Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/4712/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни 
		29 березня 2017 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючого       Дем'яносова М.В.,
		суддів:                    Іваненко Ю.Г.,                     Леванчука А.О., 
		                                Маляренка А.В.,                  Ступак О.В., 
		             
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2016 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі - ТОВ «Ніконджитбудсервіс») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість, яка утворилася за період із квітня 2012 року до листопада 2015 року у сумі 7 873 грн 88 коп., а також 3 % річних у сумі 290 грн 92 коп. за прострочення грошового зобов'язання, інфляційні втрати у сумі 1 761 грн 18 коп. та судовий збір. 
		Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що гуртожиток по                              АДРЕСА_1 є власністю позивача з 2000 року, а в 2003 році ОСОБА_3 уклала договір користування житловою площею кімнат № № 506, 507 в гуртожитку з можливістю його пролонгації за встановленими ставками, в яких, у тому числі враховані комунальні послуги. У листопаді 2005 року за заявою ОСОБА_3 із власником гуртожитку було погоджено вселення відповідачів у кімнату № 505. Не зважаючи на повідомлення про зміну з квітня 2012 року розміру ставок плати за проживання, відповідачі вчасно та в повному обсязі оплати не проводять, тому виникла заборгованість у вищевказаному розмірі.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2016 року, позов задоволено частково.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь                   ТОВ «Ніконджитбудсервіс» борг за проживання в гуртожитку у сумі                      7 873 грн 88 коп., 3 % річних у сумі 290 грн 92 коп., інфляційні втрати у сумі 1 761 грн 18 коп. та судовий збір по 121 грн 80 коп. із кожного.
		В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. 
		З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи  судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
		Проте судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.
		Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на порушення умов укладеного між сторонами у справі договору відповідач не в повному обсязі виконувала взяті зобов'язання та сплачувала за проживання в меншому розмірі, ніж той, який встановлений відповідними розпорядженнями власника гуртожитку, внаслідок чого утворилася заборгованість за період із квітня 2012 року по листопад 2015 року у розмірі 7 873 грн 88 коп., яку суд на підставі ст. 64 ЖК УРСР стягнув у солідарному порядку з відповідачів із застосуванням ст. 625 ЦК України.
		Зокрема, суд установив, що згідно з розпорядженнями директора                   ТОВ «Ніконджилбудсервіс» від 26 січня 2012 року, 26 липня 2013 року,                      28 травня 2014 року та від 30 квітня 2015 року оплата за проживання в займаних відповідачами приміщеннях кімнат № № 505, 506 та 507 гуртожитку з урахуванням собівартості його утримання та прибудинкової території, а також вартості за визначеними  державою тарифами  на комунальні послуги, які включаються в загальну вартість проживання, становить відповідно 510 грн, 590 грн, 620 грн  та 685 грн за місяць.
		Відповідно до довідки позивача від 07 грудня 2015 року вартість оплати за проживання в гуртожитку розраховується з фактичної собівартості утримання гуртожитку в минулому році, помноженого на кількість квадратних метрів приміщень, яке займає особа, вартості комунальних послуг, спожитих в минулому році, та округленого до першого десятку. Планова калькуляція вартості 1 кв. м житлової площі поточного року здійснюється позивачем на підставі фактичних показників із утримання будинків за попередній рік плюс податок на додану вартість.
		При цьому суд вважав відсутніми підстави для висновків про неправильність наданого позивачем розрахунку розміру оплати за проживання в гуртожитку.
		Однак із вказаними висновками неможливо погодитися виходячи з наступного.
		За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 
		Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
		Проте вищевказані положення норм матеріального та процесуального права залишилися поза увагою судів обох інстанцій, які не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не перевірили належним чином заперечень відповідача проти позову.
		Зокрема, суд не зазначив обставин і фактів на спростування заперечень відповідача ОСОБА_3 проти позову (т. 1, а. с. 50-54) про те, що вона сплачує за проживання в гуртожитку за тарифами згідно з Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (далі - Положення).
		Згідно з п. 18 Положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до п. 38 цього Положення. 
		Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (ч. 2 п. 38 Положення). 
		Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
		Під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку).
		Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від                         18 травня 2016 року у справі № 6-2535цс15, а згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		Однак усупереч вищевказаним положенням норм матеріального права судові рішення не містять висновків щодо показників (складових), які включені до вартості оплати за проживання в гуртожитку.
		На а. с. 13-17, т. 1 знаходяться розпорядження директора ТОВ «Ніконджилбудсервіс» від 26 січня 2012 року, 26 липня 2013 року,                  25 квітня 2014 року, 28 травня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, згідно з якими підвищувалося проживання в гуртожитку у зв'язку з неокупністю затрат, пов'язаних із комплексним обслуговуванням гуртожитку. Таким чином, вирішено установити оплату за проживання в гуртожитку на рівні собівартості комплексного обслуговування гуртожитку; оплату за електроенергію, водозабезпечення та водовідведення, природний газ включити до вартості оплати за проживання.
		У матеріалах справи на а. с. 76, 77, т. 1 знаходиться лист-відповідь Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 08 серпня 2012 року             № Ж-156-1/4-421, яким ОСОБА_3 повідомлено, що будинок гуртожитку знаходиться на балансі та у власності, а також обслуговується                                ТОВ «Ніконджилбудсервіс» і не є будинком комунальної власності. Всі витрати на обслуговування та ремонт будинку проводяться власником на договірній основі згідно з тарифами, затвердженими органами місцевого самоврядування, без будь-яких компенсацій із державного бюджету. Для вказаного будинку органами місцевого самоврядування рішень із затвердження тарифів не приймалося. ТОВ «Ніконджилбудсервіс» було проведено розрахунок тарифу із фактичних витрат у розмірі 2,80 грн за                           1 кв. м та було подано звернення до органів місцевого самоврядування з проханням затвердження цього тарифу, але підприємство отримало відмову у зв'язку з невідповідністю проведених розрахунків вимогам чинного законодавства та відсутністю низки підтверджуючих документів. Інших звернень щодо узгодження тарифів до органів місцевого самоврядування не надходило.
		Крім того, на а. с. 78, т. 1 міститься лист ТОВ «Ніконджилбудсервіс» від 13 вересня 2012 року № 242, адресований ОСОБА_3, згідно з яким до 01 березня 2012 року розрахунки за проживання в гуртожитку здійснювалися за тарифом 1,85 грн за 1 кв. м загальної площі, а з 01 березня 2012 року - за 3,70 грн на 1 кв. м загальної площі. Також зазначено, що тарифи на комунальні послуги (водопостачання та водовідведення, газопостачання, постачання електроенергії, опалення) регулюються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади та виконавчим комітетом міськради. 
		На а. с. 88, т. 1 знаходиться лист Миколаївської обласної державної адміністрації від 14 травня 2013 року № Ж-211-13, на ім'я директора                 ТОВ «Ніконджилбудсервіс», в якому йдеться про виявлені окремі порушення чинного законодавства за результатами роботи комісії, якою було розглянуто звернення ОСОБА_3 щодо встановлення плати за проживання в гуртожитку по вул. Космонавтів, 128 та правомірності укладення                        ТОВ «Ніконджилбудсервіс» договорів із мешканцями гуртожитку.
		Зокрема, зазначено, що ТОВ «Ніконджилбудсервіс» як суб'єкт приватної підприємницької діяльності не визначив для себе статутної діяльності щодо надання послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території, що регулюється Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
		Також вказано, що при з'ясуванні умов проведення розрахунків та нарахувань мешканцям гуртожитку за проживання ТОВ «Ніконджилбудсервіс» встановлено окремі порушення, які полягають, зокрема, у тому, що статутна діяльність ТОВ «Ніконджилбудсервіс» не передбачає надання послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території, у зв'язку з чим зазначений суб'єкт господарювання не визначений відповідним рішенням органу місцевого самоврядування виконавцем послуг. Не набувши права виконавця послуг, ТОВ «Ніконджилбудсервіс» не мало права застосовувати тарифи на оплату послуг з утримання гуртожитку та прибудинкової території, а повинен визначити розмір плати за оренду (найм) відповідних кімнат гуртожитку згідно з главою 59 ЦК України.
		Однак суд не надав жодної правової оцінки вищевказаним матеріалам, поданим відповідачем на обґрунтування своїх заперечень проти позову, чим порушив норми процесуального права, у результаті чого не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, у результаті чого дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня         2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий                                                     М.В. Дем'яносов 
		 
		 
		Судді:                                                                 Ю.Г. Іваненко 
		 
		 
		                                                                                 А.О.Леванчук
		 
		 
		                                                                                     А.В.Маляренко
		 
		 
		                                                                                              О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...