).
		Наказом по овочево-молочному радгоспу ім. 60 років Великої Жовтневої соціалістичної революції №122 від 20 липня 1990 року закріплено за ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,08га як присадибна ділянка для оформлення документів на перебудову житлового будинку по АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 63).
		Рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №11/7 від 19 вересня 2005 року передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,267га по АДРЕСА_1.
		Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01 серпня 2016 року та №НВ-3207509952016 від 18 жовтня 2016 року - 11 травня 2005 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0172 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер НОМЕР_5 (т.2 а.с. 7-8).
		Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 01 серпня 2016 року та №НВ-3207459432016 від 11 жовтня 2016 року - 11 травня 2005 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_4 (т.2 а.с. 9-10).
		За ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів  місцевого  самоврядування  в  межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. 
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. 
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання  земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із  земель державної  і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		За ст. 125 ЗК України, в редакції чинної на час отримання державних актів, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та отримання державних актів.
		17 листопада 2006 року ОСОБА_3 отримав державний акт серія НОМЕР_11 на право власності на земельну ділянку площею 0,017 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, кадастровий номер НОМЕР_5.
		17 листопада 2006 року ОСОБА_3 отримав державний акт серія НОМЕР_12 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_4.
		На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що померлий ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за життя набув право власності на земельні ділянки.
		Не можуть бути взяті до уваги посилання ОСОБА_2 щодо включення до земельної ділянки ОСОБА_3 частини земельної ділянки площею 0,08га, яка перейшла їй у спадок, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подано. Зокрема, не вказано де саме знаходиться ця земельна ділянка, площу накладання земельних ділянок саме з земельною ділянкою ОСОБА_3, а не інших суміжних землекористувачів (т.2 а.с. 64-77). 
		Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Позивачка ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що рішенням сільської ради та подальшою передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_3 порушено її права, чинним законодавством не передбачено способу захисту як визнання права користування земельною ділянкою, тому в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування реєстрації права власності суд відмовляє.
		У видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 на земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 - відмовлено, що підтверджується відмовою нотаріуса №1416/02-14 від 08 жовтня 2015 року у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з необхідністю подати оригінали правовстановлюючих документів на майно. Відсутність правовстановлюючих документів також підтверджено і об'явою в газеті щодо втрати державних актів на ім'я померлого ОСОБА_3 
		 За ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право на обрання відповідного способу захисту своїх прав.
		Позивачка ОСОБА_3 спадкове майно прийняла так як, протягом шестимісячного строку подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку позивач не може через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів, тому позовні вимоги про визнання права власності на земельні ділянки суд задовольняє.
		Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
		Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
		За ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього  господарства,  догляд  за  дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Аналогічні положення щодо режиму майна подружжя містились і в Кодексі Україні про шлюб та сімю, чинного на час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі. А саме, за ст.. 22 КУпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Відповідно до ст. 24 КУпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування є власністю кожного з них. Роздільним майном  кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє,  користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
		    
		Встановлено, що померлому ОСОБА_3 на праві власності також належав автомобіль Mercedes-Benz 280, 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_13, номер кузова НОМЕР_2, який був придбаний по біржовій угоді №640082 від 31 серпня 2007 року (т.1 а.с.188, 222). 
		Як вказувалось вище, сторонами не подано доказів на підтвердження часу будівництва спірного житлового будинку по АДРЕСА_1.
		Через недоведеність позовних вимог про визнання права власності на спільне майно подружжя, а саме житловий будинок та автомобіль, позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині не підлягають до задоволення.
		Крім того, за ст. 29 КЗпШС, в редакції чинній на час розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх  дітей  або  інтереси  одного  з подружжя, що заслуговують на увагу.
		Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
		Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
		Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
		За правилом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Встановлено, що шлюб був розірваний у 1978 році.
		Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		У судовому засіданні ОСОБА_3 заявила про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя, про що подала суду відповідну заяву.
		За ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Оскільки позивачем ОСОБА_2 не подано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності або неможливості дізнатись про порушення її права, не заявлено клопотання про його поновлення, ОСОБА_3 подала суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, тому у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне майно подружжя суд відмовляє.
		Керуючись ст.ст. 1223, 1268, 1269, 1270, 1223, 1261-1265 ЦК України та ст.ст. 208, 213-215 ЦПК України, -                                   
		          
		                                                        в и р і ш и в :
		Позов ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задоволити.
		Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
		Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на земельну ділянку площею 0,25га (кадастровий номер НОМЕР_4) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на земельну ділянку площею 0,0172га (кадастровий номер НОМЕР_5) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про встановлення факту, визнання права власності та визнання права користування відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		Суддя                                         Н.С. Пінкевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...