Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/407/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; лізингу.
Надіслано для оприлюднення: 04.04.2017. Зареєстровано: 05.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2017.
Дата набрання законної сили: 14.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 березня 2017 року Справа № 905/407/16 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		 Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників:позивачаБоледзюк В.М. - довіреність від 24.02.2017 р.  відповідачаНекляєв Ю.Г. - довіреність від 29.08.2016 р.; Максимченко І.В. - довіреність від 31.10.2016 р. третіх осібПритула Г.Ю. - довіреність від 12.01.2017 р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги - Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"на постановувід 30.11.2016 Донецького апеляційного господарського судуу справі№ 905/407/16 господарського суду Донецької області  за позовомДержавного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська"до      - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенерголізинг"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України; - Міністерство фінансів Українипровизнання недійсним договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 року з врахуванням всіх додаткових угод: №1 від 07.09.2010 р, №2 від 04.01.2013В С Т А Н О В И В :
		У лютому 2016 року ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ " Газенерголізинг" та ТОВ "Український лізинговий фонд", третіх осіб, які не заявляють на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості та Міністерства фінансів України про визнання недійсним договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р. з врахуванням всіх додаткових угод: № 1 від 07.09.2010 р., № 2 від 04.01.2013 р., № 3 від 11.02.2013 р. (в тому числі договір № Ш01/ФЛ фінансового лізингу в редакції від 11.02.2013 р.), № 4 від 27.04.2013 р., № 5 від 01.11.2013 р., укладених між ТОВ "Газенерголізинг" (ТОВ "Український лізинговий фонд" з 11.02.2013 р.), як лізінгодавцем та ДП "ВК "Краснолиманська" на підставі абзацу 2 пункту 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921, частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що договір фінансового лізингу Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. в редакції від 11.02.2013 р. укладено в порушення пункту 5.1.5 Статуту позивача в редакції від 14.06.2011 р., оскільки вказаний договір укладено в новій редакції з новим лізингодавцем - ТОВ "Український лізинговий фонд" без погодження з Міністерством фінансів України, з яким ДП "ВК "Краснолиманська" повинна погоджувати залучення довгострокових кредитів (позик).
		При цьому, як зазначав позивач, тендерна пропозиція - ТОВ "Газенерголізинг" не передбачала умов щодо можливого збільшення винагороди лізингодавця внаслідок коригування лізингових платежів у зв'язку із коливанням курсу гривні до долару США, а містить фіксовану суму винагороди лізингодавця у розмірі 125 127 612,60 грн. що включає в себе вартість комісії, відсотків та інших втрат, пов'язаних з фінансовим лізингом та складає 22 % річних за користування обладнанням вартістю 190 413 942,00 грн протягом 3 років. Проте, враховуючи, що обладнання було передано лише на суму 178 696 962,00 грн, винагорода лізингодавця за весь період дії договору повинна складати 117 427 978,20 грн, що було відображено у додатковій угоді № 1 від 07.09.2010 р.
		Позивач наголошував, що згідно абзацу 2 пункту 84 Положення про закупівлю товарів, робіт, послуг зі державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. (що діяло до 05.08.2010 р.) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Аналогічні умови закріплені у частині 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 р. (який почав діяти з 30.07.2010 р. та був чинним на момент укладення спірного договору).
		Проте, як зазначав позивач, спірний договір не відповідає вказаним приписам законодавства, оскільки умовами цього договору передбачали збільшення винагороди Лізингодавця (що є складовою частиною вартості предмету закупівлі - фінансові лізингові послуги на придбання обладнання), відрізнялись від змісту тендерної пропозиції ТОВ "Газенерголізинг" та змінювались після підписання договору № Ш-01/ФЛ.
		На думку позивача, договір № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р. з врахуванням всіх додаткових угод, укладений з недодержанням вимог, що встановлені частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки зміст договору суперечить абзацу 2 пункту 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р.     № 921, частині 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 р. та інтересам держави, а також оскільки керівник ДП "ВК "Краснолиманська", не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а договір ним укладено в порушення пункту 7.4 Статуту підприємства в редакції від 15.12.2005 р. та в порушення пункту 5.1.5 Статуту в редакції ввід 14.06.2011 р.
		ТОВ "Український лізинговий фонд" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні з підстав необґрунтованості доводів позивача вказуючи на те, що на час укладення оспорюваного договору від 21.08.2010 р. Постанова Кабінету Міністрів від 17.10.2008 р. № 921, на яку посилався позивач, втратила чинність згідно із постановою Кабінету міністрів України № 666 від 28.07.2010 р., а також наголошуючи на тому, що позивачем добровільно було підписано спірний договір зі усіма додатковими угодами, з урахуванням умов здійснених державних закупівель, і сторонами вказаний договір виконувався, що свідчить про відсутність визнання договору фінансового лізингу недійсним.
		ТОВ "Український лізинговий фонд" також просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.
		Рішенням господарського суду Донецької області від 10.03.2016 р. (суддя Тоцький С.В.) позов задоволений повністю, визнано недійсним договір № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р., з врахуванням всіх додаткових угод: № 1 від 07.09.2010 р., № 2 від 04.01.2013 р., № 3 від 11.02.2013 р. (в тому числі договір №Ш-01/ФЛ фінансового лізингу в редакції від 11.02.2013 р.), № 4 від 27.04.2013 р., № 5 від 01.11.2013 р., укладений між ТОВ "Газенерголізинг" ( ТОВ "Український лізинговий фонд" з 11.02.2013 р.).
		Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. (судді: Ломовцева Н.В., Татенко В.М., Чернота Л.Ф.) рішення господарського суду Донецької області від 10.02.2016 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016 р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р. у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		07.09.2016 р. до суду апеляційної інстанції ТОВ "Український лізинговий фонд" було подано заяву про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на те, що позивач здійснював оплату щомісячних лізингових платежів з урахуванням валютного коригування з січня 2011 року, що свідчить про його обізнаність та погодження усіх умов нарахування та сплати лізингових платежів, в тому числі спірного коригування лізингових платежів у зв'язку із коливанням курсу гривні до долару США, які, на його думку, після спливу 6 років дії договору порушують права позивача (том 3 а.с 95-96).
		Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 р. (судді: Колядко Т.М., Бойченко К.І., Зубченко І.В.) рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016 скасовано частково. Викладено абзаци 1, 2, 3 резолютивної частини в наступній редакції:
		"Позовні вимоги ДП "ВН "Краснолиманська" до ТОВ "Газенерголізинг" та ТОВ "Український лізинговий фонд" задовольнити частково.
		Визнати недійсними Додаткову угоду № 3 від 11.02.2013 (в тому числі Договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ в редакції від 11.02.2013), Додаткову угоду № 4                від 11.02.2013, Додаткову угоду № 5 від 27.04.2013 до Договору фінансового лізингу           № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010, укладеного між ТОВ "Газенерголізинг" (ТОВ "Український лізинговий фонд" з 11.02.2013) та ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська".
		В іншій частині позову відмовити.
		В решті рішення суду залишити без змін.
		Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції зазначав, що договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 в частині, що передбачає коригування розміру лізингового платежу по курсу гривні до долару США є недійсним відповідно до пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить відповідним нормам Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти та Закону України "Про здійснення державних закупівель".
		При цьому, суд апеляційної інстанції вказував, що предметом позову є визнання недійсним договору фінансового лізингу № Ш-01/ЛФ від 21.08.2010 р. та додаткових угод до нього, а тому початок перебігу позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права, тобто відповідно з дати укладання спірних правочинів, у зв'язку з чим дійшов висновку, що оскільки позовна заява ДП "ВК "Краснолиманська" надійшла до господарського суду 02.02.2016, тому строк позовної давності стосовно договору фінансового лізингу № Ш/01/ФЛ від 21.08.2010 та додаткових угод № 1 від 07.09.2010 та № 2 від 04.01.2013 сплив, що є підставою для відмови у позові про визнання їх недійсними.
		Визнаючи недійсною додаткову угоду № 3 від 11.02.2013 р. (в тому числі договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ в редакції від 11.02.2013 р.), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Цивільним кодексом України передбачена відносно діючого договору лише його зміна або розірвання, сторони додатковою угодою № 3 від 11.02.2013 р. фактично змінили договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. шляхом викладення його змісту в новій редакції, що не передбачено Законом України "Про здійснення державних закупівель".
		Крім того, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що оскільки фінансовий лізинг є формою фінансування (кредитування) підприємства для придбання основних засобів, а додатковою угодою № 3 від 11.02.2013 викладено договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ у новій редакції з визначенням строку лізингу - 48 місяців з моменту підписання акта приймання-передачі, тому зазначений договір свідчить про залучення довгострокового кредитування і відповідно до пункту 5.1.5 Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" в редакції від 14.06.2011 р. мав бути погоджений з Міністерством фінансів України.
		ДП "ВК "Краснолиманська" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 р. скасувати частково, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог підприємства та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016 р., обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням апеляційним судом статей 261, 268 Цивільного кодексу України щодо позовної давності, а також статей 203, 215, 217, 509 Цивільного кодексу України.
		Скаржник зазначає, що з огляду на триваючий характер спірних правовідносин та наявність безперервного порушення прав державного підприємства спірним договором, відсутні підстави для застосування строків позовної давності у даній справі, а оскільки строк виконання зобов'язань за спірним договором не сплив, позивачем дотримано строки звернення з позовом до суду.
		Заявник касаційної скарги зазначає, що враховуючи те, що укладення спірного договору регулювалось законодавством про державні закупівлі - ціна є його головною істотною умовою, при цьому, будь - які коригування лізингових платежів, у тому числі зі зміною курсу долару, не можуть розцінюватися як додаткові витрати відповідно до договору, а є саме складовими елементами ціни договору. Проте, неправильно застосувавши приписи статті 217 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що недійсність умови договору про валютне коригування не тягне за собою недійсність всього договору.
		На думку скаржника судом апеляційної інстанції також безпідставно відхилені доводи позивача про недійсність спірного договору з огляду на його невідповідність пункту 7.4 Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" щодо придбання товарів безпосередньо у виробників, в той час, як ТОВ "Газенерголізинг" є посередником у придбанні обладнання.
		Скаржник також вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано приписи статей 203, 215, 509 Цивільного кодексу України та не враховано, що спірний договір не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а саме засадам справедливості, добросовісності та розумності, що є самостійною підставою для визнання спірного договору недійсним в редакції від 21.08.2010 р. з урахуванням всіх додаткових угод до нього.
		ТОВ "Український лізинговий фонд" також подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог ДП "ВК "Краснолиманська" та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосування судами норм матеріального права.
		Скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції порушено вимоги статті 241 Цивільного кодексу України, оскільки суди дійшли висновку, що директором ДП "ВК "Краснолиманська"  при підписанні спірних договору та додаткових угод до нього перевищено свої повноваження відповідно до пункту 5.1.5 Статуту. Відповідно до вказаного пункту Статуту позивача (в редакції, зареєстрованій 14.06.2011 р.), підприємство, зокрема,  здійснює залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надає гарантії або є поручителем за такими зобов'язаннями за погодженням з Міністерством фінансів України. При цьому, в Статуті позивача в редакціях, зареєстрованих 05.01.2011 р. та 15.12.2005 р. такого обмеження не передбачено. Таким чином, скаржник вважає, що фактично судами першої та апеляційної інстанції визнано, що договір фінансового лізингу є договором кредиту (позики), що не відповідає положенням законодавства, яким врегульовано господарську діяльність в сфері фінансового лізингу.
		Крім того, заявник касаційної скарги вважає неправомірним застосування судами до спірних правовідносин норм Закону України "Про здійснення державних закупівель" (у відповідних редакціях) з 03.10.2011 р. кошти підприємств та їх об'єднань не охоплювались поняттям державні кошти, а при укладенні чи зміні будь - яких господарських договорів - закупівлі в спірних правовідносинах відбувались за рахунок коштів підприємства. При цьому, як наголосив скаржник, оплати за оскаржуваним договором фінансового лізингу планувалось здійснювати і здійснювались з боку ДП "ВК "Краснолиманська" виключно за "кошти підприємства", а не за "бюджетні кошти" ("державні кошти"), що підтверджується і тендерною документацією, яка підготовлювалась при укладенні договорів в 2010 році.
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ДП "ВК "Краснолиманська" у липні - серпні 2010 року проведено відкриті торги на закупівлю фінансових лізингових послуг на придбання гірничошахтного обладнання згідно Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921.
		За результатами вказаних торгів переможцем закупівлі визначено ТОВ "Газенерголізинг", як учасника, який запропонував найнижчу ціну пропозиції на умовах: виконання фінансових лізингових послуг придбання обладнання на суму 315 541 554,60 грн, в тому числі вартість відшкодування предмету лізингу без врахування комісій, відсотків та інших витрат, пов'язаних з фінансовим лізингом 190 413 942,00 грн; лізинговий відсоток 22%; вартість комісії, відсотків та інших витрат, пов'язаних з фінансовим лізингом - 125 127 612, 60 грн.
		21.08.2010 р. між ТОВ "Газенерголізинг" (Лізингодавець) та ДП "ВК "Краснолиманська" (Лізингоодержувач) було укладено договір № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу, відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якого "Предмет лізингу" - це обране Лізингоодержувачем гірничошахтне обладнання, вказане в кожній Специфікації, які є невід'ємною частиною даного Договору, яке Лізингодавець набуває у власність у Постачальника на підставі та на умовах цього Договору та Договору купівлі-продажу та передає його Лізингоодержувачу у користування на умовах цього Договору.
		Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 договору, "Договір купівлі-продажу" - договір між Постачальником, Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, який є невід'ємною частиною, предметом якого є передача у власність Лізингодавця Постачальником предмету лізингу.
		Підпунктом 2.1 пункту 2 договору передбачено, що Лізингодавець зобов'язується перед Лізингоодержувачем набути право власності на майно (Предмет лізингу) у Постачальника відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та Технічних вимог з метою передачі його Лізингоодержувачу у володіння та користування на визначений строк, а Лізингоодержувач зобов'язувався перед Лізингодавцем прийняти Предмет лізингу та сплачувати за користування ним встановлену плату (лізингові платежі).
		Загальна вартість Предмету лізингу за Договором згідно Специфікацій складала 190 413 942,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 31 735 657,00 грн. (пункт 3.1.). 
		Пунктом 3.2. Договору передбачено, що загальна сума цього договору на момент укладання Договору визначається Базовим графіком лізингових платежів. Загальна сума Договору за весь період дії Договору може бути змінена відповідно до умов даного Договору.
		Відповідно до умов пункту 3.11 Договору, зобов'язання за цим Договором вважаються виконаними Лізингоодержувачем тільки після сплати всіх платежів, встановлених умовами Договору.
		Пунктом 6.1. передбачено, що після підписання Акта приймання-передачі одиниці Предмета лізингу у лізинг між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, Предмет лізингу враховується на балансі Лізингоодержувача.
		Відповідно до пункту 13.1. Договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами всіх зобов'язань, передбачених цим Договором.
		07.09.2010 р. до Договору № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. укладено Додаткову угоду             № 1, згідно якої передбачено зменшення кількості обладнання, що є Предметом лізингу. 
		Загальна вартість предмету лізингу за Договором № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 згідно Специфікацій склала 178 696 962,00 грн (пункт 3.1.). 
		Додатками до Договору № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. (пункт 15.2) є: Базовий графік лізингових платежів в редакції Додаткової угоди № 1 (Додаток № 2), Базові графіки лізингових платежів №№1-2 в редакціях Додаткової угоди № 1 (Додатки №№ 2.1., 2.2.), Специфікації №№ 1, 2 в редакціях Додаткової угоди № 1.
		04.01.2013 р. було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р., якою викладено в новій редакції Базовий графік лізингових платежів (Додаток № 2). Базовий графік лізингових платежів в редакції Додаткової угоди №1 (Додаток №2), Базові графіки лізингових платежів №№1-2 в редакціях Додаткової угоди № 1 (Додатки №№ 2.1., 2.2.) втратили чинність з 04.01.2013 р.
		08.02.2013 р. між ТОВ "Газенерголізинг" та ТОВ "Український лізинговий фонд" було укладено Договір № 01/ИП відступлення майнових прав, згідно якого ТОВ "Газенерголізинг" відступив ТОВ "Український лізинговий фонд" права кредитора за Договором № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. та передав права власності на майно, що є об'єктом лізингу за Договором №Ш-01/ФЛ від 21.08.2010р.
		11.02.2013 р. ТОВ "Український лізинговий фонд" та ДП "ВК "Краснолиманська" було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р., якою зафіксовано загальну залишкову вартість одиниць Предмету лізингу у розмірі 170 721 208,12 грн та викладено в новій редакції Договір № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. з додатками: Графік внесення лізингових платежів (Додаток №1), Специфікація з врахуванням залишкової вартості на дату укладання Додаткової угоди № 3 (Додаток № 2), Загальні умови договору фінансового лізингу (Додаток № 3). 
		11.02.2013 р. було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору № Ш-01/ФЛ, якою викладено в новій редакції пункту 8.5. Договору № Ш-01/ФЛ в редакції від 11.02.2013 р. та пункту 2.6. Загальних умов договору фінансового лізингу (Додаток № 3 до Договору        № Ш-01/ФЛ в новій редакції від 11.02.2013 р.).
		27.04.2013 р. укладено Додаткову угоду № 5 до Договору № Ш-01/ФЛ (Додаток № 13), якою передбачено строк лізингу 47 місяців з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі; встановлено відстрочку лізингових платежів на квітень - липень 2013 року; встановлено загальну суму лізингових платежів у розмірі 213 005 869,41грн. та викладено в новій редакції Додаток №1 Графік внесення лізингових платежів. Умови договору щодо коригування лізингових платежів до долару США залишалися не змінними.
		01.11.2013 р. укладено Додаткову угоду № 6 до Договору № Ш-01/ФЛ, якою реструктуризовано заборгованість ДП "ВК "Краснолиманське" станом на 01.11.2013 р., що виникла за період з 28.09.2013 р. по 31.10.2013 р., у розмірі 12 224 710, 32 грн; встановлено відстрочку лізингових платежів на листопад - грудень 2013 року встановлено загальну суму лізингових платежів у розмірі 215 305 817, 40 грн та викладено в новій редакції Додаток № 1 Графік внесення лізингових платежів. 
		Умови договору щодо коригування лізингових платежів до долару США залишалися не змінними.
		Зазначений Договір та додаткові угоди до нього підписані сторонами з обох сторін та скріплені печатками підприємств без зауважень (протоколу розбіжностей).
		Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога  ДП "ВК "Краснолиманське" про визнання  недійсним договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 з врахуванням всіх додаткових угод до нього на підставі абзацу 2 пункту 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921, частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статей 203, 215 та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки спірний договір передбачає збільшення вартості послуг фінансового лізингу, тобто відрізняється від умов тендерної пропозиції та порушує принципи забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів, а також з огляду на відсутність у керівника ДП "ВК "Краснолиманська" необхідного обсягу цивільної дієздатності та укладення спірного договору з додатковими угодами в порушення пункту 5.1.5 Статуту в редакції ввід 14.06.2011 р.; укладення договору, в порушення пункту 7.4 Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" в редакції від 15.12.2005 р. не з безпосереднім виробником, а посередником, а також укладення договору фінансового лізингу в новій редакції від 11.02.2013 р. з новим лізингодавцем - ТОВ "Український лізинговий фонд" без погодження з Міністерством фінансів України.
		Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг".
		Відповідно до частин першої та другої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
		До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
		За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.
		Частинами 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
		Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203  вказаного Кодексу.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Відносини, які виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг".
		Законом України "Про фінансовий лізинг" визначені загальні правові та економічні засади фінансового лізингу та статтею 1 передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 
		Нормами статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Відповідно до положень статті 627 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Крім того, згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Згідно з частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
		Як вбачається з матеріалів справи договір фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. з боку Лізингоодержувача - ДП "ВК "Краснолиманська" підписаний генеральним директором, який діяв на підставі Статуту та скріплений печаткою підприємства.  
		Частиною 2 статті 207 Цивільного України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
		Установчим документом акціонерного товариства є його статут (частина 1 статті 154 Цивільного кодексу України).
		Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2005 р. зареєстровано Статут ДП "ВК "Краснолиманська" у новій редакції (том 1 а.с. 166-179), відповідно до пунктів 3.1, 3.7, 3.8 якого, підприємство є юридичною особою, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями та має право укладати договори (правочини) у порядку, встановленому чинним законодавством та Органом управління майном, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки.
		При цьому, в подальшому, нова редакція Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" була зареєстрована 05.01.2011 р. та 14.06.2011 р., і саме пунктом 5.1.5 Статуту у редакції від 14.06.2011 р. передбачено, що підприємство здійснює залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надає гарантії або є поручителем за такими зобов'язаннями за погодженням з міністерством фінансів України, здійснює залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надає гарантії або є поручителем за такими зобов'язаннями - за погодженням з Уповноваженим органом управління.
		Здійснюючи судовий розгляд справи суди дійшли висновку щодо необхідності погодження договору з Міністерством фінансів України, проте, не вказали на підставі якого пункту Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу № Ш01/ФЛ від 21.08.2010 р., встановлено необхідність здійснення такого погодження.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист  свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. 
		За приписами статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
		Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).
		Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). 
		Проте, визнаючи договір фінансового лізингу № Ш01/ФЛ від 21.08.2010 р. з урахуванням та в редакції додаткових угод до нього, з підстав непогодження з Міністерством фінансів України, суд апеляційної інстанції не зазначив правової норми, яка б безпосередньо визначала недійсність спірного договору, укладеного без дотримання цієї норми.    
		Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 4 Закону України "Про фінансовий лізинг" суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
		Аналіз норми статті 241 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з нормами статей 92, 203, цього Кодексу, статті 4 Закону України "Про фінансовий лізинг" та статті 207 Господарського кодексу України свідчить, що цивільна дієздатність юридичної особи реалізується через її органи (посадову особу), які формують і виражають її волю зовні, але при цьому діють відповідно до установчих документів та закону, і положення статті 241 Цивільного кодексу України застосовується в усіх випадках, коли є підтвердження вчинення дії на виконання правочину особою, в інтересах якої його укладено, але за умови, що представник (особа, яка виступає від імені юридичної особи) мала повноваження на вчинення правочину, але вчинила його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону. 
		Тобто, це правило не може поширюватись на випадки, коли правочин вчинено особою не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені відповідним законодавчим актом, що передбачає особливий порядок вчинення такого виду правочину. Тому не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо відсутнє необхідне рішення уповноваженого органу, до виключної компетенції якого віднесене вирішення цього питання, і в такому випадку правочин є недійсним, оскільки вчинений з порушенням встановленої законом процедури.
		Крім того, відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		Пунктом 15.1 договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р. передбачено, що в цей договір сторонами можуть бути внесені зміни і доповнення, які оформлюються сторонами додатковими угодами до цього договору.
		Як вбачається з матеріалів справи між сторонами до договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р. укладались додаткові угоди, а саме: - додаткова угода № 1 від 07.09.2010 р., згідно якої передбачено зменшення кількості обладнання, що є предметом лізингу; - додаткова угода № 2 від 04.01.2013 р., якою викладено в новій редакції Базовий графік лізингових платежів; - додаткова угода № 3 від 11.02.2013 р., якою зафіксовано загальну залишкову вартість одиниць Предмету лізингу у розмірі 170 721 208,12 грн та викладено в новій редакції Договір № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. з додатками; - додаткова угода № 4 від 11.02.2013 р., якою викладено в новій редакції пункт 8.5. договору фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ в редакції від 11.02.2013 р. та пункт 2.6. - загальні умови договору фінансового лізингу; - додаткова угода № 5 від 27.04.2013 р.; - додаткова угода № 6 від 01.11.2013 р. щодо реструктуризації боргу та встановлення відстрочки лізингових платежів.
		Проте, здійснюючи судовий розгляд справи та визнаючи недійсною, зокрема, додаткову угоду № 3 від 11.02.2013 р., судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовувалось питання стосовно того, чи є вказана додаткова угода новою редакцією раніше укладеного договору, чи новим договором, за яким виникли нові (інші) зобов'язання у сторін та чи припинились у зв'язку з цим зобов'язання сторін за договором № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р.
		За приписами частини 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент укладення договору про фінансовий лізинг       № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р.) умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю продукції) переможця процедури закупівлі та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов'язань сторонами, крім випадків зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків та узгодженого зменшення сторонами договору ціни договору про закупівлю. 
		Вказаною нормою Закону в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди до договору фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ № 3 від 11.02.2013 р. передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
		1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
		2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
		3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
		4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;
		5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
		6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
		7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю;
		8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
		Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
		У пунктах 1.6 та 3.3 договору фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р., укладеного за результатами проведених торгів щодо закупівлі фінансових лізингових послуг на придбання обладнання визначено, що застосування коефіцієнту коригування не змінює вартості предмету лізингу, а впливає лише на зміну розміру лізингового платежу в частині інших платежів.
		Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору № Ш-01/ФЛ фінансового лізингу від 21.08.2010 р. з врахуванням всіх додаткових угод, позивач вказував на те, що спірний договір не відповідає пункту 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921 та частині 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", оскільки умовами спірного договору передбачене збільшення винагороди Лізингодавця (що є складовою частиною вартості предмету закупівлі - фінансові лізингові послуги на придбання обладнання) і вказане відрізняється від змісту тендерної пропозиції ТОВ "Газенерголізинг".
		Пунктом 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921, на підставі якого проведено відкриті торги та яке 05.08.2010 р. втратило чинність, передбачалось, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору до повного виконання зобов'язань сторонами, крім коригування ціни договору підряду в будівництві відповідно до будівельних норм. 
		За приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. 
		Враховуючи викладене, судам, здійснюючи судовий розгляд справи, необхідно було, насамперед, встановити обставини щодо наявності, чи навпаки, прямої законодавчо закріпленої заборони включення, у даному випадку, до умов договору фінансового лізингу № Ш-01/ФЛ від 21.08.2010 р. з врахуванням всіх додаткових угод умови щодо визначення лізингових платежів з урахуванням валютного коригування, а також питання стосовно того, чи тягне за собою включення такої умови договору визнання недійсним договору повністю, з урахуванням обставин, зокрема, щодо здійснення позивачем оплату лізингових платежів, виходячи з умов укладеного договору фінансового лізингу з додатковими угодами до нього.
		Крім того, за приписами статей 524 та 533 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 04.07.2011 р. № 12/149).
		Таким чином, позивачем не доведено, а судом апеляційної інстанції залишено поза увагою встановлення обставин справи саме щодо невідповідності умов договору умовам тендерної документації, оскільки доводи позивача зводяться до непогодження із розміром лізингових платежів через їх подальше коригування у зв'язку із коливанням курсу гривні до долару США
		Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).
		Частиною 2 статті 82 цього Кодексу передбачено, що рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.
		Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
		При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
		Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 р. у справі          № 905/407/16 та рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
		Касаційні скарги задовольнити частково.
		 
		 
		Головуючий  суддя                                                                     Т. Дроботова
		 
		Судді:                                                                                              І. Алєєва
		 
		                                                                                                          Л. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...