Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/2696/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала іменем україни  15 березня 2017 року                                                м. Київ   Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:   головуючого         Червинської М.Є.,   суддів:                    Завгородньої І.М.,         Писаної Т.О.,                                 Мазур Л.М.,                    Попович О.В.,   розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні подружжя та визнання дійсним договору дарування квартири, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року, 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до 
		ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, обґрунтовуючи його тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 була придбана квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Шевролет Лачетті», номерний знак НОМЕР_1. 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року шлюб між ним та ОСОБА_4 було розірвано. Враховуючи, що зазначене майно було придбане подружжям за спільні кошти та, з урахуванням поданих уточнень, просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 автомобіля «Шевролет Лачетті», номерний знак НОМЕР_1.
		У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання договору дарування квартири недійсним та скасування реєстрації права власності на неї, який ухвалою суду від 22 вересня 2015 року було об'єднано в одне провадження із позовом про поділ спільного майна подружжя.
		На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_4, однак остання відчужила зазначене майно без його згоди, як співвласника, а тому укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування спірної квартири є недійсним.
		У листопаді 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та просили припинити право 
		ОСОБА_3 на частку у спільному майні подружжя та визнати дійсним договір дарування спірної квартири, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1належить лише ОСОБА_4, яка самостійно сплачувала за її купівлю пайові внески, при цьому відповідач усе життя дбав тільки про себе та зловживав спиртними напоями.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
		Визнано недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5 відповідно до запису № 10700065 від 06 серпня 2015 року.
		Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_4 на таку частину.
		У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 
		13 січня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог 
		ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 732 грн 20 коп., ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності та визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, ознайомившись із поданими запереченнями на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки придбана у період шлюбу та за спільні кошти сторін. При цьому, керуючись ч. 3 ст. 70 СК України, суд дійшов висновку про відступ від рівності часток у спільній сумісній власності з підстав перебування у ОСОБА_4 на утриманні двох неповнолітній дітей та дитини-інваліда, а також відсутності матеріальної допомоги на утримання спільних дітей сторін з боку ОСОБА_3 Крім того, враховуючи, що оспорюваний договір дарування на порушення ст. 65 СК України був укладений без нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_3, суд вважав обґрунтованими вимоги щодо визнання такого договору недійсним. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частки автомобіля «Шевролет Лачетті», номерний знак НОМЕР_1, судом було зазначено, що даний автомобіль був придбаний після фактичного припинення шлюбних відносин та відсутні докази придбання його за спільні кошти сторін.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції зазначав про їх безпідставність, враховуючи відсутність доказів на підтвердження існування обставин, передбачених 
		ст. 365 ЦК України, а також відсутності вимог про визнання договору дійсним з підстав, встановлених ст. ст. 218, 220 ЦК України.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам сплати пайових внесків за спірну квартиру самостійно ОСОБА_4, не залучив до справи в якості третьої особи житлово-будівельний кооператив 
		№ 278 (далі - ЖБК № 278), при цьому без вирішення питання про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 вимоги про визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири є передчасними.
		Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 та 
		ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 17 серпня 1974 року по 02 липня 2013 року.
		Звертаючись до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_3 зазначав, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 ними було набуто у власність майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1, та автомобіль «Шевролет Лачетті», номерний знак  НОМЕР_1.
		Водночас, враховуючи обставини, встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, яким було розірвано шлюб між сторонами, зокрема, що шлюбні відносини та ведення спільного господарства сторонами припинено у 1998 році, при цьому автомобіль «Шевролет Лачетті», номерний знак  НОМЕР_1, був придбаний у 2005 році, доказів його купівлі за спільні кошти сторін не надано, правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання такого автомобіля спільною сумісною власністю подружжя.
		Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині поділу автомобіля «Шевролет Лачетті», номерний знак  НОМЕР_1, є законними та обґрунтованими, висновки судів доводами касаційної скарги не спростовані, а тому відсутні підстави, визначенні ст. ст. 338-341 ЦПК України, для скасування оскаржуваних рішень в зазначеній частині.
		Щодо набуття подружжям права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, судами встановлено, що ОСОБА_4 з 1979 року є членом ЖБК № 278, за період з листопада по червень 1991 року у повному обсязі виплатила пайовий внесок у сумі 
		8 208 крб за вказану кооперативну квартиру.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 
		22 січня 2007 року ОСОБА_4 одноособово набула право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, на підставі довідки ЖБК № 278 від 23 листопада 2006 року за № 128 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2091 від 
		21 жовтня 1999 року.
		06 серпня 2015 року ОСОБА_4 відчужила зазначену квартиру на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_5
		Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		Згідно роз'яснень, наданих у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз'яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
		Крім того, у п. 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 
		18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»  роз'яснено, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.
		Визнаючи за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута ним в період шлюбу та за спільні кошти сторін. При цьому судом було надано оцінку довідці ЖБК 
		№ 278 за № 109 від 28 липня 2015 року (т.1 а.с. 66) та враховуючи пояснення свідка - головного бухгалтера ЖБК № 278 ОСОБА_7, яка склала та підписала зазначену довідку, суд дійшов висновку, що дана довідка не є підтвердженням сплати пайового внеску виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 Крім того, судом було надано оцінку доводам ОСОБА_4 про сплату пайового внеску за рахунок її особистих коштів, отриманих від продажу успадкованих об'єктів нерухомості та враховано наявність у ОСОБА_3 самостійного заробітку у період сплати даних пайових внесків.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/3 спірної квартири, зазначивши лише про неврахування судом довідки ЖБК № 278 від 
		15 січня 2013 року про те, що в спірній квартирі з жовтня 1980 року по травень 2011 року ніхто не проживав, про незалучення до участі у справі третьої особи - ЖБК № 278, дійшов висновку, що суд першої інстанцій належним чином не перевірив чи за рахунок спільних коштів чи одного з подружжя вносився пай за спірну квартиру, а тому відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог ОСОБА_3
		Суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду справи в частині вирішення позовних вимог про поділ спірної квартири, не встановив фактичних обставин справи, не надав оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не зазначив про мотиви їх прийняття чи неприйняття та помилково вважав, що порушення судом першої інстанцій норм процесуального права щодо не залучення до участі у справі третьої особи є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
		При цьому судом не було враховано положення ч. 3 ст. 309 ЦПК України та не зазначено, яким чином вказані вище порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи.
		Крім того, безпідставним є висновок апеляційного суду щодо передчасності позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 з підстав не вирішення питання про належність зазначеної квартири до спільної сумісної власності подружжя, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_3 про  визнання права власності на спірне майно заявлені саме в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя. 
		З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи в частині поділу спірної квартири, визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації права власності ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, не встановив фактичні обставини справи, не визначився зі змістом заявлених позовних вимог, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 
		23 березня 2016 року в частині поділу автомобіля залишити без змін.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2016 року в частині поділу квартири, визнання договору дарування недійсним та скасування реєстрації права власності скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                     М.Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                          І.М. Завгородня
		 
		                                                                                    Л.М.Мазур
		 
		                                                                                    Т.О.Писана
		 
		О.В. Попович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...