Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 583/19/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 07.04.2017. Зареєстровано: 07.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2017.
Дата набрання законної сили: 25.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 Справа № 583/19/17
		2-о/583/29/17 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 квітня 2017 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
		головуючого судді Сидоренка Р.В.,
		 при секретарі судового засідання Зубатовій І.В., 
		за участю представника заявника ОСОБА_1 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, - 
		встановив: 
		У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту про те, що його вимушене переселення 23 жовтня 2014 року з окупованої території селища Южна Ломуватка, Луганської області, Україна на іншу територію України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		В обґрунтування своїх доводів зазначав, що до жовтня 2014 року був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 , де займався підприємницькою діяльністю. Проте, внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України стало неможливо і далі там проживати, у зв`язку з чим він змушений був переселитись до м. Охтирка, Сумської області України. Посилаючись на те, що внаслідок російської збройної окупації Луганської області було порушено його громадянські права і свободи, він втратив житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя. Вимушене переселення 23 жовтня 2014 року з окупованої території селища Южна Ломуватка Луганської області України пов`язане зі збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області (Україна), в тому числі і тієї території, де він проживав. Встановлення юридичного факту йому необхідно для того, щоб визначити свій статус, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, з метою виникнення у нього прав і обов`язків, передбачених цією Конвенцією, так як іншим шляхом не передбачено порядку цього встановлення, оскільки у довідці про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи, форма якої затвердженаПостановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, не передбачені конкретні причини, що змусили його покинути своє місце проживання.
		Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
		Представник заявника ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримав, просив задовольнити. Пояснив, що звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу заявника, як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права, в тому числі права на отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій. Отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій передбачає підтвердження статусу жертви міжнародного збройного конфлікту. Крім того, факт збройної агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини її території є загальновідомим та не підлягає доказуванню.
		Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з`явилися.
		Суд проаналізував матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявника, дійшов висновку про необхідність задоволення заяви зі слідуючих підстав. 
		Відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим 20.05.1997 року Брянківським МВ УМВС України в Луганській області та є уродженцем смт. Калинове Попаснянського району Луганської області. Згідно відомостей паспорту громадянина України ОСОБА_3 зареєстрований по АДРЕСА_1 (а.с. 87-89). 
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІвизначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		За приписами статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-УІІІ затверджено Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об`єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).
		Відповідно до постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацію про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		ВідповідноЗакону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 рокуіз змінами і доповненнями, внесеними відповідноЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року № 685-VІІІАвтономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою.
		Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi).
		Тим часом прес-секретар Держдепартаменту СШАДжен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		Крім цього, прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_4 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».
		Підтвердженням окупації Російської Федерації, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		За наслідками збройної агресії Російської Федерації прийнятоПостанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIIІ законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі». 
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області, України.
		При розгляді справи суд прийшов до висновку, що викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч. 2ст. 61 ЦПК України.
		Встановлюючи обставини вимушеного переселення суд виходив з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Верховна Рада України у Постанові Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» зазначила свою позицію щодо ствердження факту неодноразового порушення Російською Федерацією прав громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту таКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		Аналіз інформації, що міститься в інтернет-виданнях, про які зазначає заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		Так, за даними прес-центру Державної прикордонної служби України від 22 травня 2014 року, у Харкові прикордонники затримали громадянина Російської Федерації, який їхав до східних областей України з метою дестабілізації ситуації та участі в незаконних проросійських озброєних формуваннях. Під час додаткового контролю прикордонниками було з`ясовано, що він був снайпером під час першої і другої чеченських кампаній та нещодавно пройшов інструктаж і інтенсивне навчання в Ростові-на-Дону.
		За повідомленням прес-центру Служби безпеки України від 07 квітня 2014 року, співробітники СБУ спільно з прикордонниками у пункті пропуску «Красна Таловка» (Луганська область), затримали громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 , який намагався перетнути державний кордон України для безпосередньої організації та координації проросійських акцій у Луганську. Останній був зареєстрований за адресою: в/ч 13204. яка входить до складу Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу Збройних Сил Російської Федерації. Службою безпеки України було встановлено, що ОСОБА_5 безпосередньо організовував та координував з території РФ роботу диверсійної групи, яка діяла в Україні. Метою цієї глибоко законспірованої групи було повалення конституційного ладу та захоплення влади, здійснення терористичних актів, розпалювання сепаратизму та дестабілізація ситуації у східних регіонах нашої держави.
		За повідомленням прес-центру Служби безпеки України від 05 вересня 2014 року. Служба безпеки України попередила вчинення па території Луганської області низки терористичних актів, затримавши громадянина Російської Федерації на прізвисько « ОСОБА_6 », 1963 року народження. Встановлено, що у травні 2014 року він створив диверсійно-підривну групу, яка входила до складу одного з проросійських бандформувань так тканої «ЛНР». В особистих речах «Москви» були знайдені снайперська гвинтівка в оптичним прицілом, близько 20 споряджених магазинів з набоями для зброї різної модифікації, гранати РГ-42, російські рублі, наркотики, а також паспорт громадянина Російської Федерації
		29 червня 2016 року незалежна неурядова правозахисна організація Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою представила Звіт «Звідки відкрили вогонь? Розслідування транскордонних атак на сході України». Відповідно до Звіту, перетини кордону та напади на українські території були організовані за допомогою військових підрозділів Російської Федерації. Покинуті речі персонального вжитку та сліди переміщення військової техніки: рух російських військових підрозділів на території Російської Федерації і через кордон України: факти нелегальних перетинів українського кордону комбатантами з Російської Федерації, які згодом здійснювали напади на об`єкти військової інфраструктури, державні прикордонні частини та цивільні об`єкти: здійснення атак з локацій військових частин регулярних збройних сил Російської Федерації слугують цьому підтвердженням. Крім того, проаналізовані у звіті докази прямого втручання російських збройних сил. служб безпеки, осіб, які прямо пов`язані з військовими підрозділами Російської Федерації, а також аналіз атак на населені пункти Луганської області влітку 2014 року доводять наявність міжнародного характеру збройного конфлікту на Донбасі.
		Резолюція Європарламенту (2014/2965 (Р8Р)) від 15 січня 2015 року щодо ситуації в Україні рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкреслює, що такі дії є порушення міжнародного права.
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької га Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації та вводить термін «окупований» по відношенню до Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
		За повідомленням Інтернет-сайту «informator.media». в статті «Российские войска концентрируются в Стаханове и проводят артподготовку перед атакой» від 22 січня 2015 року, вказується, що російські війська концентруються в Стаканові та проводять артпідготовку перед атакою. В околицях Стаханова знаходяться близько 70 танків і близько батальйону живої сили російських військ. Окрім того повідомляється, що по місту активно пересуваються вантажівки з боєприпасами.
		За повідомленням Інтернет-сайту «tsn.ua» від 10 лютого 2015 року, в статті «У район Брянка-Первомайськ перекидають 20 вантажівок з проросійськими бойовиками, а в Донецьк стягують війська Російської Федерації - Тимчук», вказується, що в район Брянка Первомайськ продовжується перекидання формувань російських військ. Повідомляється, що в зазначеному районі було зафіксовано переміщення 2 конвоїв (близько 20 критих вантажівок і живою силою та боєприпасами) і близько 10 одиниць броньованої техніки, з них 4 танки. Окрім цього, було зафіксовано переміщення колони з 26 одиниць бойової техніки (танки - до 10 одиниць, вантажні і спеціальні автомобілі). За попередніми даними в Донецьк перекидається батальйонно-тактичні групи російських військ.
		Виходячи із змісту статті Інтернет-сайту «ostro.org» від 22.01.2016 року на посаду першого заступника голови Ради міністрів «ЛНР» узгодили кандидатуру ОСОБА_7 , на посаду заступника голови Ради Міністрів - Олександра Дробота, а також заступника Ради міністрів - Олексія Мельника, який працює керівником апарату «МВС ЛНР».
		15 травня 2015 року на Інтернет-порталі «Луганский информационный центр» був опублікований Закон «о создании судов Луганской Пародіюй Рсспублики» №19-11 від 30 квітня 2015 року, на підставі якого закріплюється перелік судів, створюваних в так званій «ЛНР», встановлюється територіальна юрисдикція судів «ЛНР», визначаються умови початку діяльності судів і порядок розгляду судових справ, переданих до судів «ЛНР». 
		В статті «Оборона Луганського аеропорту в 2014 році - маловідомий подвиг 80-ї бригади», яку опублікувало Інтернет-видання «ЗСУ інфо» 24 квітня 2016 року зазначено, що в результаті масштабного наступу збройних сил Російської Федерації та проросійських найманців на позиції українських військових в Луганському аеропорту, вихід з нього відбувався у запеклих боях. Відтіснивши супротивника, українські військові виходили вночі, прямо під обстрілами. 
		За повідомленням інформаційного агентства «РБК-Україна», 02 травня 2014 року у Стаханові близько 40 озброєних людей в масках зайняли приміщення міського виконавчого комітету. При цьому жодних вимог від озброєних осіб не надходило. Через деякий час місто перейшло під контроль так званої «ЛНР». 
		Постановою «Ради міністрів ЛНР» №02-04-/327/15 від 03 листопада 2015 року «О системе оплаты труда работников государственных учереждений «ЛНР»» були врегульовані правовідносини оплати праці державних службовців. Документ передбачає встановлення окладів, тарифних розрядів професій, ставки погодинної оплати праці державних службовців.
		За повідомленням інформаційного агентства «LВ.uа» від 23 жовтня 2014 року, проросійські бойовики «ЛНР» розігнали мітинг місцевих жителів в Брянці, які протестували проти невиплати пенсій. Під час такого ж мітингу в місті Свердловську Луганської області бойовики відкрили по місцевим жителям вогонь на ураження. Внаслідок обстрілу троє місцевих    жителів отримали поранення різного ступеня.
		Згідно даних Інтернет-порталу «informator.media» від 20 жовтня 2014 року, у Брянці закривають «Ощадбанк» з побоювань погрому з боку проросійських бойовиків. Керівництвом банку було прийнято рішення закрити установу, що обумовлено закінченням готівкових коштів. За словами керівника «Ощадбанку», щодня біля банку збираються черги до 500 осіб. Є ймовірність того, що будівля може піддатися атаці. Така сама ситуація спостерігалася і в інших окупованих містах.
		За повідомленням Інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України від 08 вересня 2014 року, у Луганську проросійські бойовики примусово мобілізують до своїх лав громадян з малозабезпечених верств населення та озброюють їх стрілецькою зброєю з метою залучення до подальших бойових дій. Внаслідок дій проросійських бойовиків критичним залишався стан газопостачання Луганського регіону. Частково відключені від газопостачання, знаходився в критичному стані та потребували обстеження 168,3 тис. об`єктів, з них: приватних будинків 79,7 тис., багатоквартирних будинків - 88.6 тис.
		За повідомленням інформаційної агенції «Уніан» від 08 вересня 2014 року, у Щасті снайпер застрелив двох осіб. Серед загиблих один мирний житель та один український військовослужбовець. Позиції Збройних Сил України у місті Щастя зазнали снайперського обстрілу російськими диверсантами. Активізація снайперів у зоні бойових дій пов`язана з тим, що застосування реактивних систем залпового вогню або артилерії не завжди вигідно противнику, адже в даному районі пересуваються автомобілі співробітників ОБСЄ та Червоного Хреста.
		За даними Інтернет-видання «inpress.ua» від 26 жовтня 2014 року, в Луганській області в цілому відкрилися 420 дільничих виборчих комісій. Ряд комісій не працюють через нічні обстріли з боку «ЛНР». Громадським спостерігачам ОПОРА вдалося знайти свідків, які бачили, як невідомі розклеювали інформаційні листівки, в яких ставиться ультиматум людям похилого віку. У цих матеріалах представники «ЛНР» загрожують пенсіонерам залишити їх без соціальних виплат, якщо ті візьмуть участь в голосуванні па парламентських виборах. В організації зазначають, що це вже не перша загроза на адресу виборців від представників «ЛНР»
		Виходячи із змісту статті «У Стаханові над будівлею виконкому повісили російський прапор», опублікованій на сайті Інтернет-видання «СЕГОДНЯ.ua» від 02 травня 2011 року, у Стаханові над будівлею виконкому повісили російський прапор.
		Масовість таких порушень призвела до того, то в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були перемішені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованих проросійськими бойовиками, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території У країни.
		Відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Порушення прав заявників, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, підтверджуються поданими ними доказами, та узгоджуються із загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Луганської області. 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Разом з тим, судом встановлено, що з 22 жовтня 2014 року ОСОБА_2 взятий на облік, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідками виданими управлінням соціального захисту населення Охтирської районної державної адміністрації від 11.11.2014 року, від 18.07.2016 року (а.с. 108, 109). 
		Однак, вищевказані довідки посвідчують лише факт вимушеного переселення заявника з Луганської області до м. Охтирка Сумської області та не встановлюють причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		Згідно ч. 2 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 переселився з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, а також те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для реалізації у подальшому особистих немайнових прав, а в іншому порядку встановити даний факт неможливо, так як чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, тому суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню. 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215, 234, 256, 257, 259 ЦПК України, суд, - 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити. 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з окупованої території селища Южна Ломуватка Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк із дня проголошення рішення, у разі відсутності осіб у судовому засіданні під час проголошення рішення - з моменту отримання копії цього рішення.
		Рішення набирає законної сили після спливу строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		Суддя:                             Р.В. Сидоренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...