Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/3013/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 07.04.2017. Зареєстровано: 09.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2017.
Дата набрання законної сили: 03.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 квітня 2017 р.                                                                                                                   Справа № 876/9499/16 
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді:                                               Матковської З.М.,
		суддів:                                                             Затолочного В.С., Каралюса В.М.,
		 
		при секретарі судового засідання:                     Дутка І.С.
		 
		з участю представників: позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
		ОСОБА_4; відповідача ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року у адміністративній справі №461/3013/16-а за позовом ОСОБА_7 до Департаменту містобудування Львівської міської ради треті особи ОСОБА_8, Приватне підприємство «Кантрансбуд» про визнання протиправним та скасування наказу,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради, з участю третіх осіб ОСОБА_8 та приватного підприємства «Кантрансбуд» про визнання протиправним та скасування наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 457 від 26.12.2013 р. «Про затвердження нових містобудівних умов та обмежень на будівництво гр. ОСОБА_8 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2».
		Постановою Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема апелянт посилається на те, що: у матеріалах справи відсутні копія належно завіреного оскарженого наказу про затвердження нових містобудівних умов; оспорюваний  наказ не містить графічної частини; у Департаменту містобудування були відсутні повноваження по затвердженню містобудівних умов, оскільки такі повноваження виключно належать виконавчому комітету Львівської міської ради; оскаржений наказ не відповідає вимогам природоохоронного законодавства, Генеральному плану м. Львова та плану зонування Сихівського району; земельна ділянка по АДРЕСА_2 входить в межі історичного ареалу м. Львова та розташована у зоні з максимальною висотою будівель що зводяться до 15 м. Крім цього зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги рішення судів у інших справах, оскільки є різними як предмети позову, так і підстави оскарження містобудівних умов. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якорю позов задовольнити  в повному обсязі.
		В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі. Просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Доводи представників апелянта зводились до того, що лише виконавчий комітет Львівської міської ради  вправі видавати містобудівні умови, вказані містобудівні умови не містять графічної частини, погодження Міністерства культури було на 4 - поверховий будинок, прибудинкова територія будинку АДРЕСА_3 захоплює прибудинкову територію будинку АДРЕСА_2 при видачі містобудівних умов не було враховано наявність колектору та зсувних ґрунтів недалеко від об'єкту будівництва. Крім того посилаються на те, що оскаржені містобудівні умови порушують як публічні, так і цивільні права позивача. 
		Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а постанову суду  без змін. У своїх запереченнях покликається на те, що оскаржений наказ є актом індивідуальної дії, тому позивач не вправі його оскаржувати.
		Представник третьої особи ОСОБА_8 в судовому засіданні проти апеляційний скарги заперечив, зазначив що оскаржений наказ прийнятий відповідачем відповідно до наданих йому повноважень, підстав для його скасування не має та прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно - правових відносин такий не порушує. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
		Третя особа Приватне підприємство «Кантрансбуд» в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечило, хоч належним чином було повідомлено про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 26.12.2013 року Департамент містобудування Львівської міської ради видав наказ №457 від 26.12.2013 «Про затвердження нових містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_8 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2 », яким затверджено нові містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2 та зобов'язано гр. ОСОБА_8 отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об'єкту; розробити у ліцензованій проектній організації робочий проект та провести його експертизу; укласти договір про сплату інвестиційного внеску.
		Затвердженими Наказом містобудівними умовами та обмеженнями передбачене будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками по АДРЕСА_2 з допустимим відсотком забудови земельної ділянки 80%; максимально допустима щільність населення (для житлової забудови) 2463 осіб на 1 га; відстані від суміжної забудови не менше 7м з дотриманням вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (зі змінами); ДБН В.1.2-12-2008р. «Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки, нормативних документів та вимог рішення виконавчого комітету від 26.10.2007р. №893 «Про заходи запобігання виникненню аварійних ситуацій при будівництві нових та реконструкції існуючих об'єктів»; врахувати недопущення виникнення руйнувань суміжної забудови; можливість будівництва підтвердити розрахунком інсоляційного режиму по відношенню проектованого будівництва до прилеглого існуючого; при необхідності передбачати винесення існуючих мереж на нормативну відстань з зони будівництва; розробити проект комплексного благоустрою території в ув'язці з існуючим благоустроєм прилеглої території з влаштуванням малих архітектурних форм, передбачити нормативне розміщення дитячого ігрового, відпочинкового, господарського майданчиків та гостьової автостоянки відповідно до вимог ДБН 360-92**.., передбачити нормативну кількість машино-місць.
		Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що оскарженим рішенням відповідача не порушуються права, свободи чи інтереси позивача, та крім того, оскаржений наказ прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб передбачений  законом.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 проживає та є власником квартири АДРЕСА_1.
		Оскарження зазначено наказу про затвердження нових містобудівних умов позивач у першу чергу обґрунтовує тим, що такий порушує його права, права як мешканців будинку по АДРЕСА_1 так і права майбутніх мешканців будинку АДРЕСА_2
		Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про порушення вказаним рішенням його та мешканців будинку прав, свобод та інтересів  з огляду на наступне.
		Частина 1 ст. 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
		Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
		За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Аналізуючи наведені норми та висновок Конституційного Суду України, вбачається, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
		Таким чином, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
		Крім цього, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли стались зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
		Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
		З урахуванням наведеного, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
		Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
		Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
		Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень. 
		Згідно з ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
		Таким чином, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з викладеного, обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог є участь позивача у правовідносинах, які визначені статтею 171 КАС України.
		Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
		З'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
		Правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов'язки тільки для того суб'єкта (чи визначеного цим актом кола суб'єктів), якому його адресовано.
		Відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту, не породжує для них і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		Наведене підтверджується також правовою позицією Верховного суду України, висловленою ним у постанові від 24.02.2015р., яка неодноразово підтримувалася і Вищим адміністративним судом України при вирішенні аналогічних спорів.
		Так, Верховний Суд України у зазначеному судовому рішенні визнав, що правило, встановлене частиною другою статті 171 КАС України щодо оскарження нормативно-правового акту лише особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії. Відсутність у будь - кого, в тому числі і заявника, прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту індивідуальної дії, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Відповідно до ч. 2 ст. 244 - 2 КАС України,  висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		Предметом спору у даній справі є визнання протиправним скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради №457 від 26.12.2013 «Про затвердження нових містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_8 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2».
		Тобто внаслідок видачі відповідачем третій особі, гр. ОСОБА_8, спірного наказу, як особі, яка звернулась із заявою про видачу такого, відповідним органом, у даному випадку Департаментом містобудування Львівської міської ради, до якого вона звернулась, виникли публічно-правові відносини у зв'язку з видачею цього наказу, який являє собою правовий акт індивідуальної дії, оскільки породжує певні права саме для гр.ОСОБА_8
		Відтак, спірний наказ №457 від 26.12.2013 «Про затвердження нових містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_8 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2 » за своєю юридичною суттю є актом індивідуальної дії та направлений на врегулювання правовідносин, у даному випадку, між гр.ОСОБА_8 та відповідачем, Департаментом містобудування Львівської міської ради.
		Позивач не є стороною таких правовідносин у публічно-правовій сфері, оскільки відповідач не здійснював щодо позивача жодних управлінських функцій, пов'язаних із видачею спірного наказу. 
		Проживання по сусідству з територією забудови не надає особі статусу учасника цих правовідносин з огляду на те, що для нього оскаржений наказ не створив жодних юридичних наслідків. Відповідно відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу не надає йому і права на захист у спосіб, який він обрав.
		З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскарженим наказом відповідача не порушуються права, свободи чи інтереси позивача, оскільки  публічно-правові відносини у зв'язку із прийняттям наказу про затвердження містобудівних умов виникли саме між суб'єктом владних повноважень відповідачем  та третьою особою гр. ОСОБА_8, а позивач не є учасником вказаних правовідносин у публічно-правовій сфері,  відповідач не здійснює щодо нього жодних управлінських функцій та  здійснення суб'єктом владних повноважень діяльності по видачі оскаржуваного наказу жодним чином не торкається прав, свобод чи інтересів позивача в сфері публічно - правових відносин.
		Що стосується покликань апелянта та його представників на те, що оскаржений наказ про затвердження нових містобудівних умов порушує як його право на культурну спадщину та безпечне проживання, так і мешканців будинку АДРЕСА_1 і майбутніх мешканців будинку АДРЕСА_2, а тому, підлягає скасуванню, то в даному випадку позивачем обраний невірний спосіб захисту, що вбачається з наступного.
		Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		Розділом V Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено порядок забезпечення охорони пам'яток. Відповідні заходи по охороні пам'яток культурної спадщини вживаються власниками пам'яток, а також відповідними органами охорони культурної спадщини, які мають право видавати відповідні розпорядження, приписи у разі виявлення порушень в сфері охорони культурної спадщини.
		В ході розгляду справи судом, позивачем ні у адміністративному позові, ні в апеляційній скарзі не вказано на конкретні норми законодавства, які надають йому право на оскарження наказу про затвердження нових містобудівних умов, виданого іншій особі.
		Щодо можливого порушення спірним наказом права позивача на безпечне проживання апеляційний суд зазначає наступне.
		Статтею 50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
		Частиною 1 ст.9 ЦК України визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		Відповідно до ст.293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.
		Отже, захист права особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля здійснюється в порядку, визначеному цивільним законодавством із застосуванням способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України, а не в порядку адміністративного судочинства шляхом оскарження  наказу про затвердження містобудівних умов.
		З урахуванням наведеного, колегія  суддів апеляційного суду вважає, що  позивач не довів наявність порушення оскаржуваним наказом саме його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту, а інші особи, про порушення прав яких він та його представники зазначають, на звернення його із вказаним позовом не уповноважували. 
		Що стосується доводів апелянта про порушення прав майбутніх мешканців будинку АДРЕСА_2, то судовому захисту підлягають порушені, невизнані чи оспорювані права, а не права, які може бути порушено у майбутньому, про порушення яких припускає, допускає чи мислить особа. 
		Крім того апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації, заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
		Згідно з п.8 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Відповідно до вимог наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року №109 «Про затвердження порядку надання містобудівних умов та обстежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Процедура надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст визначаються Порядком надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст.
		Відповідно до п.2.4 вказаного Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Згідно з ч.2 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
		Таким чином, аналізуючи наведені норми законодавства, містобудівні умови та обмеження не є частиною містобудівної документації, а лише частиною вихідних даних, які відображають встановлені містобудівною документацією вимоги.
		Частина 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.
		Аналогічні положення містить п. 2.1 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 07.07.2011 №109, який визначає, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими п. 2.2 цього розділу (засвідченої в установленому порядку копії документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційного плану (схеми) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрової довідки з містобудівного кадастру (у разі наявності); чергового кадастрового плану (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксації земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва), у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Відповідно до п. 2.2 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 27.10.2006 року (зі змінами від 09.03.2007 року) встановлено, що основними завданнями департаменту містобудування є реалізація політики у сфері містобудування, благоустрою, розробка містобудівної документації. 
		Згідно з п. 4.2 вищезазначеного Положення директор у межах своїх повноважень та на виконання завдань департаменту видає накази, які є обов'язковими до виконання на території м. Львова всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
		Відповідно до Стандарту послуги з надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво об'єктів архітектури та містобудування, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 16.11.20112р. №800, управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради визначено органом, що уповноважений надавати послуги з розроблення і надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, які містять комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Відповідно до п.4.1 Стандарту заява про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки подається на ім'я директора департаменту містобудування, який у відповідності до вимог п.5.2.4 зобов'язаний забезпечити розгляд вказаної заяви із долученими документами, накладення резолюції на заяві, передачу заяви з поданими документами до управління архітектури департаменту містобудування. В свою чергу управління архітектури, відповідно до п.5.2.5 Стандарту зобов'язане підготувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки протягом 10-и робочих днів від дати реєстрації заяви та надіслати одержувачу протягом 3-х робочих днів від дати його прийняття.
		Таким чином, саме Департамент містобудування, на час видачі оскаржуваного наказу,  був уповноваженим органом містобудування та архітектури, який видавав накази про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, які в свою чергу є обов'язковими до виконання, тому посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не досліджено невідповідність положень рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №800 від 16.11.2012р. та №880 від 23.09.2009р. положенням ухвали сесії Львівської міської ради №3704, є необґрунтованими з урахуванням наведених вище судом доводів, та крім того, нормативні акти місцевого значення, на які посилається апелянт не суперечать один одному, а повноваження департаменту та його керівника підтверджені нормативними актами, які мають вищу юридичну силу.
		Що стосується доводів апелянта про те, що відповідач не вправі був скасовувати попередні містобудівні умови та затверджувати нові, з урахуванням висновків Рішення Конституційного суду України № 7-рп /2009 від 16.04.2009р., то апеляційний суд зазначає наступне.
		Відповідно до п.15 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України №7-рп /2009 від 16.04.2009 р. зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Разом з тим, зазначене рішення конституційного суду дозволяє скасовувати або вносити зміни до прийнятих рішень у випадку, коли суб'єкти правовідносин, які виникли у зв'язку з їх прийняттям не заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Щодо земельної ділянки, то відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель за їх цільовим призначенням. Серед яких є землі житлової та громадської забудови. До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
		Згідно затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010р. № 3924 генерального плану м. Львова,  земельна ділянка по вул. АДРЕСА_2 належить до території багатоповерхової житлової забудови (5,9, 14, 15 пов.).
		Згідно затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 17.09.2014р. № 3840 плану зонування Сихівського району, земельна ділянка по вул. АДРЕСА_2 входить в межі зони Ж-3 - зони багатоповерхової житлової забудови (5-9 пов.).
		Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради  від 09.12.2005р. №1311 територія історичного ареалу складає 2441 га. 
		Згідно даних земельного кадастру в межах цієї території є земельні ділянки різноманітного цільового призначення - землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ін.
		Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 18.06.2009 №2719 «Про затвердження гр. ОСОБА_10 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2» затверджено гр. ОСОБА_10 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на надано земельну ділянку площею 0,0544 га на АДРЕСА_2, яка  згідно з п. 1 вищезазначеної ухвали, належить до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі житлової забудови.
		Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2, власником якої є гр. ОСОБА_8 належить до земель громадської та житлової забудови.
		Доводи апелянта про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 захоплює прибудинкову та прибиральну територію будинку № 19 по вул. П.Карманського, спростовуються рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 318 від 18.03.2011 р., відповідно до додатку якого розмір прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 становить 1347 кв.м.
		Щодо земельної ділянки ОСОБА_8, то рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 9.0.2014р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області встановлено, що  земельна ділянка по АДРЕСА_2 набута ОСОБА_8 у власність із дотриманням встановленого законом порядку та за наявності визначених законом підстав.
		Щодо доводів апелянта про те, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 знаходиться в межах історичного ареалу та відноситься до земель історико - культурного призначення, то суд зазначає наступне.
		Стаття 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»  визначає види об'єктів культурної спадщини, серед яких археологічні, історичні, об'єкти архітектури та містобудування, ландшафтні.
		Відповідно до ст. 34 зазначеного Закону території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
		Крім того, Закон визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об'єктів культурної спадщини.
		Відповідно до п.14, 17 ч.1 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить: погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини»  державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. Зокрема, до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
		Також згідно пункту 1 Положення про Міністерство культури України затверджено Указом Президента України від 06.04.2011р. №388, міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство культури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо формування державної політики у сфері кінематографії, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і поширення культурних цінностей, державної мовної політики, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту національних меншин України.
		Отже, Міністерство культури України відноситься до системи центральних органів виконавчої влади і є головним органом у сфері охорони культурної спадщини.
		Крім того, відповідно до п.53 ст.4 Положення про Міністерство культури України Мінкультури України відповідно до покладених на нього завдань видає у межах своєї компетенції розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках у межах території, на якій вони розташовані, та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються з недотриманням чи за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, дозволів.
		Судом встановлено, що 30.01.2014 року робочий проект багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 погоджений департаментом культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України. За матеріалами даного робочого проекту окреслено будівництво дванадцяти поверхового житлового будинку, в якому передбачено 9 поверхів житлових приміщень та три поверхи вбудованих приміщень, а саме спортивно-оздоровчі приміщення - один поверх та цокольні автостоянки - два поверхи. Житлова площа складається з 39 квартир загальною площею 3040 кв.м та передбачає вісім типових та дев'ятий і десятий поверхи даного житлового будинку влаштовані з особливостями проектування.
		Листи Міністерства культури України від 9.08.2013 року № 2501/10/61-13 від 9.04.2013 року №827/10/61-13 додатково зазначають про погодження історико-містобудівного обґрунтування будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 та погодження прокладання інженерних мереж, встановлення огорожі.
		30.01.2014 року підготовлено експертний звіт Філією ДП «Укрдержбудекспертиза» у Львівській області № 14-0042-14 щодо розгляду проектної документації в частині міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва за проектом будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками по АДРЕСА_2, який складається з дев'яти житлових поверхів, одного спортивно-оздоровчого та двох цокольних. Згідно додатку до вказаного вище експертного звіту № 14-0042-14 проект «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими автостоянками на АДРЕСА_2 виконано згідно з вимогами ДБН А.2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» та розроблено згідно вихідних даних на проектування з дотриманням вимог в частині міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва».
		Таким чином, проектна документація, виготовлена на будівництво 12-поверхового будинку по вказаній вище адресі, погоджена у встановленому законодавством порядку Міністерством культури України.
		Доводи апелянта про те, що відкрито кримінальне провадження відносно експерта, який складав №1719 від 22.07.2015р., який спростовує твердження відповідача, щодо наявності порушень законодавства, які могли б бути підставною для скасування наказу департаменту, то такі є необґрунтованими, оскільки вину особи,в даному випадку експерта, може встановити вирок суду, що набрав законної сили, яким встановлено завідомо неправильний висновок експерта. 
		Відповідно до вимог чинного законодавства України, існує ряд уповноважених державних органів, яким законом надано право здійснювати контрольно-наглядові функції у сфері містобудівної діяльності, які є їх виключною компетенцією, визначеною спеціальним законом. З урахуванням наведеного, апелянт не наділений правом ставити під сумнів висновки відповідних державних органів з приводу погодження чи надання дозволу на будівництво.
		Віднесення пам'яток культурної спадщини до національного та місцевого значення встановлюються відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Частиною 1 статті 3 вказаного вище Закону визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1760 об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення.
		Згідно п.14 цієї постанови усім пам'яткам у разі занесення до Реєстру присвоюються охоронні номери, що не можуть дублюватися.
		Як підтверджується історико-містобудівним обґрунтуванням будівництва багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_2 цінні об'єкти культурної спадщини, яким присвоєні охоронні номери на ділянці відсутні, території пам'яток - відсутні, охоронні зони - відсутні. На АДРЕСА_2 та в безпосередній близькості до об'єкта будівництва відсутні об'єкти культурної спадщини, які мають охоронні номери та занесені до реєстру об'єктів культурної спадщини місцевого значення. Зокрема це підтверджується декларацією про початок виконання будівельних робіт, що об'єкт будівництва відноситься до об'єктів будівництва III категорії складності.
		Посилання представника позивача на судові рішення  судів м. Києва у справах щодо віднесення ансамблю споруд Софіївського собору до земель історико - культурного призначання як на аналогію у даній справі, апеляційний суд вважає невірними, оскільки позови у даних справах пред'являлись  прокурором, з метою представництва інтересів держави, а не громадянами в межах оскарження наказу про затвердження містобудівних умов, виданого конкретній особі.
		Аналогічно у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 р., залишеній без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 р. про зобов'язання Головне управління земельних ресурсів КМДА внести до державного земельного кадастру всі земельні ділянки, розташовані в межах охоронної зони ансамблю  споруд Софія Київська та дані про те, що ці землі історико - культурного призначення та особливо цінні,  предметом позову не було оскарження конкретного рішення суб'єкта владних повноважень ( про затвердження містобудівних умов, надання дозволу на проведення будівництва тощо) виданого конкретній особі, а порушення публічних прав позивачів як мешканців м. Києва щодо віднесення цих земель до  земель історико - культурного призначення.
		Щодо доводів апелянта про те, що відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області  відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №813/716/16 про зобов'язання Львівську міську раду відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з внесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення земель в його межах до земель історико - культурного призначення, то вказане не стосується предмету даного позову, та окрім того, не заперечує того факту, що як на час видачі відповідачем наказу про затвердження містобудівних умов 26.12.2013 р. так і на даний час,  межі історичного ареалу м. Львова не встановлені.
		Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутня належно завірена копія спірного наказу №457 від 26.12.2013р., то такі є невірними та безпідставними, оскільки оригінал наказу оглядався як судом першої інстанції, так і в ході розгляду справи апеляційним судом, та копія наказу долучена до матеріалів справи.
		Щодо доводів апелянтів про наявність колектору, зсувних ґрунтів, то оскарженими містобудівними умовами передбачено дотримання, врахування та передбачення при будівництві усіх вимог ДБН, та крім того, позивач не є тією особою, якій надано право здійснювати в цій частині контроль.
		Доводи апелянта про те, що вжиті заходи забезпечення позову у даній справі повинні були бути скасованими окремим процесуальним документом, ухвалою суду, апеляційний суд вважає без підставними, оскільки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує, чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову, тому відповідно складання судом одного чи двох процесуальних документів жодним чином не впливає на правомірність прийнятих рішень.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
		Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.  
		Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
		Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-          
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2016 року у адміністративній справі №461/3013/16-а - без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
		 
		 
		Головуючий суддя          З.М. Матковська
		 
		 
		Судді          В.С. Затолочний
		 
		 
		                    В.М. Каралюс
		 
		Повний текст ухвали складено 07.04.2017р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...